| Про стратегію розвитку
України на початку ХХI століття
ПУСТОВОЙТЕНКО В.П. Розгляд питань про поглиблення ринкових реформ і стратегію розвитку України на початку наступного століття дасть можливість всебічно проаналізувати ситуацію в економіці та соціальній сфері, окреслити наше майбутнє. Переконаний, настає час, коли не можна жити лише сьогоденням, обмежуватися розв’язанням лише поточних, навіть нагальних проблем. Необхідно бачити стратегічну перспективу розвитку держави, її економіки, суспільства. Особливо важливо це у переломний, реформаційний період. Хочу звернути увагу на те, що ми маємо справу з масштабними питаннями системної трансформації. На відміну від країн, де реформи торкалися лише окремих структурних змін чи корекції політики, зміни у пострадянському просторі охоплюють усі без винятку сфери суспільного життя. Не зроблю відкриття, якщо скажу, що в Україні в останні роки найбільш гострим стало питання майбутнього. Тривала стагнація економіки, зубожіння населення, криза традиційних світоглядних засад спричиняють посилення песимістичних настроїв. Як наслідок, в українському суспільстві сформувалася специфічна криза, так звана криза перспективи. Вона стала своєрідним викликом інтелектуальній, політичній, культурній еліті, перевіркою її на зрілість і спроможність бачити перспективу, взяти на себе роль консолідуючої сили, яка чітко усвідомлює, куди рухається Україна і якою їй бути. Саме тому сьогодні, як ніколи в ході проведення глибоких соціально-економічних перетворень, необхідно чітко визначитися, якою ми бачимо Україну у соціальному, політичному, економічному вимірах. Інакше кажучи, відповісти на запитання – яким має бути наше суспільство через десятиліття. Подібні завдання стоять перед багатьма країнами світу. Тим більше, що в умовах посилення взаємозалежності, глобалізації економічних та політичних процесів розв’язання внутрішніх проблем та пошук свого місця у міжнародному поділі праці цілком залежать від визначення оптимального вектора розвитку. Домінантою останніх двох десятиріч стали інтеграційні тенденції. Саме вони будуть визначати економічну та політичну архітектуру світового співтовариства у наступному столітті. Десятки держав пострадянського простору з Європи та Азії динамічно виходять на світову економічну арену, на якій точиться запекла боротьба за ринки збуту, сфери впливу, де слабких не слухають і не поважають. У пошуках свого місця Україна не є винятком. Ми вже є частиною світу і не можемо жити за хуторянськими законами, як би комусь цього не хотілося. Європейський вибір України – це не тільки географічна належність, а й зміна вектора розвитку, який передбачає поступову інтеграцію в європейський простір як у політичному, так і в економічному та цивілізаційному аспектах. Провідні тенденції світового розвитку цілком узгоджуються з процесами реформування в Україні. Адже завдяки глобалізації, і передусім технологій, ми можемо забезпечити ефективне проведення структурної перебудови, оновити виробництво, створити сильну конкурентоспроможну економіку, що розвивається на основі впровадження новітніх технологій, зможемо поглибити наше співробітництво із світовим співтовариством. Відповідно, модель інтеграції національної економіки у світову має носити інвестиційний характер. Її самозамикання може призвести як мінімум, як кажуть шахісти, до «втрати темпу», а у гіршому випадку – до перетворення України на світову провінцію. Звичайно, шлях цей непростий, але він ні в якому разі не означає розриву зв’язків з країнами – учасницями СНД, у тому числі з провідним торговельним партнером, дружньою нам Росією. Визначення стратегічних завдань, зрозумілих усім кроків щодо їх реалізації дасть змогу уникнути невиправданої втрати часу і ресурсів, запобігти розпорошенню зусиль на шляху розвитку нашої країни. Тим самим ми створимо умови для перетворення України на розвинуту державу, здатну забезпечити конкурентоспроможність національної економіки на світовому ринку та гідний рівень життя її народу. Без цього важко розраховувати на збереження не тільки економічної, але й політичної незалежності. Зрозуміло, що попереду нас чекають великі труднощі, і про це ми маємо відверто говорити. Лише чітке і повне розуміння важливості нашої роботи сприятиме мобілізації суспільства на вирішення стратегічного завдання. Сильна та відповідальна перед своїми громадянами держава, в якій панує порядок та законність, соціально орієнтована ринкова економіка, що гарантує добробут кожній родині, збереження та розвиток інститутів демократії – це цінності, які відповідають сьогоднішньому суспільному запиту. В цьому контексті запропонована Програма «Україна – 2010» є програмою довіри до таланту українського народу і водночас реалістичним, а не фантастичним знаменником наших уявлень про майбутнє. Можливо, саме така спроба діалогу влади та суспільства нарешті трансформує боротьбу за реформи у площину прагматичної їх реалізації. Особисто я розглядаю Програму як основу для утворення суспільного консенсусу навколо стратегічних напрямів розвитку України. Хочу зазначити, що така постановка питання грунтується на тих економічних, соціальних і політичних підвалинах, які були закладені у попередні роки. Ми добре усвідомлюємо, що можна по-різному оцінювати шлях, який пройшла Україна за сім років незалежності, але при цьому слід взяти до уваги, що така оцінка має спиратися не лише на внутрішні виміри, а й на загальносвітові процеси, які дедалі стають визначальними у розвитку держав. Особливо хочу акцентувати увагу на проблемі глибинного зв’язку процесів внутрішньої трансформації з глобальними тенденціями розвитку. Початок реформ в постсоціалістичних країнах, до яких належить і Україна, збігся з поглибленням світових кризових економічних явищ, а отже, політична трансформація цих країн, зміна їх місця та ролі у геополітичній системі позначилися на досить болісному процесі економічного відставання від розвинутих країн. При цьому слід наголосити: йдеться не просто про усвідомлення завдань та розробку планів подолання внутрішньої кризи. Ми повинні зробити спробу узгодити внутрішні і зовнішні чинники розвитку держави та суспільства і на цій основі визначити подальшу стратегію руху країни вперед. Світ нас знає. З нами веде діалог. Щоб не казали – ми стали розкутішими, більш ініціативними, прагматичними людьми. Маємо досить високий рейтинг людського потенціалу, рівня загальної освіченості, кваліфікації та чисельності працівників науково-технічної сфери, мережі науково-дослідних інститутів. Значно змінилася і психологія людей. За останніми соціологічними дослідженнями, більшість працездатних громадян України виявляють готовність облаштовувати своє життя самостійно, своїми силами, не вдаючись до патронату держави. Тим більше, що, незважаючи на всі складнощі і негаразди, вже пройдено етап укорінення загальнодемократичних цінностей, які є невід’ємною складовою формування сучасного громадянського суспільства. Політичний плюралізм, свобода слова, можливості вільного переміщення, відкрите користування інформацією та інші демократичні цінності – все це вже стало частиною нашого життя. Фінансову кризу осені 1998 року Україна зуміла витримати з меншими втратами, ніж наші сусіди. До речі, до цього зриву вісім місяців минулого року в нас уперше за весь час існування незалежної держави відбувався приріст виробництва. Завдяки спільним з Національним банком зусиллям вдалося утримувати валютно-фінансову стабільність. На практиці розпочала реалізовуватися нова кредитно-фінансова політика з переорієнтацією на реальний сектор економіки. Тобто, ми стоїмо на порозі того, щоб зробити рішучий крок до кращого, достойного європейської країни життя. Саме на це спрямований курс реформ, який започаткував Президент України Леонід Данилович Кучма. До усвідомлення необхідності стратегічної довгострокової програми розвитку країни ми йшли поступово. Ще в лютому 1998 року з ініціативи Президента України була утворена координаційна група розробки Програми «Україна – 2010». Необхідно відмітити, що її підготовці передувала робота над середньостроковим прогнозом економічного і соціального розвитку України до 2000 року та основними прогнозними показниками до 2010 року. Вони ще у квітні минулого року двічі розглядалися на засіданні Кабінету Міністрів, після цього в травні були надіслані науковим установам для більш грунтованого опрацювання. Основними розробниками проекту Програми «Україна – 2010» були провідні наукові установи Національної академії наук, Ради національної безпеки і оборони, міністерства, відомства, Національний банк. Проект Програми став предметом обговорення в усіх регіонах і всебічно розглядався на засіданні Президії Національної академії наук. Ми відкрито запропонували всім, кому не байдужа доля України, спільними зусиллями розробити комплексний документ, який міг би стати платформою об’єднання в ім’я нашої Батьківщини. Не можна не згадати і того, що Уряд уже має досвід напрацювання цілого пакета програмних документів. Маю на увазі передусім Програму діяльності Кабінету Міністрів, Програму структурної перебудови економіки, Програму розвитку експортного потенціалу, Програму розвитку агропромислового комплексу тощо. Всі вони націлені не лише на розв’язання гострих поточних проблем, а й на вирішення стратегічних завдань структурних перетворень в економіці і соціальній сфері. Вони мають стати також своєрідним комплексним соціально важливим проектом, який запропоновано народу України. У зв’язку з тим, що положення Програми були доступні для широкої аудиторії, хочу зосередитися на головних її завданнях, спрямованих на сталі позитивні соціально-економічні і політичні перетворення в країні. Звичайно, не принижуючи значення і вагомість інших, пов’язаних з цим факторів. Правда, не встигли ми внести на засідання Кабінету Міністрів перший варіант проекту Програми, як «доброзичливці» визначили її як «фантазії», порівнювали з «віртуальною економікою», не поскупилися й на інші «розумні» оцінки. Невже ми стали такими, що, не пропонуючи нічого конкретного, вміємо лише критикувати і не бачити своїх можливостей, не знаємо потенціалу свого народу? Ми розуміємо, що успіх у нашій роботі значною мірою залежатиме від підтримки громадянами запланованих заходів. Проте ця підтримка стане реальністю лише тоді, коли вони почнуть відчувати зміни на краще у своєму житті. У Програмі «Україна – 2010» ми практично вперше в основу стратегічного документа такого масштабу заклали фундаментальну ідею пріоритету прав і безпечної життєдіяльності людини. Це є основою соціального прогресу і стратегічною метою існування всього цивілізованого людства. Саме тому Програма прив’язана не до традиційних «тонн і мегаватів», а до індексів людського розвитку – добробуту, здоров’я, освіти, всебічного розвитку особистості. Ми переконані, що формування економіки нового типу неможливе без оновленої політики інвестування у людський капітал. Причому, на відміну від уже відпрацьованих механізмів підтримки освіти та охорони здоров’я, йдеться про впровадження якісно нових схем такого інвестування на засадах соціально орієнтованої ринкової економіки. Програма визначає ключовий суспільний пріоритет через ідею соціального прогресу. Його сутність полягає в тому, що людина, її турботи та устремління є для суспільного розвитку визначальною та самодостатньою цінністю. Заради цієї мети Програма визначає комплекс заходів, спрямованих на істотне підвищення рівня життя населення, задоволення його духовних потреб, створення реальних можливостей для досягнення в Україні рівня добробуту передових європейських країн. Проаналізувавши потенційні можливості української економіки та зробивши прогноз її розвитку, ми визначили абсолютно реальні показники, на які можуть розраховувати наші громадяни. Передусім це стосується підвищення реальної, підкреслюю – реальної заробітної плати. Її середній розмір у 2005 році має зрости порівняно з 1997 роком у 1,5 раза, а у 2010 році – у 2,3 раза. Адресна допомога найбільш соціально незахищеним верствам населення збільшиться у 3-4 рази. Витрати лише на охорону здоров’я мають щонайменше подвоїтися. У півтора раза зростуть витрати на освіту – базову середню, чотирирівневу професійно-технічну, ступеневу – вищу. Вже до 2003 року в Україні буде сформовано повноцінний ринок житла. До кінця прогнозованого періоду оновиться 10 відсотків житлового фонду. За рахунок цього, а також нового будівництва свої житлові умови поліпшить майже кожна четверта сім’я. Нові реалії потребують поступової зміни менталітету населення, сформованого кількома поколіннями. На жаль, більшість громадян повільно звикає до змін, які потребують активної позиції, перебуває в полоні патерналістських традицій, перекладаючи на державу відповідальність за розв’язання особистих проблем. Цивілізований світ живе за іншими законами. Саме тому необхідно виважено трансформувати масову свідомість, спираючись при цьому на молоде покоління, яке краще адаптувалось до нової системи цінностей, має новий погляд на майбутнє. Основна ставка робиться на власні сили – з тим, щоб викорінити утриманські настрої, запустити «вічний двигун» самоорганізації. Роль держави у цьому процесі полягає у забезпеченні рівня стартових умов, наданні допомоги тим, хто не може вести активну діяльність. Особливе місце в житті суспільства відводиться сім’ї як кузні і осередку збереження національних та загальнолюдських цінностей. У Програмі однозначно заявлено про вірність курсу поглиблення реформ, започаткованих восени 1994 року, радикальне підвищення їх результативності. Передбачається, що держава діятиме переважно економічними методами, забезпечуватиме нормативно-правовий супровід реформ, виступатиме гарантом прав власності та відповідальності за її використання. Вона має перетворитися на справжнього менеджера суспільно-політичного розвитку, проводити активну соціальну політику. Положення Програми виходять з незворотності розвитку демократичних засад суспільства, необхідності покласти край упертим бажанням різних сил здати назад чи наосліп експериментувати з впровадженням дикого капіталізму. Гарантію від руйнівних соціальних катаклізмів ми бачимо у формуванні середнього класу як основи стабільності суспільства. Належить створити сприятливі умови для продуктивної зайнятості кожної людини - тобто дати їй можливість заробляти чесною працею. Ринкові реформи мають привести до поступової зміни структури доходів населення. У перспективі в ній дедалі більше місця займуть доходи від володіння цінними паперами, земельними ділянками, нерухомим майном та участі у системах соціального страхування. Продовжиться реформування земельних та майнових відносин, що значно впливатиме на структуру та стабільність доходів населення. Принципово важливим завданням є максимальне зменшення поляризації між багатими і бідними. Нас не влаштовує модель розвитку, за якою невелика частина населення отримує доходи, які значно перевищують доходи абсолютної більшості громадян. Без розв’язання цієї проблеми дуже важко сподіватися на підтримку широкими верствами запланованих стратегічних заходів. Саме тому в Програмі підкреслюється їх соціальна орієнтованість. Під особливим піклуванням держави будуть громадяни похилого віку. Вишукуватимуться додаткові кошти для поліпшення їх пенсійного забезпечення, медичного обслуговування, задоволення побутових, культурних та духовних потреб. Стимулюватиметься залучення цієї категорії населення до участі у суспільно-політичному житті. Активна державна підтримка надаватиметься інвалідам. Створюватимуться умови для їх повноцінного життя, рівних з усіма іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальній сферах діяльності. Здійснюватимуться заходи щодо соціально-правової, трудової та медичної реабілітації інвалідів, професійного навчання та створення необхідної кількості робочих місць. Неабияке значення матиме робота з оздоровлення навколишнього середовища, підвищення рівня техногенно-екологічної безпеки, у тому числі радіаційної. Буде запроваджено генетичний моніторинг населення, передусім дітей, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Більш ефективно, на якісно новому рівні розвиватиметься система соціального страхування і кредитування, соціального захисту населення. Ставка робиться на якісно нові для нас схеми соціального захисту, в основі якої лежать п’ять державних програм, що мають забезпечити цивілізовану форму соціального страхування. В їх основі – обов’язковість кожного подбати про своє майбутнє, до того ж – його пряма залежність від трудового вкладу та стажу. Водночас держава залишає за собою обов’язок допомагати тим, хто з якихось поважних причин втратив працездатність. Малозабезпеченим людям похилого віку призначатиметься соціальна пенсія. Але це лише один бік реформи соціального страхування. Інший, не менш важливий - збільшення інвестиційного ресурсу реформованої пенсійної системи. Він, за підрахунками спеціалістів, становитиме понад 72 мільярди гривень. Розв’язання проблеми значного підвищення рівня життя населення, створення умов і можливостей для забезпечення власними силами свого добробуту значною мірою залежатиме від досягнення стабільності і економічного зростання країни. Проте економічне зростання не слід розглядати як процес повернення до обсягів виробництва 1990 року або більш повне завантаження створених на той час виробничих потужностей, що були зорієнтовані на зовсім іншу систему попиту і поділу праці. Необхідно враховувати й те, що, незважаючи на фактичні переваги (передусім наявність висококваліфікованого і кадрового потенціалу, ефективних розробок технологій в окремих галузях, значних запасів природних ресурсів та площ високопродуктивних сільськогосподарських угідь, вигідне географічне положення), – за якісними показниками розвитку економіка України через практичну відсутність так званого п’ятого технологічного укладу (мікроелектроніка, інформатика, біотехнології, генна інженерія, сучасні телекомунікації тощо) значно відстає від розвинутих держав. Виходячи з аналізу всіх факторів, розробники Програми вбачають три етапи соціально-економічного розвитку:
Ми не приховуємо гіркого, але об’єктивного висновку: головні наші проблеми мають насамперед внутрішнє коріння. Наше переконання полягає в тому, що жорстка монетарна політика чи низькі темпи інфляції хоча й необхідні, але все ж недостатні умови економічного піднесення, якщо вони не опираються на ефективні структурні реформи. А структурні реформи, у свою чергу, – на стратегічні національні пріоритети, довгострокові умови і фактори соціально-економічного розвитку. Серед них особливе місце займає забезпечення максимальної конкурентоспроможності, ефективності економіки України. Ця проблема виникла не сьогодні і не вчора. Вона пов’язана з тривалим періодом, коли ще за часів Радянського Союзу підприємства мали можливість використовувати дешеву сировину при гарантованому збуті продукції, що дозволяло взагалі не думати про її конкурентоспроможність. При цьому не треба забувати й те, що особливістю промисловості тих часів були принципово різні вимоги до якості продукції військового і цивільного секторів. Для виробництва цивільної продукції завжди використовувалися менш якісні матеріали, практично не приділялася увага надійності виробів. Відсутність конкуренції давала змогу фактично збувати те, що вироблено. З іншого боку, доступність і дешевизна природних ресурсів призводила до збереження неефективних технологій, в результаті чого вітчизняна продукція поступалася перед іноземними аналогами за параметрами витрачання матеріалів, енергоспоживання. Все це, а також лібералізація зовнішньої торгівлі, реальна конкуренція на ринку з товарами провідних світових виробників украй негативно позначилося на скороченні попиту і обсягів виробництва. У перші роки реформ ряд вітчизняних економістів і політиків оцінювали ці процеси досить позитивно, вважаючи їх неминучими на шляху трансформації економіки. Проте не можна не бачити, що швидкість розпаду неконкурентоспроможних виробництв значно перевищує темпи створення нових конкурентоспроможних. Така ситуація вимагає подальшого підвищення ролі держави у недопущенні деіндустріалізації країни і відновленні попиту на продукцію вітчизняних виробників на внутрішньому і світовому ринках. Необхідно враховувати й те, що спад виробництва у попередні роки не мав ефективних структурних ознак. Більшими темпами скорочувався випуск продукції у галузях з високим рівнем обробки. Істотно зросла енергоємність кінцевого продукту, поглибилися диспропорції між галузями. Значно нижчою, ніж у розвинутих країнах, є продуктивність праці. Великою мірою це пов’язано з технологічним відставанням і з тим фактором, що, позбавившись планових механізмів формування пропозицій, економіка не опанувала нові механізми ринкового типу. Мова йде передусім про нерозвинутість фондового ринку, дуже слабку грошово-кредитну систему, відсутність збалансованого механізму взаємовідносин приватного капіталу і держави. Зазначені та ряд інших обставин без здійснення широкомасштабних структурних реформ обмежуватимуть можливості економічного зростання. Як відзначав Президент України, структурна реформа, одночасно з цілеспрямованим формуванням ефективного внутрішнього попиту, має забезпечити формування розвинутого внутрішнього ринку. А це можливе лише за умови здійснення структурної перебудови, впровадження оновленої промислової політики, що дозволить реально проводити структурні зміни на макро- і мікрорівнях. Саме тому держава бере на себе зобов’язання щодо підтримки програм формування інноваційних і технологічних лідерів, так званих «центрів зростання», що мають стати своєрідними «маяками» для інших. Особливу роль у формуванні внутрішнього ринку мають ті галузі, які найтісніше пов’язані з потребами населення. Належить запустити механізм кредитування підприємств легкої і харчової промисловості під сезонну закупівлю сировини, модернізацію виробництва, освоєння нових видів продукції; удосконалити митно-тарифне регулювання, систему підтримки вітчизняного виробника, сприяти створенню спільних підприємств, продукція яких спроможна реально конкурувати за якістю з імпортом. Зазначені галузі мають значний потенціал. Особливо перспективним є використання вітчизняної сировини, що стимулюватиме її виробництво, створення нових робочих місць. Для відновлення позицій вітчизняних виробників принципове значення має маркетингова діяльність, вибір товарів для виробництва, причому не тих, що легше освоїти на існуючих потужностях, а тих, для яких є можливість знайти нішу на ринку. В цьому напрямі будуть створені умови для підвищення ролі підприємств ВПК на ринку споживчих товарів з урахуванням їх потенційних можливостей. У машинобудуванні ставка робиться на авіаційну та ракетно-космічну техніку, суднобудування, енергетичне і сільськогосподарське машинобудування, електронну техніку і засоби зв’язку. Ці галузі мають стати своєрідними локомотивами прогресу, так званими «точками кристалізації». Важливим завданням є реалізація енергозберігаючої моделі розвитку економіки. Майже половина потреб України в енергоресурсах (47,1 відсотка) покривається за рахунок імпорту. Частка власних ресурсів нафти і газу становить лише відповідно 8,1 та 28,6 відсотка. Енерговіддача, тобто виробництво ВВП на одиницю умовного палива, – одна з найнижчих у Європі (0,44 гривні на кілограм умовного палива). Основні напрями енергозберігаючої моделі розвитку на прогнозований період – підвищення ефективності використання ресурсів, перехід до менш енергомісткої галузевої структури виробництва, жорстка політика енергозбереження, диверсифікація зовнішніх джерел енергопостачання, подальший розвиток та оптимізація паливно-енергетичного комплексу країни. Одна з найскладніших проблем розвитку економіки – виведення з кризи вугільної промисловості. Програма передбачає державну підтримку фінансування робіт у галузі в обсягах, достатніх для збереження потужностей діючих вугільних підприємств. Радикальних структурних зрушень потребує металургійна промисловість та інші енергоємні сектори економіки, які на сьогодні перебувають у скрутному становищі. Одночасно слід зазначити, що підняття цих галузей можливе у тому разі, якщо їх перебудова забезпечить створення ефективно діючих структур. Епоха мануфактур давно минула, і намагання підприємств вижити самотужки безперспективне. Оновлення виробництва має забезпечити перехід до принципово нових технологічних процесів та комплексних заходів. З цією метою передбачається налагодити систему прогнозування розвитку галузей, провести експертну інвентаризацію державних науково-технічних програм, зосередити інвестиційні ресурси переважно на проектах, віддача від яких може бути досягнута у коротко- та середньотерміновому періоді. Новою складовою структурної перебудови має стати інформатизація суспільства, оволодіння сучасними інформаційними технологіями. Буде активізовано роботу з реструктуризації підприємств. Сутність очікуваних тут змін - усунути протиріччя між вимогами ринкової системи і консерватизмом підприємств. Вони мають пройти системну трансформацію, зокрема налагодити професійний менеджмент; визначити сучасну стратегію розвитку. Особлива увага - проблемам фінансів, джерелам фінансування, ліквідації заборгованостей. Приватизація здійснюватиметься переважно під інвестиційні зобов’язання з жорстким контролем та майновою відповідальністю. Нормою стане податкове стимулювання інвестиційних процесів. Окремо наголошуємо на структурній перебудові старих промислових центрів, заохоченні розвитку регіонів з експортними та імпортозамінними потенціалами, створенні спеціальних (вільних) економічних зон. Структурна перебудова дасть можливість поступово усунути диспропорції у розвитку регіонів, стабілізувати виробництво, забезпечити єдині соціальні стандарти для населення. Дуже непокоїть украй важка ситуація, що склалася в агропромисловому комплексі, передусім через збитковість виробництва більшості продукції, загострення фінансового становища господарства, різке скорочення продуктивності і товарності, практичне зупинення розбудови соціальної сфери села. Криза в цій галузі, без перебільшення, переросла на загальнодержавну проблему. Хочу підкреслити, що розв’язання проблем агропромислового комплексу – це один з найголовніших наших обов’язків і потребує спільних скоординованих дій. Слід також зазначити, що, незважаючи на дуже важке фінансове становище в державі, як у минулому, так і в 1999 році, вишукуються можливості для підтримки галузей АПК, зокрема тваринництва, забезпечення насінням, пальним, мінеральними добривами, сільськогосподарською технікою, запасними частинами для неї. У поточному році буде поставлено для села 10 тис. тракторів вітчизняного виробництва. Водночас при розв’язанні дуже жорстких поточних проблем належить реалізувати комплекс заходів, спрямованих на відновлення сільськогосподарського виробництва на якісно новій основі – розбудови високорозвинутої конкурентоспроможної галузі, здатної задовольнити як внутрішні, так і експортні потреби країни. Це, власне, є одним з головних пріоритетів Програми «Україна – 2010». Реалізація цього завдання значною мірою пов’язана з оптимізацією сільськогосподарського виробництва, виходячи з природно-кліматичних і регіональних особливостей, підвищенням його ефективності на основі пріоритетного розвитку галузей промисловості для створення сучасної матеріально-технічної бази сільського господарства, включаючи сферу переробки і зберігання продукції. Зокрема, за рахунок виробництва ефективних машинно-технологічних комплексів з високим рівнем їх якості та надійності передбачається довести рівень механізації у рослинництві – до 90, у тваринництві – до 80 відсотків. Важливе значення надаватиметься становленню на районному і міжрайонному рівнях мережі сервісного обслуговування, заготівель, оптової торгівлі, формуванню ринків продовольчих, матеріальних ресурсів і капіталу. Передбачається здійснити також ефективні заходи з охорони земель, розвитку підприємництва, реформування соціальної сфери села та розбудови інфраструктури. Продовжиться робота з перегляду підходів до оподаткування та фінансування агропромислового комплексу, буде запроваджено іпотечне кредитування. Не менш важливе значення має підвищення попиту як на внутрішньому, так і активний пошук можливостей реалізації продукції АПК на зовнішньому ринках. Відновлення обсягів сільськогосподарського виробництва до рівня початку 90-х років і навіть їх перевищення само по собі ще не гарантує збут продукції. Так само, як і обсяги виробництва харчових продуктів в Україні на душу населення у той період не забезпечували належний рівень їх споживання у зв’язку із значним дефіцитом відповідних потужностей з переробки та зберігання. Серед пріоритетів, які вимагають від держави особливої уваги, визначено розвиток транспортної системи, що дозволить Україні відстояти право на роль розвинутої транзитної держави. І це питання не лише економіки, але й геополітики. Економічне зростання неможливе без суттєвого оновлення виробничих фондів, їх структури. Без цього три чверті з них у 2010 році можуть досягти критичного віку (понад 20 років) і не відповідатимуть вимогам технологій нового століття, тим самим обмежуватимуть можливості здійснення політики технологічних проривів. У цьому контексті дуже актуальною проблемою є активізація інвестиційного процесу. Інвестиційний спад, який розпочався у 1990 році, у довгостроковому аспекті призводить до скорочення виробничого потенціалу і таким чином гальмує процес економічного зростання. У короткостроковому плані він зменшує попит на продукцію інвестиційних галузей, звужує внутрішній ринок. Тому без нарощування інвестиційних ресурсів, збільшення частки капітальних вкладень у валовому внутрішньому продукті, поліпшення структури джерел інвестицій та напрямів їх вкладення неможливо забезпечити реалізацію стратегічної мети – стабільного економічного зростання. З метою припинення тривалої інвестиційної депресії передбачається посилити вплив держави на її подолання. Перші кроки у цьому напрямі уже зроблені. Зокрема, ще з минулого року в державному бюджеті централізується частина амортизаційних відрахувань підприємств усіх форм власності. Передбачається також зменшити вартість обслуговування внутрішнього боргу, максимально спрямувати фінансові ресурси у реальний сектор економіки. Все це має на меті створити передумови для здійснення широкого фронту робіт з відновлення і реконструкції виробничих потужностей. Державні інвестиції мають спрямовуватися насамперед у галузі та сфери, не ефективні для приватного бізнесу. Передусім це стосується виробничої і соціальної інфраструктури, фундаментальної науки, екології, ресурсозбереження. Це сприятиме прогресивним структурно-технологічним перетворенням, розв’язанню завдань соціального характеру, в тому числі стриманню безробіття, а також стимулюванню приватних інвестицій. Одночасно існує об’єктивна необхідність у підвищенні ролі підприємств і приватних інвесторів, створенні інтеграційних структур для концентрації капіталів. Украй важливо відновити роль заощаджень населення у інвестиційному процесі. В даний час практично відсутній механізм трансформації особистих заощаджень в інвестиції. Значна їх частина конвертується в іноземну валюту і лише 13,5 відсотка заощаджень, або 1,9 відсотка доходів населення, надходять як депозити в банківсько-інвестиційну систему. Необхідно посилити роботу, пов’язану із залученням іноземних інвестицій, особливо в експорто-орієнтовані галузі та імпорто-замінні виробництва. Звичайно, важливо, щоб ці інвестиції були спрямовані передусім на конкретні проекти модернізації виробництва з максимальним використанням вітчизняних товарів і послуг, виконанням програм екологічної безпеки. Ми продовжимо співпрацю з міжнародними фінансовими організаціями, які не тільки надають кредитні ресурси на пільгових умовах, а й сприяють їх ефективному використанню. Великий потенціал для активізації інвестиційної політики має банківська система. До останнього часу комерційні банки значною мірою усувалися від кредитування реального сектора економіки. Водночас надмірну увагу вони приділяли тим напрямам діяльності, що дають швидкий, в основному «спекулятивний» прибуток. Більша частина комерційних банків не мають достатнього капіталу для фінансування серйозних і довгострокових проектів у виробничій сфері. Вони в основному зорієнтовані на здійснення операцій чи кредитування переважно «своїх» невеликих і середніх торговельних підприємств, власних фірм, структур або придбання цінних паперів. Незначна ж кількість провідних банків, здатних здійснювати весь спектр банківських операцій, переживає великі труднощі. Передусім це пов’язано із значними обсягами неповернених кредитів, у результаті чимала частка банківських активів виявилася розпорошеною та знеціненою. До того ж, по суті відсутній дійовий механізм санації, реструктуризації і банкрутства банків, підвищення рівня їх капіталізації. Ці проблеми ще більш загострилися фінансовою кризою 1997-1998 років. Для їх подолання нещодавнім Указом Президента України затверджені комплексні заходи щодо оздоровлення банківської системи, які, зокрема, передбачають відновлення ролі і значення банків в обслуговуванні потреб економіки, створення умов для активізації інвестиційної діяльності, забезпечення економічного зростання. Вже у 1999-2000 роках очікується збільшення обсягу інвестицій. У подальшому ці темпи дорівнюватимуть не менш як 11-13 відсотків щороку. Загальний обсяг інвестицій, за оцінками, становитиме щонайменше 60 мільярдів гривень у 2005 році і 140 мільярдів у 2010 році. Обсяг іноземних інвестицій на зазначені роки становитиме відповідно 12 і 25-30 мільярдів доларів. Україна поки що не включена належним чином до міжнародної спеціалізації. Її частка у світовому експорті дорівнює лише 0,3 відсотка. Крім того, експорт має сировинну спрямованість. На машини і обладнання у минулому році припадало менше 9 відсотків. У стратегії економічного зростання одним із вирішальних факторів є підвищення ефективності зовнішньоекономічної політики держави. Вона має забезпечити зміцнення позицій України у світовій торгівлі та сприяти виходу її продукції на нові ринки. Одним із засобів реалізації такої політики є диверсифікація зовнішньоекономічної діяльності. В експорті – це насамперед оптимізація його структури, розширення асортименту товарів, збільшення частки високотехнологічної продукції, освоєння нових ринків. В імпорті – суттєве зменшення залежності від ввозу енергоносіїв та інших стратегічних видів сировини, урізноманітнення джерел їх постачання, сприяння створенню імпортозамінних виробництв. На першому етапі реалізації Програми триватиме робота із забезпечення входження України до системи міжнародного поділу праці з нарощенням експорту та з відповідним скороченням непромислового імпорту. Передбачається подальше вдосконалення режиму вільної торгівлі з країнами СНД і Балтії, а також приєднання України до Центрально-Європейської асоціації вільної торгівлі на основі укладення двосторонніх договорів з країнами – членами асоціації. Зауважимо, що більшість цих країн ще недавно були споживачами української продукції у рамках Ради Економічної Взаємодопомоги. Створюватимуться умови для вступу України до Світової організації торгівлі. Особливістю другого етапу (до 2005 року) є істотне збільшення експортної частки машинобудівної та високотехнологічної продукції. Розшириться співпраця з високоіндустріальними країнами. Саме вони стануть найбільшими постачальниками нових технологій і високотехнологічних товарів, а також найвагомішим джерелом інвестицій. Третій етап відзначатиметься інтенсивним розвитком економіки, що стане головним фактором розвитку експорту. Повністю завершиться перехід на регулювання експорту та імпорту, побудоване переважно на економічних важелях. Це відповідатиме загальноприйнятим у світі нормам і стандартам. Україна стане членом провідних міжнародних торговельних організацій і угруповань світу. За цей час на якісно новий рівень мають вийти відносини з країнами СНД. Одночасно з напрямами, реалізація яких матиме довгостроковий характер, здійснюватимуться заходи, що впливатимуть на перехід до позитивної динаміки відтворювальних процесів. Передусім це стосується пом’якшення наслідків платіжної кризи, зміцнення національної валюти, переорієнтації грошово-кредитної системи на потреби реального сектора економіки, продовження податкової і бюджетної реформ, реальне скорочення бартерних операцій, обсягів «тіньової» економіки. Серед першочергових кроків – ліквідація заборгованості із зарплати, пенсій, інших соціальних виплат. Будуть посилені вимоги та відповідальність за ефективне використання бюджетних коштів, майна державних підприємств і корпоративних прав держави, енергоресурсів, за викорінення таких негативних явищ, як корупція, економічна злочинність тощо. Важливого значення надаватиметься розвитку підприємництва, малого і середнього бізнесу, конкуренції, реалізації завдань адміністративної реформи, оптимізації відносин між центром і регіонами. Необхідно зазначити, що з метою реалізації активної регіональної політики зроблено вже немало, але попереду ще більше роботи. Це, зокрема, стосується забезпечення чіткої вертикалі виконавчої влади, з одного боку, а з іншого – зміцнення системи місцевого самоврядування, підвищення відповідальності її органів за стан справ у регіонах. Не менш актуальними є відносини власності. Багато регіонів постійно порушують питання про передачу у їх відання об’єктів державної власності. Принципово не заперечуючи проти цього, слід зауважити, що головне не в тому, як її поділити, а в тому – як оптимізувати управління власністю з метою підвищення ефективності її використання. Особливе місце займають питання фінансових відносин. Це передусім стосується дотацій, обгрунтованості формування видаткової частини бюджетів усіх рівнів. Привертає увагу те, що усі хочуть більше повноважень щодо витрачання бюджетних коштів, при цьому недостатньо займаючись поповненням доходної частини бюджету. Вважаю, що мова повинна йти насамперед про необхідність працювати разом як органам виконавчої влади всіх рівнів, так і органам місцевого самоврядування для забезпечення гідного рівня життя населення, створення таких бюджетних і фінансових умов, які б гарантували громадянам отримання соціального мінімуму, незалежно від місця проживання. Хочу наголосити і на тому, що саме зараз, після першого, сповненого труднощами етапу впровадження та розгортання економічних і соціальних реформ, серед головних завдань, які об’єктивно постали перед суспільством, виділяється необхідність посилення регулюючої ролі держави як активного провідника реформаторських заходів та одночасно гаранта дотримання соціальних стандартів - як своєрідного показника відповідальності та зрілості держави. Отже, розробляючи Програму «Україна – 2010», ми виходили з того, що нам необхідно чітко визначитися не лише з основними цілями та напрямами розвитку, але й вказати реальний термін виконання поставлених завдань. Суспільство стомилося від постійних пояснень про складнощі «нескінченного перехідного періоду». Тому ми відверто сказали людям, скільки часу потрібно для остаточного ствердження в Україні цивілізованого соціально орієнтованого ринкового середовища, коли і як будуть розв’язані існуючі гострі проблеми. І відповідно – коли Україна не в програмах, а по справжньому стане розвинутою державою, що посяде чільне місце у європейській та світовій спільноті. Я вважаю, що в Програмі «Україна – 2010» ми дали відповіді на усі ці запитання, і вже через десять років наші наступники будуть відпрацьовувати нові програми, орієнтовані на зміцнення сталого розвитку української економіки. Звичайно, можна дискутувати навколо конкретних показників економічного розвитку в довгостроковій перспективі. Зокрема, це стосується зростання обсягів промислового виробництва, валового внутрішнього продукту. Зрозуміло, що наші розрахунки – це лише прогноз, модель нашої економіки і суспільства. Практична реалізація Програми залежить від багатьох факторів - як внутрішніх, так і зовнішніх. Проте її завдання цілком реальні. І якщо на їх досягнення буде спрямована наполеглива праця всіх гілок влади, партій і рухів, які поділяють ідеологію Програми, та за умови злагоди і збереження стабільності у суспільстві ми, безумовно, досягнемо поставленої мети. І якщо ми не реалізуємо наявні можливості, втратимо час на протиставлення одних програм іншим, будемо гальмувати ринкові реформи, то тоді слід буде звинувачувати в прорахунках лише самих себе. Сьогодні повертати назад до адміністративної директивної економіки означає заплатити ще більшу ціну, ніж ту, яку вже заплачено. Тим більше, що ця дорога – шлях в нікуди. Ми пройшли великий шлях, і попереду ще багато випробувань, проте доля дала нам шанс створити таку державу, якою можна пишатися, створити економіку, яка буде спроможна задовольнити всі наші потреби; побудувати суспільство, в якому органічно поєднані загальнолюдські та національні цінності; бути відкритими світу і користуватися можливостями його інформаційного і культурного досвіду. І ми не маємо права цим шансом не скористатися. І насамкінець скажу, що Уряд зробить усе, щоб з наступного року державні програми економічного та соціального розвитку відповідали визначеним довгостроковим пріоритетам. Законопроекти, що готуються, та рішення Уряду мають також узгоджуватися з визначеною стратегією, а кожне міністерство, кожний державний комітет, кожний місцевий орган виконавчої влади і кожний керівник підприємства повинні розробити власні програми досягнення запланованих показників економічного і соціального розвитку1. |