Одним із суттєвих напрямів підвищення ефективності економічного співробітництва України і Росії, важливою передумовою підключення їх господарських комплексів до сучасної моделі світогосподарських відносин є встановлення прямих торговельно-економічних зв’язків між територіальними структурами обох країн і підтримка цих регіональних взаємин на державному рівні.

Нині вже існує ряд нормативно-правових документів, які створюють номінальну можливість для повноцінного розвитку міжрегіонального співробітництва. Початок покладено в 1994 р. з виходом Указу Президента України "Про заходи щодо розвитку економічного співробітництва областей України з суміжними прикордонними областями Російської Федерації". В процесі реалізації даного Указу укладено міжурядові угоди про співробітництво прикордонних областей України з відповідними територіями Росії (від 27.01.95 р.), створено Раду керівників прикордонних областей двох країн. В 1996 р. до складу цієї Ради була прийнята Вітебська область Білорусі, і вона стала називатися Радою керівників прикордонних областей Російської Федерації, України та Республіки Білорусь. На жаль, цей орган працює не досить активно. Так, в 1997 р. з трьох запланованих засідань Ради відбулось тільки одне, а в 1998 р. - взагалі жодного.

Для тих, кого в Росії приваблює співробітництво з українськими регіонами, мабуть, будуть цікавими основні відомості про нормативну базу, на основі якої будуються зовнішні економічні зв’язки наших регіонів. Суть її зводиться до тісної взаємодії між урядом та регіоном при підготовці угод українських регіонів з регіонами іноземних держав.

В січні 1999 р. в МЗС України відбулась нарада керівників управлінь і відділів зовнішніх зв’язків міністерств, відомств та регіональних органів влади, на якій було підкреслено, що МЗС є головним виконавчим органом в сфері зовнішніх відносин і зверталась увага на необхідність неухильного додержання вимог Указу Президента України щодо координації діяльності органів виконавчої влади в сфері зовнішніх відносин.

Згідно з українським законодавством суб’єкти іноземних держав, які мають федеративний устрій, мають право відкривати в Україні свої торговельні представництва при Міністерстві зовнішніх економічних зв’язків і торгівлі. Це найвища припустима в Україні форма представництва суб’єктів іноземної держави. Органи влади не визнають ні представників президентів, ні представників урядів суб’єктів Російської Федерації. Необхідні для реєстрації такого торговельного представництва документи повинні направлятися посольством Росії в МЗС України з нотою, котра розглядається владними структурами як згода федеральних органів влади Росії на реєстрацію конкретного представництва суб’єкта Федерації.

На теперішній час в Україні функціонують торговельні представництва Татарстану, Ямало-Ненецького автономного округу, Дагестану, Бурятії та Республіки Саха (Якутія).

Відносно представництв російських фірм та організацій зі статусом нижче торговельного представництва суб’єкта РФ, то їх на початок 1999 р. було зареєстровано 148. Вони також більш-менш презентують різні регіони Росії, включаючи Москву.

На початок 1999 р. адміністративно-територіальними одиницями України було укладено близько 280 угод про торговельно-економічне співробітництво з суб’єктами Російської Федерації.

Результативність міжрегіонального співробітництва відмінна в залежності від регіонів. Але в окремих випадках, наприклад з Татарстаном, товарообіг навіть і в ці непрості часи досягає багатьох десятків мільйонів доларів.

Широко розповсюдженим недоліком для українських регіонів є те, що більшість з них орієнтується на поставки в Росію головним чином по бартеру агропродукції та сировини і мало уваги приділяють просуванню на російський ринок промислової продукції. На цьому фоні гарним прикладом може стати досвід економічного і науково-технічного співробітництва Чернігівської області зі своїми російськими та білоруськими партнерами.

Аналіз розвитку економічних контактів Чернігівщини з Брянською, а також з Гомельською областями свідчить, що тільки за останні 3 роки її експортний потенціал збільшився майже в 2 рази. Промисловість Чернігівщини забезпечує близько 83% загальнодержавного випуску шерстяних тканин, 31% хімічних ниток, 96% шпалер. Крім того, в області налагоджено випуск унікальної для України продукції, що широко експортується, - білкової оболонки, анідної кордної тканини тощо. Окремо слід відзначити великі експортні можливості сільського господарства області: так, самозабезпеченість хлібопродуктами становить 490%, картоплею - 440%, молокопродуктами - 189%, цукром - 178%, а м’ясом - 162%.

Тенденція до формування експортоорієнтованої спеціалізації Чернігівщини доповнюється широкою мережею коопераційних та виробничих відносин, що склалися з підприємствами суміжних регіонів Росії і Білорусії, сприятливі умови для подальшого розвитку яких повинна була надати Ашгабатська угода від 23 грудня 1993 р. "Про загальні умови та механізми підтримки розвитку виробничої кооперації підприємств та галузей держав-учасниць СНД", але сьогодні її реалізація перебуває, на жаль, в аморфному стані.

Цілком очевидно, що в період стагфляції національної економіки України необхідно здійснити радикальні заходи для розвитку мікроінтеграційних процесів на базі формування різносторонніх форм економічного співробітництва прикордонних регіонів суміжних країн. Робота в цьому напрямі повинна розпочинатися з оцінки експортно-імпортних потенціалів прикордонних регіонів та виявлення спектра взаємозацікавленості суб’єктів господарювання. При цьому є доцільним звернення до європейського досвіду систематизації взаємозацікавленості суб’єктів господарювання шляхом створення проблемних каталогів регіонів.

Увага до розвитку, насамперед, прикордонних регіонів пояснюється їх інфраструктурним навантаженням у системі міжнародних економічних зв’язків, яке охоплює реалізацію їх контрольних, бар’єрних, контактних та розподільчих функцій. У зв’язку з цими обставинами тенденції світогосподарського розвитку тією чи іншою мірою відбиваються у специфіці господарювання прикордонних територій, а саме:

• такі регіони забезпечують транскордонний рух товарів в умовах лібералізації торгівлі;
• прикордонні регіони виконують контактні та бар’єрні функції під натиском динамічно зростаючого транскордонного руху населення у формах міжнародної міграції трудових ресурсів, туризму, ділових та освітніх поїздок, які є проявом глобалізації світогосподарських відносин;
• утворення регіональних інтеграційних угруповань загострило проблему відсталості, а іноді й депресивного стану прикордонних територій як відбитка минулих етапів господарювання;
• загальносвітовою тенденцією є правове насичення повноважень місцевих органів влади, зокрема в галузі співробітництва з органами влади відповідних територій зарубіжних країн, що безпосередньо проявляється саме у прикордонних регіонах.

Практичне розв’язання проблем розвитку прикордонних регіонів багато країн світу, і в тому числі - з розвинутою економікою, досить ефективно вирішувало за допомогою формування спеціальних (вільних) економічних зон (СЕЗ).

За кордоном найбільше поширення має трактування СЕЗ як територій, на котрих, завдяки впровадженню безмитного режиму, а також за допомогою інших економічних та організаційних важелів стимулюється зовнішньоекономічна діяльність із залученням іноземних інвестицій. Офіційно визнаною є дефініція вільної зони (або зони "порто-франко"), яка наведена у УШ доповненні до Кіотської конференції, прийнятої в 1973 р. В ньому під зоною "порто-франко" визначалась частина території, на якій товари розглядались як об’єкти, котрі знаходяться за межею національної митної системи і тому не підлягають обов’язковому митному контролю і оподаткуванню.

Вільна митна зона (ВМЗ) у міжнародних торговельно-економічних відносинах використовується вже кілька століть, а перші "порто-франко" виникли на узбережжі Середземного моря ще у ХУІ віці. Вже більше 200 років існує портове місто Одеса, яке у дореволюційній Росії мало пільговий режим "порто-франко", а сьогодні активно добивається поновлення цих прав в незалежній Україні. Нині таких міст у світі нараховується більше 400. Тільки в Європі існує близько 130 ВМЗ, а в США на основі спеціального закону 1934 р. функціонує більше 180 ВМЗ, котрі там мають назву "зовнішньоторговельних зон".

В Росії із декількох десятків вільних економічних зон (ВЕЗ) реально функціонують тільки дві - Калінінградська та "Находка", що діють в прикордонних регіонах на двох протилежних - західному і східному кордонах величезної країни.

Створення вільних економічних зон є одним із заходів перенесення акцентів в управлінні процесами з макроекономічного на регіональний рівень і є однією із форм забезпечення ефективності територіально-господарчої організації суспільства, що повністю співпадає із загальнодержавним підходом щодо перебудови економіки України і розширення самостійності її регіонів.

Україна має виключно вигідне географічне положення в центрі Європейського континенту (серед розвинутих країн Західної Європи), на перетині торговельних шляхів з Європи до Азії. Принциповим є і те, що близько 70% основного обсягу товарообміну нашої держави припадає на країни близького зарубіжжя і тільки 30% - на країни дальнього зарубіжжя: в обсягах її зовнішнього товарообміну основне місце належить партнерським зв’язкам з Росією і найближчим часом зміна цього вектору не передбачається.

Тому сьогодні спеціальні економічні зони розглядаються Україною як один із дієвих інструментів досягнення відкритості національної економіки світові та стимулювання міжнародного економічного співробітництва. До цілей, які держава ставить при створенні СЕЗ, належать: розв’язання проблем зайнятості та формування нових робочих місць; активізація обміну знаннями і технологіями, тобто досягнення нової інноваційної якості економіки; розширення експортної бази або розвиток імпортозаміщення; збільшення обсягів зовнішніх надходжень і поліпшення платіжного балансу; ефективне використання місцевих ресурсів тощо. Одночасно формування спеціальних (вільних) економічних зон може розглядатися в Україні як засіб розв’язання проблем депресивних старопромислових або слабозаселених районів з низьким рівнем економічного розвитку.

Загальновідомо, що на початку ринкових і структурних перетворень у народному господарстві України ініціатива щодо створення СЕЗ належала Закарпатській, Одеській, Чернівецькій, Харківській, Дніпропетровській областям та Автономній Республіці Крим. Але на першому етапі створення таких зон відкладалося через відсутність відповідної законодавчої бази, затвердженої концепції державної регіональної політики та програми розбудови в Україні спеціальних (вільних) економічних зон. Отже, на жаль, ініціатива регіонів залишалась не затребуваною.

Етапними у справі формування СЕЗ в Україні стали 1992 р., коли було прийнято Закон "Про загальні засади створення та функціонування спеціальних (вільних) економічних зон", і 1994 р. - рік затвердження Кабміном України Концепції створення СЕЗ.

Законом визначено поняття "спеціальної (вільної) економічної зони" як частини території України, на котрій встановлюється і діє спеціальний правовий режим економічної діяльності, та порядок застосування відповідного чинного законодавства України. Узагальнене поняття "СЕЗ" доповнено переліком зон різних типів: митних, комплексних виробничих, туристично-рекреаційних, страхових, банківських. Було законодавчо вирішено організаційні питання, і в тому числі щодо кількості та характеру засновницьких документів, системи управління, державних гарантій інвесторам та інших норм, які застосовуються при створенні та функціонуванні СЕЗ. Закон ставить за мету залучення іноземних інвестицій, активізацію спільної з іноземними інвесторами підприємницької діяльності, впровадження нових технологій і ринкових методів господарювання, поліпшення використання всіх видів ресурсів.

У концепції уточнено методологічні положення щодо мети створення, інвестиційного клімату, ефективного режиму інвестування і факторів розміщення, характерних для зон кожного типу. Крім того, в ній принципово вирішено питання про створення на території України розгалуженої системи спеціальних економічних зон різної функціональної орієнтації та запропоновано перелік регіонів, де найбільш доцільно створювати СЕЗ окремих типів - як сьогодні, так і на довгострокову перспективу.

Незважаючи на наявність досить якісної нормативно-правової бази, яка регламентує створення спеціальних (вільних) економічних зон в Україні, процес їх формування (насамперед у прикордонних і приморських регіонах) відбувається дуже повільними темпами. Тільки у 1996 р. згідно з постановою Верховної Ради України створено першу в країні спеціальну (вільну) економічну зону "Сиваш".

Основу механізму СЕЗ становить економічний режим діяльності її суб’єктів. За визначенням він складається з пільгових митного, податкового, валютно-фінансового і організаційно-правового режимів. Їх норми встановлено Законом України "Про деякі питання валютного регулювання та оподаткування суб’єктів експериментальної економічної зони "Сиваш" (лютий 1996 р.).

Пільги Північнокримській експериментальній економічній зоні (ПЕЕЗ) "Сиваш" полягають у звільненні сировини, матеріалів, устаткування та обладнання (крім підакцизних товарів), які ввозяться на митну територію України для потреб власного виробництва суб’єктів цієї зони, від обкладання ввізним митом і ПДВ.

Єдиною відмінністю податкового режиму ПЕЕЗ "Сиваш" від загальнодержавного є можливість зменшення суб’єктам, які реалізують інвестиційні проекти на її території, суми податку на реінвестований прибуток на 50%.

Додатковим, але досить важливим стимулом для інвестування ПЕЕЗ є спеціальні умови оренди землі на її території. Зокрема, адміністрацією ПЕЕЗ "Сиваш" передбачено:

• для новоутворених суб’єктів зони, що використовують високі технології (хімічна промисловість, енергетика, агропромислове виробництво), можуть знижуватися тарифи за оренду комунальної власності та платежі за комунальні послуги;
• малоприбуткові, низькорентабельні та трудомісткі підприємства можуть повністю звільнятися від орендних платежів;
• орендна плата може зменшуватися на період здійснення будівництва, а в разі оренди неосвоєних ділянок таке зменшення становитиме 5-10%;
• у разі будівництва елементів транспортної та виробничої інфраструктур, засобів комунікації, закладів соціально-культурного призначення та освіти може надаватися знижка орендної плати в розмірі до 10-15%.

Крім того, при укладанні інвестиційних контрактів передбачається використовувати такі максимальні терміни оренди: для житлового будівництва і підприємств АПК - до 30 років, для промислового сектору - до 50, для будівництва об’єктів соціально-культурного призначення - до 40 років. Дані пільги застосовуються тільки до суб’єктів підприємницької діяльності, які зареєстровані на території ПЕЕЗ "Сиваш" згідно з чинним законодавством України і здійснюють у ній інвестиційні проекти, затверджені Кабміном України. Реєстрацію суб’єктів цієї зони проводить її адміністрація.

Нормативно-правова база ПЕЕЗ "Сиваш", сформована протягом 1995-1998 рр., не містить чітких дефініцій поняття "експериментальна економічна зона", якісно та кількісно визначеної мети її заснування, а також функціонального типу і галузевої спеціалізації зони з чітким переліком накреслених пріоритетів. Як наслідок, дефініція "суб’єкт зони" стає дуже неконкретною, що підсилюється відсутністю узгодженої системи критеріїв відбору інвестиційних проектів.

Указом Президента України (червень 1995 р.), постановою Кабміну України (квітень 1996 р.) та іншими документами передбачається, що створення ПЕЕЗ "Сиваш" супроводжуватиметься відповідним державним фінансуванням, оскільки до Державного бюджету України, починаючи з 1998 р., мали включатися (і частково включалися) необхідні суми цільових податків.

На третьому році існування ППЕЗ "Сиваш" (тобто в 1998 р.) виконавчою владою України було прийнято рішення про заснування ще кількох СЕЗ. Зокрема, 18 червня 1998 р. Президент України підписав два укази про створення 3 спеціальних економічних зон "Донецьк", "Азов" і "Славутич". У перших двох зонах терміном на 60 і 30 років відповідно впроваджується спеціальний режим інвестиційної діяльності для таких територій Донецької області: Донецьк, Макіївка, Горлівка, Єнакієве, Дзержинськ, Сніжне, Торез, Шахтарськ, Кіровське, Жданівка, Вугледар, Червоноармійськ, Димитрів, Селідове, Новогродівка, Добропілля, Маріуполь, Волноваський та Мар’їнський райони.

Спеціальний режим інвестиційної діяльності діятиме тільки в галузях, які визначить Кабмін України. Інвестиційні проекти, які реалізовуватимуться на цих територіях, будуть пріоритетними для надання кредитів, залучених під державні гарантії.

Зону "Азов" передбачається створити на основі Маріупольського торгового порту та прилеглих до нього територій. На період освоєння земельного наділу, наданого для здійснення цього інвестиційного проекту, плата за землю не стягується.

Спеціальні режими ввезення (вивезення) товарів на територіях "Донецька" і "Азова" не розповсюджуватимуться на бартерні операції. Кабінет Міністрів може встановлювати спеціальний режим ввезення та вивезення товарів.

Для зон у Донецькій області передбачається встановити спеціальний пільговий режим оподаткування - 20%-ний податок на прибуток. Доходи, отримані нерезидентами, на території вільних економічних зон обкладаються 2/3 ставок оподаткування. Пільга не розповсюджується на доходи від здійснення інвестицій у цінні папери, що випускаються за рішенням уповноваженого державного органу чи органу місцевого самоврядування, і доходи, отримані від страхування (ст.13 пункт 6 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств").

Відповідно до Закону передбачається звільнити від оподаткування прибуток підприємств, інвестиція в які еквівалентна не менше 1 млн.дол.США - на 3 роки, а від 4 до 6 років - оподаткування здійснюватиметься за половинною ставкою.

Імпорт товарів для потреб власного виробництва та експорт товарів виробництва спеціальної економічної зони в Донецьку не підлягає ліцензуванню та квотуванню. Застосування спеціального режиму інвестиційної діяльності також передбачає:

• звільнення на період реалізації інвестиційного проекту, але не більше ніж на 5 років, від обкладання ввізним митом сировини, матеріалів і устаткування (крім підакцизних товарів);
• звільнення до 2009 р. від податку в Державний інноваційний фонд і зменшення на 50% збору в Фонд Чорнобиля з новостворених підприємств;
• у складі валового доходу підприємства, розташованого у ВЕЗ і на території пріоритетного розвитку, оподаткуванню не підлягає отримана відповідно до інвестиційного проекту сума інвестицій у вигляді грошей, матеріальних цінностей і нематеріальних активів.

Спеціальну економічну зону "Славутич" передбачається створити до 2010 р. в межах міста Славутич (Київська область). На суб’єктів зони "Славутич", зареєстрованих адміністрацією зони, а також на інвестиційні проекти, що реалізуються на території зони, розповсюджуються податкові пільги (незалежно від змін податкового законодавства):

• звільнення на перші два роки з моменту реєстрації від оподаткування прибутку підприємств, де кількість працівників, звільнених у зв’язку з достроковим виведенням із експлуатації блоків ЧАЕС, складає не менше 50% загальної чисельності працюючих (але не менше 10 чоловік) і фонд оплати праці таких робітників - не менше 25% суми загальних витрат на оплату праці. Крім того сума фактично вкладених інвестицій у створення нового підприємства (нових робочих місць за рахунок реконструкції підприємства) повинна бути не меншою еквіваленту 200 тис.дол.США. Наступні 3 роки такі підприємства сплачують податок на прибуток у розмірі 50% діючої ставки;
• звільнення від сплати за землю на вищеназваних умовах, а також від сплати збору до Державного інноваційного фонду, від збору до Чорнобильського фонду, від збору на обов’язкове соціальне страхування на випадок безробіття, від ввізного мита сировини, матеріалів, устаткування (крім підакцизних товарів), що ввозяться до України суб’єктами зони для потреб виробництва, пов’язаного з реалізацією інвестиційних проектів.

В кінці 1998 р. вийшов Указ Президента України про створення СЕЗ в Ренійському торговому порту, яка повинна стати першим етапом формування міжнародної спеціальної економічної зони "Рені - Галац - Джурджулешти". Основна ідея функціонування останньої полягає в тому, щоб активізувати вантажопотоки через український морський порт, румунський морський канал і молдавську залізницю, хоча вона включає до себе і збільшення ступеня використання інших видів транспорту.

При цьому Україна повинна мати на увазі той факт, що вона володіє найбільш важливою складовою - інфраструктурою обслуговування транспортних потоків. При належному використанні, дякуючи саме цьому, Україна може затвердити свій вплив на діяльність регіону і транспортних коридорів взагалі. Спроби ж відсторонитися від активної економічної політики в цьому регіоні призведуть до того, що монопольне місце України займе інша сусідня держава або ж транснаціональні корпорації.

Враховуючи велике стратегічне значення даного регіону, в якому зосереджені інтереси багатьох країн (в першу чергу Росії), доцільним і превалюючим для реалізації державної програми створення і функціонування міжнародних транспортних коридорів є розробка і реалізація саме проекту міжнародної спеціальної економічної зони "Рені (Україна) - Галац (Румунія) - Джурджулешти (Республіка Молдова)".

Інші рішення про необхідність заснування на території України нових СЕЗ, прийняті Президентом, стосувалися зовнішньоторговельних зон у Миколаївській (ЗТЗ у порту м. Миколаєва), Львівській ("Яворів", "Курортополіс - Трускавець") і Закарпатській областях, а також в Автономній Республіці Крим.

Але слід наголосити на двох важливих моментах, які мають місце в усіх випадках заснування в Україні вільних економічних зон і можуть спричинити негативні наслідки, якщо їх своєчасно не врахувати. По-перше, Укази Президента України щодо створення названих нових СЕЗ містять тільки рішення про заснування зон, на підтвердження і розвиток яких компетентним органам доручається розробити пакет нормативно-правових актів (і в тому числі - техніко-економічне обгрунтування). Таким чином, рішення приймається з мотивів швидкого радикального поліпшення соціально-економічної або економічної ситуації, а розрахунки його фінансово-економічної ефективності, на жаль, відходять на другий план. По-друге, створюється багато СЕЗ (і в тому числі - кілька зон одного типу), які охоплюють значну територію і велику кількість суб’єктів підприємництва, але не мають обгрунтованої нормативно-правової бази. В умовах кризи декілька похибок в процесі формування СЕЗ можуть призвести до небажаних узагальнень і дискредитувати саму прогресивну ідею. Тому, на нашу думку, необхідно спершу апробувати всі аспекти створення та забезпечення ефективного функціонування невеликих СЕЗ кожного типу і в разі отримання позитивних результатів поступово поширювати цей досвід на інші регіони, як це і передбачається чинною Концепцією створення СЕЗ в Україні.

Для подальшої активізації ролі регіонів, насамперед прикордонних і прибережних, у зовнішньоекономічних зв’язках України з іншими країнами і особливо із стратегічним партнером - Росією доцільно найближчим часом реалізувати наступні організаційні заходи:

• відмінити перешкоди для пересування по прикордонних областях товарів і послуг, вироблених за рахунок місцевих ресурсів у межах прикордонних областей та призначених для споживання на територіях цих областей;
• створити робочу групу для підготовки пропозицій щодо гармонізації законодавчих та інших актів, спрямованих на регулювання економічних зв’язків між прикордонними областями;
• спростити процедури прикордонного, митного, міграційного та інших видів контролю стосовно громадян, що постійно проживають на територіях прикордонних областей;
• врегулювати міграційні процеси, для чого створити комісію з представників зацікавлених міністерств і відомств та держобладміністрацій прикордонних областей і розробити порядок працевлаштування громадян України та РФ в прикордонних областях;
• звільнити від обкладання митом власного майна громадян прикордонних областей України та РФ при перетині митного кордону;
• запровадити спрощений порядок митного оформлення експортно-імпортних операцій між суб’єктами зовнішньоекономічної діяльності, розташованими на територіях прикордонних областей, а також для фізичних осіб стосовно реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва на територіях прикордонних областей;
• для оперативного проведення розрахунків між банківськими установами прикордонних областей відкрити кореспондентські рахунки у кожній з областей двох держав;
• прискорити вирішення питання щодо створення фінансово-промислової компанії по виробництву труб для постачання газу на основі металургійних підприємств України і Російської Федерації та газовидобувних підприємств РФ;
• в межах співробітництва за програмою "Ямал-Європа" розглянути питання постачання Україною (ВАТ "Харцизький трубний завод") газопровідних труб діаметром 1420 мм з листової сталі ВАТ "Маріупольський металургійний комбінат ім. Ілліча" обсягом 70 тис.т;
• розробити спільні інвестиційні проекти з ефективного використання портів Азовського моря, спільного використання Маріупольського порту міжнародними компаніями;
• розробити і затвердити міждержавні законодавчі та урядові акти та створити відповідні структури щодо взаємодії у спільному вирішенні проблем Азовського і Чорного морів;
• прискорити вирішення питання щодо механізму затвердження і фінансування міждержавної Програми покращання екологічного стану річки Сіверський Донець;
• розробити систему пільг для прикордонної торгівлі та спільної підприємницької діяльності;
• визначити правовий статус та повноваження прикордонних областей;
• Держінвесту України організувати регулярний обмін інформацією щодо потреб суб’єктів підприємницької діяльності в інвестиціях, створенні спільних підприємств;
• ввести статистичну звітність щодо співробітництва прикордонних областей, у тому числі по взаємозаборгованості господарюючих суб’єктів цих областей;
• вийти з пропозицією до уряду РФ щодо здійснення спільного прикордонного та митного контролю в пунктах пропуску через російсько-український кордон;
• визначити на залізничних переходах односторонній прикордонний контроль на в’їзд до своїх держав, а проведення митного контролю здійснювати в пунктах пропуску на території своїх держав;
• на автодорожних переходах проводити послідовну спільну роботу прикордонних та митних служб на одному пункті пропуску на території РФ та України;
• затвердити групи товарів, робіт, послуг для здійснення прикордонної торгівлі товарами, що виробляються в межах відповідної прикордонної території, а також розробити та затвердити порядок митного оформлення зазначених товарів;
• взяти участь у транснаціональній корпорації з виробництва та постачання сільському господарству зернозбиральної техніки ("Трансзернотехніка");
• розглянути питання доцільності створення міждержавної лізингової компанії;
• запровадити активне співробітництво з питань попередження та ліквідації на територіях прикордонних областей надзвичайних ситуацій прикордонного та техногенного характеру;
• створити інформаційно-маркетингову мережу з медичного обладнання та надання медичних послуг та лікарських засобів у прикордонних областях РФ та України, а також створити єдиний інформаційний простір прикордонних областей;
• відпрацювати механізм створення спільного комплексу для виробництва лікарських засобів для потреб населення прикордонних областей;
• розробити та прийняти Закон України щодо прикордонних областей з урахуванням матеріалів, напрацьованих Радою керівників прикордонних областей;
• на міжурядовому рівні України, РФ і Республіки Білорусь уніфікувати митне законодавство;
• відмінити гарантії підприємств прикордонних областей на повернення автомобілів з вантажем вартістю, що менша 100 дол.США, або незавантажених автомобілів, які їдуть за вантажем у прикордонну область;
• відмінити свідоцтво про можливість залучення транспортних засобів, що належать суб’єктам господарювання прикордонних областей, до міжнародних перевезень вантажів під митним контролем;
• відкрити на території прикордонних областей України "зелені коридори" з прикордонними областями РФ, а також створити спільні пункти пропуску через кордон з метою прискорення руху вантажів та спрощення міграційних процесів;
• сприяти створенню фінансово-промислової групи "Укрространсмаш" з виготовлення виробів транспортного машинобудування за участю відповідних луганських підприємств та російського АТ "Коломенский завод".