Вибори президента є політичною подією, яка охоплює все населення держави і впливає майже на всі сфери соціального буття людей. Вочевидь, що будь-які вибори, а тим паче вибори першої особи країни, завжди супроводжуються безкомпромісною та жорсткою боротьбою. Це насамперед боротьба кожного з претендентів на посаду за голоси виборців. Саме тому в центрі уваги всіх зацікавлених осіб та угруповань є позиція виборців.

Повертаючись у недалеке минуле, ми можемо констатувати, що у 1991 р. населення віддало свої голоси за політичну програму незалежності України, а у 1994 р. – за економічну програму подолання кризи. За що голосуватимуть виборці 1999 р.? Адже ставлення людей до виборів та до кандидатів у президенти базується не лише на політичних засадах, а передусім на широкому спектрі життєвих позицій особистості.

З цієї точки зору загальний соціально-психологічний стан суспільства можна визначити як незадовільно-напружений. Докорінний злам соціально-політичної ситуації життя людей та довготривала економічна криза призвели до виникнення та поширення цілої низки негативних явищ, серед яких найнебезпечнішими є такі, як почуття власної безпорадності, агресивність, байдужість до політичного життя країни, відчуженість від держави тощо. Зрозуміло, що політики намагаються використати ці настрої у своїй боротьбі. Але, як правило, звернення тільки до негативних емоцій не призводить до позитивних наслідків. Справа у тому, що емоції це завжди відгук на ті події, які вже відбулися, тобто на минуле, а йдучи на вибори, люди орієнтуються не лише на минуле, а й на майбутнє. То які соціально-психологічні настрої щодо президентських виборів можна спостерігати сьогодні?

Першим критерієм ставлення до президентських виборів є суб’єктивна оцінка соціально-економічного становища в Україні та змін свого власного буття за останні роки.

Цей критерій містить чотири структурних елементи, що є відповідями на запитання:

а) чи потрібен взагалі країні президент, тобто інститут президентського правління як такий;

б) чи потрібні вибори як засіб обрання керівника та голови держави?

в) чи зможе Україна існувати та розвиватися без президента?

г) чи впливає посада президента на життя окремих людей?

В логічному плані ці компоненти не є суворо альтернативними та не утворюють власне логічної структури. Але в психологічному плані саме ці запитання є базисними у ставленні людей до виборів.

На перший погляд, існує протиріччя між змістом критерію та його складовими. Однак внутрішня логіка саме в такій постановці запитань досить очевидна. У буденній свідомості людей оцінка змін якості свого життя безперечно пов’язана з визначенням того, хто (або що) є причиною цих змін. Незважаючи на велику варіативність оцінок змін якості життя, вони, ймовірно, розташовуються на шкалі «поліпшилося – погіршало», а джерело цих змін (передусім у соціально-економічному плані) визначається як дихотомія «Я – Уряд». Взаємодія цих двох факторів і створює той психологічний конструкт, який визначає ставлення до президентських виборів та самого президента як уособлення влади. Наведемо основні види цих конструктів:

1. «Життя поліпшилося» – «тільки завдяки моїм власним зусиллям та всупереч тому, що відбувається у державі» – ставлення до президента та до виборів негативне.

2. «Життя поліпшилося» – «завдяки моїм власним зусиллям, але держава дає мені хоча б шанс» – ставлення до президента та виборів нейтральне, більше позитивне.

3. «Життя поліпшилося» – «тільки завдяки соціально-політичним змінам у державі» – ставлення до президента та виборів позитивне.

4. «Життя погіршало» – «в цьому винні тільки політики та уряд» – ставлення до президента та до виборів негативне.

5. «Життя погіршало» – «винний у цьому я сам (нема здібностей, знань, енергії тощо)» – ставлення до президента та до виборів більше позитивне.

6. «Життя погіршало» – «зараз скрізь погано, та треба просто почекати, коли буде краще» – ставлення до президента та виборів позитивне.

Другим критерієм ставлення до президентських виборів є очікування політичних змін з появою нового президента.

Він містить шість структурних елементів:

а) очікування змін в економіці;

б) очікування змін у внутрішній політиці;

в) очікування змін у зовнішній політиці;

г) обирається новий президент або новий політичний курс держави;

д) хто, які сили стоять за кандидатом у президенти;

є) довіра до передвиборних обіцянок.

Ці компоненти є більш структурованими та фактично визначають ставлення населення до програмних заяв кандидатів у президенти. Різкі соціально-політичні зміни та тривала соціально-економічна криза викликали страх нових змін через непередбачуваність їх наслідків. Уявлення щодо політичного, економічного або соціального устрою життя суспільства, що склалися у людей, визначають конкретне ставлення (перевагу) до тієї чи іншої програми кандидата в президенти. Але основною ідеєю стала ідея стабільності – люди згодні прийняти будь-яку програму змін, якщо вона призведе до підвищення життєвого рівня.

Третім критерієм ставлення до президентських виборів є інформація про кандидатів у президенти.

Надзвичайно суттєво те, що на період опитування (кінець червня – початок липня 1999 р.) виборці взагалі не змогли сформулювати ніяких показників оцінки кандидатів у президенти, які вже були відомі, – про кандидатів у президенти мало хто що знав.

Взагалі цей критерій є досить розпливчастий – ніхто не може визначити, яка має бути інформація. Однак можна виокремити деякі деталі такої суб’єктивної інформації:

а) особисті враження, які складаються у людей на основі епізодичних «зустрічей» з кандидатом, в основному через ЗМІ;

б) різноманітні чутки та плітки, що стихійно виникають у суспільстві або цілеспрямовано розповсюджуються через неформальні інформаційні канали;

в) негативні відомості, що поширюються як «війна компроматів».

Особисті враження є найбільш сильним фактором, який одночасно виступає фільтром стосовно будь-яких інших джерел інформації.

Четвертим критерієм ставлення до президентських виборів є ідеальний образ президента.

Він містить, зокрема, такі структурні компоненти:

а) зовнішні дані;

б) вік;

в) стать;

г) моральні якості.

Ці компоненти окреслюють коло ситуативних інтересів виборців до особистості майбутнього президента. Водночас треба зауважити, що конкретні уявлення щодо ідеального образу президента не є вагомим фактором при здійсненні реального вибору. Тут діє закон непротиріччя: тобто риси реального претендента можуть не відповідати ідеальному образу, але вони мають їм не суперечити.

Перші три компоненти мають швидше обмежений характер, окреслюючи межі прийнятного-неприйнятного – «не повинен бути занадто молодим», «має справляти гарне враження на оточуючих» тощо. Найскладнішим у цьому конструкті є компонент «моральні якості». Це досить великий список, який становить суміш власне моральних та ділових якостей. Серед них провідне місце належить таким, як «чесність, порядність», «обов’язковість», «увага, турботливість», «діловитість», «розум», «організаторські здібності» тощо.

П’ятим критерієм ставлення до президентських виборів є ступінь остаточності прийняття рішення щодо виборів.

Він містить два структурних компоненти:

а) ступінь довіри до засобів масової інформації;

б) визначення тих осіб, хто впливає на прийняття рішення.

Характерно, що на період проведення дослідження виборці не називали джерела інформації як засоби, що впливають на прийняття рішення. Можна припустити, що в процесі передвиборної боротьби структура цього критерію суттєво змінюватиметься.

Складається ситуація, коли рівень довіри до вітчизняних ЗМІ вкрай низький, причому в окремих найважливіших параметрах державні ЗМІ оцінюються просто негативно. Люди звинувачують ЗМІ у тому, що вони дають інформацію «неповну», «претензійну», «приховують правду», «покривають злодіїв» тощо. В той же час невисоким є і рівень довіри до недержавних (приватних або партійних) ЗМІ – «вони для тиражу матір рідну продадуть та вигадають, що завгодно». Одним із достовірних джерел інформації люди вважають західноєвропейські та американські ЗМІ, як «об’єктивні та незацікавлені». Однак реальне звертання до них як до джерела інформації на даному етапі передвиборної боротьби практично нульове. Зазначимо також той факт, що на сьогодні у нас практично відсутні справжні «лідери думок», до чиїх слів прислухалися б люди, та які реально могли б впливати на громадську думку.

Шостим критерієм ставлення до президентських виборів є проблема законності та легітимності виборів.

Він містить низку структурних компонентів:

а) ступінь упевненості в об’єктивності результатів виборів;

б) оцінка можливостей підробки результатів виборів;

в) можливість купівлі-продажу голосів;

г) ступінь передбаченості результатів виборів;

д) загальна вартість передвиборної кампанії та самих виборів;

є) ставлення до повторних виборів;

ж) ймовірність збройних конфліктів з боку тих груп населення, які можуть бути незадоволені результатами виборів;

з) інші ризики, пов’язані з виборами.

Ці компоненти вказують на фактичний рівень недовіри до демократичних перетворень, що відбулися в країні. Серед населення поширюються чутки, які відбивають бажання у людей брати участь у виборах. По-перше, вважається, що «ті, хто у влади, все одно вимагатимуть голосувати так, як їм вигідно». По-друге, результати виборів можуть підроблятися – виправляються, замінюються бюлетені, приписуються «мертві душі» тощо. По-третє, є «факти» покупки голосів, стверджується, що «переможе той, у кого більше грошей» (суперечки точаться тільки про те, саме у кого більше грошей – у партійних лідерів, бандитів, політиків або чиновників). Усе це призводить до того, що для людей проблема вибору свого кандидата зводиться до проблеми участі у виборах взагалі.

Аналіз структури соціально-психологічного настрою населення щодо майбутніх президентських виборів доводить:

1. Для населення достатньо характерною є недовіра до демократичних перетворень, що відбуваються, та низький рівень розуміння необхідності таких змін. Для значної частини населення демократичні перетворення не пов’язані з позитивними змінами у житті, хоча наявність таких змін не заперечується. Одним з найнегативніших факторів сприйняття ситуації є невпевненість у майбутньому, що зумовлено загальною нестабільністю ситуації та відсутністю зрозумілого юридично-правового простору.

2. В структурі буденної свідомості фактично відсутні ті компоненти, які дозволяють оцінювати функції та внесок президента в існування та розбудову держави, а сама політична ситуація в країні погано диференційована. Надмірне розмаїття політичних рухів та угруповань, відсутність політичних лідерів та незадовільна аналітично-інформаційна діяльність ЗМІ не дають змоги пересічному громадянинові усвідомити соціально-політичну ситуацію в державі.

3. За цих обставин переважна частина населення орієнтується на змістовні компоненти програм кандидатів у президенти. Якоюсь мірою така орієнтація є вимушеною, бо відсутня будь-яка інша вагома інформація про кандидатів, а передвиборні програмні обіцянки стають майже єдиним орієнтиром для населення при прийнятті рішення. Позиція діючого Президента стала, з одного боку, вразливою, бо населення (та протидіючі політичні сили) постійно згадують його невиконані передвиборні обіцянки, але, з другого боку, прагнення населення до стабільності та страх нових змін у житті дають йому непогані шанси на перемогу.