Глибока економічна криза Росії відбилася на ОПК, який у минулому становив основу народного господарства СРСР. Між тим, саме російський ОПК залишається практично єдиним резервом, який дозволяє розраховувати на кінцевий успіх економічної реформи та збереження Росією статусу індустріально розвинутої держави. Але у даний час, як випливає із численних публікацій у засобах масової інформації, ОПК Росії перебуває у кризовому стані. Обсяги виробництва військової продукції за період з 1991 по 1997 рр. зменшилися в 11,5 разів, а продукції цивільного призначення на підприємствах ОПК – в 4,2 раза. Лише за 1997 р. загальний спад виробництва власне оборонної продукції склав 31% від рівня 1996 р. Дуже тяжким є становище виробничої бази ОПК – основні фонди промисловості спрацьовані на 80-85%.

Отже, підсумки роботи ОПК РФ за останні роки були дуже сумні, бо призвели до різкого спаду обсягів продукції, що вироблялася (таблиця 1).

· стрімке зменшення державного замовлення озброєння та військової техніки (ОВТ). У 1997 р. 85% підприємств ОПК мали оборонне замовлення в обсязі менше 10 млрд рублів і лише 6% підприємств – на суму понад 500 млрд рублів;

· неплатоспроможність Міністерства оборони РФ. Рівень витрат на закупівлю ОВТ у 1995 р. порівняно з 1990 р. становив усього 8%. У військовому бюджеті частина витрат на закупівлю ОВТ у 1996 р. склала 16,4% усього оборонного бюджету (у 1990 р. – 43,7%), а витрати на виконання науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт (НДДКР) за цей же період зменшилися з 18,6% до 8,1%. Гроші, які повинні надходити згідно з планом на закупівлю ОВТ, повністю не надходять. Так, у 1996 р. надійшло лише 62% від запланованих, а в 1997 р. – усього 14%. У бюджеті 1998 р. на закупівлю нових зразків ОВТ передбачалось виділити 15,148 трлн рублів із 81,765 трлн, запланованих на оборону, що становить 18,5%;

· незавантаженість від 40 до 60% виробничих потужностей ОПК. У 1997 р. 30% підприємств ОПК зовсім не мали оборонного замовлення, 20% підприємств мали оборонне замовлення від 23-25% до 50%, і лише 16-17% підприємств було завантажено оборонними замовленнями на 75%. Зараз у РФ практично немає серійного випуску складних зразків ОВТ, а є багатокоштовне виробництво одиничних зразків;

· відсутність чіткої державної політики в галузі конверсії та структурної перебудови оборонної промисловості. Плани та заходи, які приймалися, часто-густо не виконувалися. Так, за визнанням російських фахівців, програми з конверсії ОПК РФ 1993-1995 та 1995-1997 рр. було практично провалено, тому що вони забезпечувались фінансами усього на 5-11% від потреб;

· невизначеність власності науково-технічного продукту в процесі приватизації підприємств.

З середини 90-х р. спостерігається небезпечна тенденція до загострення старих та виникнення нових внутрішніх і зовнішніх загроз військово-економічній безпеці Росії. До внутрішніх загроз можна віднести: різке послаблення загальноекономічної бази оборони країни, кризовий стан військового сектора господарства, порушення науково-технічної бази оборонного комплексу, послаблення систем державного управління військово-економічною діяльністю, незадовільний стан мобілізаційної підготовки економіки, перспективи втрати здібності економічно забезпечити на достатньому рівні матеріально-технічні потреби Збройних сил у будь-якій ситуації, у тому числі у випадку надзвичайних обставин.

Спроба переходу до ринкових відносин, зміни форм власності та непродумана конверсія не привели, як очікувалося, до автоматичного підвищення ефективності виробництва. Основні показники ефективності промислового розвитку (рентабельність виробництва, фондовіддача, продуктивність праці та ін.) порівняно з 1990 р. у даний час значно нижчі. Не виправдалася думка, яка існувала на початку переходу до ринкових відносин, що можна дуже швидко створити у Росії конкурентне ринкове середовище й увійти до світового співтовариства з новою структурою промисловості.

У 1992-1996 рр., коли були відсутні будь-які конкретні плани будівництва Збройних сил, оборонна промисловість перебудовувалась, як могла, тільки щоб вижити та не допустити соціального вибуху в окремих районах країни. Обсяг державного оборонного замовлення на певні вироби став нижчим як економічно, так і технологічно за доцільний рівень: підприємства ОПК були вимушені повністю припинити виробництво окремих видів ОВТ, наприклад, деяких зразків ракет. Бюджетне фінансування конверсійних програм становило приблизно третину передбаченої суми.

Економіка Росії опинилася у глибокій кризі. Це проявилося у різкому спаді виробництва. Розміри валового внутрішнього продукту (ВВП) зменшилися з 2660 млрд дол. США у 1990 р. до 627 млрд дол. у 1995 р. (за цей же час ВВП США зріс з 5568 млрд дол. до 7200 млрд дол.). У РФ залишилася приблизно чверть радянського ОПК, але його виробництво скоротилося вже більше, ніж за весь період “Великої депресії” у США. Якщо СРСР у 1990 р. за обсягом ВВП посідав третє місце у світі (після США та Японії), то зараз Росія не входить навіть у десятку найбільших країн. За цим показником Росію випередили Китай, Німеччина, Індія та деякі інші країни. Особливу тривогу у керівництва Росії викликає різкий спад виробництва у високотехнологічних галузях . Їх порушення веде до загибелі військового виробництва, втрати країною здібності випускати сучасні системи озброєння.

Звичайно, зберегти у нових умовах ОПК в тому вигляді, в якому він був у Радянському Союзі, просто неможливо. Необхідне його глибоке скорочення та докорінна перебудова. У цій ситуації уряд РФ зробив єдино правильний висновок: “Збереження створеного раніше під інші стратегічні завдання й потреби вітчизняного ОПК в існуючому вигляді недоцільно, а з урахуванням спрогнозованого економічного потенціалу держави й неможливо. “Заморожування” ситуації та зниження інвестиційної активності, що триває і веде до деградації науково-виробничого потенціалу оборонної промисловості, неминуче потягне за собою подальше витіснення вітчизняних виробників з ринків, у тому числі й внутрішнього...”. Але замість програми раціональної перебудови ОПК у Росії, як і в інших нових незалежних країнах СНД, одним із пріоритетів економічної політики було висунуто тезу про демілітаризацію економіки. Ця теза, яка є справедливою у загальному вигляді та дуже привабливою у політичному плані, уразлива тим, що встановити будь-який ступінь або межу демілітаризації економіки дуже важко, за винятком нижньої межі – повного демонтажу оборонної економіки.

Світовий досвід показує, що оптимальним темпом конверсії військового виробництва є зниження обсягів державного військового замовлення на 5-7% на рік. Це вважається граничною величиною, при якій можуть бути успішно подолані тимчасові труднощі, що виникають у військовому виробництві та в економіці країни. У Росії ж конверсія стала розгортатися надзвичайно швидкими темпами – у кілька разів швидше, ніж у США та інших країнах Заходу. Загальний обсяг фінансування за статтею “Державне оборонне замовлення” з 1991 по 1995 рік зменшився в п’ять разів. З самого початку конверсія була зорієнтована на швидке вивільнення значних ресурсів та отримання від неї максимальної економічної користі у стислі строки. При цьому вона розпочалася без чіткої наукової та методичної концепції, завчасної всебічної підготовки, у поспішному та директивному порядку. Для заходів конверсії, що проводилися, характерні також недостатня виваженість та ефективність методів, що застосовувалися, форм та темпів скорочення оборонного комплексу, відсутність конкретних механізмів здійснення конверсії в організаційному, економічному та правовому аспектах.

Внаслідок відсутності продуманої політики, різкого ослаблення державного управління ОПК, багаторазового скорочення державного оборонного замовлення, хронічного дефіциту фінансових ресурсів, невизначеності поточних та перспективних завдань конверсія практично звелася до примітивної заміни певної частини наукоємної військової продукції на цивільну, до неефективного використання й навіть руйнування оборонного потенціалу. Не виправдалися надмірно оптимістичні “конверсійні очікування”. Практика показала, що конверсія є складною, довготривалою та коштовнішою, ніж це спершу уявлялося. Виявилося, що у держави не вистачає фінансових ресурсів для більш-менш задовільного фінансування конверсійних заходів. На конверсійну програму оборонного комплексу в 1992 р. було виділено 42% коштів від тих, що передбачалися на ці цілі федеральним бюджетом, у 1993 р. – 22%, у 1994 р. – 10%, у 1995 р. – 18%, у 1996 р. – 11,3%, а в 1997 р. – 34%. Внаслідок цього було провалено виконання прийнятих у 1993 р. усіх 14 федеральних програм, в тому числі й програма розвитку цивільної авіації, відродження флоту, виробництва обладнання для паливно-енергетичного комплексу, розвитку електронної техніки й т. ін., без роботи залишилося більше 2 млн людей.

Наявні суттєві недоліки та невдачі у згортанні та конверсії військового виробництва значною мірою викликані тим, що ці процеси здійснювалися без тісної взаємодії з проблемою національної та військово-економічної безпеки, в умовах відсутності чітко сформульованої воєнної доктрини, без попереднього рішення принципового питання про те, яким повинен бути військовий сектор господарства Росії нині та в майбутньому. Не завжди узгоджувалися розміри, темпи скорочення військових замовлень та здійснення конверсії.

Відсутність офіційно прийнятої довгострокової програми виробництва озброєнь, постійна неясність з оборонними замовленнями не дають можливості навіть орієнтовно визначити потужності підприємств, що підлягають конверсії.

Такі методи демілітаризації економіки та конверсії не могли не призвести до значної дезорганізації функціонування оборонних підприємств. Суттєве скорочення державних оборонних замовлень призвело до різкого падіння виробництва, особливо військової продукції. Обсяг усього виробництва оборонного комплексу у 1997 р. відповідно до 1991 р. зменшився до 17,3%, в тому числі випуск військової продукції до 8,7%, а цивільної продукції – до 23,6%. Подальше падіння виробництва, на думку спеціалістів, може привести до руйнування техніко-економічної основи оборонної промисловості.

Повальне скорочення державних замовлень, конверсія та економічні реформи, що проводяться (зокрема лібералізація цін, приватизація, відкриття економіки для зовнішніх вкладень й т.п.) обумовили різке погіршення виробничо-господарської діяльності оборонних підприємств. Знижується продуктивність праці та ефективність використання ресурсів, триває падіння реальної прибутковості виробництва. Рентабельність цивільної продукції на підприємствах Міністерства оборони становить 12-15%, але в цілому на оборонному виробництві зараз вона від’ємна (-35%). Через неповне та недостатньо ритмічне державне фінансування підприємства ОПК хронічно мають серйозні фінансові труднощі. У 1995 р. фінансування державного оборонного замовлення здійснювалося у межах 35-40% обсягів, що було передбачено федеральним бюджетом. Заборгованість уряду ОПК по державному оборонному замовленню за 1993 р. становила 1,4 трлн рублів., за 1994 р. – 2,1 трлн рублів, а за 1995 р. – 5,3 трлн рублів. У 1997 р. державне оборонне замовлення було профінансовано всього на 15% від запланованої суми.

На думку Інформаційно-аналітичного управління Апарату Ради Федерації Федеральної Служби РФ, “недостатнє фінансування державного замовлення призводить до того, що планові НДДКР із Програми озброєнь та поточних річних планів не виконуються у повному обсязі, тим самим втрачають актуальність і новизну; руйнівними є наслідки від незадовільного фінансування впродовж багатьох років – утрата кадрів, як молодих, найбільш перспективних, так і старшого віку; перекручується фінансова база, яка необхідна для розрахунку бюджету на наступний рік; підприємства, що виконують державне замовлення, практично є банкрутами з усіма наслідками, що випливають. Подальше зволікання з нормалізацією фінансування державного оборонного замовлення може викликати повний параліч роботи оборонних підприємств, поставити під загрозу національну безпеку Росії після 2000 року”.

У ОПК виникли не лише техніко-економічні та організаційні, але й гострі соціальні проблеми, зокрема зниження загальної чисельності зайнятих та непоправних втрат висококваліфікованих кадрів. Загальна чисельність працюючих в оборонних галузях за 1992-1995 рр. зменшилася на 2,5 млн чоловік, у тому числі понад 500 тис. чоловік – у 1995 р. Сюди ввійшли найталановитіші робітники. А це має негативні наслідки з точки зору можливості створення у майбутньому нових видів та систем зброї. Протягом 1991-1997 рр. емігрували до Ізраїлю, США, країн Європи та інших понад 100 тис. учених, академіків, докторів та кандидатів наук. Проблема збереження кадрового потенціалу ускладнюється тим, що за рівнем заробітної плати ОПК займає одне з останніх місць (заробітна плата на підприємствах Міністерства оборони становить зараз лише 60% від середньої по промисловості. У 1997 р. вона була у розмірі 704 тис. рублів), хоча традиційно заробітна плата тут була на 15-20% вищою, ніж середня по промисловості. ОПК утратив колишні матеріальні та інші стимули для залучення молоді. Тому відсутнє кадрове оновлення (на багатьох підприємствах середній вік працюючих перевищує 50 років), створився великий розрив у спадкоємності поколінь спеціалістів.

Різке скорочення державних оборонних замовлень на виробництво військової продукції, відсутність чіткої військово-економічної стратегії, концепції реформування ОПК та довгострокової програми виробництва ОВТ призвели до того, що в оборонному комплексі закрилося багато унікальних виробництв, науково-дослідних центрів та конструкторських бюро.

Дезорганізація ОПК значною мірою пов’язана з приватизацією. Із 1749 підприємств ОПК наприкінці березня 1996 р. було акціоновано 58%. У 24% створених при цьому акціонерних товариствах федеральної власності було закріплено пакети акцій, у 34% – випущено так звану “золоту акцію”. Із підприємств, що залишилися, було заборонено приватизовувати 469 (трохи більше половини). Державний комітет майна запропонував 47 з цих підприємств перевести у розряд державних.

В табл. 2 показана питома вага секторів підприємств у випуску промислової та науково-технічної продукції (за станом на 1.07.1997 р.).

Через незрозуміле прагнення до укрупнення історично сформованих науково-виробничих об’єднань, що суперечило поточним тенденціям у світовій військовій економіці, було зруйновано важливі технологічні ланцюжки, підірвано не лише оборонно-промисловий, але й найбільшу сучасну частку загального промислового потенціалу. Приватизація та акціонування оборонних підприємств відбувається без урахування їх специфічної ролі у виконанні державного оборонного замовлення. Окремі приватизовані оборонні підприємства потрапили безпосередньо або через підставних осіб під контроль іноземних фірм, що заволоділи контрольними пакетами або значною кількістю акцій багатьох підприємств ОПК. До таких підприємств належать акціонерне товариство (АТ) “Московський НПК “Авіоніка” (м. Москва), АТ “Московський вертолітний завод ім. М. Міля”, АТ НВО “Технологія” (м. Москва), АТ “НДІ економіки й інформації з радіоелектроніки” (м. Москва), ВАТ “Енергія”, АТ “ЛОМО” (м. Санкт-Петербург), Курське АТ “Прилад” та інші. Повних даних про те, в приватизації яких оборонних підприємств і в яких частках брали участь іноземці, немає. Відомо лише, що німецький концерн “Сіменс” придбав приблизно 20% акцій АТ “Калузький турбінний завод”, що випускає турбіни для атомних підводних човнів. Американські та англійські фірми, наприклад, заволоділи контрольними пакетами акцій усіх провідних підприємств, що виробляють складні комплекси та системи керування польотами для літаючих апаратів, що виробляються фірмами МіГ, Су, Як, Іл, Ан та іншими. 31,2% акцій МНПК “Авіоніка” на чековому аукціоні придбала фірма США “Нік енд корпорейшн”, яка для цього використала російські посередницькі фірми ТСО “Денек” та АТЗК “Фінансовий центр “Столиця”. У випадку кризової ситуації американці юридично можуть заблокувати виробництво систем і приладів керування для усієї авіаційної промисловості Росії. Такі методи приватизації в окремих випадках підривають безпеку Росії. Зараз керівництво оборонної промисловості ставить питання про викуп державою акцій кількох оборонних підприємств, що мають стратегічне значення для забезпечення обороноздатності Росії, або ж є монополістами у виготовленні тієї або іншої ОВТ. Вважають, що це дасть можливість виправити помилки, які було допущено під час приватизації та акціонування підприємств оборонних галузей промисловості.

На думку деяких фахівців, уся попередня практика приватизації вела до закономірного краху в ОПК. Справа у тому, що ринкова вартість акцій оборонних підприємств, там, де їх намагаються продати, дуже низька. Сьогодні інвестиційні конкурси за участю оборонних підприємств мало кого цікавлять. На 43 із 44 оголошених 1997 року конкурси потенційний покупець просто не з’явився. У другій половині 1997 р. приватизація в оборонному комплексі практично не проводилася. Те, що було отримано від приватизації “оборонки”, вимірюється тисячними частинками від бюджету. Багато хто забуває, що значення приватизації полягає не в отриманні прибутків від продажу оборонних підприємств, а в отриманні коштів на їх технічне переозброєння та структурні перетворення.

Якщо не буде вжито рішучих заходів, то Збройні сили вже у недалекому майбутньому за станом озброєння та військової техніки можуть втратити свою боєздатність. За прогнозами фахівців Міністерства оборони РФ, якщо обсяги фінансування Збройних сил не буде збільшено, то Військово-повітряні сили втратять свою боєздатність до 2005 року, Військово-морські сили та Ракетні війська стратегічного призначення – до 2010, а війська Протиповітряної оборони – навіть до 2000 року. Вже зараз від 30 до 75% основної номенклатури ОВТ потребують ремонту, а 60% систем стратегічних ядерних сил відпрацювали гарантійний ресурс.

У ситуації “подвійного шоку” – падіння інвестицій та попиту як на військову, так і цивільну продукцію наукових організацій оборонного комплексу – конверсія не стала ефективним засобом підтримки дієздатності військово-орієнтованого науково-технічного потенціалу, збереження й захисту його науково-технічних досягнень та висококваліфікованих кадрів. Тільки у 1995 р., за даними міністра оборонної промисловості РФ, оборонний комплекс недоотримав на конверсію понад трильйон рублів. Адже на федеральний бюджет припадає 61% обсягу фінансування конверсії у наукових організаціях ОПК (інші джерела: регіональний бюджет – 2,2%, позабюджетні фонди – 2,9%, власні засоби організацій – 3,8%, кредити банків – 17,7%, іноземні інвестори – 0,02%).

На думку російських експертів, спрощений підхід у цілому до НДДКР є серйозним прорахунком. А так звані “дивіденди конверсії” та економічних перетворень у науково-технічному комплексі Росії можна відобразити наступним чином:

· науково-технічна забезпеченість російської економіки власними НДДКР становить лише 40%;

· можливість держави з розробки та втілення нової техніки та технології знизилася на 50-60%, практично призупинено роботи по створенню науково-технічних розробок;

· “старішають” науково-технічні колективи, йде інтенсивний відтік із наукової сфери молодих спеціалістів, що веде до необоротних порушень спадкоємності досліджень і розробок та руйнуванню системи передання науково-технічних знань;

· спостерігається неухильний процес “згасання” перспективних технологій, загальною кількістю, за деякими оцінками, вже втрачено понад 300 технологій;

· основні фонди промисловості повністю спрацьовані (за експертними оцінками – на 80-85%), однак модернізація та технічне переозброєння (оновлення) практично не здійснюється.

Процес деградації науково-технічної сфери Росії розгортається на тлі активного формування в промислово розвинутих країнах Заходу матеріально-технічної бази ХХІ ст. – бази постіндустріальних суспільств, основу яких становлять наукоємні технології шостого технологічного укладу. В Росії ж на початку перетворень в економіці домінував четвертий технологічний уклад. І практично лише в ОПК отримав розповсюдження п’ятий технологічний уклад.

Наприкінці 80-х років у США здійснився докорінний перегляд ролі військово-орієнтованих НДДКР у підтримці та розвитку науково-технічного потенціалу держави – від політики покладення на військові НДДКР завдання створення загальних умов науково-технічного прогресу до взаємодії військових та цивільних досліджень та розробок, що пізніше сформувалися у вигляді “технологій подвійного використання”. Удосконалюється організаційний механізм реалізації стратегії подвійного використання. Досягнуто значних результатів передусім у рамках програми реінвестування у нові технології, що здійснюються Управлінням перспективних досліджень та розробок Міністерства оборони США. Враховуючи все це, сьогодні можна говорити про катастрофічне розширення технологічного розриву Росії з промислово розвинутими державами світу. Науково-технічна база Росії, якщо вона прагне досягти розвинуті країни, має вже не просто швидко розвиватися (завдання, що, як відомо, ставилося ще на початку перебудови), а дійсно прориватися. В умовах жорстких, реально існуючих ресурсних та часових обмежень у сьогоднішній Росії має бути вжито екстраординарні заходи з нейтралізації загрози технологічної безпеки, повної втрати науково-технічного та військово-технічного потенціалу.

Тому назріла гостра потреба в проведенні заходів, які вивели б ОПК Росії з гострої кризи, в якій він опинився.

Згідно з постановою Уряду РФ від 20.08.1997 р. № 1057 було створено Міжвідомчу комісію з структурної перебудови ОПК, на яку було покладено завдання по підготовці пропозицій: про напрямки та шляхи розвитку ОПК у цілому та його складових частин; розгляд проектів нормативних правових актів, які спрямовано на забезпечення структурної і технологічної перебудови та якісне перетворення оборонно-промислового потенціалу, що відповідали б цілям та завданням військового будівництва у РФ. Головою комісії було призначено заступника міністра економіки РФ Сало В.В.

Комісією було розглянуто та схвалено Концепцію реструктуризації ОПК РФ, розроблену Центральним науково-дослідним інститутом економіки, інформатики й систем управління за участю галузевих економічних інститутів та головних організацій з видів техніки оборонної промисловості та 46 ЦНДІ МО РФ при методичному забезпеченні Департаменту управління державною власністю та структурних перетворень, Зведеного департаменту економіки промисловості Міністерства економіки РФ.

Основні положення Концепції орієнтовано на реалізацію цільових завдань Державної Програми озброєння на 1996-2005 рр. й подано з урахуванням положень затвердженої програми уряду РФ “Структурна перебудова та економічне зростання у 1997-2000 роках”.

У Концепції сформульовано цілі структурної перебудови ОПК РФ, розкрито основні напрямки та принципи структурної перебудови оборонної промисловості у цілому та зокрема на рівні підприємств, а також спрогнозовано можливі позитивні підсумки перебудови, що передбачаються.

На підставі Концепції розроблено та схвалено на засіданні Уряду РФ 25 грудня 1997 р. Федеральну програму реструктуризації та конверсії оборонної промисловості на 1998-2000 роки.

Розпочати виконання Програми реструктуризації ОПК РФ планувалося 1 липня 1998 р. Урядом РФ вживаються певні заходи для втілення Програми у життя, в тому числі й з точки зору її правового забезпечення. Прийнято ряд законів, указів Президента та Постанов уряду РФ, які спрямовано на наведення порядку в оборонній промисловості. Одним із останніх став Закон РФ від 13.04.1998 р. “Про конверсію оборонної промисловості в РФ”. Цим законом встановлено правові основи та принципи державної політики у сфері проведення конверсії оборонної промисловості Росії, визначено права та обов’язки органів державної влади РФ у сфері державного регулювання та державної підтримки конверсії оборонної промисловості. На відміну від раніше прийнятого у 1992 р. закону з аналогічною назвою, у цьому законі більш чітко конкретизовано основні поняття, що характеризують конверсію, надано основи правового регулювання конверсії, наведено її цілі та основні принципи проведення, вказано, що є основою для проведення конверсії. Більш чітко визначено права та обов’язки державних органів влади з планування та виконання заходів конверсії, порядок їх взаємодії з підприємствами, що підлягають конверсії. Введено спеціальні статті “Фонди конверсії” та “Особливості реорганізації та приватизації організацій, що підлягають конверсії”, у яких більш детально розкриваються механізми фінансування заходів, що плануються. В окремому розділі надано гарантії соціального захисту робітників організацій, що підлягають конверсії, компенсації та пільги організаціям. Порівняно з попередньою редакцією закону перелік пільг є більш широким та деталізованим.

Цей закон проголосив, що основними принципами проведення конверсії є:

· збереження потенціалу оборонної промисловості на рівні, що забезпечує обороноздатність та безпеку РФ;

· відповідальність держави за соціально-економічні наслідки рішень, які вона приймає, про проведення конверсії;

· державна підтримка конверсії шляхом надання організаціям, що проводять конверсію, бюджетних коштів на зворотній і платній основі бюджетних асигнувань, державних гарантій, пріоритетного, за інших рівних умов, розміщення в організаціях державних замовлень на поставку продукції (робіт, послуг) для державних потреб, а також шляхом здійснення інших заходів;

· створення економічних умов для організацій, що проводять конверсію, з метою збереження та розвитку високих технологій для виробництва наукоємної, технологічно складної продукції цивільного призначення, конкурентоспроможної на внутрішньому та зовнішньому ринках.

Таким чином, прийнятий закон є досконалішим та наближенішим до реалій сьогодення. Можна лише сподіватися, що його буде виконано у більшому обсязі, ніж попередній. А виконати його у скрутних умовах кризового стану оборонної промисловості та усієї промисловості Росії буде дуже важко.

Зараз зацікавленим відомствам доводиться самим виступати ініціаторами рішень Президента й уряду з розвитку цивільнких наукоємних виробництв в “оборонці” саме для того, щоб зберегти необхідні обсяги виробництв, зберегти та відновити висококваліфіковані кадри й технологічні ланцюжки. Ці ініціативи створюють найсприятливіші умови для виробництва складних виробів подвійних та цивільних технологій, що порівнюються за своїм рівнем із найскладнішою військовою продукцією. Зберігається при цьому й можливість випускати новітню військову техніку, незважаючи на тяжкий стан з фінансуванням оборонного замовлення. Саме за рахунок опанування виробництва морських нафтогазових платформ рятується великий російський виробник атомних субмарин “Півнмашпідприємство”. Розвиток електронно-обчислювальної техніки в інтересах міністерства оборони йде у першу чергу на підставі технологій подвійного призначення. В галузі надвисокочастотних технологій нарощується випуск наукоємної цивільної продукції, що користується попитом і в РФ, і за її межами.

Як позитивний приклад конверсії можна назвати й роботу Державного підприємства Конструкторське бюро приладобудування (КБП) (м. Тула). Це бюро є провідним розробником та головним виконавцем замовлень Міністерства оборони цього спрямування. Воно пов’язує своє майбутнє із створенням техніки військового призначення і передусім високоточної зброї (комплекси протитанкових керованих ракет для всіх родів військ, гармати для бойових машин піхоти, комплекси артилерійського керованого озброєння “Краснополь” та “Китолов”, зенітно-ракетні комплекси ППО для Сухопутних військ, військ ППО і ВМФ та ін.).

Керівництво підприємства, не забуваючи про сьогодення, будує роботу з поглядом на перспективу, керуючись при цьому продуманою та обгрунтованою програмою дій. Мета реорганізації полягає у перетворенні КБП на комплексну диверсифіциковану фірму, що має високий ступінь стійкості та надійності, яка в частині військового виробництва найближчим часом уже здатна запропонувати російській армії цілу систему новітніх озброєнь для оснащення ланки батальйон-бригада.

В рамках конверсії освоєно випуск наукоємної цивільної продукції – медичних лазерних приладів, швейних машин, приводів для верстатів з програмним керуванням, проведено розробки у галузі біотехнології.

Але позитивних прикладів успішного проведення конверсії на підприємствах ОПК дуже мало. Більшість спроб переходу на продукцію цивільного призначення наштовхується на брак коштів, на невміння керівників підприємств працювати в нових ринкових умовах або на прямий саботаж чи байдужість чиновників різних рівнів державної влади.

Одним із підприємств, що зштовхнулося з такими труднощами, є науково-виробниче об’єднання “Техномаш”. На цьому НВО розробляли та виробляли автоматизовані системи, робототехніку, унікальні технології лиття, зварювання, нанесення покрить, імпульсного штампування, плазмові, лазерні та інші методи обробки, створювали нові матеріали, високоточне контрольне та випробувальне обладнання для космічної, авіаційної та інших видів промисловості, багатьох родів та видів Збройних сил. Нині НВО опинилося у скрутному становищі. Одна з причин – відсутність коштів у замовників. Друга – брак уваги керівних органів держави на пропозиції з боку підприємства щодо проведення конверсійних заходів.

Наприклад, на цьому підприємстві розроблено високоефективну технологію зміцнення металевих поверхонь, які після обробки мають підвищену зносостійкість, теплостійкість, мікротвердість та корозійну стійкість. Цю технологію можна застосовувати і для зміцнення та відновлення геометрії рейок, бандажів та колісних пар. Вона збільшує термін їх експлуатації у 1,5-2 рази, безпеку руху транспорту. Технологія ця безвідхідна, екологічно чиста. Розроблено автономний комплекс на базі дрезини. Середня швидкість зміцнення – 400-700 метрів на годину.

Подібних прикладів можна навести багато. На закордонних виставках розробки “Техномашу” отримують золоті медалі і гран-прі, до них проявляють зацікавленість у Франції, Китаї, Індії, ФРН, Фінляндії. А у самій Росії відповідь одна – немає коштів.

До негативного ж прикладу можна додати далекосхідні підприємства ОПК. Конверсія, на яку там дуже сподівалися, не принесла майже ніяких результатів. Продукція, яку стали виробляти за конверсійними планами, виявилася набагато дорожчою, ніж закордонна або аналогічна, що вироблялася на звичайних підприємствах. Собівартість продукції у сучасних російських ринкових відносинах стала для далекосхідної “оборонки” серйозним каменем спотикання на шляху до процвітання. Зіграла свою роль і відірваність регіональних конверсійних виробництв від сировини, що традиційно використовувалася, а також від ринків збуту продукції, що вироблялася. Транспортні тарифи зросли до неймовірних розмірів. Вартість перевезень майже дорівнюється розрахунковій рентабельній собівартості виготовленої продукції.

Додайте до цього вартість електроенергії, що на Далекому Сході разів у 15 вища, ніж у західних областях Росії, “північні” та “далекосхідні” коефіцієнти, що також виплачуються робітникам за виконане ними виробниче завдання. Так і утворюється та величезна собівартість не лише конверсійної, але й навіть основної оборонної продукції, що не вкладається ні в які економічні рамки. Крім того, цю продукцію треба ще відправити замовнику все тим же руйнівним транссибірським шляхом.

Розуміючи, що на центр особливо розраховувати не можна, далекосхідні “оборонщики” запропонували свою програму виходу із кризи. Вони пропонують зосередитися на випуску необхідних для Далекого Сходу пасажирських автобусів (документація та дослідні зразки на підприємстві “Амурмаш” уже готові та випробувані. Завод спроможний випускати до двох з половиною тисяч машин на рік). Верфі оборонних суднобудівних заводів переобладнано під випуск пасажирських та спеціальних суден, сухогрузів типу “ріка-море”, лісовозів, пакетовозів, траулерів. Перспективні розробки з випуску конверсійної продукції є і на авіаційному виробничому об’єднанні ім. Гагаріна, інших оборонних підприємствах регіону.

Згідно з програмою конверсії, “оборонщики” пропонують орієнтуватися головним чином на використання місцевої сировини та на далекосхідний ринок збуту продукції.

Але коли постало питання практичної реалізації запропонованої програми виходу із економічної кризи, потрібної підтримки з боку центру вона так і не отримала. Незважаючи на проголошені з самих високих трибун гасла про необхідність пошуку нестандартних рішень, чиновникам набагато зручніше йти уторованим ще у застійні часи шляхом. При цьому ніхто не хоче замислитися над тим, що відкритий консерватизм веде до очевидного абсурду. Тим самим далекосхідний регіон дедалі відокремлюється від центру. Далекосхідникам стає вигідніше мати справу з Кореєю, Японією, Китаєм і навіть з США, ніж з західними областями Росії.

Подібних прикладів можна навести ще дуже багато. Причини їх виникнення достатньо докладно висвітлено у цій статті. Всі вони ведуть до руйнування могутнього ОПК колишнього СРСР, і якщо не буде вжито рішучих заходів, то цей процес може стати незворотнім та привести до поганих наслідків.

Процеси, що відбуваються в ОПК Росії, певною мірою впливають на існування та розвиток ОПК України. Справа в тому, що, незважаючи на політичну незалежність кожної країни та прагнення до самостійності у виробництві військової продукції, все ж залишається багато технологічно взаємопов’язаних підприємств в обох країнах, що не можуть існувати одне без одного. Якщо зупиниться якесь підприємство в РФ, то це може негативно позначатися на стані промисловості в Україні. Отже, життя об’єктивно підштовхує наші країни на співробітництво як у виробництві цивільної продукції, так і продукції військового призначення. Таке співробітництво варто розширювати, тому що воно піде на користь обом країнам. Яскравими прикладами такого співробітництва є участь РФ та України в розробці військово-транспортного літака Ан-70, у міжнародному проекті “Морський старт” та інших.

Таким чином, у даній статті зроблено спробу здійснити невеличкий аналіз планів проведення та ходу конверсії і приватизації ОПК Росії. На деяких прикладах та цифрах показано, скільки помилок допущено у цих складних процесах. На наш погляд, у практиці розвитку та перебудови ОПК України теж є помилки. Тому слід більш глибоко використовувати уроки конверсії Росії для того, щоб зробити процес перетворень в Україні менш болісним та більш ефективним.