Надруковано в №4/2000
громадсько-політичного,
літературно-художньому часописі "Україна"
- Сергію Івановичу яким чином, на Ваш погляд, президент Путін поведе себе у відносинах з Україною?
- Політика Єльцина щодо України буде скоригована. Раніше українсько-російські відносини, головним чином будувалися на особистих стосунках Єльцина і Кучми. Коли між державами виникали певні проблеми, вони знімалися при зустрічі "без краваток". Путін виявить більше "закритості", внаслідок чого взаємини базуватимуться лише на офіційних засадах. Основний зміст цих взаємин лежатиме в економічній площині, і від того, як буде йти наша економічна співпраця, залежатиме й загальний стан відносин України і Росії. У цих умовах для України головне питання - чи зможемо ми бути повноцінним економічним партнером Росії. Не сплачуючи борги за енергоносії, ми визначаємо й політичну лінію щодо нашої держави. Щоправда, Україні слід було б бачити не тільки свої боргові зобов'язання, а й ті, які Росія має перед нами.
Однак є й інший бік справи – інтеграційні процеси, які відбуваються на теренах СНД. Росія зацікавлена в тому, щоб до цих процесів залучити Україну. Нова стратегія Росії у стосунках із країнами СНД продовжує лінію на те, що вона має бути консолідуючим фактором у Співдружності. Для України настає час серйозного визначення, яке теоретично було проголошене ще в Основних засадах зовнішньої політики, прийнятих Верховною Радою 1993 року у вигляді стратегічного курсу на інтеграцію в європейські структури.
- Існує думка, що надто тісні відносини з Росією заважають співробітництву України із заходом. Як ви ставитесь до цієї точки зору?
Хоч би в якому векторі ми працювали, головне, щоб наші контакти чи то з заходом, чи з Росією, чи з іншими країнами СНД будувалися, виходячи з національних інтересів України. Казати, що активізація відносин із Росією гальмує наші взаємини з заходом або навпаки було б методологічно неправильно. Країни СНД є нашими безпосередніми сусідами й відсутність відносин із ними не підсилювала б зовнішньополітичну позицію і самостійний розвиток України.
- Наскільки жорсткими можуть бути заходи Путіна проти України з тим, щоб не дати їй вийти з фарватеру російської політики?
- Я вважаю, тут у нього є дуже великі можливості - від жорсткої лінії на блокування відносин з Україною до поміркованішої політики. Якщо в Москві бачитимуть, що в політичному плані Україна віддаляється від Росії, наші економічні відносини будуть послаблюватися, оскільки це вдарить більше по Україні, ніж по Росії. Якщо ми не знайдемо шляху погашення боргів за енергоносії, Росія наполягатиме на приватизації наших найважливіших об'єктів стратегічного призначення - трубопроводів, нафтопереробних заводів, і це також залучатиме нас до орбіти діяльності Росії.
- Чи можна від нового президента Росії чекати силових дій проти України?
Це питання дуже складне. З одного боку, логіка відносин між державами на порозі XXI століття не передбачає застосування сили у вирішенні міждержавних
конфліктів. З іншого - конфлікти існують, і війни в Чечні, на Балканах, у Центральній Азії та інших частинах світу свідчать про те, що силові методи виключати не можна. Однак, на мій погляд, застосування сили у відносинах між Росією й Україною навіть не повинно розглядатися жодною з країн як можливе у двосторонніх відносинах. Тим більше, що ми маємо підписаний 1997 року й ратифікований Верховною Радою України і Держдумою Росії 1999 року Великий договір про дружбу і співробітництво, котрий закладає цивілізовані норми міжнародних відносин.
Підбиваючи підсумок, можна констатувати, що Володимир Путін - нова зовнішня реалія для України. До того ж, реалія наступальна і, як наслідок, із боку України вимагає вироблення адекватних дій. Насамперед це стосується економічної сфери. Тому сьогодні головне завдання - якомога скоріше зробити нашу державу економічно самодостатньою.
Матеріали рубрики підготував
Володимир СОНЮК