Євген Примаков
нещодавно вiдвiдав Австрiю замiсть Бориса Єльцина; заступник глави адмiнiстрацiї президента Росiї Олег Сисуєв заявив про наступне делегування частини президентських
повноважень прем’єру;
у впливовій “Файненшл Таймс” з’являється стаття
з красномовною назвою “Ендшпiль Єльцина”...
Чи дiйсно закiнчується
“ера Єльцина”? А якщо так, то як позначиться нинiшнє перегрупування полiтичних сил в Росiї на сьогоднiшнiй атмосферi в Українi?
Про це кореспондент всеукраїнської громадсько-політичної газети "УКРАЇНА І СВІТ СЬОГОДНІ" (№12, 7-13 листопада, 1998р.) розмовляє
iз заступником директора Iнституту українсько-росiйських вiдносин
Анатолiєм ГУЦАЛОМ

Давайте спочатку чiткiше визначимо, що таке “ера Єльцина”. Це перiод часу, що характеризувався спробою жорсткого, силового проведення лiберально-демократичних реформ в Росiї. Вiн дiйсно закiнчується, причому, повною вiдсутнiстю результатiв. Бiльше того, країна опинилася в лещатах жорстокої системної кризи, iз зруйнованою економiкою, розваленою банкiвською системою, в нестабiльнiй полiтичнiй обстановцi.

У черговий раз росiяни усвiдомили – так жити не можна. А як жити, куди йти? Це не вiдверненi теоретичнi питання, а проблема абсолютно конкретного виживання. Виявилося, що лiберально-демократична модель розвитку несумiсна з росiйськими владними традицiями. Те, що сталося, – є логiчним наслiдком органiчного вiдторгнення чужорiдного елемента всiм економiко-полiтичним органiзмом Росiї. Безуспiшнi дiї “пiзнього” Єльцина – призначення прем’єром Сергiя Кирiєнка, спроба призначення Вiктора Черномирдiна – лише визначили початок переходу в новий стан. А основнi характеристики нового стану, за добрим росiйським звичаєм, виявляться лише тодi, коли з’явиться нова людина. У рамках росiйських владних традицiй – i це правило не знає виняткiв – людина визначає епоху. Це не американська модель, коли новий президент вносить досить незначний нюанс, в основному, щоб сподобатися публiцi.

– У згаданiй публiкацiї “Файненшл Таймс” стверджується: “всi можливi кандидати на президентську гонку в Росiї абсолютно непривабливi”...

– Звiсно, непривабливi. Для Заходу, для його системи свiтосприйняття. Захiднi аналiтики зараз просто вiдмовляються розумiти, що вiдбувається. Адже все було прораховане, продумане...

Кожний лiдер у Росiї визначає свою епоху – i епоха iснує, доки живуть його iдеї. Ленiн був при владi, поки втiлювалися його iдеї. Коли почали домiнувати погляди i пiдходи Сталiна, вiн був вiд цiєї влади не те щоб прямо вiдчужений – вiдсунутий. Нинiшня ситуацiя дуже схожа. I тут лежить вiдповiдь на питання, чому Сисуєв заявляє, Примаков їздить та iн. Здiйснюється традицiйний сценарiй вiдтиснення вiд влади. Пригадайте, як Сталiн говорив “товаришевi Крупськiй”, що “товаришу Ленiну” можуть й iншу дружину знайти, якщо вона буде опиратися...

– Тобто, Єльцину можуть знайти i iншу адмiнiстрацiю?..

– Вже знайшли. З адмiнiстрацiї вже вивели всiх людей, здатних “опиратися”. Здається, останнiм був речник Єльцина Ястржембський...

Крiм “вiдсунення” практикувався й радикальнiший шлях – знiмали, як Хрущова. Зараз вся росiйська елiта роздiлилася на два табори за ознакою “тихо вiдсунути” i “гучно зняти”. Навiть олiгархи (той самий Березовський), якi висунулися i досягли успiху за лiберально-демократичної системи i вважали саме Єльцина її стовпом, зараз бачать, що руйнується i стовп, i вся ця система. За iншої вони ризикують не вижити. А тому шукають нового лiдера, який би її зберiг. Лiва опозицiя за iнерцiєю жорстко вимагає негайної вiдставки Єльцина – вже швидше як полiтичного символа. I працює над створенням нових структур (наприклад, Союзу виборникiв), якi могли б узяти владу з пазурiв заслаблого лева – за зразком дiй самого Єльцина, який “перевiв” владу Горбачова в новi росiйськi владнi структури – парламент i iнститут президента.

– Що ще нового можуть привнести в росiйську суспiльно-полiтичну систему тi, хто йдуть на змiну Єльцину?

– Питання, швидше, треба ставити так: що може прижитися в Росiї? Поки що ясно, що не прижились приватна власнiсть, приватизацiя. Адже величезнi росiйськi монополiї є швидше громадськими. Їхня дiяльнiсть в основному визначається найбiльшим власником акцiй – державою, незважаючи на те, що пакети акцiй належать також фiзичним i юридичним особам. Ця громадська форма буття виявилася в Росiї такою сильною, що зруйнувати її зараз неможливо. Тому такою неефективною виявилася росiйська приватизацiя. Пiдприємства начебто помiняли господарiв, але залишилися зав’язаними на центральну владу, систему розподiлу i пiльг. Яскравий приклад – залежнiсть соцiальної сфери вiд великих монополiстiв. Нещодавно компанiя “Сиданко” відключила подачу нафти в Ангарськ, на місцевий нафтопереробний комбінат – справжня трагедiя для великого мiста. Iншi мiста залежать вiд атомних електростанцiй, великих металургiйних, енергетичних, оборонних пiдприємств.

– Якщо Росiя не втискується в лiберально-демократичну парадигму, чи не слiд чекати, що вона повернеться до звичних схем “iнтегративного розширення”? Щодо України, наприклад.

– Я би назвав цей варiант розвитку держави кризовим. Адже Росiя вже наступала на цi граблi. Звiсно, гiпотетично iснує варiант створення “союзу слов’янських держав”. Лукашенко i деякi росiйськi полiтики працюють над ним. Але в загальному шляху розвитку українсько-росiйськi вiдносини дуже залежатимуть вiд тiєї ж першої особи. Досi вони базувалися на дружбi i домовленостях мiж двома президентами. Є пiдстави вважати, що багато в чому цей принцип збережеться i значною мiрою буде гарантувати вiд рiзких пертурбацiй вiдносин мiж нашими країнами.

– Уявiмо собi “млявопротiкаючий” сценарiй: Єльцин передає Примакову частину повноважень, ще 20 мiсяцiв, умовно кажучи, сидить в Горках, Примаков “палить” сам себе в надто ризикованому крiслi прем’єра перiоду кризи, висуваються Лебедь i Лужков...

– Давайте не поспiшати. По-перше, поки що Єльцин демонструє свою здатнiсть правити, скажімо так, в певних рамках. По-друге, я б не став стверджувати, що Євген Примаков нiчого не зробить i безславно згорить. Хоч Росiя неабияк розтаскана i “прихватизована”, там ще збереглися чималi резерви. А iсторiя свiдчить, що в моменти жорстоких криз Росiя здатна цi стратегiчнi резерви використати. У 1941 роцi ледь не всю “оборонку” за Урал вивезли! I народ, i елiта дiйшли до тiєї межi, коли вони з нетерпiнням чекають нового лiдера, який може ввести в дiю цей кризовий потенцiал. Багато хто бачить в цій якості саме Євгена Максимовича – недаремно до нього цiлком лояльно ставляться представники різноманітних полiтичних сил. Якщо ранiше полiтичнi подiї тут розвивалися за жорстким нiгiлiстичним, конфронтацiйним сценарiєм, то прихiд Примакова привнiс елементи злагоди i конструктиву. Але для того, щоб вiн почав боротися з небезпечними процесами, йому треба вже зараз дати реальнi повноваження. Тим паче, що Захід підштовхує Примакова до жорстких дій: нещодавно представники найбiльших захiдних банкiв висловили готовнiсть надати iнформацiю про рахунки росiйських громадян.

Цiлком ймовiрно, що двi основнi задачi – обiгрiти i нагодувати Росiю – досвiдчений управлiнець Примаков може вирiшити. “Натиснути” на паливних олiгархiв i взяти продовольство у Бiлорусi i України.

– Наскiльки, по-вашому, значущими є контакти на рiвнi пiдприємцiв, приклад яких – недавня зустрiч в Харковi?

– Цi механiзми представляються перспективними. Тим бiльше, що глава росiйського Союзу промисловцiв i пiдприємцiв Аркадiй Вольський зараз змiцнив своє становище, зблизився з урядом. Звiсно, пiдприємства ВПК, якi вiн лобiює, в нелегкому становищi, але деякi з них зберiгають значнi експортнi можливостi. А у нас тут, як кажуть, i кiнь не валявся. Хоча пiдприємства розтягли, але ж iнфраструктура i люди нiкуди не подiлися. Все ще можна вiдродити.

Навiть пiсля того удару, який завдала Росiя українсько-росiйським вiдносинам, пiднявши цiни на енергоносiї, значна кооперацiя зберiгалася. Країни працювали в рамках Ашхабадських угод. У Кабмiнi iснував спецiальний вiддiл з українсько-росiйської кооперацiї. За часів прем’єрства Павла Лазаренка відділ ліквідували...

– Напевно, вiн дублював вiдповiдний вiддiл в ЄЕСУ...

– Імовірно, будувалися якiсь недержавнi структури. А державним, тим часом, є чим зайнятися в цiй областi. Досi на Кабмiнi “висять” великi виробничi фонди, резерви ще є. Тiльки треба думати не про чистоту теорiї, а про “живе життя”. Ми умiємо робити труби, танки, ракети... Так давайте ж робити їх разом з росiйськими партнерами!

– Хотiв би повернутися до Євгена Примакова. За вашою логiкою, саме вiн володiтиме реальною владою в перiод проведення президентських виборiв в Українi. У нас багато говорили про те, що результати попереднiх виборiв були багато в чому приреченi саме пiдтримкою з Росiї. А кого з наших кандидатiв у президенти України мiг би пiдтримати Примаков?

– Зараз важко говорити про це. Нинi намагаються прорахувати критерiї, якими буде керуватися Євген Максимович. Можливо, звiдси “гра” в iнтеграцiю на просторах екс-СРСР, якими займаються нинiшнi кандидати в українськi президенти. Але Примаков – людина досить мудра для того, щоб не “купитися” на цi демонстративнi “вияви почуттiв”. Вiн завжди оцiнює ситуацiю комплексно. Це у Єльцина спостерiгаються спрощенi оцiнки “свiй-чужий”. Вивчення полiтичної поведiнки Примакова дозволяє стверджувати, що для нього навряд чи не найбiльш значущим параметром є стабiльнiсть.

У той же час аж нiяк не треба iдеалiзувати Євгена Максимовича: вiн завжди був жорстким полiтиком. А жорстка внутрiшньополiтична стратегiя (а саме так змушений дiяти прем’єр нинiшньої Росiї), як доводить свiтова iсторiя, завжди екстраполюється ззовнi.

Насамкiнець додам, що весь цей рацiоналiстичний сценарiй може бути похований розлогими рухами “широкої росiйської душi”. Наприклад, Єльцин вiзьме i вiдправить Примакова у вiдставку. I  в  Росiї запанує чергова смута...