| Стан та шляхи розв’язання
проблем зовнішньої заборгованості України СУХОРУКОВ А.І., ГРИГОРЕНКО О.Я. Існування України як незалежної держави почалося у важких фінансових умовах. Золотовалютні резерви колишнього СРСР практично повністю залишилися в Росії. Україні з нуля довелось створювати власну грошову систему. На початку 1992 р. значні кошти було втрачено суб’єктами господарювання і населенням унаслідок лібералізації цін. Отже, було очевидним, що Україні як самостійній державі власних коштів не вистачає.А потреби в грошах були значними, оскільки Україна у спадок від СРСР одержала енерговитратну структуру економіки, що потребувала перебудови. Промисловість, сільське господарство, транспорт та інші галузі економіки вимагали технічного переозброєння. Державі не вистачало власних енергоресурсів, що спричинило зовнішню енергозалежність. Обсяги валютних резервів не забезпечували стабільності національної грошової одиниці. Гіперінфляція швидко знецінювала кошти підприємств і населення. В цих умовах одним із шляхів виходу з важкого становища вбачалось здійснення зовнішніх запозичень. Зовнішній борг держави ділиться на державний та гарантований державою борг, а також на зовнішні борги окремих її суб’єктів (приватні, негарантовані державою борги). Зовнішній державний та гарантований державою борг (у подальшому зовнішній державний борг) – це визнана урядом заборгованість держави за іноземні позики, повернення яких ним гарантується. Міністерством фінансів України у зовнішній державний борг включені зовнішні заборгованості, розрахунки по яких здійснюються з державного бюджету України, та заборгованість перед Міжнародним валютним фондом (МВФ), розрахунки по якій має провадити Національний банк України (НБУ). Перші зовнішні державні позики Україна здійснила ще в 1992 р., і станом на 1 січня 1993 р. зовнішній державний борг України в доларовому еквіваленті становив 396 млн дол. США. У подальшому зовнішній державний борг зростав, і станом на 1 січня 1999 р. у доларовому еквіваленті він уже становив 11,47 млрд дол. США. Згідно з офіційними даними, отриманими з Міністерства фінансів України, динаміка зовнішнього державного боргу України за період 1992-1998 рр. з виділенням окремих кредиторів наведена в таблиці 1. За ознаками кредиторів зовнішній державний борг України станом на 1 січня 1999 р. має таку структуру:
Таким чином, кредиторами України є міжнародні економічні та фінансові організації, окремі держави і окремі суб’єкти економічної та фінансової діяльності. Найбільшим кредитором України серед міжнародних організацій є Міжнародний валютний фонд, заборгованість якому станом на 1 січня 1999 р. у доларовому еквіваленті становила 2,79 млрд дол. США, а серед держав – Російська Федерація, борг якій складав 1,896 млрд дол., та РАТ «Газпрому» ще 1,155 млрд дол., а всього – 3,051 млрд дол. США. У зв’язку з ратифікацією Верховною Радою України в кінці березня 1999 р. ряду угод, пов’язаних з розподілом Чорноморського флоту, станом на 1 травня поточного року державний борг України перед РФ визнано в сумі 3074 млн дол. США, крім того, борг перед РАТ «Газпром» вже становив 1120 млн дол., а всього 4194 млн дол. США. Загальний зовнішній державний борг України на 1 травня 1999 року складав 12,323 млрд дол. США (за офіційними даними Міністерства фінансів України). Україна отримувала як торговельні кредити, так і фінансові позики. Питома вага заборгованості по торговельних кредитах станом на 01.01.99 р. складає 42%, по фінансових позиках – 58%. Умовно зовнішній державний борг по торговельних кредитах слід поділити на заборгованість, що виникла внаслідок використання кредитних ліній, та заборгованість, що виникла в результаті реструктуризації на довгостроковий період простроченої поточної заборгованості за отримані по імпорту від країн СНД енергоресурси та інші поставки. Кредитні лінії – це виділені певними державами обсяги коштів, у межах яких у цій державі Україна може придбати в кредит необхідну їй продукцію, вироблену на цій території її виробниками. Реструктуризація здійснювалася шляхом переоформлення поточної заборгованості окремим країнам у довгострокові торговельні кредити, а заборгованість за російський газ була реструктуризована шляхом випуску в 1995 р. в обсязі 1,4 млрд дол. США облігацій зовнішньої державної позики України та їх передачі РАТ «Газпром» з прийняттям зобов’язання по їх викупу протягом 12 років. До фінансових кредитів належать позики Міжнародного валютного фонду (МВФ), Світового банку (кредити МБРР), Європейського союзу, Європейського банку реконструкції та розвитку (ЄБРР) і Японії. Кредити МВФ спрямовуються Національному банку України. Вони призначені для стабілізації грошово-кредитної системи, підтримки платіжного балансу та поповнення валютних резервів НБУ. Кредити Світового банку умовно поділяються на системні проекти та інвестиційні проекти. Кошти по системних проектах (реабілітаційна позика, кредит на розвиток підприємств, кредит на перебудову фінансового сектора та інші) призначені для реформування окремих секторів економіки чи фінансів. Вони спрямовуються безпосередньо до державного бюджету і фактично є беземісійним покриттям його дефіциту. До державного бюджету спрямовувались також кредити ЄС, Японії та фідуціарні позики (зарубіжних банків). Значно менша частина кредитних ресурсів Світового банку належить до інвестиційних проектів (проект з насінництва, проект реабілітації гідроелектростанцій та інші). В основному на реалізацію інвестиційних проектів спрямовуються і кредитні ресурси ЄБРР. Проте цей банк переважно співпрацює з приватним сектором України. Відповідно до призначення запозичених кредитних ресурсів та їх виду структура зовнішнього державного боргу України станом на 01.01.99 р. має такий вигляд: 1. Борги по торговельних кредитах – 42%;
2. Борги по фінансових кредитах – 58%;
Вищенаведена структура зовнішнього державного боргу за ознаками використання залучених зовнішніх коштів показує, що зовнішні державні позики переважно використовувались на поточні потреби держави. Це забезпечення стабільності функціонування грошово-кредитної системи, підтримка державного бюджету та здійснення так званого «критичного імпорту» – переважно енергоресурсів. І тільки невелика їх частина спрямовувалась безпосередньо на розвиток економіки. У той же час значна питома вага реструктуризованої в державний борг поточної заборгованості, головним чином за поставлені енергоресурси, свідчить про необхідність збільшення асигнувань на структурну перебудову та технічне переозброєння економіки насамперед з метою скорочення споживання енергоресурсів. На 01.01.97 р. та 01.01.98 р. обсяги зовнішнього державного боргу України щодо ВВП становили близько 20%. Станом на 01.01.99 р. обсяги зовнішнього державного боргу щодо ВВП уже становили близько 38%. Різке зростання в 1998 р. відношення зовнішнього державного боргу до ВВП викликано не тільки зростанням обсягу самого боргу протягом року (з 9,555 до 11,47 млрд дол. США), а й значним падінням курсу гривні (з 1,899 до 3,427 грн./дол. США на кінець року) при зростанні обсягів номінального ВВП всього на 11,3% за цей рік. Можна очікувати, що на кінець 1999 р. значення відношення зовнішнього державного боргу до ВВП зможе досягти 50%. Нарощування державою зовнішніх боргів ускладнює і без того досить непросту ситуацію щодо виконання бюджетом боргових зобов’язань. Якщо в державному бюджеті на 1998 р. питома вага видатків на обслуговування зовнішніх боргів передбачалась 7,5%, то в держбюджеті на 1999 р. – уже 8%. Значне нарощування обсягів державної зовнішньої позики врешті може призвести навіть до неможливості виконання бюджетом боргових зобов’язань. Вважається, що значним за обсягом та таким, що загрожує національній безпеці держави, є зовнішній державний борг, який щодо ВВП складає 60% і більше, є й інша думка з цього приводу – 80% і більше. З огляду на це сьогодні Україну не вважають державою з високим рівнем зовнішнього державного боргу. Та чи справді існуючий на сьогодні рівень відношення цього боргу до ВВП можна вважати задовільним з точки зору національної безпеки України? Це питання слід розглядати комплексно з урахуванням інших чинників економічної безпеки держави. В Україні має місце значне скорочення валового внутрішнього продукту – в 1998 р. порівняно з 1990 р. він був менше майже на 60%. Це означає і значне скорочення податкової бази, і, як наслідок, значне скорочення можливостей бюджету по обслуговуванню зовнішніх боргів. Інша проблема України – недостатні обсяги валютних коштів, у тому числі й обсяги валютних резервів Національного банку. За даними бюлетеня НБУ № 12 за 1998 р., на кінець минулого року валютні резерви НБУ складали 685,5 млн дол. США, в той час, як на кінець 1997 р. вони становили 2341,1 млн дол. США. Станом на кінець травня 1999 р. вони складали, за оцінкою віце-прем’єр-міністра України С. Тігіпка, 730-750 млн дол. США [3]. Щодо подальшого використання валютних резервів НБУ видається, що їх обсяги мають ту межу, яка вважається критичною (за міжнародною практикою це становить 2 місяці критичного імпорту). Крім того, Україна має негативне сальдо рахунку поточних операцій платіжного балансу. За 1997 р. воно склало 1335 млн дол. США, а за 1998 р. – 1296 млн дол. США [2]. В зв’язку з цим держава змушена отримувати іноземні кредити навіть з метою підтримки платіжного балансу. Отже, зовнішньоекономічна діяльність ще не стала ефективним джерелом забезпечення України валютою, оскільки валюти витрачається більше, ніж надходить. Нестача валютних коштів є причиною ускладнень щодо розрахунків по зовнішніх боргових зобов’язаннях, у тому числі й виникнення зовнішніх поточних неплатежів України – за енергоресурси, кредиторської заборгованості суб’єктів підприємницької діяльності перед зарубіжними партнерами та інших. Одночасно ці неплатежі є своєрідною вимушеною підтримкою платіжного балансу. Через нестачу валютних коштів Україна змушена була реструктуризувати в державний кредит з віднесенням на довгостроковий державний борг поточну заборгованість за отримані з країн СНД енергоресурси та інші поставки, причому у відносинах з РФ мала місце повторна реструктуризація державного боргу. Проблема розрахунків з РФ по державному боргу вирішена шляхом проведення різних взаємозаліків, пов’язаних з розподілом Чорноморського флоту, орендними платежами, які Росія має виплачувати Україні за розміщення своєї частини флоту на її території, і компенсацією за передані Росії розщеплювані матеріали. Україна також змушена постійно домовлятись з іншими країнами про товарне покриття різних своїх заборгованостей. В 1995 р. ставилось питання щодо можливості розрахунків України перед РАТ «Газпром» за поставлений у 1994 р. російський газ акціями найбільш привабливих українських підприємств (розрахунки майном є одним із розповсюджених способів вирішення проблеми погашення боргів). Ще одне несприятливе явище для здійснення зовнішньої боргової політики України – динаміка офіційного валютного курсу гривні. В 1998 р. гривня по відношенню до долара США девальвувала на 80,5%. У 1999 р. навіть у тому випадку, якщо НБУ зможе втримати офіційний курс гривні у межах оголошеного валютного коридору 3,4-4,6 грн./дол. США, теж слід очікувати значної девальвації гривні – на рівні 30-35%. Загальновідомо, що падіння курсу національної валюти є негативним фактором для здійснення розрахунків по зовнішніх боргах. Отже, через ряд чинників, про які йшлося вище, існуючий на сьогодні рівень зовнішнього боргу не можна вважати таким, що відповідає вимогам забезпечення національної безпеки, особливо у зв’язку зі складністю його обслуговування. Та незважаючи на це, через недостатні обсяги валютних коштів, Україна змушена знову здійснювати зовнішні позики. Причому нові зовнішні позики необхідні і для розрахунків по існуючих боргах. Тобто, склалася ситуація, за якої Україна повинна позичати кошти, незважаючи на створення зовнішньої боргової фінансової піраміди з небезпекою отримання вже відомих негативних наслідків від створення подібних фінансових споруд, до того ще й поглиблених девальвацією гривні. На отримання нових зовнішніх позик дає змогу розраховувати програма розширеного фінансування, започаткована з МВФ у 1998 р. Ця програма передбачена на 3 роки. Згідно з домовленістю з МВФ у рамках цієї програми Україна має отримати близько 2,2 млрд дол. США. В 1998 році одержано 335 млн дол. США. В поточному році МВФ вже надав Україні 153 млн дол. США. 27 травня 1999 р. прийнято рішення про виділення Україні ще 180 млн дол. США. Було також позитивно вирішено питання про додаткову фінансову допомогу в обсязі 366 млн дол. США. А в кінці червня МВФ прийняв рішення про виділення Україні чергового траншу кредиту EFF («механізм розширеного фінансування») обсягом 115 млн дол. США. Виділення коштів МВФ є умовою надання позик Світовим банком. В 1998 р. від Світового банку в Україну надійшло 340 млн дол. США. В поточному році Україні було виділено ще 150 млн дол. США. Рішення МВФ про фінансування України означає надходження нових коштів від Світового банку, який нещодавно виділив Україні 100 млн дол. США як транш кредиту на розвиток підприємств. Україна в поточному році може розраховувати на кредит від ЄС загальною сумою 150 млн євро. В умовах швидкого нарощування зовнішнього боргу при скороченні обсягів ВВП та можливостей бюджету, падінні валютного курсу гривні та від’ємного сальдо рахунку поточних операцій платіжного балансу Україні треба забезпечити ефективне та надійне на довгострокову перспективу управління зовнішніми позичаннями з урахуванням усіх діючих чинників. Зараз готується проект закону про державний борг України, складовою частиною якого є законодавче забезпечення зовнішнього державного позичання України, тобто того зовнішнього боргу, обслуговування якого урядом гарантується. На нашу думку, необхідно розглядати все зовнішнє позичання України, а не тільки державне та гарантоване державою. За всі борги треба платити, причому платити вчасно. Держава несе відповідальність не тільки за державні борги, але й за борги всіх резидентів. У свою чергу резидентам доводиться відповідати за дії своєї держави та інших її резидентів. У платіжному балансі відбито всі запозичення, до того ж нерегульоване (чи некероване) зовнішнє позичання окремих резидентів створюватиме додаткове непрогнозоване навантаження на фінансові ринки держави. Насамперед треба уникати короткострокових запозичень. Вони, як правило, надаються на досить невигідних умовах під великі відсотки і тому по них дуже важко розраховуватись. Уже йшлося про те, що майже третина обсягів зовнішнього державного боргу України є результатом реструктуризації простроченої поточної заборгованості за різні поставки в Україну з інших держав СНД. За даними Держкомстату України, на кінець 1998 р. кредиторська заборгованість суб’єктів підприємницької діяльності України перед зарубіжними партнерами становила 15947,4 млн грн., у тому числі прострочена – 6968,9 млн грн. У доларовому еквіваленті при курсі 3,427 грн./дол. США вона становила відповідно 4653,5 та 2033,5 млн дол. США. За даними Держкомстату станом на 01.04.99 р. вказана кредиторська заборгованість уже становила 21592,4 млн гривень, в т. ч. прострочена – 8648,6 млн гривень. Заборгованість за російський газ на початок березня поточного року, за українськими оцінками, становила 835 млн дол. США без урахування пені та штрафних санкцій, а на думку РАТ «Газпром» – близько 1,3 млрд дол. США [1]. З точки зору забезпечення управління зовнішніми заборгованостями поточні неплатежі України також не повинні залишатися поза увагою. Головною функцією і кінцевою метою управління зовнішнім боргом є забезпечення його обслуговування. Управління зовнішнім боргом має включати:
Передумовою здійснення зовнішнього позичання є вивчення платоспроможності держави, її окремих суб’єктів та умов, на яких отримується це позичання. Контроль за рівнем зовнішнього боргу України має здійснюватись шляхом встановлення ліміту зовнішнього позичання на кожний черговий рік, тобто встановлювати граничні обсяги зовнішніх позик протягом року. Цей ліміт повинен складатись з лімітів державного та недержавного зовнішніх позичань. Критеріями для встановлення лімітів зовнішнього позичання є платоспроможність держави та її резидентів у поточний період і на перспективу, а також поточний та прогнозований стан платіжного балансу. Контроль за структурою зовнішнього позичання має грунтуватись на визначенні пріоритетних напрямів позичання. До таких сьогодні може належати:
Треба мати на увазі, що позики МВФ, які спрямовуються на стабілізацію грошово-кредитної системи (на підтримку валютного курсу гривні та поповнення валютних резервів), слід розглядати окремо, зважаючи на те, що їх отримувати та здійснювати повинен НБУ. При визначенні питомої ваги того чи іншого пріоритетного напряму зовнішнього позичання в його загальному обсязі (в структурі позичання) необхідно виходити з того, що є найважливішим у той чи інший період. Стратегія зовнішнього позичання повинна бути складовою частиною загальнодержавної стратегії економічного розвитку. Визначення її напрямів та обсягів має поєднуватись з прогнозом ВВП та визначенням стратегічних напрямів бюджетної, цінової, валютної політики, станом і прогнозом платіжного балансу та іншими чинниками. Джерела
|