- Я вважаю, що призначення Євгена Примакова на пост глави уряду Російської Федерації - явище дуже позитивне, передусім, для самої Росії. По-перше, тяжка урядова криза тут ущухла (не скажу, що зовсім скінчилася: боротьба за владу в Росії - це явище перманентне). А вона була складовою кризи політичної, яка відіграла не останню роль у поглибленні економічної кризи (остання вдарила не тільки по Росії, а і по нас також). Росія отримала передишку і можливість озирнутися на результати розвитку впродовж останніх шести-семи років. І визначитися нарешті концептуально зі своєю внутрішньою і зовнішньою політикою.

- А тут показовим є той факт, що всі без виключення лідери держав світового співтовариства привітали це призначення. Призначення сильного і самобутнього політика, чудового спеціаліста-дипломата, орієнтованого на побудову нової системи відносин у Європі і світі. Фігура Примакова є справді дуже виграшною. Я особисто познайомився з ним у 70-х роках, слухаючи лекції Євгена Максимовича в Московському інституті міжнародних відносин, виступи на наукових конференціях. Він справляє враження глибиною інтелекту, надзвичайною ерудованістю. Примаков завжди сповідував загальнодемократичний напрям у політиці. І тому Примаков для світу - це зміцнення миру, європейської і світової безпеки. Звісно, Євген Максимович запевне не матиме змоги в повному обсязі реалізувати свої ідеї. Він зіткнеться з потужними впливами різноманітних політичних сил Росії. Але Захід розглядає його саме як людину, здатну знайти рівнодійну цих численних і розмаїтих векторів.

- Нагадаю слова Президента Леоніда Кучми, сказані ним на святкуванні сотої річниці Київського політехнічного інституту: що добре для Росії, те добре і для України. І з цим важко сперечатися, навіть якщо комусь з нас не подобається той чи інший російський політик - своєю риторикою, претензіями, вимогами... Росія все одно є ключовим чинником на пострадянському просторі, в СНД, в системі європейської безпеки і українсько-російських відносин. Після розвалу СРСР ми уникаємо тут різких рухів при вирішенні політичних і геополітичних проблем. І не випадково Президент наголошує на тому, що спроби витіснити Росію з СНД, знайти нових лідерів з-поміж пострадянських країн є безперспективними. А в принципі характер влади, режиму, нові керівні постаті докорінно нічого не міняють. Новий прем’єр може розставити нові часткові акценти, видозмінити форми і методи роботи (наприклад, прискорити виконання раніше досягнутих українсько-російських домовленостей). Але не більше того... Адже вже склалася документально закріплена система наших взаємовідносин: Великий українсько-російський договір, угоди по Чорноморському флоту, Програма економічних взаємовідносин до 2007 року. За цю систему ні прем’єр, ні президент вийти не спроможні.

- Такі оцінки безпідставні. Росія прийняла рішення значно скоротити постачання газу в Україну ще за 10 днів до цього. І пов’язане воно з прозаїчною причиною - великою заборгованістю. Очікується, що це питання буде розглянуто і вирішено в ході українсько-російських переговорів у Москві (у тому числі, і на рівні глав урядів).

Але ми повинні добре зважити і на те, що у своєму програмному виступі перед Держдумою Євген Примаков сказав приблизно так: ми повинні відстоювати свої національні інтереси рішуче, хоча й не доводячи справу до конфронтації. А він уже довів свою здатність бути рішучим у політиці. Аналізуючи його погляди і документи з національної безпеки Росії, можна передбачити, що ця рішучість прикладатиметься і до теренів СНД, зокрема, до України...

- Борис Березовський викладає свою власну точку зору. Я не думаю, що вона збігається з точкою зору російського уряду. Інша річ, що в тому вигляді, в якому його бачить російське керівництво, СНД дійсно реалізуватися не може. Це показала практика. І зараз розробляється кілька концепцій реформування СНД, спрямованого на те, щоби зробити його справді співдружністю. Не дуже вірю, що Росія може знайти стратегічні альтернативи поза межами СНД. І знаю, що не їх пошук найбільше турбує російських аналітиків (у тому числі й Примакова). Їх більше турбують розбіжності у поглядах різних членів СНД на деякі серйозні проблеми: щодо Транскавказького транспортного коридору, шляху транспортування каспійської нафти тощо. І ми сподіваємося, що Росія не так буде боротися з відцентровими тенденціями, як заохочуватиме доцентрові. Наскільки мені відомо, саме такою є принципова позиція Євгена Примакова. Красномовний приклад: два місяці тому українська сторона подала до Москви свої пропозиції щодо зміцнення українсько-російських економічних зв’язків, зокрема, щодо створення зон вільної торгівлі. І - російська сторона прийняла їх практично без змін...

- Хочеться вірити, що подібне стане нормою у наших взаємовідносинах. І політична особистість, методи роботи Примакова вселяють таку надію. До того ж, придивіться, як змінилося ставлення українських політиків до Росії. Здається, вже ніхто з серйозних діячів не робить з неї втілення світового зла. І не звинувачують Росію в наших внутрішніх бідах. При цьому ми тверезо усвідомлюємо, що Росія цілком спроможна зробити жорсткішою свою позицію з цілого ряду двосторонніх проблем...

- Це платежі за енергоносії, торгівля, особливо ПДС, виділення повітряних коридорів для авіації Чорноморського флоту, зняття Україною податків на невійськову діяльність ЧФ. Передбачаю, що Росія буде просити українську сторону знайти можливість “пристосувати” Чорноморські угоди до 101 і 107 статей Конституції України, де йдеться про заборону іноземних військових баз на нашій території. Можливо, змінити статус розташування ВМС Росії: назвати це не базами, а якось по-іншому. Росія домагатиметься визначення позиції України щодо розширення НАТО на Схід, спільних навчань і маневрів, участі в програмі “Партнерство заради миру”. Цілком упевнений, що Росія вітатиме всі кроки України назустріч, що міжнародні позиції двох країн не суперечитимуть одна одній. Тим більше, що на ці процеси вагоміше впливатиме розумний і виважений Примаков.

- Вважаю, що це виключено. Одна справа, коли Примаков був міністром закордонних справ, тобто, просто чиновником високого рангу, і інша - коли він на посту глави уряду і несе повноцінну міжнародну відповідальність. Тут він уже не є чиїмось рупором, а сам формує міжнародну політику країни. Ще раз повторю - не вірю у ці гіпотетичні осі. Вся логіка геополітичної ситуації неухильно штовхає Росію до країн СНД і, передусім, - до України. Сам Примаков заявив Держдумі, що всі зовнішньополітичні інтереси Росії мають бути підпорядковані внутрішньополітичним. А останні безпосередньо пов’язані з широкими і різнобічними українсько-російськими відносинами.

Основна складність для Примакова в тому, що він - потужний і мудрий політик - не спирається на якусь політичну, фінансову силу на відміну від, скажімо, Черномирдіна. У той же час це - уособлення плюралізму, і тому він влаштовує всіх.

- Глибокий розум, великий різнохарактерний досвід (журналіст, вчений, дипломат, розвідник, управлінець, голова палати парламенту), чудова поінформованість. І поряд з цим - витончено інтелектуальна комунікабельність, яка принесла йому повагу і популярність серед провідних політиків світу. А передусім - це людина, налаштована на конструктивне обстоювання інтересів Росії. Думаю, що певним прикладом йому послужив відомий патріот канцлер князь Горчаков. Нещодавно святкували 200-річчя з дня народження цього видатного діяча, і Примаков написав про нього серйозну статтю. Відомо, що для Горчакова основним завданням було “поднять Россию”. Відповідно, Примаков теж мріє про те, щоб зробити з Росії країну, якою б можна було пишатися. Це устремління, ця відданість роблять йому честь.

- Він - російський демократ. Це доволі специфічне поняття. Його демократія просякнута усвідомленням історичного покликання Росії і її провідної ролі у світовій політиці. Основна його концептуальна думка: Росія не повинна чекати, поки вона підніметься економічно, а потім розвиватися політично. Обидва процеси мають йти паралельно. Без економічного розвитку не буде політичного - і навпаки.

- Саме так. Його вимір - загальнодемократичний, це площина вічних загальнолюдських цінностей, основних прав і свобод громадян. Здається, в особі Євгена Примакова Росія отримала шанс...

Вів розмову Олександр Качура