1. Внутрішня ситуація

Грудень 1999 р. для Росії був багатий на події військово-технічного характеру.
Саме цього місяця підводилися попередні підсумки року, що минає, остаточно узгоджувалися
параметри військового бюджету і тієї його частки, що планується виділити для розробки, виробництва,
ремонту та модернізації озброєння й військової техніки (ОВТ), питання технічного стану та оснащення
ракетних військ стратегічного призначення (РВСП), реформування підприємств оборонно-промислового
комплексу (ОПК) і багато інших.

Військовий бюджет

На одному із своїх останніх засідань у грудні 1999 р. Державна Дума РФ прийняла в четвертому
заключному читанні бюджет-2000. Його відмінність від попередніх фінансових планів полягає в тому,
що на оборону і розвиток ОПК Росії заплановано відвести третину усіх витрат. У тому числі на суто
військові потреби виділена сума майже в 143 млрд руб, що складе 2,64% валового внутрішнього
продукту (ВВП).

В уряді Росії вважають статті військових витрат реалістичними і достатніми. Але представники
Міністерства оборони РФ, відмічаючи позитивні зрушення у фінансуванні армії, усе рівно незадоволені,
тому що навіть збільшений військовий бюджет-2000 набагато менше необхідного показника, установленого
раніше президентським указом у розмірі 3,5% ВВП.

На оборонне замовлення планується затратити майже 40% усіх військових витрат. Необхідно
відзначити зсув в позитивному напрямку, так як у попередні роки цей рівень не перевищував 15%. Але,
за словами віце-прем'єра РФ І.Клебанова, кошти оборонного замовлення в основному підуть не на
закупівлю нових озброєнь, а на модернізацію вже існуючих. В уряді Росії рахують, що це дасть змогу
витратити виділені кошти приблизно в 3 – 4 рази ефективніше. Таким чином, загальне моральне старіння
і знос ОВТ російських збройних сил будуть і далі прогресувати.

Плануючи оборонне замовлення у збільшеному розмірі, уряд Росії  вважає, що тільки ОПК із його 
високими технологіями і кваліфікованими кадрами здатний сьогодні дати імпульс відродженню російської 
економіки. Цю тезу ще раз підкреслив прем’єр-міністр Росії В.Путін, виступаючи наприкінці грудня у 
Санкт-Петербурзі під час зустрічі з представниками ОПК. Він відзначив, що керівництво Росії вже цього 
року звернуло увагу на потреби армії і ОПК. Прикладом цього є те, що оборонне замовлення 1999 р. 
оплачене більше ніж на 90%, на відміну від 20%, що були виділені у 1998 р., а на 2000 р. виділено коштів 
у два рази більше, ніж у 1999-му (спеціалісти вважають, що з урахуванням інфляції це збільшення складе 
приблизно 1,6 рази). В.Путін пообіцяв, що державне оборонне замовлення буде затверджено вже у 
січні 2000 р., що дасть змогу підприємствам ОПК плідно працювати вже з початку нового року. За його 
словами, у військовий бюджет окремою стрічкою внесена стаття про погашення заборгованості 
підприємствам ОПК, що планується зробити у два етапи вже до травня 2000 р.

Військово-технічна політика Росії

Начальник озброєння ЗС Росії генерал-полковник А.Сітнов заявив, що досвід бойових дій у Чечні 
свідчить про необхідність оснащення армії новітніми зразками ОВТ. Виходячи із цього, необхідно 
звернути особливу увагу на розвиток новітніх видів звичайних засобів поразки, а також не забувати про 
основні види і системи зброї, що становлять основу могутності ЗС РФ. Велика увага у листопаді цього 
року була приділена ВМФ Росії. В грудні не меншу увагу приділили Ракетним військам стратегічного 
призначення. Справа у тому, що 17 грудня РВСП виконалося 40 років. Саме ці війська вважаються 
основною стримуючою силою в умовах ядерного протистояння. І це не випадково. В опублікованому 
проекті Військової доктрини Росії особливо визначені умови застосування її збройними силами ядерної 
зброї. Зокрема, заявлено, що Росія залишає за собою право на застосування ядерної зброї у відповідь на 
використання проти неї або її союзників ядерної та інших видів зброї масової поразки, а також у 
відповідь на великомасштабну агресію з застосуванням звичайної зброї у критичних ситуаціях для 
національної безпеки Російської Федерації або її союзників. 

23 грудня 85-річчя відзначила далека стратегічна авіація ВПС Росії. С початку заснування на її
озброєнні знаходились повітряні кораблі “Ілля Муромець”, а зараз – найкращі у світі стратегічні
бомбардувальники Ту-160 і Ту-95МС, що здатні наносити удари майже по будь-якій цілі на планеті.
Командувач далекою стратегічною авіацією Росії генерал-лейтенант М.Опарін вважає, що однією з противаг
розгортанню США національної ПРО стає озброєння далекої авіації високоточними крилатими ракетами,
що мають велику дальність польоту і мінімальну поверхню, що відбиває. Зараз з метою підтримки славних
традицій героїчного минулого було вирішено літакам Ту-160 привласнювати імена прославлених людей
країни ("Ілля Муромець", "Михайл Громов" та ін.), а Ту-95МС вирішено називати на честь міст і областей,
із якими пов'язана 85-річня історія далекої авіації. Вже є ракетоносці "Смоленськ", "Калуга", "Рязань",
Благовєщенськ", "Саратов". Потенціал далекої авіації Росії буде суттєво підвищений, коли у її стрій стануть
літаки, що передаються з України.

Стан і розвиток оборонно-промислового комплексу

Серед підприємств ОПК Росії, що приносять величезні прибутки, одне із ведучих місць займають
підприємства авіабудування. У грудні особливу увагу було приділено стану Військово-промислової
компанії (ВПК) “МАПО”, яку 8 грудня постановою уряду перейменовано в “Российскую
самолетостроительную корпорацию (РСК) "МиГ", і генеральним директором-генеральним
конструктором якої призначений М.Нікітін. Останнім часом в ВПК “МАПО” склалася скрутна
ситуація, в ході якої декілька керівних та провідних спеціалістів залишили її у зв’язку із розбіжностями у
поглядах з керівництвом. Коментуючи цей стан, віце-прем’єр І.Клебанов заявив, що в “МАПО” нічого
неординарного не трапилося, а має місце спроба деяких сил дестабілізувати ситуацію. Треба думати, що
ця ситуація виникла тоді, коли нове керівництво “МАПО”, виходячи із реалій сьогодення, вирішило, що
підприємство працює не на оборону країни, а на окремих людей, а також те, що частка військової продукції
компанії складе усього 20%, а цивільної – 80%. За словами М.Нікітіна, необхідність такої переорієнтації
викликана тим, що за останні роки різко скоротилося державне оборонне замовлення, роботи, що велися
з розробки нових та модернізації існуючих зразків літаків, були неефективними, а в деяких випадках
державу навіть обманювали та обшахраювали. В тому числі надаються дані про те, що широко
розрекламований винищувач МіГ-29СМТ, що створювався АНПК “МиГ” разом з приватною фірмою
ЗАТ “Русская авионика” – далеко не краща і не доопрацьована машина, гроші за яку ВПК “МАПО”, що
провело великий обсяг робіт, не отримало. В цьому, зокрема, був начебто зацікавлений генеральний
конструктор АНПК “МиГ” М.Коржуєв, який одночасно був власником “Русской авионики”. Дослідне
конструкторське бюро було завантажено роботою за державними контрактами усього на 3,5%, аналогічна
ситуація склалася на серійних заводах у Москві, Луховицях і Калязінє. Наприклад, московський авіазавод не
працював з кінця 1997 р. до осені 1998 р.

М.Нікітін також звернув особливу увагу на те, що спрямованість на створення та розвиток малих
підприємств в такій складній сфері, як військове літакобудування, була виправдана наприкінці
80-х – початку 90-х років, а зараз стан змінився. Дійсно, якщо сконцентрувати кращі сили КБ на
малих підприємствах, модернізація буде проведена швидше і дешевше, але ці рішення тимчасові і
тупикові. Кооперативи використовують заділ, що вже є, але вони не можуть його створювати, тому
що їх науковий потенціал обмежений.

Зараз для російських авіабудівних підприємств етап виживання вже проходить, і вони готові працювати
в тих умовах, що реально існують, готові вкладати власні кошти в розробку, але для цього необхідно,
щоб держава захистила ці підприємства з точки зору законів. Крім того, неможна допускати, щоб одна
людина одночасно керувала крупним державним підприємством, і власною фірмою, що бере участь у
виконанні того ж замовлення, як це сталося у випадку з М.Коржуєвим.

8 грудня відзначило своє 60-річчя ОКБ “МиГ”, що з 1995 р. є одним із структурних підрозділів
МАПО і зараз має назву “Инженерный центр им. А.И.Микояна”. За цей період розроблено
приблизно 450 проектів машин, дві третини з яких створені у металі, а більше 130 – вироблялися
серійно. На цих літаках встановлено 72 світових рекорди швидкості, висоти та швидкопідйємності,
багато з яких досі не перевершені. Усього збудовано близько 60 тис літаків марки МіГ, бойові
властивості яких доведені у війнах та військових конфліктах багатьох країн світу. Як вважають
фахівці, ще і зараз літаки МіГ-29 та МіГ-31 залишаються неперевершеними у світі, випереджаючи на
декілька років американські розробки. Основні труднощі, з якими зштовхується зараз підприємство, - це,
як і у багатьох інших підприємств російського ОПК, нестача коштів, що заважає завершенню розробки та
початку серійного виробництва нового навчально-тренувального літака МіГ-АТ і винищувача МіГ-31.
Окрім цих машин, підприємство працює над перспективним легким винищувачем типу JSF, що може
стати основною бойовою машиною майбутнього, особливо у фронтовій ланці військ.

Наприкінці грудня І.Клебанов повідомив, що у числі заходів з реструктуризації авіаційної промисловості
у січні 2000 р. буде розглядатися питання про створення концерну ВПК “Сухой” на базі фірми
Туполєва, її КБ, компанії “Авиастар”, а також, можливо – і інших підприємств аналогічного
профілю. Таким чином, в Росії будуть створені дві потужні авіаційні компанії, що мають досить велику
вагу у світі. Їх укрупнення, що здійснюється за прикладом відомих провідних світових авіабудівних
компаній, створить передумови виживання у сучасних складних обставинах, а також підвищить
конкурентоспроможність на світових ринках зброї.

Продовжується політика сполучення промислового потенціалу підприємств і організацій ОПК Росії з
фінансовим потенціалом банків. Прикладом цього стало укладення “Угоди про комплексне
співробітництво при організації взаємодії Міністерства економіки і промисловості Республіки
Татарстан з державними спецекспортерами для розвитку експорту ОВТ” з банком “Зенит”, що
спрямована на забезпечення ефективності фінансування, банківське та консалтингове обслуговування
проектів, програм і поточної діяльності підприємств оборонної галузі Татарстану. В цьому важливому з
точки зору оборонної промисловості регіоні Росії вважають, що укладена угода дасть змогу залучити
кошти для розвитку приоритетних військових науково-технічних програм і проектів, особливо
призначених для експорту в інші країни.

Важливі заходи в грудні були проведені в ракетно-космічній галузі. 22 грудня віце-прем’єр РФ І.
Клебанов провів засідання комісії з військово-промислових питань, на якому були розглянуті невідкладні
заходи щодо збереження російського орбітального угруповання засобів зв’язку, для чого можуть
застосовуватися інвестиції різних організацій, яким космічні апарати зв’язку, як цивільні так і військові,
можуть здаватися в оренду. Це стало можливим в зв’язку з тим, що зараз з 70 військових супутників
використовуються усього 23, а із 13 цивільних – 11. 23 грудня Рада Федерації схвалила закон “Про
державну підтримку ракетно-космічної промисловості та космічної інфраструктури РФ”, що передбачає,
зокрема, здійснення державою зовнішньополітичних, зовнішньоекономічних, фінансових, податкових,
організаційних і інших заходів з забезпечення космічної діяльності Росії.

Тверезо оцінюючи стан та можливості російської ракетно-космічної галузі, фахівці рахують, що у 2000 р.
Росія може здійснити ряд запусків конверсійних ракетоносіїв важкого, середнього і легкого класів.
У їхньому числі будуть ракети "Днепр", "Рокот", "Стрела" і "Старт", що представляють собою модифіковані
варіанти міжконтинентальних балістичних ракет (МБР), що знімаються з озброєння. У рамках
ракетно-космічної програми РВСП можуть виділити до 2007 р. більш 360 МБР для конверсії в ракетоносії
комерційних супутників, в тому числі приблизно 200 важких МБР РС-20 (СС-18 "Сатана" за класифікацією
НАТО) і приблизно 100 середніх МБР різних типів.

     Але вже зараз вихід російських конверсійних ракет на світовий ринок космічних послуг 
зштовхується із серйозними труднощами. Це зв'язано з тим, що ринок космічних засобів виведення в 
даний час фактично заповнений. Роботи з розгортання ряду найбільших супутникових систем зв'язку 
йдуть повільніше, чим планувалося раніше. Крім того,  в Росії рахують, що адміністрація США фактично 
перешкоджає спільній роботі американських і російських космічних компаній, припинивши видачу 
необхідних для цього ліцензій. Політичні відносини між Росією і США, що склалися останнім часом, 
також не сприяють поліпшенню відносин у цій важливій сфері. Таким чином, необхідна цілеспрямована 
робота усіх ланок державного управління в усіх сферах – як технічних, так і політичних, лише тоді будуть 
досягнуті певні успіхи. На це слід звернути увагу і в Україні, підприємства якої разом з російськими беруть 
участь у багатьох спільних програмах як на двосторонній, та і на багатосторонній основі. 
У рамках виконання конверсійних пусків, на кінець грудня був запланований випробувальний пуск 
ракети “Рокот”, створеної на базі комплексу “Космос-3М”, з переобладнаної пускової установки з
космодрому Плісецьк. Корисним навантаженням при цьому мав бути космічний апарат  “РВСН-40”, 
призначений для використання в інтересах РВСП РФ.   Головною метою пуску мала бути демонстрація 
можливості проведення пусків з північного космодрому з відкритої установки (раніше ракети запускалися із 
шахт на космодромі Байконур) та відпрацювання технології їх підготовки та проведення. Першій 
комерційний пуск заплановано здійснити наприкінці березня 2000 р. із двома супутниками 
Iridium для супутникової системи компанії “Моторола”. В Росії вважають, що створення ракетного 
комплексу “Рокот” може вивести її у світові лідери з запусків малих супутників, загальна чисельність 
яких прогнозується на рівні 1000 одиниць на період до 2006 р., тому цієї програмі приділяється багато 
уваги. Але за причинами більш ретельної підготовки, випробувальний пуск ракети був перенесений з 
грудня на другу половину січня 2000 р.
Проте вдало були здійснені два пуски в інтересах МО Росії: 26 грудня українським ракетоносієм 
“Циклон” з космодрому Байконур космічного апарату “Космос-2367”, а 27 грудня - з космодрому Плісецьк 
ракетоносієм “Молния-М” виведено на орбіту супутник “Космос-2368”. Супутники цієї серії  
призначені для спостереження за ракетонебезпечними напрямками з континентальної частини США. 
На думку російських військових експертів, поповнення орбітального угруповання космічних засобів 
спостереження підвищить ефективність роботи системи попередження про ракетний напад і дозволить 
повніше контролювати пуски балістичних ракет. Цими запусками Росія і завершила рік космічних пусків.

Ринок озброєнь та ВТС Росії

Росіяни вважають, що зараз ситуація на світових ринках зброї починає змінюватися в кращий для
них бік. Однак основними умовами успіху на сучасних ринках зброї зараз є таки головні чинники, як:

- спроможність країни-продавця кредитувати покупця ОВТ, як це відбувається, наприклад, у
відношеннях США - Ізраїль;

• налагоджена система обслуговування, експлуатації, ремонту зроблених і закуплених раніше
  зразків ОВТ за заявками організацій і країн-імпортерів.

Спеціалісти відзначають, що Росія за більшістю цих чинників поки що відстає від багатьох конкурентів і,
більш того, іноді поступається ринком зброї на користь більш оперативних конкурентів із числа колишніх
союзників по Організації Варшавського Договору.

• по-перше, це слаборозвинені в промисловому відношенні країни, де є стійкий попит на радянські
  ОВТ 10-20-річної давнини. Насамперед це держави Центральної і Північної Африки і
  Південно-Східної Азії, які цілком задовольняє простота і надійність конструкції радянських зразків
  ОВТ, зручність їхньої експлуатації і досить висока бойова ефективність при відносно
  низької вартості. Реалізуючи цим країнам ОВТ із сховищ МО РФ, можна одержувати біля 1-2-х млрд
  дол на рік. Суперниками на цих ринках росіяни вважають Україну, Білорусію й інші пострадянські та
  Східно-Європейські країни, що активно просувають залишки своїх ОВТ на ці ринки, часто за
  демпінговими цінами;
• по-друге, традиційний стійкий сегмент російського ринку - Китай, Індія, ще 1-2 країни. Однак не можна не враховувати, що ці держави проголосили перехід на випуск ОВТ самотужки. Тому тут перспективним може бути не тільки постачання зброї, але й експорт технологій. Мова йде про впровадження російських стандартів, системи підготування кадрів, продажу ліцензій, проведенні спільних науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР), у тому числі і для подальшого виробництва ОВТ у країнах-імпортерах. Відзначимо, що тільки за 1999 р. внески в НДДКР зросли більш ніж на 15% в трьохстах найбільших світових компаніях - виробниках ОВТ;

• по-третє, більш вузькі сегменти ринку, де можна по міжнародній кооперації співробітничати в окремих технологіях створення ОВТ, у тому числі і з компаніями високорозвинених країн. У Росії, наприклад, вже є подібні контракти з деякими фірмами Франції, Німеччини, Ізраїлю та деяких інших в інтересах третіх країн;
• по-четверте, росіяни вважають за недоцільне відкидати з рахунку таких активних у минулому покупців радянської зброї, якими були Лівія, Сирія, Іран, Ірак. І хоча продаж зброї до деяких з цих країн світовою спільнотою поки ще не заохочується, так як їх рахують посібниками світового тероризму, тим не менше, їх мають на увазі, і у випадку зняття санкцій необхідно бути готовими до відновлення з ними ВТС;
• по-п’яте, своїм потенційним ринком зброї Росія вважає й нові країни, що створилися після розраду СРСР, особливо ті з них, що не мають своєї власної бази для розробки та виробництва зброї. За відсутність коштів, більшість цих країн поки ще не купує ОВТ. Але прийде час, ОВТ, що в них є, застаріє, і тоді вони будуть змушені закуповувати нові зразки, до чого і готується Росія. При чому Росія проголошує, що готова виробляти зброю як для власного “споживання”, так і для продажу у треті країни у кооперації з іншими країнами СНД, однак на практиці це, за винятком окремих важливих для неї проектів, поки що майже не реалізується.

В цілому, оцінюючи 1999-й р., перший заступник міністра торгівлі РФ Г.Рапота заявив, що він буде
за показниками не гірший за 1998-й, коли обсяг торгівлі зброєю склав 2,6 млрд дол, з яких 2,3 млрд дол
прийшлися на частку компанії “Росвооружение”. У цьому ж році обсяг торгівлі зброєю у Росії в цілому
може перевищити 3 млрд дол, а компаніїя “Росвооружение” сподівається вийти на рівень 2,72 млрд дол,
повідомив її керівник О.Огарьов. З особливо непоганими підсумками завершують рік “Промэкспорт”,
концерн “Антей” і КБ приладобудування із Тули.

І якщо раніше Росія погано працювала з такими контрактами, а в основному намагалася укласти одразу 
великі, то останнім часом цьому напряму приділяється більше уваги. При цьому контракти в межах 
декількох десятків тисяч доларів повинні виконуватися з не меншою старанністю, чим великі. Це відразу ж 
надає продавцю зброї авторитету й сприяє подальшій роботі.
Виходячи із цього, Росія і намагається удосконалювати свою систему ВТС. 28 грудня пройшло чергове 
засідання урядової комісії під головуванням В.Путіна, на якому розглядалася загальна концепція ВТС Росії з 
закордонними країнами на період до 2010 р. Засідання проходило за зачиненими дверми, але, як слідує із 
повідомлень російських ЗМІ, на ньому було ще раз підкреслено на необхідності підвищення ролі 
державних органів у ВТС та забезпеченні ринка ОВТ. Досвід найбільше розвинених країн світу показує, що 
для цього необхідно як мінімум дотримувати двох основних умов: по-перше, забезпечити концентрацію 
виробництва ОВТ на найбільших підприємствах, по-друге, необхідно жорстке регулювання ВТС із боку 
держави, яка у даному випадку повинна бути насамперед активним учасником ВТС, а не тільки 
контролером. Держава повинна виконувати роль брокерської контори, рекламного агентства, політичного 
лобіста, а також узяти на себе регулювання економічних і інших відносин між виробниками та творцями ОВТ. 

В практичному плані грудень 1999 р. для Росії був досить плідним на події у сфері ВТС. Особливо в
цьому місяці знов проявилася південно-східна спрямованість політики Росії на світовому ринку зброї.

Місяць розпочався з широкої участи Росії у 5-й міжнародній аерокосмічній і військово-морської 
виставці “ЛИМА-99”. Більш докладніше про цю виставку, та про події, що відбувалися навколо неї, 
розповімо трохи нижче, а зараз відзначимо деякі найбільш важливі інші.
В цьому плані найбільш важливим та плідним було ВТС Росії з Китаєм і Індією.
Важливість відносин між Росією та Китаєм, в тому числі й у сфері ВТС, була особливо відзначена у ході 
візиту в цю країну Президента РФ Б.Єльцина 9-10 грудня. ВТС між Росією та Китаєм відновилося, після 
тривалої перерви, у 1990 р. У серпні 1992 р. було створено російсько-китайську міжурядову комісію з ВТС, 
що дозволило досягти доволі суттєвих успіхів у цієї важливої для обох країн сфері.
За даними Стокгольмського міжнародного інституту  досліджень проблем миру, за період із 1991 по 1997 р. 
Китай закупів російських озброєнь на суму приблизно 6 млрд дол. Останнім часом щорічні прибутки Росії 
від продажу озброєнь Китаю перевищують один мільярд доларів, що складає майже п'яту частину 
загального обсягу торгового обігу між цими двома країнами. Основною військовою продукцією, що Китай 
закуповує в Росії, є бойові літаки, кораблі та підводні човни, комплекси ППО та інша зброя. Росія надала 
Китаю допомогу в організації виробництва на його території деяких зразків ОВТ за ліцензією, в тому числі 
бойових літаків.
25 грудня в урочистій обстановці на суднобудівному заводі “Северная верфь” в Санкт-Петербурзі 
представникам Китаю був переданий перший з двох замовлених есмінців проекту 956Е. Завершення 
будівництва другого есмінця заплановано на кінець 2000 р. Загальна вартість двох есмінців складає 
800 млн дол, а надзвукових протикорабельних ракет “Москит” до них – 100 млн дол. Ці ракети вперше 
продаються за кордон. Їх поставку заплановано здійснити двома партіями – у квітні та жовтні 2000 р. 
після остаточних випробувань, що були заплановані спочатку на кінець грудня 1999 р., а потім перенесені 
на перший квартал 2000 р. Тому перший есмінець здійснить перехід до Китаю без цих ракет. Керувати 
кораблем буде китайський екіпаж під керівництвом російських спеціалістів. 
Поява на озброєнні ВМФ Китаю есмінців класу “Современный” суттєво підвищить його вогневу міць. 
Ці кораблі можуть уражати цілі на відстані до 160 км, що може скласти загрозу не тільки для військових 
кораблів Тайваню, а і для американських авіаносних груп. Тому ця подія викликала незадоволення з боку 
США. Але есмінці дуже подобались китайцям, тому є неофіційні дані, що зараз розглядається можливість 
замовити в Росії ще два. Додаткові кораблі можуть бути поставлені Китаю із складу ВМВ Росії після їх 
модернізації, проект якої вже є. Його виконання дозволить створити на базі есмінця ударний корабель, 
могутніший за вогневою міццю крейсера американських ВМС класу “Тикендерога”.

Надзвичайний і повноважний посол КНР у Російській Федерації У Тао підкреслив, що передача першого 
есмінця проходить після зустрічі на вищому рівні керівників Китаю і Росії, які визначили, що співробітництво 
цих двох країн набуває характеру стратегічного партнерства.
Керівництво Китаю висловило також бажання закупити в Росії третій підводний човен проекту 636, що 
зараз добудовується на суднобудівному заводі “Красное Сормово” у Нижньому Новгороді. Два попередніх 
човни цього проекту Китай придбав у 1997 та 1998 р.
Не менш плідними є відносини Росії з її іншим стратегічним партнером у військовому бізнесі – Індією.
У даний час Індія є найбільшим імпортером російських дизель-електричних підводних човнів проекту 
877ЕКМ - з поставлених на сьогодні за рубіж 18 човнів цього типу дев'ять знаходяться на озброєнні ВМС Індії.

Перший такий човен зараз спущений на воду на суднобудівному заводі “Адмиралтейская верфь” у 
Санкт-Петербурзі і буде переданий замовнику в травні 2000 року. Інші три човни проекту 877ЕКМ, що 
були раніше поставлені в Індію, будуть обладнані комплексами "КЛАБ" у ході їхньої модернізації на 
російських заводах. 
Міністр оборони Індії Д.Фернандес також ще раз підтвердив, що уряд країни уважно розглядає пропозицію 
щодо придбання в Росії важкого авіанесучого крейсера “Адмирал Горшков”.  За його словами, зараз 
остаточно узгоджується конкретна вартість угоди, а також вирішується питання щодо постачання запасних 
частин, якщо авіаносець буде введений до складу ВМС Індії. За російськими даними, вартість 
переобладнання та модернізації “Адмирала Горшкова” складає приблизно 549 млн дол.
Для оснащення авіаційних підрозділів ВМС Індія також придбає у Росії чотири вертольоти Ка-31, 
обладнані системою  раннього повітряного виявлення, загальною вартістю, включаючи вартість 
запасних частин та інструментів, 55,8 млн дол. Ці вертольоти вже незабаром стануть поступати в країну, 
причому оплата за них буде здійснюватися поетапно, у ході виконання контракту.  
Наприкінці грудня міністр оборони Індії також заявив, що проведено випробування найпотужнішої 
російської системи залпового вогню “Смерч”, і протягом місяця буде прийнято рішення про її закупівлю. 
За його словами, потреба в установках такого типу особливо гостро виявилася під час недавнього 
індо-пакистанського конфлікту. 
Серед  інших подій у сфері ВТС Росії з країнами Південно-Східної Азії, що відбулися у грудні 1999 р., 
необхідно відзначити наступні.
Продовжує виконуватися контракт на поставку винищувачів МіГ-29 у Бангладеш. Цього місяця туди 
відправлені два бойові МіГ-29, що зібрані на Луховицькому машинобудівному заводі, а також два 
навчально-бойові МіГ-29УБ, виготовлені на Нижньогородському авіаційному заводі “Сокол”. На початку 
2000-го року до Бангладеш буде поставлено ще чотири винищувача, і виконання контракту загальною 
вартістю 125 млн дол буде завершено.
Можливість придбання партії російських швидкісних катерів проекту 14310 “Мираж”, озброєних 
ракетно-артилерійським комплексом “Вихрь-К”, що не має аналогів у світі, розглядається урядом 
В’єтнаму. Ці катери можуть бути використані для боротьби із швидкісними японськими шхунами, що 
використовують браконьєри для незаконної ловлі риби у прибережної зоні В’єтнаму.  При цьому росіяни 
пропонують, що збирання катерів можливо на промислової  базі В’єтнаму.
Продовжуються поставки в рахунок погашення боргу вертольотів Ка-32 до Республіки Корея. Їх 
чисельність вже досягла 31 одиниці. У даний час ведуться переговори про додаткове постачання у 2000 р. 
ще 5-8 вертольотів, базова вартість кожного з яких складає приблизно 4,5 млн дол.
Питання продовження та поширення  співробітництва, в тому числі і у сфері ВТС, розглядалися на 
зустрічі у першій половині грудня Президентів Росії і Монголії Б.Єльцина і  Н.Багабанді. Після виводу 
у 1992 р. російських військ із Монголії ВТС між цими країнами будується на підставі міжурядової угоди, 
підписаної у квітні 1993 р., але  широкого розвитку поки ще не отримало.
Але росіяни, звертаючи щільну увагу на країни Південно-Східного регіону, не забувають і про інші 
країни, з якими вони також намагаються продовжувати, або налагоджувати торгівлю зброєю. Наведемо 
декілька прикладів, що характеризують ВТС Росії у грудні 1999 р.
На початку грудня в Москві з п’ятиденним візитом перебувала делегація Республіки Кіпр на чолі з 
міністром оборони С.Хасікосом. В ході зустрічей з російськими урядовцями, в яких брали участь міністр 
оборони РФ І.Сергєєв і керівництво компанії “Росвооружение”, обговорювались питання про стан та 
перспективи військового і військово-технічного співробітництва між Росією і Кіпром, що в останні роки 
доволі суттєво поширилося. 
В період з 13 по 16 грудня в Греції перебував начальник Головного управління міжнародного військового 
співробітництва МО РФ Л.Івашов. У ході візиту обговорювалися питання ВТС Росії з Грецією і НАТО,  
був підписаний план військового співробітництва між міністерствами оборони двох країн на 2000-й рік. 
Одночасно з Л.Івашовим у Греції був заступник міністра торгівлі РФ В.Лященко, який займається 
питаннями ВТС. Обговорювалась можливість придбання Грецією російських озброєнь та хід виконання 
поставок до Греції зенітно-ракетних комплексів С-300.
У другій половині грудня пройшла зустріч І.Клебанова з віце-прем’єром, міністром оборони 
Ефіопії Т.Вальва.  Був обговорений великий спектр питань ВТС Росії з Ефіопією на найближчі роки, 
в тому числі Ефіопія висловила особливу зацікавленість у модернізації своїх систем ППО та ВПС, що 
вкрай необхідні для підвищення обороноздатності країни. 
Росія очікує остаточного зняття санкцій щодо заборони поставок зброї до Лівії. Не втрачаючи 
часу, російські спеціалісти вже зараз проводять переговори з лівійцями, плануючи у близькому 
майбутньому підписати ряд угод про ВТС. Одна з таких зустрічей проходила наприкінці листопада – 
початку грудня. Як відзначається, вона пройшла успішно, і в її ході були визначені можливі контракти 
у сфері ВТС.
23 грудня міністр оборони РФ І.Сергєєв відвідав з робочим візитом Югославію. Основна увага при 
цьому була спрямована не на поставки до цієї країни зброї, що заборонено Радою Безпеки ООН, а 
перспективам  розвитку з нею ВТС у майбутньому, коли санкції будуть зняті. 
Те, що Росія зобов’язується дотримуватися Вассенаарських домовленостей з контролю за експортом 
звичайних озброєнь, товарів і технологій подвійного застосування, досягнутих у 1995 р., ще раз було 
проголошено 16 грудня у повідомленні департаменту печаті МЗС РФ, що опубліковано за підсумками 
нещодавнього пленарного засідання країн-членів цього постійно діючого у Відні форуму, що об’єднує 
більш 20, переважно європейських країн.

Наприкінці листопаду – початку грудня Росія взяла участь у 5-й міжнародній аерокосмічній і
військово-морської виставці “ЛИМА-99”, що пройшла у Малайзії. Ця виставка мала велике значення
для планів "Росвооружения" в галузі маркетингу, оскільки очікується, що в найближчі 10-15 років армії
країн цього регіону будуть інтенсивно переозброюватися. У цілому російський ОПК відповідає принципової
позиції малайзійського військово-політичного керівництва - мати справу з потужними компаніями
світового рівня, що дозволяють насичувати національний оборонний сектор новими складними
технологіями і створювати спільні підприємства з обслуговування ОВТ регіонального рівня.

Росія показала на виставці велику кількість зразків авіаційної техніки, надводні та підводні кораблі,
комплекси ППО, ОВТ сухопутних військ. Докладно про російську експозицію вже повідомлялося в огляді
за грудень 1999 р., тому зупинятися на неї не будемо, а розповімо лише про деякі тенденції та висновки,
що можна зробити за підсумками її проведення.

По-третє, звертається увага на те, що починаючи з кінця 80-х років країни цього азіатського регіону
пов’язують поставки озброєнь з наступною передачею ліцензій, створенням власної інфраструктури
виробництва, обов’язковими офсетними угодами та зустрічними закупками. При цьому офсет передбачає
повернення країні-покупцю частини коштів, що були виділені на закупівлю ОВТ, у формі зовнішніх
інвестицій, створення спільних підприємств, підписання субконтрактів на виробництво окремих вузлів,
систем і т. і. Саме за рахунок цього, наприклад, Сінгапур активно розвиває аерокосмічну і електронну
промисловість, Малайзія і Австралія – промислові потужності з створення та обслуговування авіаційних
та військово-морських озброєнь, Індонезія спеціалізується на виробництві авіаційних деталей і запасних
частин, Філіппіни розгорнули ліцензійне виробництво бронетранспортерів та планують організувати
власне виробництво стрілецької зброї і боєприпасів до неї.

По-четверте, в той час, коли колишні партнери по соціалістичному таборі – Росія, Україна, Білорусь,
Чехія, Польща, Словаччина та інші кожний самостійно просуваються на ринки зброї, конкуруючи як з
провідними країнами світу, так і поміж собою, західні компанії вибирають прямо протилежні методи.
Так, спеціально до першого дня виставки “ЛИМА-99” було приурочено офіційне повідомлення про
завершення об’єднання корпорацій "Бритиш-Аэроспейс" и "Маркони", що є партнерами Малайзії у
збройовому бізнесі. Після об’єднання їх потужність суттєво виросла: "Бритиш-Аэроспейс-Маркони"
стала третім за потужністю авіаційно-космічним гігантом у світі, що не може не сказатися на рості її
авторитету серед країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону.

За підсумками виставки прем’єр-міністр Малайзії М.Мохамад сказав, що він не виключає імовірності того,
що у перспективі малазійські збройні сили придбають нові озброєння з Росії, а контакти між Росією та
Малайзією у сфері ВТС будуть нарощуватися. За даними, що є, Малайзія вже після виставки розпочала
переговори з представниками Росії про закупівлю деяких зразків ОВТ, в тому числі 14 одиниць
винищувачів МіГ-29УБ, що випускаються авіаційним заводом “Сокол” у Нижньому Новгороді. Ці літаки
повинні поповнити ескадрилью з 15 літаків МіГ-29 та двох МіГ-29УБ, що вже є на її озброєнні.

8 грудня Росія і Білорусь підписали Договір про створення союзної держави. Одночасно було заявлено,
що ця союзна держава не буде мати спільної армії, але буде створено потужне військове угруповання на
західному напрямку, документи про яке також були узгоджені. Ще напередодні підписання Договору
багато західних країн висловлювали побоювання, що після цього ядерна зброї, що була вивезена з
Білорусії після розпаду СРСР, буде повернена на її територію. Виступаючи з цього приводу, Президент
Білорусі В.Лукашенко заявив, що в Договорі положення про це немає і ця можливість ніколи не
обговорювалася. Це ж саме підтвердив і головнокомандувач РВСП РФ В.Яковлєв, який відзначив,
що за Ліссабонськими угодами Білорусь була проголошена безядерною державою, уся ядерна зброя з її
території була вивезена і повертати її туди немає сенсу, тому що можливості цієї зброї не залежать від
того, де вона розміщена, а Білорусь буде знаходитись під російською “ядерною парасолькою”. Він також
відзначив, що втрата радіолокаційного комплексу у Латвії вже зараз технічно компенсована іншими
засобами, в тому числі подібним комплексом, що вводиться у дослідну експлуатацію у Барановичах.
Цей комплекс навіть надасть прирощення можливостей з виявлення стартів балістичних ракет.

Продовжується намагання Росії підсилити діяльність військової організації СНД. 21 грудня у Москві 
відбулося чергове засідання Ради міністрів оборони країн СНД, в якому взяли участь глави військових 
відомств Росії, Азербайджану, Вірменії, Білорусії, Грузії, Казахстану, Киргизії, Таджикистану, України і 
Узбекистану, в ході якого вони обговорили проблеми військового та військово-технічного 
співробітництва, зокрема, в галузі ППО.
Продовжувалася робота з урегулювання та ліквідації наслідків невдалих пусків російських 
“Протонів” з космодрому Байконур. Уряд Казахстану вирішив, що ставити надмірно високі та 
суворі вимоги до Росії з цього приводу, і навіть закрити космодром, як це вимагає дехто в республіці, 
не слід, так як можна буде втратити цей унікальний технічний комплекс, а звідси – джерело деяких 
доходів для Казахстану. Тільки за оренду Байконуру Росія платить щорічно 115 млн дол. Десятки 
мільйонів доларів вкладаються Росією у підтримку інфраструктури та соціального сектору космічного 
комплексу, міста Байконур та селищ, що розташовані поруч. Багато завдяки функціонуванню 
Байконура завантажені підприємства декількох областей Казахстану. В той же час в Росії 
продовжуються роботи з пошуку причин аварій ракет. Попереднє було установлено, що ракети 
вибухали при переході з першого на другий щабель. У ході досліджень було встановлено 
32 критичних точки. Саме у цих місцях зараз були зроблені розрізи ракети, щоб з’ясувати причини аварії.

Українсько-російські відносини

Російський уряд схвалив протокол до Угоди між урядами РФ і України про Міжнародний 
консорціум "Середній транспортний літак" від 18 травня 1999 р. У протоколі сказано, що країни 
роблять рівні внески у статутний капітал консорціуму з програми створення літака Ан-70 і порівну 
володіють усією інтелектуальною власністю і іншими результати інтелектуальної діяльності.
     Схвалено проект протоколу до Угоди про подальше співробітництво в створенні, спільному 
серійному виробництві і постачанні в експлуатацію літака Ан-70 і транспортного літака Ан-70Т із 
двигунами Д-27 від 25 червня 1993 р. Російському авіаційно-космічному агентству разом із російською 
частиною Міжвідомчої російсько-української робочої групи доручено провести переговори по цих 
документах і підписати їх від імені угоду.

Продовжується спільна з Росією робота України у виконанні міжнародної космічної програми
“Морський старт”. 22 грудня перша група російських і українських фахівців відправилася у США, щоб
почати підготовку до запуску комерційного супутника, що належить міжнародному консорціуму
ICO Global Communications Ltd. Запуск заплановано на кінець лютого 2000 р. У цілому супутник будуть
готувати до запуску приблизно 60 фахівців РКК "Енергія", 20-30 чоловік із КБ Транспортного
машинобудування, 20 фахівців українського КБ "Південне". Цей космічний апарат стане першим в
орбітальному угрупованні глобальної системи персонального мобільного зв'язку, що буде складатися з
12 супутників. Дану систему (загальна вартість проекту оцінюється в 3,5 млрд дол) консорціум планує
ввести в експлуатацію в 2000 р.

 	Міжнародний консорціум Sea Launch Company у 2000 р. планує запустити 5-6 комерційних 
супутників. Наступний після лютневого старт ракети "Зеніт-3SL" із плавучого космодрому 
запланований на 1 травня. В рамках виконання програми запланована відправка з України у 
січні 2000 р. двох ракетоносіїв “Зеніт-3SL” у США, де вже знаходяться дві готові до використання ракети.
До кінця грудня було заплановано здійснити передачу до Росії усіх стратегічних 
бомбардувальників Ту-160, Ту-95МС і крилатих ракет Х-22. Два літаки 
(один – Ту-160 і один Ту-95МС) були відправлені до Росії 5 листопаду, два Ту-95МС – 30 грудня. 
Передача останніх Ту-160 за деякими причинами, в тому числі і за погодними умовами, 
була відкладена, хоча більша кількість з них вже була готова до цього і планувалося, що, 
принаймні, 30 грудня разом з Ту-95МС два Ту-160 також вилетять до Росії.
Також у деяких повідомленнях російських ЗМІ промелькнуло, що Україна може віддати 
Росії частку боргів за спожитий газ літаками МіГ-29, що є в неї понад штатну чисельність, 
але представники МО України цю інформацію спростували.

До числа спірних питань, що декілька погіршують відносини між Україною і Росією, є питання відносно заміни літаків російського Чорноморського флоту Су-17 на більш сучасні Су-24. Наприкінці грудня у телефонній розмові Президента України Л.Кучми і прем’єр-міністра Росії В.Путіна було досягнуто угоди, що заміна літаків розпочнеться вже 18 січня 2000 р. при цьому Україна буде контролювати, щоб на цих літаках не було устаткування, призначеного для установлення ядерної зброї.

Січень 2000 р.