Президент Росії Борис Єльцин
скористався своїм президентським правом і
відправив у відставку чергового прем'єра. Сергій
Степашин пробув на цій “битій” посаді менше, ніж
усі його попередники – лише три місяці.
Природно, за доброю російською
традицією президент подякував Сергію Вадимовичу
“за хорошу роботу”, за те, що “створив хорошу
команду”, “зберіг стабільну економічну і
політичну ситуацію в країні”. Тепер “сильну
команду” очолив екс-шеф ФСБ Володимир Путін. У
“тронній промові” останній досить хитромудро
охарактеризував причини відставки свого
земляка-пітерця: “треба було перед виборами
змінити політичну конфігурацію в Росії”.
Родзинкою нової конфігурації стало, очевидно,
оголошення Путіна наступником Єльцина.
Всю чарівність нової політичної
конфігурації в Росії ми попросили
прокоментувати першого заступника директора
Національного інституту українсько-російських
відносин Анатолія ГУЦАЛА:
– Те, що
відбулося – є продовженням процесу, що
розпочався відставкою Є.Примакова. Призначення
С.Степашина від початку виглядало проміжним і не
влаштовувало найближче оточення та сім'ю
Єльцина. При формуванні уряду одразу почали
виникати колізії, наприклад, навколо кандидатури
міністра фінансів М.Задорнова. Виникла
напруженість між С.Степашиним і першим
віце-прем'єром М.Аксененком, яка так і залишалася
не знятою. А в глибині лежав активний
перерозподіл влади, що розпочався після
відставки Є.Примакова між представниками
адміністративної і фінансово-економічної еліти
Росії. Йдеться про доступ до найприбутковіших
галузей економіки, передусім – до енергетики.
Внаслідок “нафтового буму” останніх кількох
місяців цей шматок став особливо ласим. Крім
того, напередодні президентських виборів
розпочалася боротьба за медіа-холдинги.
На поверхні це виявилося
як боротьба за політичну владу. Яскравий приклад
– створення блоку “Отечество – вся Россия”.
Визначилося об'єднання московської та
регіональних олігархічних еліт проти Єльцина з
прісними. Ймовірно, С.Степашина було знято,
оскільки він не зумів досягти успіху саме на цій,
найзначущіший для Єльцина, ділянці. Хоча прагнув
налагодити діалог з регіонами. Не вистачало
жорсткого натиску щодо регіональної еліти.
Степашин намагався її підгодовувати (зокрема,
він пропонував аграріям вирішити їхні проблеми,
не в останню чергу, коштом українського
сільськогосподарського імпорту). Але при
вирішенні політичних питань йому треба було
“задавити” губернаторів, змусити їх
відмовитися від об'єднання з Ю.Лужковим. Крім
того, вжити жорстких заходів щодо московських
економічних структур. Цього не сталося.
Навряд чи у В.Путіна
більше можливостей, але його вважають людиною
цілеспрямованішою і такою, що чіткіше виконує
команди. Поки ми не бачили його у великих справах.
Він досить успішно інвентаризував закордонну
власність Росії, чистив і скорочував апарати МВС
і ФСБ. Але це були не ті масштаби.
Можливо, останнім
поштовхом стали прямі попередження з боку
А.Гусинського, “Медиа-моста”, його керівника
А.Звєрєва, що гучно залишив посаду, про
очікуваний сценарій запровадження
надзвичайного стану. Тепер всю “надзвичайщину”
можна буде звалити на Степашина. Але ознаки
активізації силових структур, однак, наявні:
ритуальна передача посади прем'єра від генерала
генералу в постійці “струнко”, допуск до
найвищого тіла в першочерговому порядку
міністрів оборони і МВС і т.п. Воєнні настрої
беруть верх у російській владі.
Не випадковим був
“кивок” Степашина в бік М.Аксененка під час
прощання з урядом. Аксененка пов'язують з
олігархом А.Абрамовичем, який стрімко набирає
силу, керівником “Сибнефти”. Та й сам Аксененко
тривалий час контролював найпотужнішу
залізничну інфраструктуру Росії. Нова
олігархічна поросль активніше і ефективніше
контролюватиме уряд та інші владні структури.
Вона також налаштована “по-воєнному”.
Я б не став недооцінювати
заяви Єльцина про Путіна як наступника. Нульовий
рейтинг і шлейф вихідця з КДБ – не перешкода.
Соціологічні дослідження засвідчують, що
росіяни вважають найвідповіднішим типажем на
пост президента образ “маршала Жукова”. Тому
силовик для розкрутки, тим більше в умовах
воєнних дій на Кавказі, цілком придатний.
В економічному плані
Росія зараз розгортається у бік інтересів
названої вище групи молодих олігархів
(А.Абрамовича, В.Чубайса, М.Аксененка та ін.).
В.Путін з командою також захищатиме ці інтереси.
І якщо олігархам економічно вигідно продавати
нафту на Захід за живі гроші, а не Україні в борг,
то Росія так і буде робити. І новий уряд цілком
спроможний проігнорувати домовленості,
підписані Степашиним, про залік українського
продовольства як оплату енергоборгів.
Крім того, українська
карта напевно розігруватиметься на
передвиборному полі самої Росії. Вже зараз
достатньо прикладів того, як російські ЗМІ і
політики звинувачують Україну в “надто тісних”
відносинах із Заходом. Міністр оборони РФ
І.Сергєєв демонстративно відмовився зустрітися
з американським колегою С.Коеном після того, як
той відвідав Київ. Слід чекати також, що
лужковсько-кримську риторику підхоплять й інші
кандидати в президенти Росії. І спроби України
звертатися до російського політикуму з позицій
логіки, здорового глузду просто ігноруватимуть.
Записав Олександр КАЧУРА