Політика у постатях
Володимир Путін:Протягом трьох місяців прем'єр-міністр Росії Володимир Путін стрімко підняв свій рейтинг на президентських виборах-2000 з неповних 2% до 29%. Таємничий агент КДБ, який донедавна лише бовванів за спинами міністрів єльцинського уряду, отримав реальні шанси на президентство. І було б помилкою вважати Путіна черговим єльцинським "блазнем".
Під час служби у КДБ Путін брав участь у найважливіших розвідувальних операціях наприкінці "холодної війни". Усю кар'єру він був економічним шпигуном, маючи два основних завдання: красти передові західні технології та правильно спрямовувати потоки західних інвестицій після падіння Берлінської стіни.
За своїми поглядами Путін найближче стоїть до Євгена Примакова, маючи чітку програму дій у разі приходу до влади. Але навіть якщо прийде хтось інший, Путін є все-таки людиною нової доби — постєльцинської Росії. Тому цікавить аналітиків ще й як типаж.
Корінний пітерець Володимир Путін у жовтні святкував 47-річчя. Він закінчив юридичний факультет ЛГУ 1975 року — і відразу був зарахований до Першого головного управління КДБ (зовнішня розвідка). Офіційно він майже всю кар'єру провів у Дрездені, курируючи політичні відносини НДР.
Після відставки підполковник запасу Путін повернувся до Ленінграда, де швидко зробив кар'єру політика-реформатора, користуючись репутацією некорумпованого і незабрудненого у переслідуваннях дисидентів розвідника.
Проте є багато свідчень того, що Володимир Путін під час своєї 17-річної служби у КДБ був залучений до кількох найпріоритетніших операцій "контори" 80-х та 90-х років. Є підстави сумніватися, що Путін провів увесь час у НДР, як про те пишуть його офіційні біографи. "Цайт" вказує, що він прибув туди лише у 1984-му. До того, як можна виснувати з публікації "Москоу таймс" ("працював після школи КДБ у кадрах"), він міг займатися вербуванням нових співробітників.
Східна Німеччина була престижним місцем для молодого радянського розвідника. Тут була одна з найбільших і найсерйозніших резидентур КДБ. Путін здійснював нагляд за політичними відносинами НДР та ФРН — цій операції під кодовою назвою "Луч" КДБ надавав особливого значення. За даними "Інсайт мегезін", у коло обов'язків Путіна входив також нагляд за діяльністю східнонімецької секретної служби "Штазі".
Німецька преса вказує також, що Путін курирував розвідку Західної групи військ у Німеччині, співпрацюючи з ГРУ.
Але вважається, що основною функцією Путіна були все-таки крадіжки високих західних технологій. У Дрездені була одна з п'ятьох фірм екс-соцтабору, здатна у них розібратися — "Роботрон". І Путін був з нею тісно пов'язаний.
Проте досвід продемонстрував, що крадіжки високих технологій були неефективними: надто вже вони були складні і непристосовані до технологій радянських. КДБ зосередив зусилля на створенні умов для західного інвестування. Є підстави вважати, що Путін був посвячений у деталі надсекретних операцій по "перекачці" за кордон партійних та "конторських" коштів, які мали повернутися до Росії у вигляді іноземних інвестицій.
1989 року Путіна було відряджено назад до Ленінграда з іншою місією. Він мав наглядати за перебігом перебудови і направляти її зсередини. Володимир Володимирович тісно співпрацював з групою "младореформаторів" на чолі з Анатолієм Чубайсом. Відставка була, як пише "Независимая газета", про людське око: Путін насправді залишався офіцером Контррозвідувального відділу Ленінградського КДБ. Офіційно Путіна було призначено проректором з міжнародних зв'язків ЛГУ. "Шпігель" стверджує, що Путін продовжував працювати на КДБ і в університеті, і ставши радником мера Ленінграда Анатолія Собчака. Під час путчу 1991 року він начебто успішно виступив посередником між московькими "гекачепістами" та реформаторським урядом Петербурга.
1992 року Путіна було призначено заступником мера. Собчак займався політикою, Путін — брав під контроль бізнес. Після звільнення Собчака з посади Путін сам подав у відставку.
У вересні 1996 він їде до Москви — на посаду заступника управляючого справами єльцинської адміністрації Павла Бородіна. За деякими даними, він брав участь у секретній операції КДБ по переведенню за кордон великих державних коштів. Путін був відповідальним за визначення долі активів Міністерства зовнішніх економічних зв'язків Росії у країнах, де закрилися представництва цього міністерства. Невдовзі він став керівником Головного ревізійного управління — заступником глави АП. "Вельт" подейкує, що на цій посаді знадобилися професійні навички Путіна: він зібрав детальні досьє на "потрібних людей" — і ті "охочіше" проводили політику Єльцина. У липні 1998 року кар'єра Путіна завершила коло — полковник КДБ повернувся у рідне відомство, яке нині зветься Федеральною службою безпеки. Керівником.
Березень 1999 року. Путіна призначено секретарем Ради безпеки Росії. Він координує діяльність Міністерства оборони, ФСБ, Служби зовнішньої розвідки, щільно працює по Косово та Дагестану. 9 серпня 1999 року Єльцин призначає його прем'єр-міністром РФ та проголошує своїм наступником.
Є думка, що саме Володимира Путіна Єльцин вважає здатним покінчити з чеченською війною і забезпечити "правильний" результат парламентських і президентських виборів.
Завтра Путіна можуть замінити, відставити, втягнути в скандал тощо. Але ніякий його наступник не змінить реальність. Путін — це радше симптом, а не причина. Великий посткомуністичний експеримент закінчився крахом. Питання в тому, хто цей крах очолюватиме і наскільки цей крах буде нищівним.
Путін — не просто людина своєї доби. Він — дитя КДБ. Путін і тисячі таких, як він, були залучені до виконання найбільшої місії в історії КДБ — реструктуризації радянської економіки, радянського суспільства і радянських відносин з Заходом у надії зберегти державу і режим.
Радянський Союз помер, але велика операція триває. Побратими Путіна, які намагалися зберегти СРСР перебудовою, прийшли до каліченої, мутованої економіки. Інші — уперлися в жахливу корупцію та кумівство. Але всі вони залишилися патріотами і не забули про свою місію.
Ми можемо передбачити, що в Росії на грані колапсу вони вийдуть на перші ролі. За нинішньої нестабільної економічної ситуації перед Росією стоїть вибір: повернути владу "перебудовникам" і відкритися західним інвесторам, але на чітко визначених і контрольованих умовах, або ж віддати її реакціонерам. Реформатори свій шанс уже втратили.
Перебіг парламентської та президентської кампаній демонструє: Путін, Примаков та інші прийдуть до влади. Тепер Заходові вирішувати: приймати чи відкидати повернення сильного центрального уряду в Росії, працювати чи не працювати з Путіним та Примаковим.
Вашингтон, Лондон та Бонн стоять перед дилемою: підтримати відродження сильної центральної влади в Росії, яка проводитиме зовнішню політику в національних інтересах, або ж ізолювати Росію, довести її до колапсу — і пожати бурю непередбачуваної політики реакційних сил.
Підготував Олександр КАЧУРА