Відставка Євгена Примакова
як ознака децентралізації
Росії?

Які ж нові політичні реалії постають перед Україною?
"Україна і світ сьогодні", 14-20 травня 1999 р.

Президент Росії Борис Єльцин звільнив від обов'язків прем'єра Євгена Примакова. Великої несподіванки не сталося - впродовж останнього місяця знаків незадоволення Б.М. виявив достатньо. Дивує хіба що поспішність рішення. І мотивація: мовляв, Примаков добився політичної і соціальної стабілізації, але в російській економіці залишилися великі проблеми. Невже їх вирішить генерал Степашин? На падіння могутньої політичної фігури одразу ж відреагував фондовий ринок - різко впали акції практично всіх великих російських підприємств. Дуже багато хто в Росії і в світі вважав Євгена Максимовича віссю нинішньої політичної системи в Росії. Чому ж Єльцин пішов на те, щоб її прибрати?
Подію коментує перший заступник директора Національного інституту українсько-російських відносин Анатолій ГУЦАЛ.

У тому, що відбулося, є певна закономірність. Попередник Примакова Сергій Кирієнко своїм указом від 17 серпня минулого року про дефолт російських боргів спричинив у Росії загальний хаос. Потреба в ліквідації цього хаосу і обумовила появу на чолі уряду абсолютно нетрадиційної для російської верхівки фігури Примакова. Він єдиний був здатний консолідувати політичні сили, які починали "розлітатися". Почали "розлітатися" і суб'єкти Федерації, загалом, руйнувалася політична система і режим Єльцина.

Примаков зумів консолідувати політичну систему Росії, але режим Єльцина продовжував руйнуватися. З особистого оточення президента Росії йшли конструктивно налаштовані люди, натомість збереглися ті, хто вже тривалий час продукує хаос і навчився витягувати з нього свою вигоду. Найпомітніший з них - Борис Березовський. Саме ці деструктори мають зараз доступ до найвищого вуха. Не виключено, що вони збудили ревнощі Єльцина до людини, яка спромоглася досягти соціальної стабілізації і навіть певного економічного зростання.

Крім того, волюнтаристське рішення Єльцина вписується в новітні глобальні політичні тенденції. Югославський приклад показує, що рішення - аж до найважливіших - приймаються згідно з волею політиків, а не в результаті ретельного прорахунку наслідків.

Багато хто в Росії (той же Юрій Лужков) докоряли уряду Примакова в бездіяльності. Але парадоксальність ситуації в тому, що розумна бездіяльність була найоптимальнішою за даних умов. Просто залишаючись символом злагоди і співпраці, Примаков "заспокоював" атмосферу в Росії - і сам політично посилювався. Справа полягала не у виконанні паперових програм. Під час кризи орієнтуються не на якісь урядові програми, а на конкретну ситуацію. Примаков же чудово відчував вимоги моменту. І виявився затребуваним масовою свідомістю. Не в останню чергу завдяки своїй послідовній і зваженій державницькій позиції.

Не виключено, що це і відіграло фатальну роль на даному етапі його політичної кар'єри. Знайшлося кому демонізувати образ Євгена Максимовича в очах Бориса Миколайовича. І показати результати опитувань громадської думки. Крім того, Єльцин стає дедалі недовірливішим. Російський спікер Геннадій Селезньов яскраво (як колишній журналіст) розповідає про свої югославські враження - і Б.М. миттю поривається перенацілювати ракети. У вівторок увечері Примаков проводив нараду з представниками лівих фракцій Держдуми, яка, між іншим, готується розпочати процедуру імпічменту Єльцина. У середу вранці Єльцин звільняє його з посади.

Думаю, найближчими днями розпочнеться боротьба політичних сил за залучення Примакова в той або інший табір. Його слово буде дуже вагомим в президентській кампанії-2000. Думаю, найбільше шансів залучити його у Юрія Лужкова. Вони збігаються у державницькій позиції. Сам Примаков балотуватися навряд чи буде.

З відходом М.Бордюжі і О.Сисуєва державницьке начало слабшало в адміністрації Єльцина, а зі зняттям Примакова воно слабшає і в уряді. Призначення Ю.Степашина свідчить про тенденцію звести державу до такої собі напіввійськової хунти. Це остання стадія занепаду централізованої держави. Мені здається, Єльцин зробив реальною перспективу імпічменту, підпилявши гілку, що його підтримувала. Степашин не має великого впливу навіть у рідних силових структурах. Його репутація зіпсована Чечнею і Будьонновськом. Важко буде спиратися і на новопризначеного першого віце-прем'єра В.Аксененко (його адміністрація президента розглядала і як можливого прем'єра). Він міністр шляхів сполучення, а в цьому російському відомстві зараз виявляються великі зловживання, аналогічні аерофлотівським. Спостерігачі вважають, що за Степашиним і Аксененко проглядається фігура Бориса Березовського, який у вівторок увечері "скромно" покинув Росію - я, мовляв, ні при чому.

Україні доведеться, очевидно, рахуватися з новими російськими політичними реаліями. Криза центральної влади зменшить її дієздатність як партнера для реальних торгово-економічних відносин. Різко зросте значення відносин на регіональному рівні. В умовах нестабільності треба працювати зі стабільними структурами.

ttt

Мер Москви Юрій Лужков, один з найімовірніших наступників Бориса Єльцина, заявив, що він шкодує з приводу відставки Примакова, але усвідомлює, що президент користується своїм законним конституційним правом. Потім він багатозначуще заявив, що не допустить жодних заворушень у Москві, пов'язаних з цією подією. Виникає ряд питань: невже реаліст Лужков вважає, що відставка прем'єра спричинить заворушення? Чи не передбачає він заворушення, що дійсно можуть виникнути при спробі Єльцина розігнати парламент? І чи не лежить в глибині відставки Примакова підготовка Бориса Миколайовича до цієї акції, з якою Примаков напевно б не погодився? Найближче майбутнє дасть відповіді на ці запитання, такі важливі для України - сусіда і партнера Російської Федерації.

Підготував

Олександр КАЧУРА.