Шлях до об’єднаної Європи пролягає через Центральну Європу

14-15 травня ц. р. увагу провідних вітчизняних та європейських політиків, дипломатів, журналістів, широкої громадськості було сфокусовано на старовинному Львові, де за участю Президента України Л. Кучми, Федерального Президента Австрії Т. Клестіля, Президента Болгарії П. Стоянова, Федерального Президента Німеччини Р. Герцога, Президента Польщі А. Кваснєвського, Президента Румунії Е. Константінеску, Президента Словенії М. Кучана, Президента Угорщини А. Гьонца та Президента Чехії В. Гавела відбулася VI неформальна зустріч Президентів країн Центральної Європи.

Україна вперше прийняла естафету такого представницького центральноєвропейського форуму. Це, безумовно, велика честь і відповідальність, але, разом з тим, і результат визнання зростаючої ролі нашої держави у вирішенні європейських та регіональних проблем.

У 1993 році Президенти Австрії, Чехії, Угорщини та Німеччини зустрілися в рамках музичного фестивалю у Зальцбурзі (Австрія). Тут і виникла ідея проведення регулярних зустрічей на найвищому рівні країн центральноєвропейського регіону. Мета – неформальний обмін думками з актуальних питань європейської та регіональної політики, розвитку політичного, економічного та гуманітарного співробітництва між державами Центральної Європи. Тематика наступних самітів підтвердила політичну важливість і життєздатність цієї форми співпраці між країнами регіону.

Зокрема, під час першої зустрічі «Майбутнє Центральної Європи», яка відбулася в Літомишлі (Чехія) у квітні 1994 року, обговорювалася балканська проблематика, шляхи реалізації програми «Партнерство заради миру» та інтеграції до ЄС.

Учасники другої зустрічі «Аспекти європейської інтеграції» (м. Кестхей, Угорщина, червень 1995 року) одностайно погодилися з безальтернативним варіантом інтеграції країн Центральної Європи до ЄС.

Тематикою третього саміту, який був проведений у польському місті Ланцуті у червні 1996 року, була взаємна відповідальність провідних держав Європи за майбутнє континенту. У цій зустрічі вперше брав участь Президент України Л. Кучма.

Четверта зустріч проходила у словенському містечку Порторожі (червень 1997 року). Вона мала дати відповідь на запитання «Національна або громадянська держава – можливе майбутнє Європи?»

Предметом дискусії учасників п’ятого саміту у Левочі (Словаччина, 1998 р.) були проблеми будівництва громадянського суспільства як надії сучасної Європи.

Тема Львівської неформальної зустрічі Президентів країн Центральної Європи «Людський вимір загальноєвропейської та регіональної інтеграції та його роль у будівництві нової Європи», як кажуть, додаткових рекомендацій не потребує і, зі свого боку, є логічним продовженням попередніх дискусій. Адже обговорення такої багатопланової проблематики – від створення нової архітектури європейської безпеки, нарощування політичних, економічних і гуманітарних зв’язків у контексті нової геополітичної ситуації в Європі до ставлення громадськості до цих процесів, не кажучи вже про події на Балканах, природно, неможливе без урахування фактора людини, її прав і свобод, власної безпеки. Не випадково у своєму виступі під час засідання «круглого столу» Л. Кучма наголосив, що саме «фактор людського виміру врешті – решт визначатиме успіх європейської інтеграції».

До речі, в основу ідеології Програми «Україна – 2010» покладена фундаментальна ідея про пріоритет прав і безпечної життєдіяльності людини, ідея соціального прогресу. Це, власне, є стратегічною метою подальшого розвитку людської цивілізації.

Перевага вищезгаданих зустрічей на найвищому рівні, що відбуваються щорічно, полягає, не в останню чергу, в оперативній оцінці кардинальних бурхливих змін на Євроконтиненті. Мається на увазі насамперед приєднання Польщі, Чехії та Угорщини до НАТО, їх успішне просування у переговорному процесі щодо вступу до ЄС, а також події на Балканах, що, на наш погляд, не підлягають аналізу лише через призму «розширювальних» процесів у Європі.

При цьому ситуація в Югославії була ледве не домінуючою темою. У даному контексті варто навести слова Президента України про те, що «приклад Югославії треба сприймати як дуже серйозне попередження. Попередження про те, що державам тоталітарного минулого необхідно запобігати і лікувати їх до появи перших симптомів, не чекаючи переростання у хронічні форми». Л. Кучма висловив переконання, що позитивний досвід країн регіону має стати основою для активнішого врегулювання кризи в Косово.

Позицію Президентів дев’яти держав щодо врегулювання косовської кризи зафіксовано у Спільній Заяві, в якій вони закликали Бєлград виконати всі вимоги міжнародного співтовариства щодо мирного врегулювання кризи. Заслуговує на увагу й ініціатива президентів Словенії та Австрії про скликання під егідою ООН, ОБСЄ, ЄС, РЄ та інших авторитетних міжнародних організацій представницької конференції щодо шляхів розвитку післявоєнної Югославії. Не менш важливим слід вважати обговорення на саміті проблеми компенсації збитків, завданих європейським країнам військово-повітряними акціями на Балканах (зокрема, для України сума цих збитків становить 1,2 млн дол. щоденно).

При обговоренні питань, пов’язаних з можливим виникненням розподільних ліній у зв’язку з розширенням ЄС, українською стороною було звернуто особливу увагу на необхідність зберегти існуючий рівень відносин і людських контактів з нашими західними сусідами, залишити спільні кордони такими ж відкритими й прозорими, якими сьогодні є їхні кордони з Євросоюзом. Те, що країни Центральної Європи перебувають на різних етапах європейської інтеграції, не є перешкодою для забезпечення безперервності та єдності євроінтеграційного процесу і подальшого розвитку взаємовигідної, плідної співпраці в усіх сферах. Досвід обміну між країнами з питань ринкових перетворень, будівництва інститутів громадянського суспільства, синхронізації національного законодавства з європейським, взаємодії у подоланні наслідків природних та техногенних катастроф, боротьби з організованою злочинністю, нелегальною міграцією та досягнутий при цьому високий рівень взаєморозуміння – все це є переконливими аргументами на його користь.

В руслі вирішення згаданих проблем Президент Польщі А. Кваснєвський виступив з ініціативою створення експертної групи, яка займалася б опрацюванням підходів щодо збереження існуючих умов співробітництва між країнами регіону та розширення ЄС. При цьому польський лідер запропонував провести засідання цієї групи найближчим часом у Варшаві.

Підсумовуючи результати Львівського саміту, Президент України з приємністю відзначив збіг позицій своїх колег у багатьох питаннях, що були предметом дискусії. На його думку, це є свідченням того, що держави Центральної Європи є консолідуючою та стабілізуючою ланкою євробудівництва.

Глава Української держави також високо оцінив підтримку лідерами інших країн (Австрії, Болгарії, Словенії та ін.) реформаторського курсу України та її інтеграції в європейські та євроатлантичні структури.

Чітко організована протокольна частина та програма перебування високих гостей, а також доброзичлива атмосфера у мальовничому й гостинному Львові, безумовно, максимально сприяли успішному і плідному проведенню заходу. За словами Президента Угорщини А. Гьонца, в українському Львові він побачив обличчя Дебрецена і Будапешта, а Федеральний Президент Австрії Т. Клестіль у львівській опері почувався наче у віденській.

Яблуневий сад, посаджений Президентами Центральної Європи у садибі М. Грушевського, має принести гарні плоди, як для України, так і для усієї Європи.

При цьому не треба бути великим політиком, щоб зрозуміти головне, а саме: зустріч у Львові за своїми масштабами є не тільки і не стільки українською, або навіть центральноєвропейською подією. Її треба розглядати у загальноєвропейському контексті, з точки зору реального впливу на розвиток політичних подій у перспективі.

Таким чином, Україна як авторитетна й впливова європейська та центральноєвропейська держава зробила свій рішучий крок у напрямі Брюсселя, з яким сьогодні «звіряє годинник» уся цивілізована Європа. Це цілком відповідає сучасній євроінтеграційній моделі та інтересам нашої держави.

Дедалі більше громадян України усвідомлюють, що магістральний шлях нашого природного повернення до нової європейської спільноти гарантуватиме їм гідне життя у єдиній, демократичній і процвітаючій Європі XXI століття. У цьому, на наш погляд, полягає головний результат Львівського саміту.

Щодо проведеної главами держав плідної дискусії, то вона має надати істотного імпульсу подальшому обміну думками між політиками, науковцями і дипломатами з актуальних питань європейської інтеграції через призму людського виміру. Тим самим Львів покликаний не тільки зберегти потенціал цього унікального форуму співробітництва між країнами Центральної Європи, але й продовжити його традиції.