ГРИНКЕВИЧ Олександр ЙОСИПОВИЧ
кандидат філософських наук
КУЗЬМЕНКО Валерій Павлович
кандидат економічних наук

Відбувся державний візит до Росії Президента України Л.Кучми. Більш як шість років знадобилося двом спорідненим країнам, щоб свої стосунки перевести в звичайне русло міждержавних відносин. Травневий 1997 року державний візит Президента Росії Б.Єльцина до Києва завершився підписанням повномасштабного Договору про дружбу і співробітництво між нашими країнами. Рівно через дев'ять місяців лютневий візит українського Президента відзначений підписанням Договору про економічне співробітництво до 2007 року. Підписи президентів фіксують потреби об'єктивної реальності - необхідність і бажаність налагодження тісних багатосторонніх зв'язків між Україною і Росією.

Згідно з документом, у розробці якого взяли участь більш як 140 міністерств та відомств обох країн, пріоритетними напрямами економічного співробітництва України та Росії на найближчі роки визначено металургію, паливно-енергетичний комплекс, авіабудування, ракетно-космічну і хімічну промисловість, транспорт, сільське господарство. Невід'ємною частиною договору виступає Програма економічного співробітництва, зорієнтована на зближення шляхів проведення економічних реформ, координацію пріоритетних напрямів співробітництва та структурних перетворень. Вона

передбачає також заходи щодо вирішення соціальних проблем, розвитку торговельних відносин. Для неї характерними є високий рівень конкретизації заходів, що плануються, а також визначення відповідальних відомств з обох сторін.

Про те, що економічна співпраця між Україною та Росією можлива і може бути успішною, свідчить досвід українсько-російської взаємодії при реалізації проектів “Глобал стар”, “Морський старт” і європейської модифікації літака Ан-70. Відповідальність за майбутнє своїх країн, безпосередні вимоги реального господарського життя як ніщо інше переконують у необхідності вирішення проблем оптимізації міждержавних стосунків між Україною і Росією. Як справедливо відмічав Президент України Л.Кучма, підписання договору про економічне співробітництво між Україною і Росією підтверджує необхідність і безальтернативність такого шляху.

Покращання відносин - невідворотний історичний імператив, воно все одно відбудеться, незалежно від того, хто буде очолювати наші держави. Тим паче слід віддати належне нинішнім лідерам, які попри всі труднощі та спротив з боку найрізноманітніших сил знайшли взаємовигідні шляхи для досягнення максимуму можливого на сьогоднішній день.

Б.Єльцин і Л.Кучма вважають, що програма економічного співробітництва відкриває широкі перспективи, що заходи, вжиті останнім часом, дали змогу вийти на вирішення ряду складних економічних проблем, стабілізувати взаємну торгівлю, створити умови для нарощування її обсягів.

За оцінкою Б.Єльцина, між Росією і Україною зараз склалися “відносини стратегічного партнерства”. І це не просто данина чемності, це досить точна оцінка того рівня, якого набули відносини двох споріднених, але цілком незалежних молодих країн, що сформувалися після розпаду колишнього СРСР. Слушним, на наш погляд, буде припущення, що лише за такого рівня розвитку українсько-російських відносин можливе успішне утвердження на світовій арені обох держав, що тільки за умов стратегічного партнерства обидві вони зможуть ефективно впливати на розвиток подій у світі, притому не лише поблизу своїх кордонів.

При аналізі стану та динаміки розвитку українсько-російських відносин впадає в око один характерний момент - прямих супротивників покращання відносин, що з українського, що з російського боку, прямо скажемо, небагато, але при тому явно підвищена критичність властива ставленню до конкретних практичних кроків у міждержавних стосунках. Кожен з критиків вважає, що він зробив би все краще, що він ліпше за президента врахував би і захистив національні інтереси своєї країни, що не можна було поступатися ані тим, ані іншим.

Більшості вітчизняних та російських критиків, на наш погляд, бракує розуміння того, що і Україна, і Росія - це незалежні, самостійні держави, а тому цілком природно, що де в чому їх інтереси не збігаються, а то й прямо протилежні. Якщо така ситуація визнається нормальною для більшості країн, які існують уже давно, то чомусь для нових, зокрема для України та Росії, вона подається як ненормальна.

Мабуть, тут дається взнаки високий ступінь їх близькості, тривале історичне перебування у межах однієї великої держави. Одних турбує те, що доволі ймовірними видаються спроби повернутися до колишнього союзного стану, а інших не полишають спогади про старшебратність і сприйняття України як “своєї”.

Вочевидь російській стороні важче дається усвідомлення нового, державного статусу України, причому особливо в тих ланках російського державного організму, які меншою мірою безпосередньо відповідають за стан 1 характер між державних відносин. Бо інакше ніяк не пояснити той факт, що великий договір між Україною та Росією й досі не ратифіковано Державною думою. Важко повірити, що серйозні російські політики не розуміють важливості та необхідності цього, але безпідставне затягування процедури розгляду договору в парламенті Росії має місце.

Можна тільки віддати належне керівникам наших країн, які, незважаючи на шалений тиск з боку так званих патріотів, що з одного, що з іншого боку зуміли знайти ту оптимальну на сьогодні міру двосторонніх компромісів, без якої неможливим видається подальше добросусідське співіснування наших держав. Об'єктивні потреби дуже відчутно нагадують про себе. Скорочення минулого року на півтора мільярда доларів товарообороту між Україною і Росією -яскраве тому підтвердження. Досить просто підрахувати, скільки тисяч людей лишилося роботи, скільки мільйонів гривень і рублів податків недорахувалися національні бюджети, значно складніше підрахувати збитки, пов'язані з втратою позицій на світових ринках і в конкурентній боротьбі. А вони теж чималі.

Можна скільки завгодно нагадувати російському президентові, що він під писав новий договір в той час, коли ще не повною мірою вирішено питання базування Чорноморського флоту в українському місті Севастополі, що український парламент не погоджується з так званим "нульовим варіантом" стосовно активів та нерухомості колишнього СРСР за кордоном, що є складнощі щодо повернення боргів за спожитий газ і з багатьох інших не врегульованих питань, які, мабуть, завжди існують у реальних стосунках між державами. Можна звинувачувати українського президента у чому завгодно, навіть у зраді національних інтересів, пов'язуючи факт підписання останніх угод з надіями на майбутню російську підтримку в процесі президентських виборів 1999 року. Певно, не позбавлені сенсу деякі застереження щодо можливих втрат для країни у разі надмірної проросійської орієнтації зовнішньополітичного курсу України. Однак безсумнівним є те, що ніхто з критиків дій президентів не зробив комплексного аналізу, що здобуде його країна завдяки новому серйозному просуванню шляхом співробітництва між Україною та Росією. А незаангажований розгляд ситуації обов'язково покаже, що сьогодні для їх обох не існує іншого виходу, ніж налагодження нормальних взаємовигідних стосунків. Зовсім не випадково, що через два роки, які минули після парафування широкомасштабного договору між Україною і Росією, при його підписанні у тексті цього документа не змінено ані слова.

У підписаному в лютому 1998 року договорі про економічне співробітництво відбилися ті основні моменти, які давно вже усвідомлено фахівцями обох країн. Отже, в ньому зафіксовано об'єктивні потреби народногосподарських організмів наших держав. Швидкість скла дання тексту договору і програми економічного співробітництва була зумовлена великою підготовчою роботою економічних відомств країн, які наполегливо вели її всі ці роки після розпаду СРСР. Можна як завгодно критикувати ті або інші положення цього документа, можна досить правдоподібно спекулювати щодо складнощів економічного розвитку України, можна також звинувачувати розробників документа, що вони дуже квапилися, готуючи його, але аж ніяк не можна спростувати того очевидного факту, що з цим договором обидві сторони серйозно запізнилися.

Оцінюючи стан двосторонніх відносин між Україною і Росією, глави держав виходили з того, що якнайшвидше набрання чинності Договором про дружбу, співробітництво та партнерство від 31 травня 1997 року створить міцну правову базу для переходу наших взаємовідносин на якісно новий рівень, і вони базуватимуться на принципах стратегічного партнерства, рівноправності, добросусідства, взаємної вигоди і поваги до територіальної цілісності, справляючи позитивний вплив на стабільність і розвиток ситуації в СНД і на європейському континенті в цілому.

У своїй спільній заяві Б.Єльцин і Л.Кучма визнали важливим якомога швидше ратифікувати три основних домовленості з питань Чорноморського флоту, а також завершити розробку додаткових українсько-російських документів щодо умов перебування Чорноморського флоту Росії на території України. Було підкреслено важливість налагодження тісної взаємодії між Військово-морським флотом Російської Федерації і Військово-морськими силами України. Слід відмітити й те, що російська сторона висловилася на підтримку пропозицій України щодо перетворення Чорного моря на зону миру.

Дієвою реальністю двосторонніх відносин останнім часом стали політичні консультації між нашими країнами. Президенти підкреслили необхідність регулярних зустрічей на вищому рівні для просування вперед двостороннього співробітництва. Активна діяльність стратегічної групи з питань українсько-російських відносин, на погляд президентів, стала ефективним інструментом налагодження спільної праці.

Взагалі, система двосторонніх відносин між Україною та Росією ще тільки проходить стадію становлення, і тому ряд питань доводиться вирішувати вперше. Механізми розв'язання проблем щойно формуються, але попередні зустрічі на найвищому рівні і особливо остання, лютнева зустріч переконливо доводять їх високу ефективність. Більша частина того, що планувалося обговорити у ході державного візиту, було вирішено в ході переговорів глав держав віч-на-віч, що зайняли значно більше часу, ніж це попередньо планувалося.

Вперше в історії наших відносин президенти обговорили взаємодію України і Росії у військово-технічній сфері. Прийнято рішення про створення двосторонньої комісії, яка визначить пріоритетні напрями військово-технічного співробітництва двох країн. Сторони дійшли висновку щодо необхідності спільних дій на світових ринках військової техніки. Велике значення для обох країн матиме рішення про Азовське море і Керченську протоку. Розгляд їх як внутрішніх вод України і Росії є взаємовигідним, бо виключає використання іншими країнами багатих ресурсів цієї акваторії, що будуть розроблятися спільно двома країнами. Глави держав також прийняли рішення про підтримку українсько-російських фінансово-промислових груп 1 обмінялися думками з приводу проблем, що постали перед нашими країнами на шляху до їх вступу у Світову організацію торгівлі.

Ще одним важливим результатом візиту до Москви стане активізація переговорного процесу щодо договірно-правового оформлення українсько-російського державного кордону. У першому кварталі 1998 року планується розпочати роботу з його делімітації. Б.Єльцин і Л.Кучма підкреслили, що всебічне прикордонне співробітництво має сприяти тісним зв'язкам, особистому спілкуванню людей по обидва боки кордону. Співпрацю між областями України і Росії налагоджено з 1995 року, приклад у чому показали Харківська та Бєлгородська області. Нещодавно між ними підписано договір про міжрегіональне економічне та культурне співробітництво.

Розглядаючи підсумки візиту Л.Кучми до Москви, слід підкреслити, що поряд з вирішенням питань відносин власне між Україною та Росією вдалося також істотно просунутися і в питаннях багатосторонніх економічних зв'язків як із сусідніми, так і з далекими від нас країнами. Судячи з усього, настав час великих змін у характері і механізмах дії СНД. У спільній заяві двох президентів говориться: договірно-правова база і структура СНД, які склалися у період 1991-1992 років, “вже не повною мірою відповідають реаліям нинішнього етапу, що негативно відбивається на ефективності співробітництва у рамках Співдружності та діяльності її органів”. Як вважають президенти, “настав час надати новий імпульс розвитку конструктивної взаємодії країн Співдружності”. Своєрідним індикатором зміни погляду на проблеми СНД в Росії є нещодавня відставка віце-прем'єра В. Сєрова, який курирував цей напрям в уряді РФ.

Б.Єльцин і Л.Кучма запропонували для розгляду в Раді глав держав СНД ідею скликання Міждержавної конференції високого рівня “для підготовки у короткий термін ретельно обгрунтованих і економічно пророблених пропозицій щодо подальшого розвитку співробітництва та інтеграції”. Думається, ця ініціатива дістане необхідну підтримку з боку лідерів інших країн СНД. На недавньому засіданні Ради глав урядів країн СНД В.Черномирдін відзначив, що зусилля конференції буде зосереджено на поглибленні інтеграційних процесів у Співдружності та її організаційній перебудові.

Можна припустити, що нові позиції президентів України та Росії щодо СНД означають можливість переходу до нової фази розвитку цієї організації, в якій вона з інструменту “цивілізованого розлучення" перетвориться на ефективний інструмент організації взаємовигідної співпраці країн на теренах колишнього СРСР. Основи для такої взаємодії є. Вони випливають з об'єктивних потреб між народного поділу праці та завдань оптимальної інтеграції господарської діяльності молодих незалежних держав на пострадянському просторі.

Певна річ, під час цієї зустрічі президенти не могли обминути й нагальних питань міжнародного життя взагалі. Спільними виявилися їх позиції щодо формування нової архітектури безпеки в Європі, яка, на їх глибоке переконання, повинна забезпечити рівну безпеку всіх без винятку європейських держав без створення ліній розподілу на континенті. Цілком виправданою є їх увага до ролі ОБСЄ в Європі, визнання її гарантом забезпечення миру і стабільності, а також необхідності її подальшого зміцнення, в тому числі й шляхом якнайшвидшої розробки та прийняття Хартії європейської безпеки, яка відповідала б інтересам усіх держав - учасниць ОБСЄ.

В ході зустрічі президентів України і Росії було висловлено взаємну зацікавленість у погодженні підходів наших країн до реалізації рішень другого саміту Ради Європи і реформування її структур.

Спостерігачами відмічається схожість багатьох параметрів угод про партнерство і співробітництво України та Росії з Європейським Союзом, розвиток якого, на думку обох сторін, сприяє просуванню до становлення загальноєвропейського економічного простору.

Нові моменти в усвідомлення проблем загальноєвропейського простору вносить підтвердження з боку президентів важливості постійних консультацій про підходи двох країн до відносин з НАТО, у тому числі і з питань участі обох держав у Раді північноатлантичного співробітництва і програмі “Партнерство заради миру”.

Такими є найбільш вагомі підсумки державного візиту Л. Кучми до Москви. Майбутнє покаже, як надалі розвіватимуться відносини між Україною та Росією, між народами наших країн. Потреби ж сьогодення змушують звертати особливу увагу на проблеми, вирішені в ході підготовки та підписання договору про економічне співробітництво. Численні спекуляції навколо нього, спроби нав'язати уявлення щодо кон'юнктурного та чисто декларативного характеру його положень справляють враження, що автори таких припущень - щонайменше - не ознайомлені з його остаточним текстом і не мають ніякого уявлення про технологію роботи над цим дуже непростим міждержавним документом. Тоді як досвід його підготовки вже став взаємним надбанням українських і російських фахівців.

Показовий приклад несправедливої критики положень економічного договору, яка базувалася, мабуть, на одному з ранніх варіантів проекту з російської сторони, продемонстрував народний депутат України Сергій Терьохін. Зміст того "документа", який дуже упереджено коментував парламентарій, суттєво не співпадає з остаточно погодженим документом. У ньому навіть термін визначено інший - до 2007 року, хоча російською стороною пропонувався саме 2010 рік, тобто кінець першого десятиріччя третього тисячоліття християнської ери. Такий кінцевий термін Програми викликав аналогію з радянськими п'ятирічками, а якщо рахувати з 1998 року, то загальний часовий її горизонт дорівнював 13 (чортовій дюжині) рокам, що, мабуть, дало б її критикам чудовий привід для глузувань та інсинуацій.

У переліку Заходів, які супроводжують остаточний варіант Програми, відсутні пункти щодо уніфікації антимонопольного законодавства, розробки концепції розвитку цінних паперів України, спільної позиції з Росією під час переговорів із Чехією, Словаччиною, Болгарією та Молдовою стосовно транспортування ядерного палива, взаємного використання систем протиракетного наведення та протиракетної оборони, електромагнітної сумісності електронних засобів та розвитку інформаційної мережі Чорноморського Флоту РФ, на які посилався С. Терьохін. Вони пропонувалися російською стороною, але їх було виключено за пропозиціями українських учасників робочих груп з підготовки цього важливого документа.

Щодо калькуляції собівартості, то у тексті Заходів передбачається лише зближення методів обрахунку собівартості, в чому, враховуючи, що й Росія теж переходить на європейську систему обліку, нічого загрозливого для України взагалі немає.

Не передбачається досягнутою угодою й уніфікація умов взаємної участі господарюючих суб'єктів у програмах приватизації. Ще тільки планується підписати угоду про створення умов, які сприяли б взаємній участі господарюючих суб'єктів сторін у програмах приватизації. Безумовно, цей пункт може викликати певну тривогу, особливо враховуючи надзвичайну активність російського капіталу останнім часом саме в намаганні взяти участь у приватизації найпривабливіших українських підприємств, тоді як приватизацію в Росії майже завершено і до того ж без участі української сторони. Проте ще є можливість законодавче захистити національні інтереси України і пан Терьохін, якщо він увійде до нового складу Верховної Ради, матиме змогу взяти в цьому участь. В інших інтерв'ю він говорив про помилки газети щодо півмільярдних втрат, що перекинуті їм на виробничу кооперацію, розрахувати баланс якої з урахуванням усіх опосередкованих зв'язків між підприємствами, що підпадають під Ашгабатську угоду про виробничу кооперацію, взагалі неможливо, і підтвердив оцінки А. Чубайса щодо щорічного прибутку України в 1,2 млрд. доларів тільки від скасування існуючої системи стягнення ПДВ між Україною та Росією. Та й чого б то той же Чубайс з таким скрипом узгоджував квоту на безмитний ввіз українського цукру на територію Росії з 300 до 600 тис. т., хоча до введення Москвою ПДВ в торгівлі на українські товари 1 вересня 1996 року ця квота дорівнювала 1 .100 тис. т. Та й вже після підписання 26 грудня 1997 року протоколу між урядами України та РФ про механізм поставок українського цукру в Росію, постанова Уряду РФ з цього питання вийшла тільки 19 лютого, а реально вона запрацює тільки у другому кварталі, після проведення тендера з розподілом квот та укладенням контрактів українських постачальників з імпортерами РФ.

Мабуть, одним з істотних недоліків українських офіційних структур у процесі досягнення суттєвого прориву в українсько-російських відносинах стала недостатня увага до інформаційно-пропагандистського забезпечення підготовки та проведення (з роз'ясненням результатів) державного візиту Президента України до Москви. Складнощі досягнення взаємоприйнятних рішень в ході переговорів з проблем, які зачіпають інтереси різноманітних сил, обумовили досить обмежений характер інформації про їх зміст і наявний стан, що стало одним з основних джерел всіляких інтерпретацій, які іноді базувалися на вільному тлумаченні проміжних варіантів пропозицій однієї зі сторін. Гадаємо, в майбутньому слід більше уваги приділяти трактуванню ходу переговорів та відображенню суті роботи над досягненням взаємовигідного розв'язання насущних питань. І аж ніяк не можна віддавати на відкуп сторонніх спостерігачів, а тим більш тих, хто є супротивником покращення відносин між Україною та Росією, коментування досягнутих домовленостей. Навіть просто оприлюднення змісту договорів та Програми, хоча б у глобальній мережі Інтернет на офіційних серверах Уряду та Парламенту, позбавило б несумлінних коментаторів можливостей нагромаджувати одна на одну спекуляції щодо досягнутих домовленостей.

В міру своїх можливостей спробуємо компенсувати нестачу інформації щодо економічного договору, перебігу роботи над ним і знайдених спільних взаємовигідних рішень. Спершу нагадаємо, що Російська федерація і Україна є найбільшими торговими партнерами одна для одної. Взаємні економічні інтереси обох держав зумовлені, насамперед, високим рівнем виробничих, коопераційних і технологічних зв'язків, що історично склалися майже в усіх галузях економіки. Об’єктивною є необхідність їх раціонального оновлення і подальшого розвитку на взаємовигідній основі.

Економічні зв'язки між Російською Федерацією і Україною традиційно складалися на основі тісного співробітництва в різних сферах господарського життя. Частка України у зовнішньоторговельному обороті Росії становить 12%, а на Російську Федерацію у зовнішній торгівлі України припадає, відповідно, 47%. Однак останнім часом в силу ряду причин традиційні економічні зв'язки двох країн значною мірою було послаблено і їх стан не відповідав сучасним потребам економік обох держав. Тому виникла необхідність спільної розробки єдиного стратегічного курсу подальшого розвитку економічних відносин Російської Федерації й України.

Виходячи з підписаного 31 травня 1997 р. широкомасштабного Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Російською Федерацією і Україною, керівниками обох держав було доручено своїм урядам підготувати Програму розвитку економічного співробітництва РФ і України.

Робочими групами обох країн було узгоджено структуру Програми, що складається з вступу, у якому подано характеристику стану 1 проблем українсько-російського економічного співробітництва, та семи розділів, в яких викладено такі проблеми. Перший розділ висвітлює “Цілі, завдання та основні напрями Програми”. У другому розділі, що має назву “Узгодження основних напрямів у проведенні економічних реформ”, розглядаються питання приватизації, антимонопольного регулювання, підтримки підприємництва та ін. Третій розділ присвячено “Координації пріоритетних напрямів структурних змін економіки”, а четвертий - “Координації рішень щодо спільних соціальних проблем”. У п'ятому розділі відображено проблеми “Розвитку торгово-економічних відносин”, а серед них - здійснення узгоджених заходів щодо) вдосконалення реалізації режиму вільної торгівлі, гармонізація митного режиму, узгодження системи взаємних заходів щодо запобігання ввозу, виготовленню і реалізації товарів з використанням методів недобросовісної конкуренції, у тому числі незаконним використанням товарних знаків та порушенням прав інтелектуальної власності, а також розширення співробітництва в галузі транспорту, у тому числі гармонізація системи тарифів з перевезення і транспортної обробки експортних товарів і транзитних вантажів, розширення співробітництва в галузі інформаційного забезпечення торгово-економічних відносин, у тому числі статистичної інформації, розробка і реалізація конкретних заходів за спільною участю обох країн у розвитку відносин в галузі будівництва і житлово-комунального господарства та реалізація проектів в третіх країнах, прикордонне торгово-економічне співробітництво, здійснення узгоджених заходів щодо вдосконалення торговотехнічного регулювання експортно-імпортних операцій. Шостий та сьомий розділи присвячені “Зближенню нормативно-правової бази економічних відносин” та “Механізму реалізації Програми”. Програму розроблено з метою здійснення РФ і Україною на довготривалій основі узгодженого комплексу заходів, у тому числі нормативно-правових, щодо державного сприяння розвитку взаємовигідних економічних та інноваційних зв'язків між двома країнами, досягненню істотного прогресу в науково-технічному і виробничому співробітництві провідних галузей національних господарств та стабільного зростання взаємного товарообороту.

Основною метою Програми є формування ефективного механізму узгодження основних напрямів економічної стратегії і регулювання економічних відносин двох країн, що враховує історичний досвід їх взаємовідносин, реальний стан національних господарств і потреби в здійсненні заходів, спрямованих на подолання трансформаційної кризи та її наслідків, пожвавлення і взаємну підтримку виробництва для забезпечення його структурної перебудови і сталого економічного зростання, підвищення міжнародної конкурентоспроможності продукції і рівня життя громадян, а також визначення головних напрямів, форм і методів співробітництва Росії і України в економічній сфері.

Передбачається, що в процесі виконання Програми наші країни зможуть вирішити завдання щодо:

- зближення і уніфікації нормативно-правової бази в галузі регулювання зовнішньоекономічної діяльності і податкової системи, здійснення заходів по взаємному захисту національних товаровиробників, розвитку прикордонного співробітництва;

- формування пріоритетних міждержавних та міжрегіональних інвестиційних проектів і програм економічного співробітництва, створення спільних підприємств, МФПГ у різних галузях економіки, розвитку виробничої кооперації, активізації взаємної діяльності національних та іноземних інвесторів на території обох держав;

- ефективного використання і розвитку транспортних комунікацій країн (трубопровідного, залізничного, автомобільного, морського транспорту, ліній електропередач). Для реалізації цих цілей і завдань Програма передбачає взаємодію державних органів Російської Федерації і України з таких основних напрямів:

- вишукування спільних шляхів, що забезпечують ефективне проведення в Україні і Росії економічних реформ, виходячи з необхідності послідовного покращання умов життя населення обох держав, зростання його реальних доходів і споживання;

- узгодження взаємодії у здійсненні інституціональних перетворень при формуванні ринкової економіки обох держав, у тому числі в галузі проведення приватизації, створення умов для добросовісної конкуренції, врегулювання діяльності природних монополій;

- зближення концептуальних підходів в структурній перебудові економік обох держав, створення об'єктам господарювання обох країн стимулів для зростання їх виробництва, взаємних інвестицій у їх розвиток, взаємовигідного обміну досвідом по створенню інновацій для запровадження найновіших досягнень в галузі передових технологій, підвищення якості і конкурентної спроможності продукції, що випускається.

Першочерговим напрямом економічного співробітництва між Україною та РФ визначено розвиток торгово-економічних відносин, головним завданням якого є створення умов вільного переміщення товарів, послуг, капіталів та робочої сили.

Здійснення узгоджених заходів з реалізації режиму вільної торгівлі викликано необхідністю сприяння розвитку гармонійних та сталих економічних зв'язків, а також створенню сприятливих умов для ведення ефективної торгівлі з метою задоволення потреб сторін у продукції, що імпортується, на взаємовигідній основі.

Досягнення поставленої мети передбачає активну участь наших держав у розвитку торгово-економічних відносин, відпрацювання механізмів їх забезпечення фінансовою, інформаційною, консультативною, маркетинговою та іншими видами підтримки.

Сторони вважають, що першочерговим питанням у торгово-економічних відносинах між Україною та РФ є практичне введення механізму режиму вільної торгівлі без будь-яких винятків, у тому числі за такими напрямами:

- заборона та скасування мита на імпорт-експорт і зборів, що мають еквівалентну дію;

- заборона і скасування кількісних обмежень на імпорт-експорт і заходів, які мають еквівалентну дію;

- усунення технічних перешкод у торгівлі;

- недопущення створення навмисних дискримінаційних умов, за якими товари продаються чи купуються;

- забезпечення адекватного, ефективного і недискримінаційного правового захисту прав інтелектуальної власності і товарних знаків;

- недопущення зловживань підприємствами своїм домінуючим становищем на територіях обох держав у цілому або на значній їх частині;

- взаємне забезпечення транспарентності заходів державної підтримки шляхом обміну інформацією;

- забезпечення принципу свободи транзиту;

- вирішення усіх проблемних питань режиму торгівлі, що виникають виключно шляхом двосторонніх консультацій та переговорів.

Введення режиму вільної торгівлі передбачає створення всіх умов для переходу до торгівлі винятково на ринкових засадах.

Метою розвитку співробітництва в галузі митної справи є забезпечення виконання усіх положень, які можуть бути прийнятними для забезпечення взаємовигідної торгівлі 1 досягнення зближення української і російської митних систем.

Сторони договору вважають, що співробітництво у досягненні сумісності митних систем буде здійснюватися за такими напрямами:

- спрощення митних процедур стосовно товарів, що обертаються у торгівлі між країнами, і удосконалення методів роботи митних служб;

- налагодження взаємозв'язку між транзитними системами України і Росії та їх гармонізація;

- шляхом гармонізації процедур митного оформлення у різних митних режимах, зокрема, під час транзиту, реекспорту, реімпорту, у тому числі удосконаленням технології митного контролю поїздів міжнародного сполучення;

- розробкою єдиного підходу до питання організації митного контролю за переміщенням і оформленням підакцизних товарів, які підлягають маркіруванню;

- здійсненням спільного митного контролю у пунктах пропуску 1 під час митного оформлення енергоносіїв (газ, електроенергія);

- сприянням впровадженню і управлінню сучасними системами митної інформації, включаючи комп'ютерні системи у пунктах митного контролю;

- шляхом технічного сприяння отриманню і обміну інформацією;

- організацією семінарів і навчальних програм;

- сприянням впровадженню в практику митного контролю положень спеціально розроблених нормативних документів про захист інтелектуальної власності.

Для забезпечення адекватного, ефективного і недискримінаційного правового захисту прав інтелектуальної власності і товарних знаків передбачається створити узгоджену систему взаємних заходів щодо запобігання ввозу, виготовленню і реалізації товарів з використанням методів недобросовісної конкуренції. Для цього передбачається, зокрема, заснування контактних пунктів з обміну інформацією про торгівлю товарами з використанням методів недобросовісної конкуренції (сфальсифіковані товарні знаки і товари, вироблені з порушенням промислових і авторських прав). Це забезпечить оперативне інформування відповідних органів під час прийняття ними необхідних рішень.

Розвиток торгово-економічних відносин неможливий без одночасного розширення співробітництва в галузі транспорту і його інфраструктури, яке, як було досить ретельно розроблено в Програмі, буде здійснюватися за такими напрямами:

- удосконалення нормативно-правової бази на основі реалізації існуючих і підготовки нових двосторонніх угод у галузі автомобільного, залізничного, повітряного, морського і річкового транспорту;

- збереження продуктивності залізничного транспорту, що функціонує на територіях обох країн;

- збереження взаємних поставок продукції і послуг щодо ремонту рухомого складу і устаткування на рівні, який задовольняє власні виробничі потреби залізниць України і РФ на пільгових умовах;

- встановлення пільгового тарифу на направлення рухомого складу в ремонт та з ремонту залізницями України і РФ;

- координація спільних дій щодо будівництва на території України транс'європейських магістралей з подальшим виходом на Росію, у тому числі із залученням російського та українського капіталів, кредитів ЄБРР та капіталів третіх країн;

- розробка узгодженої політики в галузі гармонізації систем тарифів з перевезення і обробки експортно-імпортних вантажів;

- координація дій транспортних служб щодо раціонального використання парку вагонів і контейнерів, встановлення єдиних вимог до транспортних комунікацій, габаритів транспортних засобів, перевезення важковагових і великогабаритних вантажів.

Будь-який незаангажований політичне фахівець може побачити, як по кожній узгодженій позиції документа, що розглядається, вдалося знайти достатній і можливий на сьогодні оптимум взаємовигідності і взаємоприпустимості для кожної з країн.

Загальноприйняті світові принципи організації і функціонування торгово-економічних відносин між країнами передбачають активний обмін необхідною статистичною інформацією, в тому числі й такою, що підготовлена обома країнами на основі митної статистики.

Обмін такою статистичною інформацією для забезпечення зіставлення даних про зовнішню торгівлю і виявлення розбіжностей та причин, які призвели до цих розбіжностей, з подальшою розробкою заходів щодо усунення цих причин, передбачається здійснювати на постійній основі, по узгодженому переліку показників у рамках уже досягнутих двосторонніх домовленостей. Крім того, буде здійснюватись обмін статистичними виданнями і публікаціями, методологічними матеріалами і розробками, програмами, а також методами проведення статистичних обстежень, переписів, спостережень.

З цією метою передбачається додатково підготувати до підписання Угоду про співробітництво в галузі статистики між статистичними відомствами країн, що дасть змогу поліпшити обмін статистичною інформацією з усіх напрямів соціально-економічного розвитку наших країн на постійній основі.

Одним із напрямів співробітництва в галузі інформаційного забезпечення торгово-економічних відносин, який передбачається активно розвивати, є також проведення спільних заходів з організації професійної підготовки працівників відповідних служб (семінари, конференції, консультації, стажування тощо), обмін і взаємне погодження методичних принципів формування статистики зовнішньої торгівлі.

Співробітництво будівельних і машинобудівних комплексів України та Росії в питаннях будівництва у третіх країнах з урахуванням дотримання принципів рівності, взаємної вигоди, незавдання економічного збитку один одному передбачається здійснювати за такими напрямами:

- співробітництво у реалізації в третіх країнах проектів будівництва, реконструкції, модернізації і технічного переозброєння підприємств та інших об'єктів, а також у галузі спільного проектування, поставок устаткування і комплектуючих, виконання пусконалагоджувальних робіт і спільної експлуатації об'єктів;

- створення спільного банку інформації з чинного законодавства обох держав, а також нормативних актів міністерств, відомств, які стосуються питань регулювання зовнішньоекономічної діяльності у частині реалізації технічних проектів та будівництва промислових об'єктів у третіх країнах.

У галузі житлово-комунального господарства планується здійснити ряд спільних заходів щодо вирішення проблеми обміну житловими приміщеннями між громадянами обох країн і розробку угоди з цього питання.

У галузі містобудування для розробки і впровадження в обох країнах передових технологій реконструкції великопанельних житлових будинків першої серії масової забудови 1960-1970 років передбачається налагодити постійний обмін інформацією.

Водночас передбачається здійснити заходи щодо збереження та розвитку існуючих виробництв будівельних матеріалів і конструкцій; збереження спеціалізації підприємств з виготовлення сировини і сировинних матеріалів (азбест, каолін, графіт, борна кислота, спеціальні прокатні профілі тощо), організація випуску яких неможлива або економічно неефективна без збереження виробничої кооперації.

З метою продовжити безпечну експлуатацію будівельної техніки високої вартості передбачаються узгодження і участь у спільній розробці нормативних документів з питань випробовування і сертифікації продукції будівельного машинобудування, зближення вимог вітчизняних стандартів у цій галузі з міжнародними.

Важливим напрямом підвищення ефективності торгово-економічного співробітництва є встановлення прямих торговельно-економічних зв'язків між прикордонними областями України і Російської Федерації. Міжрегіональне прикордонне співробітництво буде здійснюватись за такими напрямами:

- створення умов для полегшеного перетинання державного кордону між Україною і Російською Федерацією, удосконалення системи прикордонного, митного, міграційного та інших видів контролю у пунктах пропуску;

- сприяння у розробці спільних спеціальних природоохоронних програм і проектів, особливо в екологічно несприятливих районах;

- обмін інформацією про асортимент продукції, що випускається, і потреби підприємств областей, а також створення міжрегіонального інформаційного центру фармацевтичної промисловості, однією з основних функцій якого буде проведення моніторингу забезпечення населення прикордонних областей ліками; - подання консультативної допомоги підприємницьким структурам у налагодженні ділових контактів з підприємствами прикордонних областей у питаннях зовнішньоекономічного і митного законодавства;

- обмін позитивним досвідом вирішення нагальних проблем прикордонних областей;

- сприяння відкриттю консигнаційних складів медикаментів і фірмових аптек в обласних центрах прикордонних областей України і Російської Федерації;

- розробка спільних проектів розвитку прикордонних областей, зокрема, в га лузі містобудування, а також обмін досвідом шляхом проведення семінарів з питань розробки регіональних містобудівних проектів, генеральних планів населених пунктів.

Підвищенню ефективності прикордонного торгово-економічного співробітництва буде сприяти 1 реалізація Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про співробітництво прикордонних областей.

Розв'язання завдань щодо усунення зайвих перешкод у торгівлі між країнами з метою взаємно забезпечити якість експортних товарів, захист життя і здоров'я людей, тварин і рослин, оточуючого середовища передбачає здійснення таких заходів:

- співробітництво з удосконалення і гармонізації нормативної договірно-правової бази в галузі санітарних і фітосанітарних заходів;

- обмін інформацією в галузі стандартизації, метрології, сертифікації, систем пакування і маркірування товарів;

- спрощення процедур визнання результатів роботи з оцінки відповідності, визначення уповноважених

органів з сертифікації, скорочення переліку продукції, що поставляється взаємно, яка підлягає обов'язковій сертифікації в Україні і РФ, у тому числі взаємній сертифікації і реєстрації лікарських засобів;

- зближення методичних підходів у галузі метрології, стандартизації і сертифікації з використанням норм і принципів міжнародного права;

- завершення процесу взаємної реєстрації і перереєстрації лікарських засобів, що виробляються підприємствами обох держав;

- розробка єдиних уніфікованих показників (оцінок) якості медпрепаратів.

Ми навмисно навели такий великий перелік заходів, визначених у Програмі, щоб дати більш-менш повне уявлення про розмах роботи, виконаної в ході підготовки документа, щоб можна було уявити, наскільки конкретно і з урахуванням взаємовигідності і рівності сторін йшло узгодження підсумкових позицій. Безпосередньо беручи участь у процесах підготовки та узгодження положень проектів документів, у розробці та узгодженні пропозицій до Програми, ми глибоко переконалися в тому, що остаточний варіант Програми, підписаний президентами, досить повно відображає рівень реально можливого у взаєминах між Україною і Росією, який об'єктивно потрібен нашим країнам і нашим народам.

Безперечно, майбутнє внесе свої корективи, деякі положення Договору та Програми уточнюватимуться, або навіть істотно змінюватимуться, але те, що в лютому 1998 року Україна і Росія зробили ще один крок у правильному напрямі, стало тією фактичною реальністю, яку ніхто вже не в змозі змінити.