Україна та Російська Федерація з перших днів набуття політичної незалежності стали стратегічними торговельними партнерами, тому що їх взаємні економічні інтереси обумовлені високим рівнем виробничих, коопераційних і технологічних зв’язків практично в усіх галузях економіки та об'єктивною необхідністю їх раціонального збереження, оновлення і подальшого розвитку на взаємовигідній, рівноправній основі.

Економічні зв’язки між Україною та Росією традиційно складалися на основі тісного співробітництва, однак в останні роки унаслідок радикальних змін в економіках обох країн спостерігається послаблення господарських та коопераційних зв’язків, значний спад обсягів виробництва, різке скорочення взаємного товарообміну, погіршення його структури, зростання бартеризації експортно-імпортних операцій.

В останні роки мляво розвивався один з найважливіших напрямів розвитку співробітництва України та Росії - створення спільних виробничих структур, що сприяють поновленню і зміцненню коопераційних та технологічних зв’язків підприємств і галузей, збереженню і більш ефективному використанню існуючої раніше спеціалізації підприємств у галузі машинобудування, хімічної промисловості, паливно-енергетичного і військово-промислового комплексів, мобілізації фінансових та інвестиційних ресурсів. Правова основа щодо організації і діяльності таких структур у законодавчих актах України та Росії поки що суттєво різниться, що є серйозним гальмом на шляху їх створення і успішного функціонування.

Аналогічне становище склалось також і з розробкою довгострокових міждержавних цільових комплексних програм щодо рішення проблем, які представляють собою взаємний інтерес, у галузі виробництва різних видів продукції, в тому числі технічно складної і наукоємної, в проведенні фундаментальних досліджень.

При виявленні взаємного інтересу українських та російських господарських суб'єктів до участі в акціонуванні підприємств, розміщених на території обох держав, і насамперед у таких галузях, як нафтопереробка, енергетика, чорна і кольорова металургія, через відмінності у нормативно-правовій базі їх участь у цьому процесі не набуває розвитку.

Між Україною та Росією не повністю врегульовані проблеми, пов’язані з узгодженням транзитних режимів, стягнення місцевих податків і портових зборів, недостатньо використовуються можливості взаємовигідного співробітництва, повітряного сполучення, трубопровідного транспорту тощо.