В умовах тоталітарного режиму геополітика вважалась реакційним ворожим напрямом науки. Її пов’язували з ідеологією фашизму і визначали як буржуазну реакційну концепцію, що виправдовує і пояснює агресивну політику імперіалістичних держав природно-географічними умовами, географічним положенням та расовими відмінностями населення. До дев’яностих років ХХ сторіччя у конструктивному некритичному значенні самі терміни «геополітика», «геополітичний» в Україні не використовувалися.

В сучасних умовах геополітика покликана не висувати територіальні претензії, не змінювати державні кордони, а вирішувати невідкладні проблеми взаємовигідних контактів, зв’язків, захисту. При такому розумінні вона уявляється складовою наукових основ зовнішніх відносин для країни як частини світового господарства і суспільно-політичної спільності. Зараз вже можна констатувати нове ставлення до геополітики у суспільстві. Її основи пропонується викладати при підготовці спеціалістів з міжнародних відносин і зовнішньої політики. А в журналах з’явились відповідні постійні рубрики. В статистичних щорічниках України наводяться основні геополітичні та економічні характеристики. В Державній Думі Росії є спеціальний комітет з геополітики.

Численні геополітичні поняття до останнього часу вживаються без пояснень, а відповідних посібників і довідників в Україні ще немає. Тому навряд чи можна очікувати глибоке розуміння серед широкого наукового загалу положень і концепцій, що пропонуються.

Перш за все, слід з’ясувати зміст загального поняття «геополітичний» та кількох вихідних категорій. Під геополітичним будемо розуміти все те, що впливає на формування національних інтересів і пріоритетів, характеру відносин з іншими країнами, всієї зовнішньої політики та має географічний вимір як суттєвий параметр. Наявність географічного виміру означає важливість для явищ, об’єктів і процесів, що розглядаються, географічних розмірів, віддаленості, напрямків взаємодії, взаєморозташування, місцеположення тощо. Таким чином, складовою «геополітичного» є територіальні відношення. Звичайно, не всі вони відразу можуть бути задіяні при розгляді конкретних геополітичних понять. Але для відображення геополітичних ознак останніх обов’язково має бути якесь одне з територіальних відношень.

Геополітичні інтереси країни пов’язані насамперед із зовнішніми аспектами її розвитку і виникають завжди у конкретному регіоні, країні (географічна ознака). Геополітичні інтереси формуються: економічною діяльністю країни у певному регіоні світу або континенту; економічним співробітництвом з конкретною країною та його здійсненням через її територію (шляхи сполучень, магістральні трубопроводи); військовими, етнічними та екологічними чинниками тощо. Різні чинники часто взаємозумовлені. Наприклад, етнічна спільність країн є передумовою налагодження культурного та економічного співробітництва. Військова присутність країни може пояснюватися наявністю в неї економічних і стратегічних інтересів у регіоні.

Дуже поширеним є поняття «геополітична ситуація». Його пропонується визначити як існуючий на конкретну дату або протягом певного проміжку часу стан геополітичних положень, геополітичних інтересів і взаємодій країн регіону (світу), а також угруповань країн, місць збройних конфліктів тощо. Поступові зміни у геополітичній ситуації відбиває поняття «геополітичний розвиток». Він спостерігається у змінах економічного і політичного статусу країн та характеру їх взаємодії, у розпаді й утворенні країн та їх угруповань, у змінах складу угруповань, у появі або зникненні внутрішньодержавних та міждержавних військових конфліктів. Так, важливим результатом геополітичного розвитку Європи в 90-х роках ХХ сторіччя стало розширення військово-політичного блоку НАТО шляхом залучення до нього Польщі, Чехії та Угорщини. Не менше значення матиме і приєднання до Європейського Союзу низки країн Центральної і Східної Європи.

Якщо віднесені до геополітичного розвитку зміни мають докорінний і різкий характер, то доцільно використати поняття «геополітична катастрофа». Розпад Радянського Союзу та світової соціалістичної системи – це глобальна геополітична катастрофа, що безпосередньо охопила територію Центральної і Східної Європи та значну частину Азії, суттєво позначилася на всьому світовому геополітичному розвитку, змінила сам характер взаємодії країн, залишивши у минулому холодну війну. Ця геополітична катастрофа ще потребує всебічного вивчення і аналізу, оскільки за таких умов позитивні наслідки соціально-економічних перетворень даються дуже дорогою ціною (криза виробництва, падіння життєвого рівня населення, безробіття, моральні потрясіння). Суспільство потребує еволюційних, а не революційних траєкторій розвитку. Про це переконливо свідчить досвід геополітичного розвитку країн Західної Європи та Північної Америки.

Характерними для геополітичної катастрофи є величезні суспільні втрати, порівняні з наслідками тотальних воєнних дій, хоча сама вона відбувалась мирним шляхом чи в умовах обмежених локальних конфліктів. Поняття «геополітичний розвиток» і «геополітична катастрофа» відображають можливі прояви геополітичного процесу. Поняття «геополітичний розвиток», «геополітична катастрофа», «геополітична ситуація», «геополітичний процес» застосовуються для великих регіонів, що охоплюють ряд держав і окремих країн.

Геополітичний процес протягом певного часу характеризується відповідною «геополітичною траєкторією», що визначається як послідовність конкретних геополітичних ситуацій. Слід розрізняти реальні (тобто ті, що вже відбулися) і можливі геополітичні траєкторії. У з’ясуванні можливих траєкторій та умов їх здійснення полягає зміст геополітичного прогнозу.

Поліпшення геополітичної ситуації в кінцевій точці траєкторії означає позитивний розвиток, а погіршення – негативний. Геополітичний розвиток може мати одночасно позитивні і негативні наслідки в різних аспектах. Збереження кризових елементів геополітичної ситуації початкового періоду визначає траєкторію як геополітичний тупик. Прикладом останнього багато західних політиків вважають військовий шлях вирішення Росією проблем Чечні.

Серед багатьох понять геополітики особливе місце займає геополітичне положення. Воно є складовою частиною геополітичного розвитку, геополітичної ситуації та певною мірою визначає геополітичні інтереси. Виступаючи одночасно як ресурс і як об’єктивне обмеження розвитку держави, геополітичне положення має велике самостійне значення, впливає на вирішення численних економічних, соціальних, політичних і дипломатичних проблем державного рівня. До останніх, зокрема, належать розвиток паливно-енергетичного, агропромислового, військово-промислового та інших виробничих комплексів. Серед геополітичних понять геополітичне положення містить найбільшу географічну складову. Воно тісно пов’язано з відомими категоріями, що відображають різні види положення (географічне, природно-, економіко-, суспільно -географічне тощо), маючи спільні з відповідними визначеннями моменти.

Географічне положення визначається як відношення певного об’єкта до географічних данностей, що лежать поза ним і справляють чи можуть справити на нього суттєвий вплив. Це відношення О.І. Шаблій називає геопросторовим (тобто просторовим у межах земної поверхні) [7, 40]. При розгляді економіко-географічного положення І.М. Маєргойз визначив відповідне відношення як територіальне [4]. Для поняття «геополітичне положення» також доцільно використати уявлення про територіальне відношення. За своєю суттю воно є інтегративним і виступає як певний синергічний ефект сукупності територіальних відношень, таких як взаєморозташування, доступність, територіальна композиція, граничність, сусідство, симетричність тощо. В цілому геополітичне положення даної країни визначається сукупністю її певних територіальних відношень з іншими країнами та великими природними об’єктами, що справляють на неї істотний політичний, економічний, екологічний і соціальний вплив. У дефініції зафіксовано формування геополітичного положення не тільки суто політичними, а й економічними, соціальними, екологічними чинниками, оскільки всі вони на міждержавному рівні в кінцевому підсумку мають політичне забарвлення. Аналіз геополітичного положення передбачає також розгляд природних об’єктів (морів, гірських масивів, рік тощо). Останні можуть покращувати або утруднювати взаємодію даної країни з іншими, виступаючи природною перешкодою. Їх необхідно оцінити у соціально-економічному, екологічному та військово-стратегічному аспектах. Особливе значення має аналіз природних рубежів на кордонах країни.

Кожна з країн світу відзначається своїм економічним потенціалом, політичною спрямованістю, належністю до певних міжнародних економічних, політичних союзів та релігійних угруповань тощо. Визнаючи геополітичне положення (ГПП) конкретної країни відносно інших, треба враховувати не лише індивідуальні особливості цих країн, а й їх належність до зазначених союзів і угруповань. Одночасно важливо мати уявлення про характер відносин країни з усім угрупованням. Для визначення її ГПП в сучасних умовах доцільно виділити такі групи країн:

1. Країни з потужним економічним і політичним потенціалом (сімка розвинутих країн, а також Росія, Китай, Корея).

2. Країни – джерела паливно-енергетичних ресурсів.

3. Країни, які експортують та імпортують продукцію у великих масштабах (або мають потенціал для цього).

4. Дружні країни (характеризуються відсутністю у відносинах між ними істотних економічних і політичних суперечностей або територіальних претензій, наявністю тісного політичного, економічного, культурного співробітництва, входженням до спільних асоціацій).

5. Протидіючі країни (наявність економічних і політичних суперечностей або територіальних претензій – існуючих і потенційних).

6. Нейтральні країни (відносно даної країни).

7. Країни-вогнища регіональних конфліктів і такі, що знаходяться в системі міжнародних ізоляційних санкцій.

8. Економічні союзи країн.

9. Військово-політичні союзи країн.

10. Релігійні угруповання країн.

Одночасна приналежність до кількох угруповань посилює вплив країн на геополітичне положення. Наведені групи країн потребують деякого пояснення. Так, група № 2 має дуже велике значення саме для ГПП України. Посилення економічної безпеки держави вимагає пошуку різноманітних джерел паливно-енергетичних ресурсів, налагодження постачання їх з різних регіонів. Щодо ГПП інших країн можливе об’єднання другої та третьої груп в одну, якщо проблема паливно-енергетичних ресурсів не є дуже гострою.

Група № 3 розподіляється, у свою чергу, на країни-ринки збуту та країни постачальники. У цих двох підгрупах розрізняють реальних і потенційних виконавців названих функцій. За наявності інформації про міждержавні економічні стосунки можна просто визначити реальних масштабних експортерів та імпортерів. Для цього досить закласти певний кількісний критерій, наприклад, обсяг експорту (імпорту) 100 млн дол. США. Тоді країни з даним і більшим обсягом слід включити до групи № 3. Значно складніше визначити потенційних експортерів та імпортерів. Тут треба вивчити не тільки потенційні ресурси та потреби країн, а й чинники здійснення економічних зв’язків. У цілому вважаємо, що належність до групи № 3 спочатку слід визначити серед сусідніх країн, а потім вже шукати більш віддалених партнерів. Дослідження потенційних ринків збуту та постачальників є самостійною важливою і досить складною проблемою. Її вирішення значною мірою виходить за межі аналізу ГПП країни. Цю інформацію бажано мати як вихідну для такого аналізу.

Групи №№ 5-7 визначені чітко. Але складність сучасного політичного життя полягає у тому, що зараз протиріччя приховуються. У межах однієї країни часто існують різнонаправлені політичні сили. Тому в одних аспектах країни мають досить дружні відносини, в інших – протидіють. А отже, та сама країна може одночасно бути в четвертій і п’ятій групах, що, з точки зору формального мислення, здається неможливим. Але в реальності дружні стосунки часто переплітаються з протиріччями, що, наприклад, характерно для відносин України з Росією. Виявивши, що між країнами є протиріччя, необхідно з’ясувати рівень останніх – керівництво країни; парламент; певна частина парламенту; інші опозиційні сили. Протиріччя перших двох рівнів кваліфікуються як реальні, а двох останніх – як потенційні. До потенційних слід віднести і ті, що можуть виникнути після приходу до влади деяких сил, прийняття окремих законів і постанов, зміни політичного курсу тощо.

Визначаючись територіальними відношеннями, само ГПП не належить до них у чистому вигляді. Воно є більш складною логічною конструкцією, яка містить не лише територіальні відношення, а й такі види відносин, як політичні, економічні тощо. Справді, політичний, економічний, соціальний, екологічний вплив однієї держави на іншу можливий лише за наявності відповідних відносин між ними. Визначення належності країни до певної групи вимагає одночасного встановлення характеру відносин з останньою.

Геополітичне положення індивідуалізує країну і надає їй унікальності, що пояснюється позиційними властивостями відповідного складного відношення. У світі немає двох держав з однаковим ГПП. О.І. Шаблій вважає, що геополітичне положення є властивістю країни та одночасно відображає відношення останньої до інших об’єктів [7, 40]. З цим деякою мірою можна погодитись, оскільки внутрішні властивості країни визначають можливий вплив на неї з боку інших країн. Але в той же час до ГПП не слід відносити структуру самої країни.

Вихідним пунктом аналізу ГПП країни є вивчення її сусідів першого порядку, тобто тих, хто безпосередньо з нею межує. Від цих країн в першу чергу залежить її територіальна цілісність, непорушність кордонів, можливість взаємодії із зовнішнім світом. Економічне співробітництво таких сусідів є особливо вигідним через територіальну близькість і відсутність третьої сторони у взаєминах. Одним з факторів посилення сучасної інтеграції в Європі стає транскордонне співробітництво, яке зменшує роздільні властивості державних кордонів. Таке співробітництво виникає між прикордонними регіонами сусідніх держав. Разом з тим, війни починаються найчастіше теж між сусідніми країнами. Внутрішні конфлікти відбиваються за кордоном у вигляді напливу біженців, погіршення соціально-економічної ситуації і зв’язків з іншими державами.

Територіальні претензії, а також більшість політичних, економічних, соціальних, екологічних, етнічних протиріч виникають у країнах, що межують. Дуже гострого характеру набувають етнічні проблеми у відносинах між країнами, які виникли на місці великих держав (СРСР, Югославія). Відносини із сусідніми країнами належать до пріоритетних у зовнішній політиці всіх держав, і особливо України, що неодноразово підкреслювалось її керівництвом.

Вплив сусідів на ГПП визначається шляхом їх геополітичної ідентифікації. Вона полягає у з’ясуванні груп, до яких відноситься конкретна країна. Як уже відзначалось, належність однієї країни одразу до декількох груп посилює її вплив на ГПП. Наприклад, виняткове значення у формуванні ГПП України має Росія, що є однією із країн з потужним економічним і політичним потенціалом, джерелом паливно-енергетичних ресурсів, експортує та імпортує продукцію у великих масштабах – тобто входить одночасно до перших трьох груп країн. Наявність тісного економічного, соціального і культурного співробітництва, а також входження до СНД і спільних асоціацій (Чорноморське Економічне співробітництво та інші) дають підставу розглядати Росію як дружню країну (група № 4). В той же час існують політичні, економічні, соціальні та інші проблеми між українською і російською державами, а також численні політичні рухи в Росії, що орієнтуються на приєднання України до Росії тим чи іншим способом. А це вимагає віднесення Росії і до групи протидіючих країн.

Результатом геополітичної ідентифікації країн, що межують, має бути включення кожної з них до однієї або кількох груп. Країну, у якої чітко не виявляються відповідні ознаки, слід віднести до нейтральних (група № 6). Для ГПП країни важливо також з’ясувати, до одних з нею чи до різних економічних, військово-політичних союзів і релігійних угруповань входять її сусіди. Спільна участь у таких структурах сприяє конструктивній взаємодії країн, тобто є позитивною рисою ГПП. А належність до різних угруповань обмежує можливості співробітництва із сусідами, що негативно позначається на характері геополітичного положення.

Геополітичне значення сусідньої країни неможливо правильно оцінити без врахування історичного фактора. Так, особливість і пріоритет українсько-російських і українсько-польських відносин значною мірою визначається тим, що Україна в минулому входила до складу Росії та Польщі. Ще довго серед інших сусідів Україна виділятиме Росію, Білорусь і Молдову як колишні республіки СРСР за значною інтенсивністю політичних, економічних, соціальних та етнічних зв’язків з ними.

Одним з параметрів ГПП є довжина кордону між державами, що межують. Чим вона більша, тим ширше фронт взаємодії країн, тобто їх взаємовплив. За цим параметром серед сусідів України першого порядку виділяється Росія (38% довжини сухопутного кордону України). Вже тільки з цього можна зробити висновок, що Росія є для України геополітичною домінантою (визначальним геополітичним фактором). Досить велику довжину мають кордони з Білоруссю, Молдовою, Румунією та Польщею. Вважаємо за доцільне надалі використовувати в аналізі ГПП абсолютні і відносні (за питомою вагою в сумарній довжині) показники довжини сухопутного кордону між країнами.

Країни, що межують, різняться одна від одної своїми територіальним, демографічним та економічним потенціалами. Більші країни сильніше формують ГПП, впливаючи на менших, які вимушені пристосовуватись. Сусідні країни слід також оцінити за природними ресурсами та умовами. Відмінність і взаємодоповнення їх природно-ресурсних потенціалів сприяє співробітництву та посилює значення цих країн у формуванні геополітичного положення. Наприклад, при цілеспрямованій взаємодії Україні може бути надано обслуговування її вантажів у портах Балтійського моря у Польщі, а Польщі – у Чорноморських портах в Україні.

Важливою характеристикою ГПП є кількість сухопутних сусідів держави. Україна має сім сусідів першого порядку (Росія, Білорусь, Молдова, Польща, Румунія, Словаччина, Угорщина). З Білоруссю межують п’ять країн, а з Молдовою – дві. Велика кількість сусідів позитивно характеризує ГПП країни, оскільки вона має багато варіантів організації зовнішніх контактів. При цьому ускладнення у відносинах з одним сусідом може компенсуватись в інших напрямках.

З врахуванням кількості сусідів вимірюється центральність і периферійність країн. Чим більше сусідів у держави, тим центральніше її положення [7, 41]. Центральність слід вважати позитивною стороною ГПП. В той же час положення периферійних приморських країн (особливо на узбережжі незамерзаючих морів) є більш вигідним, ніж центральних континентальних. Тому порівняння ГПП треба проводити з урахуванням конкретної ситуації, розуміючи відносність переваг центральності і вад периферійності.

Наявність у держави морського кордону вимагає також аналізу морських сусідів. Без їх розгляду характеристика ГПП буде неповною. Морськими сусідами України є Болгарія, Туреччина і Грузія. З Румунією та Росією наша держава має одночасно морські і сухопутні кордони. Вплив морського сусіда відчувається значно менше, ніж сухопутного (більша відокремленість, послаблення позитивних і негативних властивостей безпосереднього сусідства). Тому морський сусід займає проміжне місце між сухопутними сусідами першого і другого порядків. Так його і треба розглядати при аналізі ГПП країни.

Важливим аспектом аналізу ГПП країни є визначення її положення відносно певних геополітичних фокусів за допомогою конкретних територіальних відношень. У якості фокусів виступають країни з потужним економічним і політичним потенціалом, постачальники енергоносіїв тощо. Тут можна намагатись з’ясувати положення країни відносно всіх фокусів, які визначаються відповідними групами країн. Але отримана при цьому характеристика ГПП буде занадто громіздкою. В той же час є складнощі з інформаційним забезпеченням щодо деяких груп країн, зокрема третьої. Тому повний аналіз положення відносно всіх фокусів варто проводити лише на регіональному рівні. На інших рівнях ГПП України пропонується оцінювати стосовно фокусів першої та сьомої груп. У решті груп доцільно виділити провідні за значенням країни, щодо яких з’ясувати відповідні територіальні відношення. При цьому треба врахувати інформацію, отриману при розгляді попередніх аспектів ГПП. Так, з аналізу сусідства вже відомо положення України відносно деяких держав з потужним економічним і політичним потенціалом (Німеччини, Росії, Китаю).

Положення даної країни відносно інших визначаємо за допомогою територіальних відношень взаєморозташування, доступності та сусідства. Взаєморозташування характеризує територіальний рівень (ранг) положення країн. Будемо виділяти взаєморозташування глобальне (світове), міжконтинентальне, континентальне, регіональне та для держав, що межують. Про міжконтинентальне взаєморозташування йдеться тоді, коли країни знаходяться на сусідніх континентах з «регіональною» віддаленістю одна від одної або на протилежних сторонах океану (трансокеанське розташування). Наприклад, у такому відношенні Україна перебуває з державами Центральної Азії, Північної Африки. Трансокеанське взаєморозташування мають Франція та США.

Положення однієї країни відносно другої характеризується також віддаллю між ними. Віддаль виражається за допомогою відношення доступності, яке доповнює і конкретизує відношення взаєморозташування. Віддаль є дуже суттєвим параметром кожного міждержавного контакту, оскільки її подолання вимагає витрат ресурсів. Треба відзначити і позитивність віддаленості країни від місць військових конфліктів та екологічних катастроф. Доступність розглядаємо тут як загальну характеристику положення, що дає уявлення про порядок віддалі між країнами. Оцінку доступності можна здійснити двома способами. Перший з них передбачає визначення відстані між столицями держав. При цьому враховується, що багато реальних міждержавних взаємодій проходить саме через столиці. Але можливими є і прямі контакти міст або регіонів двох країн. Другий спосіб оцінки доступності базується на з’ясуванні точок на кордонах, через які здійснюються міждержавні зв’язки. Складною слід визнати проблему незбігу точок перетину з кордоном комунікацій різних видів транспорту (залізничного та автомобільного), трубопроводів, електричних мереж. Трудомісткість визначення точок перетину та маршрутів взаємодії для країн, що не межують, ставить під сумнів практичну реалізацію другого способу. Хоча останній і краще відображає міждержавну доступність, але складність його втілення вимагає рекомендувати перший спосіб як основу оцінки. Слід зауважити, що визначення віддалі між кордонами доцільне для близько розташованих країн у межах одного регіону, а для віддалених країн з невеликою похибкою можна користуватись оцінкою доступності через відстань між столицями.

Доступність краще всього виражати витратами часу. Але поки що немає розробок в галузі часових оцінок доступності на міждержавному рівні. Тому вважаємо за можливе аналізувати ГПП, використовуючи звичайні показники відстані у кілометрах. Дослідження ГПП, на відміну від техніко-економічних розрахунків, потребує не конкретних значень доступності, а лише наявності кількох її видів та можливості визначити цей вид для конкретних країн. Видається доцільним виділяти види доступності у відповідності з видами взаєморозташування. Далі в межах одного виду взаєморозташування при потребі можна буде ввести два-три види доступності. За допомогою доступності більш чітко розрізняються міжконтинентальне і глобальне взаєморозташування. Фіксація певного виду взаєморозташування разом з відповідним видом доступності дає змогу визначити конкретні відношення територіальної спільності країн. Окремі види доступності з’ясовуються за допомогою показників максимальної відстані. Наприклад, значення цього показника для доступності між державами, що межують, можна установити в розмірі 1000 км, для регіональної – 3000 км, континентальної – 6000 км тощо.

Взаєморозташування та доступність ще повністю не вичерпують складне відношення «положення відносно країни». В багатьох випадках важливо з’ясувати також кількість країн, що знаходяться між конкретними взаємодіючими державами, для яких кожний додатковий кордон є перешкодою, віддаляє їх і знижує ефективність їхньої взаємодії. Кількість проміжних країн визначає порядок відношення сусідства. Таким чином, положення відносно певної країни як складне відношення має три складові: взаєморозташування, доступність, сусідство. Кожна з них доповнює одна одну.

З’ясувавши відповідні відношення з усіма країнами певної групи, отримаємо загальну картину положення даної країни відносно країн цього типу. Важливо виявити позиційні особливості цієї картини. Для більшості молодих держав дружні і протидіючі країни знаходяться переважно серед сусідів першого і другого порядку. Нейтральну групу становлять віддалені країни. Поступово з розвитком держави територіально розширюються проблеми і співробітництво. Країни, багаті на мінеральні ресурси, швидко знаходять і віддалених партнерів. Про це свідчить досвід Азербайджану і Казахстану.

ГПП держави формують не тільки окремі країни, а й їх різні угруповання. Вище вже були названі найважливіші види таких угруповань. Аналіз впливу угруповань на ГПП країни пропонується проводити у наступній послідовності. Спочатку визначається положення держави відносно найближчого та найвіддаленішого представників цього угруповання. Далі з’ясовуються відповідні відношення щодо основного масиву країн, якщо він виділяється. В разі неможливості такого виділення треба встановити, які види територіальних відношень переважають. Наприклад, серед країн НАТО найближчою до України є Польща.

Міжконтинентальну або навіть глобальну територіальну спільність Україна має із США та Канадою. З ядром НАТО, тобто країнами Західної Європи, Україна перебуває у континентальній спільності із сусідством від другого порядку (Німеччина) до четвертого (Великобританія та інші).

НАТО належить провідна роль серед військово-політичних союзів світу. З прийняттям до альянсу ряду країн Центральної і Східної Європи (Польщі, Угорщини, Чехії) його вплив на ГПП України значно посилюється. НАТО має широкі стосунки з багатьма постсоціалістичними країнами через спеціальну програму «Партнерство заради миру». В цій програмі бере участь і Україна, а також інші держави з тих, що утворились на терені колишнього СРСР.

Військово-політичний характер має також Західноєвропейський Союз (ЗЄС) у складі Великобританії, Франції, ФРН, Італії, країн Бенілюксу. Але він не протидіє НАТО і має спільних з альянсом членів. ЗЄС не впливає самостійно на геополітичну ситуацію в Центральній та Східній Європі. Противагу НАТО зараз певною мірою складає Росія разом з іншими країнами СНД, що підписали в Ташкенті договір про спільну оборону. Проте і Росія не має з НАТО гострого протистояння, обидві сторони постійно консультуються.

Значно різноманітнішими є геополітичні впливи на нашу державу з боку економічних угруповань. Так, Україна є членом економічного союзу СНД, Чорноморського Економічного співробітництва (ЧЕС). Обидва ці утворення знаходяться у стадії формування. Стоїть питання про розширення участі України у їх діяльності. Розширюється співробітництво нашої держави з Європейським Союзом, який завдяки своєму потужному економічному потенціалу утворює значне поле геополітичного впливу. Привертає увагу України й асоціація країн Балтії та Скандинавії. Аналізуються можливості виникнення єдиної Балтійсько-Чорноморської економічної спільноти.

Відомо, що аналіз ГПП країни відносно певних фокусів і угруповань держав можливий на різних територіальних рівнях. Дуже важливо з’ясувати композиційне положення країни у регіоні, на континенті та в міжконтинентальній спільності. Воно може бути центральним, периферійним, глибинним. Центральність визначається положенням країни у середині відповідного регіону. Є певний зв’язок між центральністю композиційною і визначеною за кількістю сусідів першого порядку. Країна з центральної частини регіону об’єктивно може мати більшу кількість суміжників, ніж інша держава. В той же час, наприклад, Україна і Молдова займають приблизно однакове положення у регіоні Центральної і Східної Європи, але дуже відрізняються одна від одної за кількістю сусідів першого порядку. Периферійною будемо вважати країну, яка має суміжні з нею країни, що не входять до складу регіону. Інші країни відносимо до глибинних. Вони займають у регіоні проміжне положення між центральними та периферійними країнами. При активній взаємодії країн регіону центральне положення слід вважати позитивною рисою ГПП, оскільки мінімізується сумарна відстань міждержавних контактів. Наявність конфліктів у регіоні ускладнює зв’язки центральної країни із зовнішніми партнерами. В цілому центральність, периферійність і глибинність є суттєвими параметрами ГПП країни, але їх оцінка залежить від конкретної геополітичної ситуації.

Аналіз ГПП держави на регіональному рівні в сучасних умовах потребує полірегіонального підходу. Це означає, що державу потрібно розглядати в кількох регіонах. Так, для України важливо оцінити її положення у Центральній і Східній Європі, регіонах країн СНД, Чорноморського басейну, Балтійсько-Чорноморського простору тощо.

Положення країни на осі як відношення, що має складний небінарний характер, полягає у визначенні територіальної композиції взаємодіючих (чи протидіючих) країн і даної держави. Тут можливі такі різні варіанти: 1) держава є однією із взаємодіючих (протидіючих) сторін; 2) держава відокремлена від взаємодії (протидії) однією із сторін; 3) держава розташована між взаємодіючими (протидіючими) сторонами. Перший варіант принципово не відрізняється від вже розглянутого з’ясування положення країни відносно геополітичних фокусів і угруповань країн. В цьому випадку знову маємо можливість оперувати переважно бінарними відношеннями, враховуючи лише наявність чи відсутність проміжних країн на шляху взаємодії (протидії).

Другий варіант композиції фіксує пасивне положення держави, її відокремленість від взаємодії чи протидії. У випадку військово-політичної протидії сторін таке положення слід оцінити позитивно, оскільки держава розташована за межами зони протиріч і можливих конфліктів. Знаходження країни за територією здійснення економічної взаємодії звичайно має негативні риси.

Найбільш цікавим є третій варіант композиції, коли держава займає проміжне положення у взаємодії (протидії). Воно дає країні деякі економічні переваги. Транзитне розташування держави стимулює широке міжнародне використання її шляхів сполучення, трубопроводів, портів, станцій, обслуговуючих виробництв тощо. Це дає можливість отримати додаткові кошти і робочі місця. Проміжне положення держави у військово-політичній протидії оцінюється як несприятливе, оскільки загроза небезпеки має місце з обох боків. Всі три варіанти композиційного положення є виявом територіального відношення симетричності. Останнє слід розглянути в геополітичному аналізі разом з відношеннями доступності і сусідства, які в конкретній ситуації посилюють або послаблюють значення симетричності.

ГПП формують не тільки країни, а й природні об’єкти. При цьому увага приділяється головним чином комунікаційним та бар’єрним властивостям останніх. Надалі можливе виявлення й інших геополітичних атрибутів об’єктів природи. Це розширить зміст відповідного аспекту ГПП, початком аналізу якого тепер слід вважати дослідження природних умов на кордонах держави. Воно дає змогу з’ясувати наявність природних рубежів та обгрунтувати розміщення місць перетину кордонів. Переважно рівнинний характер рельєфу та особливості гідрографічної мережі не створюють на кордонах України чітких природних рубежів. Навіть Карпати як гірська система заходять на територію держави своєю східною частиною, а тому мають досить обмежені бар’єрні властивості. Особливу відкритість щодо природних атрибутів можна спостерігати на східному кордоні України. Обгрунтування розміщення місць перетину кордону потребує розгляду локальних ділянок території країн, прилеглих до України, з урахуванням особливостей їх транспортних мереж. Остаточне вирішення цієї проблеми виходить за межі дослідження власне ГПП держави.

За своїми комунікаційними можливостями велике геополітичне значення мають моря і найбільші річки. Приморське положення країни забезпечує їй сполучення з найвіддаленішими державами світу. Вона може увійти в міжнародний поділ праці, виконуючи свої транспортно-розподільчі і транзитні функції. Так, важливими чинниками ГПП України є Чорне і Азовське моря, які омивають її територію на півдні, а також річки Дунай і Дніпро. Дніпро можна використати для сполучення балтійських країн з Причорномор’ям і Східним Середземномор’ям. Вихід до Дунаю дає можливість Україні здійснювати економічні зв’язки з країнами Південно-Східної і Центральної Європи, а за допомогою каналів – дістатись до віддалених морів європейських країн. Через Чорне море та протоки Босфор і Дарданелли забезпечується співробітництво України з причорноморськими країнами та її вихід до Середземного моря і Світового океану.