Законодавчою базою створення національної системи сертифікації є Декрет Кабінету Міністрів України “Про стандартизацію та сертифікацію” від 10 травня 1993 р., яким Держстандарт визначений як національний орган по сертифікації. Декретом установлені також обов’язки виробників, постачальників, виконавців і продавців продукції при обов’язковій сертифікації; положення про сертифікацію продукції, що імпортується; оплата робіт, пов’язана з обов’язковою сертифікацією; відповідальність органів по сертифікації, випробувальних лабораторій, що проводять обов’язкову сертифікацію, та відповідальність виробника (продавця, виконавця) за порушення правил обов’язкової сертифікації. Також видано понад 30 законів і законодавчих актів України, в яких встановлено вимоги до сертифікації окремих видів продукції.

Правила і процедури сертифікації відповідають вимогам Генеральної угоди по тарифах і торгівлі/Світової організації торгівлі (ГАТТ/СОТ). В 1997 р. це було підтверджено Світовим Банком, який на основі згаданого підтвердження скасував вимогу про відміну сертифікації імпортної продукції як умову отримання позики на післяприватизаційну підтримку підприємств (ЕDAL).

Відповідність до вимог Угоди про технічні бар’єри торгівлі (ТВТ) ГАТТ/СОТ полягає в наступному: з 1993 р. Держстандарт є повноправним членом Міжнародної організації по стандартизації (ISO) та Міжнародної електротехнічної комісії (IEC), з 1997 р. – членом-кореспондентом Міжнародної організації законодавчої метрології (ОІМL) та членом-кореспондентом Європейського комітету по стандартизації (СЕN). В 1996 р. Держстандарт приєднався до Кодексу доброчинної практики щодо підготовки, прийняття та впровадження стандартів; нормативні документи державної системи сертифікації продукції (Системи сертифікації УкрСЕПРО) – розроблено на основі настанов ISO/ІЕС, міжнародних та європейських стандартів. В Україні розроблені і набули чинності 2100 державних стандартів, 60% яких гармонізовані з міжнародними; з 1996 р. набули чинності міжнародні стандарти ISO серії 9000, які охоплюють системи забезпечення якості, з січня 1998 р. – стандарти ISO серії 14000, які охоплюють сферу управління навколишнім середовищем, з 1 липня 1998 р. – європейські стандарти ЕN 45000, які регулюють діяльність у галузі оцінки відповідності. Імпортним товарам гарантується національний режим: іноземна продукція перевіряється за тими ж стандартами, що й вітчизняна продукція, розмір та види платежів, які мають сплачуватись за сертифікацію імпортних товарів, не відрізняються від аналогічних платежів, що сплачуються українськими виробниками тощо. З метою інформування про програми робіт по стандартизації та проекти стандартів Держстандарт України в 1996 р. набув членства в ISONЕТ, за допомогою проекту Тасіs отримано обладнання для Інформаційного центру ГАТТ/СОТ, зараз ведеться робота по приєднанню до мережі Internet.

При цьому слід мати на увазі, що і Угода ТВТ, і Угода про партнерство і співробітництво (стаття 20) передбачають, що кожна держава має право вживати заходи, необхідні для забезпечення захисту життя і здоров’я людей, захисту навколишнього середовища та запобігання шахрайським діям на тому рівні, який держава вважає за потрібний.

Для зближення системи національного технічного регулювання з європейською Держстандарт України ініціював прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 19.03.97 № 244 “Про заходи щодо поетапного впровадження в Україні вимог директив Європейського Союзу, санітарних, екологічних, ветеринарних, фітосанітарних норм та міжнародних і європейських стандартів”. Ця постанова є розгорнутим планом українських законодавчих актів, що визначають вимоги до продукції, яка має відповідати міжнародним і європейським нормам. Передбачається розробка 25 Законів України, готується 14 галузевих програм оновлення нормативної бази з урахуванням міжнародних та європейських стандартів.

На сьогодні Верховною Радою прийнятий Закон України “Про якість і безпеку харчової продукції та продовольчої сировини”. Розроблено проекти ще 10 законів України.

Сертифікацію продукції в Україні здійснюють майже 140 органів по сертифікації. Випробування продукції здійснюють близько 700 лабораторій, серед яких є підприємства різних форм власності, що мають достатню, часом унікальну лабораторну базу. Як правило, органами і лабораторіями, які випробовують продукцію, є наукові установи НАН України, галузеві науково-дослідні інститути, навчальні заклади, підприємства – лідери в своїх галузях.

Правила та процедури системи перевірки і контролю, кваліфікація фахівців відповідають міжнародним стандартам і забезпечують достатній рівень надійності та достовірності результатів. Доказом цього є укладання угод про взаємне визнання результатів робіт по сертифікації з багатьма країнами відповідно до положень статті 6 Угоди ТВТ.

За станом на 1 жовтня 1998 р. в галузі стандартизації, метрології та сертифікації укладено 40 угод з 29 країнами, в тому числі 17 на міжурядовому рівні.

Угоди укладено майже з усіма країнами СНД ( за винятком Таджикистану), країнами Балтії, Польщею, Чехією, Туреччиною, Болгарією, КНР, Хорватією, Ізраїлем, Словаччиною, Словенією тощо.

Ведуться переговори про укладення угод з Німеччиною, США, Канадою, Швейцарією, Монголією, В’єтнамом, Австрією, Чилі та іншими.

Укладення угод стало свідченням визнання української національної системи сертифікації УкрСЕПРО іноземними країнами – торговими партнерами України. Особливого значення набуло укладення таких угод з країнами ЄС. Протягом 1997 р. укладено міжурядову угоду з Францією, міжвідомчі угоди з національними органами по стандартизації Фінляндії та Греції.

Крім того, визнання (прийняття) іноземних сертифікатів, виданих у міжнародних системах сертифікації, членом яких є Україна, здійснюється відповідно до правил і процедур конкретної міжнародної системи сертифікації (наприклад, система сертифікації Міжнародної електротехнічної комісії з випробувань електричного обладнання на відповідність до стандартів безпеки ІЕСЕЕ).

Проте укладення угод – це тільки перший етап на шляху міжнародного співробітництва. Основне завдання – їх реалізація та ефективність від спільної роботи з партнерами. Укладені угоди передбачають взаємне визнання результатів робіт по сертифікації на основі взаємної акредитації випробувальних лабораторій, тому наступним важливим кроком є визначення таких лабораторій.

Взаємні практичні дії обговорюються в межах угод з Туреччиною, Естонією, Латвією, Литвою, Польщею, Болгарією, Словаччиною, Фінляндією. Багато хто ще не визначився і займає спостережну позицію, вивчає економічний і політичний стан, розвиток і перспективи стандартизації і сертифікації в Україні, не поспішаючи приймати рішення і надавати свої пропозиції або погоджуватися з наданими Україною.

Треба відзначити, якщо раніше країни – торгові партнери України відмовлялися від двостороннього співробітництва, посилаючись на свої зобов’язання в рамках багатосторонніх угод, зокрема в межах ЄС, то зараз деякі з них висловлюють намір вести переговори про взаємне визнання результатів оцінки відповідності в окремих секторах промисловості. Як приклад можна навести Німеччину. На першому засіданні робочої групи, яке відбулося в Києві 5-6 лютого 1998 р., досягнута домовленість про необхідність укладення міжурядової угоди в галузі оцінки відповідності в окремих секторах, які підлягають технічному регулюванню в Україні та Німеччині. Крім того, німецька сторона підтримала наміри України укласти відповідну угоду з ЄС.

Слід відзначити також, що серед країн – торгових партнерів України існує певна непослідовність дій. Якщо навесні 1998 р. представники канадських бізнесових кіл висловлювали зацікавленість в укладенні угоди про взаємне визнання результатів робіт з сертифікації, у вересні позитивне ставлення до цього питання було висловлене канадською стороною представникам Торговельно-економічної місії при Посольстві України в Канаді, то вже 20 жовтня на третьому засіданні Міжурядової українсько-канадської комісії з питань економічного співробітництва було заявлено про відсутність інтересу в урядових колах Канади про підписання такої угоди.

Тобто Україна виконує свої зобов’язання щодо виконання Угоди про технічні бар’єри в торгівлі та Угоду про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС.

У той же час досвід роботи випробувальних лабораторій і органів по сертифікації показує, що продукція, яка має сертифікати, видані за межами України, не відповідає вимогам стандартів, що діють в Україні і гармонізовані з міжнародними, в першу чергу за показниками безпеки. Серед такої продукції – електропобутова і радіоелектронна апаратура відомих фірм зі світовим ім’ям.

Законодавство розвинутих країн дозволяє виробляти продукцію, яка не відповідає вимогам безпеки за умови реалізації її в третіх країнах, наприклад, правовою основою відповідальності європейського виробника електричного обладнання за безпеку його продукції є Директива Ради ЕЕС 73/23, у параграфі 12 якої сказано: “Ця Директива не поширюється на електричне обладнання, призначене для експорту в треті країни”.

Результати сертифікації свідчать, що фактично бракується від 10 до 15 відсотків імпортної продукції, яка проходить сертифікацію, а відсоток імпортної харчової продукції ще вищий. Слід відзначити позитивний вплив на стан споживчого ринку від реалізації положень Закону України “Про безпеку та якість харчової продукції та продовольчої сировини” та Закону України “Про державне регулювання імпорту сільськогосподарської продукції”.

На сьогодні юридичної відповідальності імпортера за безпеку продукції, що ввозиться і вводиться в обіг на території України, не існує – на відміну від більшості розвинутих країн світу. Зокрема, в національне законодавство країн ЄС імплементовано вимоги директиви ЄС 374/85 “Про відповідальність постачальника за випуск і реалізацію дефектної продукції”. Для встановлення рівних умов конкуренції між вітчизняним виробником та імпортером, створення високоефективного механізму нагляду і контролю на споживчому ринку України, надання можливості постачальнику застосовувати декларацію про відповідність його продукції до вимог нормативних документів Держстандартом розроблено Закони України “Про відповідальність постачальника за випуск та реалізацію неякісної та небезпечної продукції” та “Про порядок утилізації та вивезення небезпечної продукції”.

Подальший розвиток державної системи сертифікації Держстандарт України пов’язує з переходом до модульного принципу сертифікації і в першу чергу після створення необхідної законодавчої бази про відповідальність виробника і постачальника за випуск і реалізацію дефектної продукції широкого використання декларації постачальника про відповідність до вимог нормативних документів. Для цього Держстандартом України підготовлений проект нормативного акта про впровадження модульного підходу до оцінки відповідності з урахуванням вимог директиви ЄС № 93/465 щодо введення додаткових схем сертифікації, зокрема сертифікації на етапі розробки продукції та сертифікації на стадії виробництва.

Сертифікація продукції протягом тривалого часу є об’єктом необгрунтованих звинувачень з боку ряду торгових партнерів України, структур, що здійснюють імпорт продукції в Україну, і залежних від них засобів масової інформації. Головною причиною цього є здійснювана Держстандартом України політика використання нетарифного регулювання, передусім сертифікації, для обмеження імпорту небезпечної та неякісної іноземної продукції в Україну, а метою цього тиску є отримання односторонніх переваг у торгівлі шляхом спрощення або відміни процедур сертифікації.

Характерно, що в ході переговорів опоненти системи технічного регулювання не змогли висловити зауваження про порушення конкретних статей угоди ТВТ з боку України в галузі стандартизації та сертифікації. Проте складна економічна ситуація в Україні дає можливість в обмін на обіцянки допомоги вимагати спрощення доступу іноземних товарів на ринок.

На всіх останніх засіданнях робочої групи з питань приєднання України до ГАТТ/вступу до СОТ представники Держстандарту вели інтенсивну дискусію про безпідставні звинувачення у невідповідності технічного регулювання в Україні вимогам ТВТ. На 6-му засіданні робочої групи, яке відбулось 10 червня 1998 р. в Женеві, делегація США прямо заявила українській делегації, що мова йде не про з’ясування відповідності окремих положень чинного в Україні законодавства до положень статей ТВТ і тим більше не про взаємне спрощення процедур контролю. Метою переговорів з боку США, так само, як і інших країн, є забезпечення безперешкодного доступу їх виробників на ринок України без жодних зустрічних зобов’язань. План досягнення цієї мети зрозумілий: домогтися від україн-ської сторони тією чи іншою формою ви знання невідповідності технічного регулювання вимогам ТВТ і на цій підставі в процесі вступу до СОТ домогтися його ліквідації. Після ратифікації протоколу про приєднання до ГАТТ/СОТ Україна не зможе відновити механізми технічного регулювання, бо це означатиме ускладнення торгового режиму після приєднання, а отже, стане легальною підставою для санкцій з боку СОТ.

У цій ситуації реальну можливість зберегти технічне регулювання, а отже, зберегти здатність держави проводити технічну політику, захищати національні інтереси України в умовах глобалізації світової торгівлі, може дати зближення національного технічного регулювання з міжнародними і європейськими вимогами.

Держстандарт і надалі буде проводити державну політику в галузі технічного регулювання, спрямовану на захист конституційних прав громадян України, піднесення вітчизняного виробництва, забезпечення національних інтересів держави відповідно до принципів ГАТТ/СОТ.