ПРОМИСЛОВЕ ВИГОТОВЛЕННЯ ДИЗЕЛІВ ДЛЯ ПАТРУЛЬНИХ СУДЕН ЧОРНОМОР'Я НАЛАГОДИВ КОЛЕКТИВ ХАРКІВСЬКОГО ДЕРЖПІДПРИЄМСТВА "ЗАВОД ІМЕНІ МАЛИШЕВА"

01.12.99
     ХАРКІВ, 1 грудня. /Леонід Пилипенко - ДІНАУ/.  Промислове виробництво дизелів потужністю в 500
кінських сил для прикордонних патрульних суден Чорномор'я розпочав колектив Харківського державного
підприємства  "Завод імені Малишева".
     Замовником такого виду продукції стало феодосійське виробниче об'єднання   "Море", яке виготовляє
судна для патрульної служби в прибережних районах морів. За його ж заявкою   машинобудівники Харкова
створили також двигун для водометних суден, що плавають в умовах мілководдя. Оснащення суден
такими двигунами дозволить успішно вести боротьбу з браконьєрством на воді.
     Заводу імені Малишева і раніше доводилося працювати на замовлення суднобудівників. Наприклад,
тут випускаються електростанції для вантажних і пасажирських суден.

Ракетні “війни” місцевого масштабу

Тепер майбутнє стратегічних ракет СС-24 хвилює не тільки Америку

Сергій ЗГУРЕЦЬ, “День” за 9.12.99

Ще порівняно недавно майже на всіх зустрічах українських і американських керівників останні незмінно згадували про долю стратегічних ракет СС-24. Мовляв, коли, нарешті, ви зважитеся їх знищити. У результаті Україна погодилася позбутися цих ракет. Але сьогодні СС-24 знову несподівано потрапили в зону дії різновекторних інтересів — вже в рідній державі.

Міжконтинентальні балістичні ракети СС-24, прозвані на Заході “Скальпелями”, були гордістю й останнім словом військово-технічної думки СРСР. Кожна з них із хірургічною точністю могла закинути на десять тисяч кілометрів по 10 ядерних боєголовок, здатних перетворити на попіл десять великих американських міст. 46 “Скальпелів” міцно були врізані в Україну, де дислокувалася 43-тя ракетна армія Військ стратегічного призначення, в арсеналі якої було 176 шахтних ракетних установок.

Розпад Союзу, закінчення “холодної війни”, вітри роззброєння, проголошення незалежною Україною без'ядерного статусу — все це докорінно змінило і долі ракетників, і долі ракет. Тепер військові зайняті незвичною для себе справою — вони знищують свою зброю. Причому робиться це на американські гроші — завдяки ініціативним сенаторам Сему Нанну та Річарду Лугару, котрі вирішили, що кращим внеском Америки в національну безпеку буде фінансування ядерного роззброєння колишніх радянських республік. Відповідно до міжнародних домовленостей Україна вже позбулася всіх 130 рідкопаливних ракет СС-18. Тепер — черга за “Скальпелями”. Але сьогодні списи ламаються навколо проблеми — де зберігати, де і як знищувати СС-24? Складається враження, що американські гроші для цих цілей — як яблуко розбрату для українських виконавців.

1997 року за підсумками спільної наради Міністерства закордонних справ, Міноборони та Мінпромполітики України було вирішено, що стратегічні ракети СС-24 будуть зберігатися на одному із віддалених арсеналів оборонного відомства — в Михайленках. Тепер мова йде про те, щоб їх зберігання та ліквідацію здійснювати безпосередньо в Павлограді. Але наскільки безпечно це для густонаселеного промислового центру? Тим більше, що в цьому місті ще пам'ятають випадок, коли в Павлограді вибухнув один ракетний рівень — від чого постраждала ледь не третина Павлоградського хімічного заводу. Чи варто ризикувати знову? По роз'яснення “День” звернувся на Павлоградський хімічний завод, до його директора Леоніда Шимана.

— Леоніде Миколайовичу, чому так сталося, що плани щодо зберігання й утилізації ракет змінилися?

— До того, як ми прийшли в цю програму (йдеться про програму спільного зменшення загрози, котра реалізовується між Україною та міністерством оборони США — Авт. ), а це трапилося рік тому — ліквідаційні роботи проводила в основному 43-тя ракетна армія. Вони розгортали цю діяльність, виходячи зі своїх критеріїв. Так у них і народилося рішення зберігати ракети в Михайленках. А там раніше планувалося побудувати вісім складів. І зберігати ракети в зібраному вигляді пiсля закінчення гарантійного терміну 5— 7 років. Але військові — фахівці в обслуговуванні військової техніки. А тут ідеться про принципово нову ситуацію, де є необхідність розглядати ракету не як зброю, а як зразок техніки, який треба утилізувати.

Оскільки Павлоградський хімічний завод був виробником усіх трьох рівнів ракети, КБ “Південне” було генеральним розробником, а Павлгорадський механічний завод здійснював збирання цих ракет — ми висловили наші побоювання військовим, що зберігання ракет у зібраному вигляді становить велику небезпеку. Краще ракету розібрати. І, щоб безпечно зберігати ракети до завершення процесу ліквідації, необхідно розібрати їх якнайшвидше і на більш дрібні елементи. Такі підходи ми виклали американцям. Вони з нами погодилися. І ті роботи, які раніше проводилися в Михайленках з будівництва нових складів для ракет, були припинені. Зараз робляться зусилля якнайшвидшого звільнення складів від тих ракет, які там вже зберігаються. Їх треба швидше розібрати і зберігати поелементно.

— Адже досі не було відомо про якесь остаточне рішення, так би мовити, на вашу користь…

— Уряд ухвалив рішення і заборонив будувати склади в Михайленках ще 1998 року. А військові всякими обхідними шляхами переконували американців вкладати гроші і будувати ці склади, мотивуючи це різними обставинами.

— А де гарантія, що в Павлограді з цими ракетами буде безпечніше?

— Є певні технічні правила, норми. У нас передбачається, що всі ракети до кінця 2001 року будуть розібрані. Жодна з ракет більше, ніж вісім місяців пiсля закінчення гарантійного терміну, зберігатися не буде. Це не 5— 7 років, як планувалося в Михайленках. І далі вони будуть розміщуватися на складах, які свого часу створювалися для виготовлення цих ракет. Тут заводи, цехи для всього цього. Ми виробляли до ста ракет на рік. А тепер ідеться лише про 54 ракети.

І на Павлоградському механічному заводі, і на Південному машинобудівному заводі, і у нас створено спеціальні цехи і є кваліфіковані люди, здатні безпечно виконати цю роботу.

— Але ж раніше повідомлялося, що Україна успадкувала лише 46 балістичних ракет СС-24?

— 46 — це ті, що стояли на бойовому чергуванні. Плюс ідеться про ракети, які у нас були в сховищах. У нас вже зберігаються 8 з половиною розібраних ракет.

— Що заплановано робити далі після того, як ракета розбирається?

— Спочатку наші військові пропонували ці ракети взагалі спалити. У програмі це теж було спочатку зумовлено. Всі 54 з половиною ракети мають бути спалені. Так як це робиться зараз у Росії.

— Адже такий підхід пояснювався тим, що у нас немає технологій утилізації твердого палива ракет СС-24?

— Ми підготували своє техніко-економічне обгрунтування. Суть рішення полягає в тому, що ракети недоцільно спалювати. Було запропоновано наше розв'язання проблеми — виробництво з ракетного палива промислових вибухових матеріалів, бо ці матеріали дають можливість істотно вплинути на зменшення забрудненості довкілля, з чим традиційно пов'язані підривні роботи. Наведу такий приклад. У Кривому Розі підривається більше 70 тисяч тонн вибухових матеріалів на рік. Половина з цих вибухових матеріалів — чистий тротил. Вибух одного кілограма тротилу викидає 800 літрів газів. Тому, якщо підрахувати, щороку в Кривому Розі викидається 2,5 млрд. м 3 газу. З них 70% — це шкідливі гази — NО, СО, сажа тощо. А якщо ми замінюємо частину цього тротилу на ВР, яка міститиме тверде ракетне паливо, то при вибуху буде виділятися 900 літрів газу. Але вміст там шкідливих газів — лише 0,5%.

— То це тільки теорія чи вже практика?

— Ми рік проводили дослідження на замовлення міністерства оборони США. Там теж, до речі, ракети не спалюють. Там є технології, за допомогою яких витягується паливо і переробляється на компоненти для інших ракетних палив або для промислових вибухових матеріалів. Ми провели дослідження і на основі цих досліджень дали техніко- економічне обгрунтування. Це обгрунтування захистили у нас в уряді, в міністерстві оборони США і, нарешті, воно пройшло через американський Конгрес. І те, що Конгрес виділяє гроші під ліквідацію ракет — це десь $20—25 млн. — є кращим захистом нашого технологічного розв'язання проблеми утилізації твердопаливних СС-24.

— Леоніде Миколайовичу, але на плани зберігання бойових ракет у Павлограді вельми гостро і негативно реагують громадські організації вашого міста. Виходить, ви так і не змогли переконати їх у своїй правоті…

— Ми разом із представниками американських фірм їх неодноразово запрошували до себе, збирали, розказували, що передбачає програма знищення стратегічних ракет. Але стурбованість у цих людей залишається.

Я їх теж розумію. Але ми їм пояснили, що всі проекти, які будуть тут виконуватися, відповідають українським нормам і законам і з охорони праці, і з охорони довкілля. Представники громадських організацій, якщо вони захочуть, матимуть доступ до тих проектів, які будуть тут здійснюватися.

Оптимізм і впевненість Леоніда Шимана поділяють далеко не всі. Наприклад, від військових довелося почути аргумент, що хоч у Павлограді і вироблялося за 100 ракет, але ніколи не було такого, щоб на заводі зберігалося півсотні виробів за раз. Мовляв, такий розмах далеко не безпечний. Тим більше, що головна умова спокою — зовсім не в умілому розбиранні ракет “до гвинтика”. Це все одно, що стверджувати, що вийнята зі снаряда вибухівка — безпечна.

Є зауваження до наполегливості павлоградців і у начальника Управління екологічної безпеки по Дніпропетровській області Миколи Шпака. У розмові з кореспондентом “Дня” Микола Володимирович так оцінив ситуацію:

— З точки зору безпеки, у сховищах Павлоградського хімічного заводу в розібраному вигляді можна зберігати не більше тих ракет, що у них вже є зараз. Є відповідні документи, паспорти, проектні рішення, котрі підтверджують, що не треба переходити межу дозволеного. Ракети раціонально зберігати в тих сховищах, що є у військових. І відправляти ракети в Павлоград треба тільки в міру їхньої переробки на заводі. Але ця переробка не ведеться, оскільки невідомо, за якою саме технологією будуть утилізовуватися ці вироби.

— Але керівництво Павлоградського хімзаводу стверджує, що у них технологія така є і вона задовольняє всіх — у тому числі і США?

— Я можу сказати, що технологія вилучення твердого палива ще не пройшла експертизу. У мене є офіційні листи від керівництва ПХЗ, що наприкінці цього року буде проведено тендер на технологію утилізації ракет. Але тендеру немає, офіційного повідомлення на мою адресу немає, остаточного вибору технології немає і експертизи цієї технології немає. До проходження всього цього ланцюжка утилізація ракет — вилучення твердого палива і його переробка на вибухові речовини — не може проводитися.

…Ось така історія, причому, у кожної з дійових осіб — своя. А вівторка у Павлограді раптом з'явилися представники ще однієї сторони, небайдужої до того, що відбувається. У місто прибула інспекція міністерства оборони США. Мета подібних перевірок відповідно до Договору СНО- 2, досить традиційна — пересвідчиться, що в Павлограді не поновилося виробництво балістичних ракет СС-24. Втім, заради цього американці до нас навідувалися вже давненько. І якщо раніше вони ламали голову над тим, як захистити Америку від наших “Скальпелів”, то тепер вони, напевно, не проти поглянути — чи здатні ми уберегти себе від свого ж ноу-хау…

СПЕЦІАЛІСТИ ЗАВОДУ ІМЕНІ МАЛИШЕВА ТА КБ ІМЕНІ МОРОЗОВА ПРОВАДЯТЬ РОБОЧУ ПІДГОТОВКУ ДО УЧАСТІ УКРАЇНИ В ТАНКОВОМУ ТЕНДЕРІ ГРЕЦІЇ

09.12.99
     ХАРКІВ, 9 грудня. /Володимир Фоменко - ДІНАУ/. Твердження деяких російських засобів масової
інформації про те, що Україна нібито не братиме участі в грецькому танковому тендері, спростував на
прес-конференції генеральний директор державного підприємства "Завод імені Малишева"
Григорій Малюк. Він назвав такі дії "дружніми ударами ліктями". За словами Малюка, нині йде звичайна для
підготовчого етапу робота. Нещодавно група керівників та спеціалістів заводу і КБ з машинобудування
імені Морозова повернуласяь з Греції.
     Кореспондент ДІНАУ нагадує, що рік тому на пропозицію Греції держави-претенденти на участь у
танковому тендері представили зразки бойових машин для порівняльних випробувань у цій країні. За
результатами такого тесту український танк увійшов до п'ятірки найкращих бойових машин світу.

ВІДКРИЛАСЯ РОЗШИРЕНА ВИСТАВКА КОСМІЧНОЇ ТЕХНІКИ УКРАЇНИ

14.12.99
     КИЇВ, 14 грудня. /Ольга Федорченко - ДІНАУ/. Історію розвитку космічної техніки яскраво ілюструє
виставка ДКБ "Південне", яка відкрилася сьогодні в кулуарах Верховної Ради за сприяння Національного
космічного агентства України. Представлені для ознайомлення експонати авіакосмічної техніки є
результатом кількарічних розробок концептуальних основ та реалізації науково-технічної державної
політики в космічній галузі та здійснення національної космічної програми. Зокрема, було представлено
макет космічного апарату "Січ", який був запущений 31 серпня 1995 року і започаткував функціонування
космічної системи в спостереженні Землі.
     Як зазначили організатори, це дало змогу отримувати дані про навколишнє середовище в різних
діапазонах електромагнітного спектра та використати їх для наукових досліджень раціонального
природокористування та екологічного моніторингу.
     На виставці представлені також макети космічного апарату "Оман-6", ракет-носіїв "Циклон", "Днепр",
"Зеніт" та інші.      Віце-прем'єр-міністр України Анатолій Кінах у розмові з журналістами оцінив авіакосмічну
галузь як високотехнологічне виробництво, яке може становити основу експортного потенціалу
національної економіки. У напрацьованих довгострокових програмах цього напрямку чільне місце посідає і
ДКБ "Південне", техніка якого є підтвердженням цього.

В УКРАЇНІ СТВОРЕНО КОМІСІЮ З ВІЙСЬКОВО-ПРОМИСЛОВОЇ ПОЛІТИКИ

21.12.99
Київ. 21 грудня, УНІАН. Згідно з розпорядженням Кабінету Міністрів  України, при уряді створено Комісію з
військово-промислової політики.
Як повідомило агентство УНІАН джерело в уряді, основними завданнями  Комісії буде розробка пропозицій
з концептуальних засад і пріоритетних   напрямків державної військово-промислової політики, а також
розв'язання  питань координації і контролю за діяльністю центральних органів виконавчої   влади з
реалізації напрямів військово-промислової політики. 
Урядову Комісію з ВПП України очолив перший віце-прем'єр Анатолій КІНАХ.

В УКРАЇНІ СТВОРЕНО ЗЕНІТНО-РАКЕТНИЙ КОМПЛЕКС ДЛЯ ЗАХИСТУ ТАНКОВИХ ПІДРОЗДІЛІВ ВІД АТАК АВІАЦІЇ, ЯКИЙ НЕ МАЄ АНАЛОГІВ У СВІТІ

22.12.99
     ХАРКІВ, 22 грудня. /Володимир Фоменко - ДІНАУ/. Серійне виробництво зенітно-ракетного комплексу
"Донець", який не має аналогів у світі, підготовлено на харківському державному підприємстві "Завод імені
Малишева", повідомляє кореспондент ДІНАУ. Одночасно на підприємствах Києва і Харкова - суміжниках
заводу імені Малишева - підготовлено виробництво спеціального електронного командного пункту, який на
полі бою керуватиме діями зенітно-ракетного комплексу "Донець". Тепер завершуються переговори з
однією з держав Північної Африки про закупівлю партії комплексів. Після підписання контракту
розпочнеться виробництво нової військової техніки.
     Вогнева міць "Донця" дає змогу ефективно захистити танкові підрозділи від атак літаків-штурмовиків,
відбиваючи навіть ракетні удари. Це забезпечується виключно високою щільністю вогню - чотири
23-міліметрові гармати здатні здійснювати 16-20 тисяч пострілів на хвилину. "Донець" має на озброєнні
також 6 ракет класу "Земля-повітря". Все озброєння монтується на базі танкового шасі, що полегшує
технічне обслуговування у складі танкових підрозділів. Як зазначив головний конструктор підприємства
Михайло Можар, завод може випускати комплекс на базі різних танкових шасі залежно від бажання
замовника. Він також підкреслив, що на полі бою "Донець" може діяти без екіпажу, виконуючи команди із
спеціального пересувного пункту, що підвищує живучість бойової техніки.

Ракетный крейсер как атрибут военного престижа

25.12.99. “Зеркало недели”

Валентин БАДРАК, УНИАН (специально для “ЗН”)

На момент принятия решения достроить ракетный крейсер “Украина” многие эксперты и разработчики высказывали мнение о том, что океанский корабль не только не нужен украинским ВМС во внутреннем Черном море, но и станет немалой дополнительной ношей для оборонного бюджета. С другой стороны, к решению достроить ракетный крейсер первых лиц Украины подталкивали как неудачная судьба другого авианесущего крейсера — “Варяга”, проданного за бесценок, так и желание загрузить заводские мощности. Не исключено, что был в таком решении и политический подтекст, учитывая, что заявление премьер-министра о готовности правительства профинансировать достройку крейсера было сделано во время предвыборного турне по Николаевщине.

Как бы там ни было, но 17 февраля 1998 г. было принято официальное решение Президента Украины о его достройке. Более того, было оглашено, что крейсер “Украина” будет достроен в проектном варианте, при этом финансирование работ должно было осуществляться поэтапно: 40 млн. грн. в 1999 г. и 60 млн. грн. в 2000-м. Все бы ничего, но на дворе уж очень скоро 2000 год, а кораблестроители получили лишь 4 млн. грн. Можно, правда, добавить, что, несмотря на явное отклонение от обязательств, завод продолжает работать в надежде на то, что позже долги будут погашены.

Возможно, именно в контексте осложнений с финансированием работ по достройке крейсера и всплыл снова старый вопрос — нужен ли он Украине? А если нужен, то в каком виде? Разработчики военных кораблей уверены, что нужно и еще не поздно немного скорректировать решение. Пытаясь прояснить ситуацию, автор обратился к одному из основных в Украине проектантов боевых кораблей — главному конструктору проектов Казенного исследовательско- проектного центра кораблестроения Украины (ИПЦКУ) Сергею КРИВКО.

— Сергей Владимирович, как появилась в Украине “проблема ракетного крейсера” и в каком состоянии сейчас находится?

— Для начала напомню, что изначально ракетный крейсер “Адмирал флота Лобов”, переименованный в “Украину”, является четвертым кораблем серии ракетных крейсеров типа “Слава” проекта 1164. Он был официально заложен летом 1984 г. Корабль с технической готовностью порядка 75% до решения о достройке находился на длительном хранении на судостроительном заводе им. 61 коммунара. Стоит сказать несколько слов о моральном и физическом старении корпуса и вооружения. Сначала о физическом старении. Корабль спущен на воду летом 1990 года и уже свыше девяти лет не проходил докование и освидетельствование корпуса и донно-бортовой арматуры. Основной объем комплектующего оборудования был установлен на корабле в конце 80-х — начале 90-х годов. В середине 90-х годов, после прекращения финансирования, корабль несколько лет простоял без обслуживания и отопления в зимнее время. Можно только представить себе состояние и остаточный ресурс этой техники. А если учесть, что, невзирая на тщательную охрану, корабль неоднократно подвергался “рейдам” мародеров-искателей цветного металла, то фактический процент технической готовности корабля далеко не такой, как сообщала пресса. По сути, он еще не определен, ибо, невзирая на обещания, договор на достройку до сих пор не заключен, а необходимое финансирование на завод так и не поступило, из-за чего к работе не приступили контрагентские организации, способные оценить состояние техники.

Теперь о моральном старении. При самом благоприятном стечении обстоятельств корабль вступит в строй в 2001 году. С техникой и вооружением, разработанными в начале 70-х годов и изготовленными в конце 80-х. На всем крейсере 3—5 цветных индикаторов с электронно-лучевыми трубками, как у “Электрона-701”. Так что стоит ли ратовать за боевой корабль XXI века с ЭВМ второго поколения, очевидно, надо подумать.

— А что можно сказать о вооружении крейсера? В прессе были различные мнения, но в кулуарах говорят, что этот вопрос является проблемным.

Давайте по порядку. Сначала о главном ракетном комплексе “Базальт”, а точнее, о его улучшенной версии. Комплекс создавался в период с 1963 по 1973 годы для борьбы с крупными надводными кораблями или авианосными ударными группами путем нанесения ракетно-ядерного удара. Специфика применения ракет типа “Базальт” в неядерном снаряжении требует более надежного и постоянного загоризонтного целеуказания. В рамках Союза решение этой задачи обеспечивалось целым комплексом мероприятий: развитой системой космической и авиационной разведки и передачи данных, наличием на борту кораблей специальных вертолетов целеуказания. У Украины нет национальной космической группировки разведывательных спутников, пошли на слом и самолеты-разведчики морской авиации. Наличие на борту крейсера и в Севастополе приемной аппаратуры не дает ни юридического права, ни технической возможности использовать российскую развединформацию в своих интересах. Тем более что неизвестно, по каким целям мы собираемся “работать” “Базальтом” и есть ли эти цели в Черном море? Кроме того, ракета комплекса “Базальт”, массой и размерами не уступающая истребителю МиГ-17, имеет достаточно высокую траекторию полета к цели (до 3 км и более), легко обнаруживается современными корабельными РЛС на дистанции свыше 100—150 и более километров, что позволяет корабельной ПВО противника принять соответствующие меры, а, учитывая постоянное и эффективное воздушное прикрытие надводных кораблей потенциального противника, то и сбить ее на дальней дистанции. Кстати, эти первые неприятные для руководства ВМФ СССР выводы были сделаны отечественной военной наукой еще в конце 70-х годов, после принятия на вооружение ВМС США палубных самолетов радиолокационного дозора типа “Хокай” и истребителей F-14 “Томкэт” с ракетами “Феникс”. Точку в этом споре поставила боевая система вооружения ВМС США “Иджис”. Расчеты, выполненные специалистами гражданских и военных НИИ, убедительно доказывали, что возможности эшелонированной ПВО авианосной ударной группы ВМС США таковы, что даже при массированном одновременном применении тяжелых крылатых ракет типа “Базальт” или аналогов, т.е. свыше 50 ракет в наряде сил, запускаемых одновременно с надводных кораблей, самолетов и с берега, ни одной из них не удавалось достичь желаемой цели. Контрольные испытания с реальными залповыми пусками имитаторов тяжелых сверхзвуковых крылатых ракет, проведенные в США в Карибском море в 90-м году, только подтвердили расчеты отечественных специалистов. Наступала эра нового поколения противокорабельного оружия. Но это уже не повлияло на запущенный механизм строительства серии крейсеров. Нововведения было приказано внедрять только с кораблей новых проектов.

Теперь о корабельном вертолете целеуказания. К сожалению, до момента развала Союза так и не был запущен в серийное производство вертолет ЦУ на базе машины Ка-27. Единичные экземпляры есть сегодня только в России. А в Украине осталось несколько старых (производства начала 70-х годов) машин типа Ка-25ЦУ с выработанным ресурсом. Могу добавить, что ПВО нашего крейсера не такое “могучее”, как это зафиксировано рядом изданий. Если сравнивать его с аналогичной системой корабля такого же класса и того же года постройки, например с ПВО американского крейсера типа “Тикондерога” — кораблем “Порт Роял” 1995 г. постройки, то сравнение явно не в пользу нашего корабля. Основной зенитный ракетный комплекс “американца” имеет боекомплект до 122 ракет и, управляемый системой “Иджис”, может одновременно обстреливать до 22 воздушных целей практически во всей верхней полусфере. Наш корабль, имея на борту 64 ЗУР основного комплекса С- 300Ф и на 2000 т большее водоизмещение, может обстреливать только 6 воздушных целей в секторе плюс-минус 45 градусов относительно оси направления антенны. ЗРК малой дальности типа “ОСА- МА” особой роли в ПВО крейсера не сыграют. Хотя, в принципе, наличие на борту крейсера зенитного комплекса С-300Ф в сочетании с радиолокационным комплексом “ФЛАГ” для Украины — качество положительное.

Артиллерийское вооружение — предмет отдельного разговора. Одноствольная 127-мм артустановка американского корабля имеет значительно лучшие точностные характеристики, а значит, и более высокую эффективность при стрельбе по воздушным, морским и береговым целям. Масса ее всего 22 т, что значительно облегчает работу механизмов приводов наведения, снижает инерционные характеристики и ошибки при быстром перенацеливании. Отечественная 130-мм артсистема имеет массу 90 т, а изначально неудачная двухствольная конструкция на единой люльке, предназначавшаяся для стрельбы по площадным береговым целям с корабля огневой поддержки десанта малоэффективна при отражении атаки малоразмерных противокорабельных ракет. Стреляет она хорошо — до 90 выстрелов в минуту, а вот попадает..? Не секрет, что одноствольная 100-мм артсистема “Сагайдачного” при решении задач ПВО эффективнее, чем спаренная 130-мм установка крейсера. Еще больше разрыв в показателях эффективности в пользу американской “одностволки” становится в случае применения управляемых снарядов, которых в составе боезапаса нашей артсистемы просто нет.

— А есть ли в Украине системы “Базальт”, о которых вы говорите? В ВМС поговаривают, что без России Украине не решить проблемы вооружений крейсера.

— Это действительно так. Дело в том, что на крейсере должны размещаться 16 таких устаревших ракет. Для мирного времени, для подготовки личного состава, для проведения ежегодных учебных стрельб на весь тридцалетний срок службы корабля потребуется еще порядка 30 ракет. Кроме того, правила хорошего тона требуют, чтобы на военное время существовал минимум трехкратный запас возимого боекомплекта, т.е. еще плюс 48 шт. Почем сегодня эти ракеты у россиян? Тем более что они сняты с производства. Думаю, не меньше 1 млн. долл. за штуку. Очень возможно, что дешевле построить за эти деньги корвет. Что касается самих ракет для комплекса “Базальт”, то уверен, что их в Украине сегодня нет.

— Однако военные приводят аргумент о том, что крейсер мог бы быть кораблем управления, во всяком случае, первое время, пока на него не поставят вооружение?

— Что ж, тогда следует сказать несколько слов о корабельной системе обмена данными и управления тактической группой. Проблема в том, что крейсерской системе этого типа нет “партнеров” в составе ВМС Украины. Т.е. флагманские функции крейсер не сможет выполнять в автоматическом режиме.

— Когда на всех уровнях комментируют значение приобретения крейсера для украинских ВМС, прежде всего упоминают о престиже для нашего государства иметь такой корабль.

— Думаю, что политического престижа Украине приобретение ракетного крейсера не добавит. Вряд ли кто-нибудь обманется относительно того, что большинство оборудования было изготовлено еще в советское время и вне территории Украины. Все знают, что Украине этот корабль достался в высокой степени технической готовности. Но старательно замалчивается тот факт, что если “Сагайдачный” и “Луцк” мы, как бы это помягче выразиться, “прихватили” из бывшего советского имущества, ни с кем не советуясь, то четвертый ракетный крейсер мы долго и на всех мыслимых политических и экономических уровнях, на всех встречах руководителей различного ранга буквально навязывали России. Точку в этой проблеме поставил Черномырдин. Он официально отказался от крейсера. Даже России сегодня не нужны устаревшие корабли такого класса. Она сама не знает, что делать с четырьмя атомными крейсерами и где взять деньги на содержание еще трех газотурбинных крейсеров.

Экономический престиж страны “Украина” также не укрепит. Все прекрасно знают, что без активной помощи представителей российских заводов, изготовителей военно-морской техники, крейсер не достроить, а в последующем и не испытать. Значит, мы должны или профинансировать из нашего бюджета поддержание рабочих мест в соседнем государстве, или влезть в новые долги. Причем военно-политическую потребность МО Украины в ракетном крейсере именно в его нынешнем виде никто публично не доказал. Зато очевидно, что всякого рода паллиативные решения, предлагаемые сегодня по достройке корабля, — это не более чем растрата государственных средств в особо крупных размерах. Причем затраты на достройку — это только видимая часть финансового айсберга. Так как стоимость всего жизненного цикла эксплуатации такого корабля, как ракетный крейсер, может составить значительно больше, чем полмиллиарда гривен. И это при очень скромных запросах, например при не более двух заправках топливом в год.

— Какой же может быть выход для “Украины”? Неужели он должен повторить судьбу “Варяга”?

— Думаю, наилучшим вариантом для этого крейсера была бы его достройка по исходному проекту и реализация его России в счет любых государственных долгов Украины, как, например, бомбардировщики Ту-160 и Ту-95МС. За относительно малые средства — до 50 млн. долл. — можно было бы залатать гигантскую дыру в нашем госбюджете. Имеется в виду, что украинской стороне были бы оплачены работы по достройке корабля, а вооружение Россия бы поставила сама. В техническом плане этот вариант самый простой в реализации, т.к. по межправительственному соглашению к работам на корабле могли бы быть привлечены российские предприятия — основные исполнители вооружения, а Черноморский флот — к его испытаниям.

Второй вариант, который менее вероятный, но все же возможный, — это достройка корабля по обоюдному согласию Украины и России для третьей страны. В качестве такой третьей страны могли бы выступить Китай или Индия. В случае обеих стран наибольшим препятствием будет служить ракетный комплекс “Базальт”, который за рубеж передавать нельзя. Но и здесь можно найти технический выход. В принципе, есть варианты замены боезапаса и системы управления на аналогичное оружие продаваемой экспортной версии: для Китая — это “Москит-Э”, а для Индии — 3М-54Э. Вопрос в том, удастся ли сбыть корабль? Китай, например, создает свой вариант ракетного крейсера, весьма близкого аналога “Славы”, а Индия вообще открыто никогда не проявляла интерес к такому классу кораблей. Однако все меняется, и амбиции государств — также. И индийским ВМС, после получения от России модернизированного авианосца, потребуется решать проблему комплектования и защиты авианосной ударной группы. Кроме того, Россия имеет на этих рынках гораздо большее влияние, которое тоже могло бы сработать.

Третий вариант, еще менее вероятный, но тоже, в принципе, возможный. Предложить Североатлантическому альянсу профинансировать достройку корабля в варианте флагманского корабля постоянных миротворческих международных военно-морских сил в рамках программы “Партнерство ради мира”. Корабль пришлось бы изрядно “перетряхнуть”, наверняка он потерял бы титул “ракетного ударного”, но от этого бы только выиграл. Для Запада в такой идее элемент заманчивости есть. Во-первых, ни Украина, ни Россия, а тем более Китай, не получат ударную боевую единицу. Во-вторых, Украина была бы еще плотнее связана с западной военной колесницей. И в- третьих — содержание большого корабля под украинским флагом и с украинской командой обошлось бы значительно дешевле, чем малого корабля из западных ВМС.

— Вы исключаете достройку корабля для Украины?

— Абсолютно нет. Даже уверен, что невзирая ни на какие затраты, все-таки достроить крейсер для ВМС Украины нужно. Но только не в ударном варианте. Анализ событий последнего десятилетия показывает, что наибольшей угрозе сегодня и в обозримом завтра страны будут подвергаться с воздуха и преимущественно с морских направлений. Можно вспомнить Ирак, Судан, Афганистан, Югославию. Все они подвергались либо ракетным обстрелам с моря, либо авиационным атакам преимущественно с морского направления. Так вот именно высокие показатели ЗРК С-300Ф, установленного на крейсере “Украина”, в сочетании с мощными средствами обнаружения и РЭБ должны составить основу новой версии корабля — корабля береговой обороны ПВО. Аппаратуру комплекса необходимо доработать под применение более современной и дальнобойной ракеты 48Н6, действующей на дальности до 150 км, а корабль и берег оснастить аппаратурой автоматизированного обмена данными о воздушной обстановке в акватории Черного моря. Такой корабль мог бы стать неотъемлемой морской частью ПВО страны и решать задачи как самостоятельно, так и с участием береговых средств и приданной авиации. Технически у такого варианта нет нерешаемых проблем. Но это было бы более правильное вложение средств, оправданное и с политической, и экономической, и военной точек зрения. Еще не поздно принять такое решение.

Україна самостійно може виробляти деякі види корабельних озброєнь - головний конструктор кораблебудування

28.12.99
Київ. 28 грудня, УНІАН. Україна самостійно може виробляти деякі види  корабельних озброєнь, відзначив
в інтерв'ю агентству УНІАН головний   конструктор проектів Казенного дослідницько-проектного центра
кораблебудування  України (КДПЦКУ) Сергій КРИВКО. За його словами, "наприклад, артустановки  малого
калібру (20-30 мм) можна і треба виробляти своїми силами, не  соромлячись копіювати і повторювати в
серії кращі світові зразки, наприклад,  30-мм   російську АУ АК-630 та її модифікації".
С.КРИВКО вважає, що потреба у таких озброєннях буде великою, є внутрішній  і зовнішній ринки збуту.
Водночас він відзначив, що за останні кілька років в Україні на замовлення  Міноборони "практично нічого
не зроблено, а якщо щось і розпочато,  то не доведено до логічного кінця". За його словами, це
підтверджує  практично повна відсутність на українських експозиціях на міжнародних   виставках озброєнь
інформації про розробки українського військово-морського  озброєння. "Причина одна - надто скрутне
фінансове становище країни  загалом та її збройних сил зокрема ", - вважає проектант бойових кораблів. 
С.КРИВКО відзначив, що для того, щоб випробувати і довести до серії  вже  виготовлений зенітний
ракетний комплекс, потрібно кілька пусків   дорогих телеметричних і бойових ракет, а для випробування
дослідного  або головного зразка потрібні роки і кілька десятків, а то й понад  сотні пусків, що "сьогодні і в
найближчому майбутньому Україні не по   кишені".

Бюджет-2000 будет "оптимистичным" для Вооруженных сил Украины - Ющенко

29.12.99
Киев. 29 декабря. ИНТЕРФАКС-УКРАИНА - Обновленный проект бюджета  на 2000 год будет
"оптимистичным" с точки зрения обеспечения   жизнедеятельности Вооруженных сил Украины. Такое
мнение премьер-министр  Украины Виктор Ющенко высказал журналистам в среду в Киеве по   окончании
коллегии Министерства обороны Украины.
По словам В.Ющенко, в 2000 году должен быть обеспечен такой  уровень сотрудничества
правительства и Минобороны, в частности,  в финансовой сфере, который бы обеспечивал "достойное
существование  украинского солдата".
"Мы договорились сегодня с Александром Ивановичем (Александр  Кузьмук - министр обороны
Украины - ИФ) и делаем шаги навстречу  друг другу в финансовой сфере". 

Так, по мнению премьера, в Министерстве обороны должна быть проведена "мини-структурная реформа, которая будет проводиться, начиная с административно-управленческого плана и заканчивая экономической сферой".