Про глобальні пріоритети розвитку України в програмі «Україна-2010»

БЄЛОВ О.Ф.,ПИРОЖКОВ С.І.

Напередодні ХХI сторіччя осмислення шляхів подальшого розвитку людства та пошук кожною країною власної стратегії розвитку набувають особливої актуальності. Повною мірою це стосується й України, що перебуває на стадії трансформації як громадянського суспільства, так і економічної системи на сучасних ринкових засадах.

Процес подальшого входження України у світовий цивілізаційний простір супроводжується кардинальними зрушеннями в усіх сферах її суспільного життя: політичній, соціальній, економічній, інформаційній тощо. Тому сьогодні надзвичайної актуальності набуває проблема створення виважених сценаріїв-прогнозів перебігу подій як усередині країни, так і на міжнародній арені, на основі яких будуватимуть свої практичні дії структури виконавчої влади. Такі сценарії мають визначати реальні орієнтири і пріоритети розвитку національного суспільства з урахуванням складних цивілізаційних змін, що відбуваються у світі. Їх розробка вимагає якісно нових підходів до інформаційно-аналітичного і наукового забезпечення діяльності влади, концентрації та ефективного використання наявних інтелектуальних сил.

Одним із таких підходів є формування і наступне здійснення науково-методичними установами при Раді національної безпеки і оборони України в координації з іншими аналітико-прогнозними структурами НАН України науково-дослідницького проекту «Україна – 2010», підтриманого розпорядженням Президента України від 26 лютого 1998 року.

Доцільність таких проектів підтверджується світовим досвідом: в умовах нестабільності перехідних суспільств, яким сьогодні є й українське, програмно-цільові методи, що позитивно зарекомендували себе при стабільному розвитку, виявляються не досить ефективними. Результативнішими є методи, що орієнтовані на виявлення так званих «точок стабілізації», привернення до них уваги суспільства, залучення додаткових інтелектуальних сил і матеріальних ресурсів для вирішення відповідних ключових проблем та максимальної підтримки тих структур («центрів зростання»), діяльність яких виявляється найефективнішою і які спроможні взяти на себе лідерство в конкретних напрямах.

Результати наукових досліджень у рамках цього проекту дали змогу Кабінетові Міністрів України розробити комплексну державну Програму «Україна – 2010», у якій викладено не тільки концептуальне бачення розвитку держави і суспільства на період до 2010 року, але й передбачено тактику дій вищого державного керівництва на окремих його етапах.

Програма має три основні виміри: політичний, економічний і соціальний. Концептуально в її основу покладена фундаментальна ідея пріоритету прав і безпечної життєдіяльності людини. Тому її стрижнем є оцінка сучасного стану людського розвитку в Україні та визначення відповідних інтегральних прогнозних показників на період до 2010 року. З цією метою застосовувалися визнані у багатьох країнах світу методики розрахунку індексу людського розвитку та оцінки конкурентоспроможності країн тощо.

Водночас це дало змогу більш чітко з’ясувати місце і роль України в її геополітичному та геоекономічному оточенні, простежити основні тенденції і варіанти розвитку цивілізації в цілому та українського суспільства зокрема, окреслити конкретні рамкові цілі та пріоритети на період до 2010 року, зіставити їх з наявними матеріальними, фінансовими, інтелектуальними та іншими ресурсами держави, визначити оптимальні політико-правові та інші умови їх досягнення.

Програма «Україна – 2010» може розглядатися як своєрідна основа для опрацювання формули національної ідеї відродження України, або ж ідеї соціального прогресу – загальновизнаної у суспільстві системи національних цілей, пріоритетів і завдань. Слід зазначити, що відсутність громадського консенсусу з цих питань є однією з головних причин системної кризи пострадянських суспільств.

Неупереджений аналіз показує, що за роки незалежності зростає роль та значення України у світовому співтоваристві. Позитивно сприйнято її ініціативи щодо ядерного роззброєння, а також практичні дії у рамках Угоди про партнерство та співробітництво з ЄС, Хартії про особливе партнерство з НАТО, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство з Російською Федерацією тощо. Однак значно нижче потенційних можливостей держави залишається інтегрованість України у світову економіку (лише 0,25 відсотка світового експорту та 0,3 відсотка – імпорту), особливо це стосується її високотехнологічних секторів.

До потенційних можливостей поліпшення становища слід віднести певні позитивні макроекономічні зрушення. Відносна стабільність і керованість фінансової системи України виявили себе в цілому позитивно під час світової фінансової кризи 1997-1998 років. Окреслюються тенденції до стабілізації обсягів ВВП.

В цілому це свідчить про наявність у країні передумов для подолання кризових явищ і поліпшення ситуації у 1999-2001 роках. У цьому ж контексті обнадійливими слід визнати процеси формування в Україні демократичного громадянського суспільства та механізму соціального партнерства. Водночас подолання системної кризи українського суспільства буде політичним пріоритетом початку нового століття.

З огляду на викладене, інтегральні національні цілі, що визначатимуть стратегічні напрями політики держави до 2010 року, в Програмі сформульовані наступним чином.

Економічна та соціальна політика мають виходити з необхідності створення умов для послідовного підвищення до 2010 року ВВП на душу населення, очікуваної тривалості життя та збільшення витрат на освіту та охорону здоров’я – базових показників якості життя.

Завдання суттєвого поліпшення умов для людського розвитку вимагає досягти у 2010 році наступних значень базових показників індексу людського розвитку в Україні:

ВВП на душу населення за реальною купівельною спроможністю має становити близько 4-4,5 тис. дол. США і порівняно з 1997 роком зросте майже в 4 рази. Цей показник відповідатиме також проголошеним Україною зовнішньополітичним цілям, зокрема щодо її інтеграції до ЄС у період 2007-2010 років (у 1998 році серед 10 країн – претендентів на вступ до ЄС обсяг ВВП на душу населення був у межах від 2000 до 9000 дол. США).

Очікувана тривалість життя населення повинна становити в середньому 69-71 рік проти 67,4 року в 1997 році і має бути досягнута передусім за рахунок покращання соціальних умов та укорінення здорового способу життя, збільшення витрат на охорону здоров’я щонайменше у півтора раза, поліпшення стану довкілля шляхом упровадження енерго- та ресурсозберігаючих технологій і підвищення рівня техногенно-екологічної безпеки, у тому числі радіаційної.

Для нарощування освітнього потенціалу населення витрати на освіту мають бути збільшені до 2010 року у півтора раза проти 1997 року.

З метою зниження впливу негативних і дестимулюючих чинників на можливості людського розвитку вживатимуться й інші заходи. Пом’якшення негативних соціально-економічних наслідків таких, як безробіття, особливо серед жінок та молоді, стане можливим за рахунок реалізації державних адресних соціальних програм і розвитку систем соціального страхування. Вони вимагатимуть збільшення частки грошових трансфертів у ВВП принаймні вдвічі.

Сучасний стан і перспективи розвитку України, що оцінені через її конкурентоспроможність – системну сукупність економічних, політичних і соціальних характеристик суспільства, на жаль, дають мало підстав для оптимізму. Це є, зокрема, наслідком успадкованої недосконалої структури економіки, високого рівня зовнішньої та внутрішньої заборгованості та дефіциту бюджету, низького рівня інтеграції у світову економіку. Високі рівні бартеризації та «тіньового» сектора економіки, енергоємності продукції, що в кілька разів перевищує світові показники, недосконалість законодавства тощо.

Тому в Програмі пріоритетами економічної політики держави визначено подолання зазначених негативних чинників та ефективне використання стратегічних можливостей економічного зростання. Конкретні заходи здійснюватимуться за наступними напрямами.

Забезпечення послідовності та комплексності здійснюваних соціально-економічних та політичних реформ, посилення їхньої результативності і соціальної спрямованості.

Здійснення ефективної структурної політики, спрямованої на входження України до регіональних та світових ринків, поліпшення структури експорту і імпорту, нагромадження валютних ресурсів, необхідних для технологічного оновлення виробництва.

Реалізація довгострокової стратегії розвитку інвестиційного потенціалу та його ефективного використання, що передбачатиме активізацію нарощування інвестиційних ресурсів шляхом послідовного збільшення частки капітальних вкладень у ВВП, модифікації структури джерел інвестицій та напрямів їх вкладання.

Посилення інноваційного спрямування промислової політики. За мету ставиться подолання суттєвої розбіжності між наявним потенціалом інноваційного розвитку (значні можливості для ефективних науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт за показниками розвитку вищої освіти, рівня науково-дослідних установ, чисельності та кваліфікації вчених і інженерів тощо) та низькою ефективністю його використання. Механізми реалізації цього передбачатимуть податкові та інші стимули державної підтримки інноваційної діяльності підприємств усіх форм власності.

Прискорення розвитку інформаційної сфери як стратегічної наукоємної галузі економіки та основи ефективної інноваційної політики. Завданням є поступове наближення до показників розвинутих країн. За прогнозами, на початку ХХI століття в США лише в інформаційній галузі економіки, передусім у сфері надання маркетингових, консалтингових, патентно-ліцензійних та інших інформаційних послуг, працюватиме близько 60 відсотків зайнятого населення.

Стимулювання фінансово-промислової інтеграції, особливо у наукоємних галузях економіки, як одного з основних джерел внутрішніх інвестицій.

Забезпечення стабільності економічного, адміністративного та цивільного законодавства, прозорості і максимального позбавлення від корупції управлінської, судової та правоохоронної систем. Існуючі недоліки в цій сфері негативно позначаються на реформуванні економічних відносин, зокрема темпах і обсягах залучення зовнішніх інвестицій.

Передбачається, що відчутні результати від здійснення Програми «Україна – 2010» будуть отримані на таких етапах:

перший (1999-2000 роки) – досягнення стабілізації економіки та перехід до економічного зростання (позитивні темпи приросту ВВП);

другий (2001-2005 роки) – забезпечення істотних змін у структурі економіки та підвищення її ефективності, досягнення темпів приросту ВВП до 7 відсотків на рік;

третій (2006-2010 роки) – продовження структурної перебудови економіки та забезпечення високих (до 8 відсотків щорічно) темпів зростання, досягнення ВВП на душу населення в межах 4-4,5 тис. дол. США (в порівняних цінах 1997 року).

Україна має безпосередньо брати участь у формуванні нової моделі світу, яка передбачає зниження ймовірності глобальних військових конфліктів, взаємозалежність економічних процесів та зростання відкритості національних економік, поглиблення інформаційної революції, посилення тенденцій до збереження природних ресурсів та захисту довкілля.

Найважливішим завданням зовнішньої політики України на початку XXI століття, як і нині, є створення умов для реалізації національних інтересів України. Головним з них залишається зміцнення та розвиток України як незалежної суверенної держави.

Зміцнення державного суверенітету обумовлює всебічний та динамічний розвиток її відносин з іншими країнами світу на засадах взаємовигідного співробітництва і безпеки.

Життєво важливими пріоритетами геополітичної стратегії України слід визначити:

Утвердження європейської ідентичності. Пріоритетна орієнтація на інтеграцію до європейських і атлантичних політичних, економічних і соціальних організацій та структур безпеки і співробітництва. Відкритість України не тільки для інвестицій, але й доступ до сучасних технологій, якісно новий рівень інформаційного та культурного обміну.

Зміцнення і консолідація відносин із стратегічно важливими сусідами. Підтримка та розвиток рівноправних і взаємовигідних взаємин з Російською Федерацією, з іншими країнами СНД. Це мають бути взаємовідносини рівноправних суверенних держав, які на основі норм міжнародного права розширюватимуть сфери кооперації і співробітництва. Цивілізований рівень розвитку цих відносин визначатиме в перспективі стабільність усього пострадянського геополітичного та геоекономічного простору.

Для України важливо сприяти формуванню «поясу стабільності» від Балтійського до Чорного моря і Прикаспію, а також регіональних структур безпеки. Дуже суттєвим є уникнення конфліктних ситуацій у регіоні, формування моделей взаємовигідного партнерства з країнами ГУУАМ (Грузія, Україна, Узбекистан, Азербайджан, Молдова).

Тісна кооперація та співробітництво з країнами Центральної Європи і Балто-Чорноморського регіону як у галузі економіки, так і в галузі політики та безпеки залишаться важливою передумовою інтеграції України до Європейського політичного та економічного простору.

Серед пріоритетів слід розглядати зміцнення і розвиток стратегічного партнерства з США. Рівень та інтенсивність співробітництва України з США (та державами Західної Європи) є важливим чинником залученості України до процесу євроатлантичної інтеграції, проведення економічних та політичних реформ.

Здійснення ініціативної й цілеспрямованої регіональної політики. Посилення економічного, політичного, військово-технічного та культурного співробітництва з тими країнами СНД, що вбачають в Україні надійного рівноправного партнера.

Підтримка і розширення економічної та політичної присутності України в регіонах Близького Сходу, Центральної та Південної Азії, в країнах Азіатсько-Тихоокеанського регіону. Це є одним із найважливіших шляхів подолання кризи та подальшого розвитку України в ХХI столітті. Серйозною перешкодою щодо цього залишається фактична відокремленість української економіки від традиційних міжнародних ринків товарів, послуг, капіталів і технологій. Україна має знайти свої «економічні ніші» на світових ринках.

Перспективними виглядають можливості співпраці з Республікою Корея, Пакистаном, Туреччиною, країнами АСЕАН та рядом інших держав. Особливу роль відіграватиме розширення співробітництва з потенційним світовим лідером – КНР. Значні, але ще недостатньо розвідані можливості для України є також в інших регіонах світу.

Активна участь у створенні європейських і євразійських транспортних коридорів. Створення і використання нових систем транспортних та енергетичних комунікацій є чи не найважливішим питанням економічної безпеки держави. Диверсифікація джерел постачання енергії та стратегічної сировини залишається для України життєво-важливою проблемою національної безпеки і буде й надалі під жорстким контролем державної влади.

Забезпечення участі України у нафтогазових транспортних коридорах Каспійсько-Чорноморського регіону – пріоритетне завдання глобальної стратегії України в ХХI столітті.

Україна заінтересована у входженні як до високотехнологічного європейського ринку, так і до містких ринків на Сході, зокрема у виході на ринки країн Азіатсько-Тихоокеанського регіону.

Таким чином, Програма «Україна – 2010», її концептуальні положення і практичні заходи спрямовані на виведення держави із стану системної кризи і забезпечення умов для її подальшого розвитку, насамперед шляхом:

1. Виявлення в умовах нестабільного розвитку «точок стабілізації» (ними, зокрема, можуть бути економічні та суспільно-політичні явища і процеси, соціально-професійні та інші групи населення тощо) з наступним виробленням рекомендацій щодо першочергової концентрації саме тут фінансових, матеріально-технічних, кадрових, організаційних та інших ресурсів, перетворення цих точок на так звані «центри зростання» – чинники стимулювання подальшого розвитку продуктивних сил.

2. Подальшої глибокої наукової розробки та коригування механізмів практичної реалізації Програми на кожному із зазначених вище етапів, виходячи з конкретної соціально-економічної, політичної і зовнішньополітичної ситуації та досягнутих нових можливостей розвитку.

3. Прогнозування еволюційно-циклічної динаміки соціально-економічного розвитку України, зокрема, визначення відповідних індикаторів кризових економічних і суспільно-політичних явищ в Україні та довкола неї, створення системи аналізу загроз, що виникають у трансформаційний період, їхніх джерел, розробка сценаріїв з метою відвернення цих загроз та мінімізації негативних наслідків помилкових управлінських рішень.

4. Підготовки рекомендацій та пропозицій щодо поліпшення управління суспільними процесами через механізми реалізації прийнятих рішень, а також щодо нейтралізації дії негативних чинників адміністративними, законодавчими, пропагандистськими та іншими засобами.

5. Розбудови інформаційного простору України, забезпечення її інформаційної безпеки, у тому числі шляхом об’єднання зусиль аналітиків і експертів, зорієнтованих на активну участь у створенні сучасної системи інформаційно-аналітичної підтримки управлінських рішень.

Розробка цієї Програми є результатом спільної творчої роботи урядовців і науковців, коли ідеї, що народжувалися, поступово опускалися на реальний грунт нинішньої практичної ситуації і зважених прогнозів на перспективу.