· загальною відсталістю державної інформаційної інфраструктури, яка не забезпечує повної, достовірної й оперативної підтримки осіб, які приймають рішення на різних рівнях управління економікою;

· відсутністю єдиної загальнодержавної науково-обгрунтованої концепції прийняття економічних рішень, яка б об’єднувала фрагментарні (на рівнях галузей, регіонів) макроекономічні показники функціонування економіки з відповідною подальшою диференціацією управлінських рішень;

· відсутністю єдиної науково-обгрунтованої стратегії взаємодії і взаємного впливу економічних, соціальних та інших чинників забезпечення національної безпеки України.

Подолання зазначених недоліків автори вбачають у створенні Державної системи підтримки прийняття управлінських рішень. У статті розглядається один з можливих шляхів побудови такої системи на основі Державної економіко-математичної моделі.

Мабуть таки найголовнішою з причин глибокої економічної кризи в Україні називають розрив народногосподарських зв’язків, які були налагоджені і відпрацьовані в рамках єдиної структури загальносоюзного народногосподарського комплексу. Ця теза протягом останніх кількох років стала лейтмотивом виступів як державних діячів усіх рівнів і всіх гілок влади, так і засобів масової інформації.

Однак з упевненістю можна стверджувати, що утворення незалежної держави українські керівники могли і повинні були сприймати як об’єктивну реальність відокремлення української економіки від єдиної економіки СРСР, передбачити загалом і можливі наслідки цього відокремлення в процесі переходу до ринкових відносин. Інша справа – заздалегідь визначитися в тому, як має відбутися це відокремлення (сама технологія цього дуже складного процесу), тобто, за якою послідовністю, в які терміни та якою мірою повинні скасовуватися старі і виникати (нароблятися) нові структури та механізми управління народним господарством України. Усього цього, як відомо, не було. Розрив України з іншими країнами колишнього Союзу відбувся без будь-якого, бодай хоч орієнтовного розрахунку того, що в Україні є, а що вона вимушена буде і на яких умовах придбавати за кордоном. А про якийсь детальний прогноз щодо можливих кроків (політичних, економічних, ідеологічних тощо) інших країн у відповідь на створення незалежної української держави і говорити нічого. На жаль, і в подальшому владні структури держави не демонстрували й понині не демонструють виваженого, науково-обгрунтованого підходу до вирішення зазначених проблем. Таким чином, головним винуватцем глибокого соціально-економічного падіння доцільно було б вважати кризу не самої економіки, а системи державного управління, наслідками якої стали негаразди у всіх сферах життєдіяльності країни.

Головна причина системної кризи, на наш погляд, полягає перш за все у відсутності національної ідеї, яка б об’єднувала всі прошарки суспільства, інфраструктуру соціально-економічних, політичних, культурних відносин та державні інститути управління і координації цих відносин в єдину систему. Досвід усієї новітньої історії існування незалежної України показав, що без національної ідеології (духовної, політичної, економічної), визначення національних цілей, пріоритетів і завдань ефективне управління державою є неможливим.

Розуміння цього обумовлює необхідність системного дослідження економіки держави, вимагає аналізу питань управління нею на різних рівнях ієрархії з метою забезпечення економічної безпеки країни як найбільш важливої складової безпеки національної. На жаль, з вирішенням цієї проблеми ми вже запізнилися на кілька років і подальше зволікання може призвести до ще більшого зростання соціально-економічної напруженості у суспільстві, зменшення шансів та погіршення умов щодо рівноправного входження України до міжнародної спільноти, або й взагалі до катастрофічних для існування української держави наслідків.

Запізнення обумовлено об’єктивними та деякими суб’єктивними чинниками, головними з яких є наступні:

· еклектичність укладу національної економіки, яка виявляється у наявності як старих, так і нових структурно-функціональних чинників;

· недостатній досвід управління економікою в умовах переходу до ринкових відносин, застосування традиційних для командної економіки, а тому не завжди коректних, методів управління;

· переслідування особами, які приймають управлінські рішення на всіх рівнях ієрархії економіки, часто не національних, а відомчих, кланових, вузькопартійних, нерідко навіть особистих інтересів і, внаслідок цього, фактична протидія їх будь-яким заходам щодо удосконалення управління економікою;

· нерозвиненість інформаційної інфраструктури тощо.

Наслідком цього є:

· нечіткість уявлення і формулювання державним керівництвом цілей і завдань національної економіки;

· об’єктивна неповнота знань управлінців про структурно-функціональну організацію економіки і зміст процесів, що в ній відбуваються, внаслідок неповноти, недостатньої вірогідності і несвоєчасності надходження, обробки та використання статистичної інформації про функціонування економіки;

· недосконалість і фрагментарність організації системи підтримки прийняття рішень, яка не забезпечує повною мірою урахування всіх взаємозв’язків і взаємного впливу економічних процесів, що відбуваються на рівнях галузей і регіонів.

Таке управління призводить до збільшення внутрішньої конфліктності економіки, тобто звужуються можливі діапазони її стабільного розвитку. Якщо ж до цього додати зовнішні системоруйнуючі чинники, що виникають унаслідок об’єктивних розбіжностей національних інтересів різних країн з інтересами України, то можливості досягнення Україною її національних цілей стають ефемерними.

Яким же уявляється вихід із ситуації, що склалася? На наш погляд, від розмов про реформи слід неодмінно переходити до їх реального здійснення на основі програмно-цільового управління і створення для цього Державної системи підтримки прийняття рішень (ДСПР).

Відповідно до принципів кібернетики, структура і характеристики ДСПР повинні адекватно відображати структурно-функціональні зміни об’єкта управління (економіки України) і реагувати на них таким чином, щоб забезпечити стабільний розвиток економіки. Для цього перш за все потрібно мати модель економіки. Адже в економіці, на глибоке переконання авторів, можливі тільки математичні модельні економічні експерименти, оскільки натурний експеримент в економіці – завжди унікальний, не має відтворювальної властивості, вимагає величезних і невиправданих матеріальних витрат, а його наслідки часто призводять до соціально-економічних потрясінь, подальшого зубожіння народу, виснаження природних ресурсів країни. Свідчення цього – уся новітня історія людства, передусім страшні трагедії, які пережила і продовжує переживати Україна в XX сторіччі. Отже, Державна економіко-математична модель (ДЕММ), на якій мають проводитися економічні експерименти, є найважливішим і найбільш дієвим інструментом системи підтримки прийняття рішень, спрямованих на забезпечення національної безпеки держави.

Проаналізуємо можливості застосування вітчизняного і зарубіжного досвіду моделювання в економіці.

Використовувати відомі вітчизняні моделі, що розроблені з урахуванням особливостей командно-адміністративної економіки для прийняття управлінських рішень у сучасних умовах, не тільки недоцільно, але й небезпечно з точки зору побудови економіки ринкового типу.

Використання ж зарубіжного досвіду управління економікою потребує певного критичного осмислення не тільки тому, що нерідко виникають сумніви щодо щирості “радників”, а й через те, що, як показує життя, цей досвід є не дуже ефективним для застосування в наших умовах з огляду на те, що:

· перехідна економіка України – це суміш укладів і тому характеризується нестаціонарністю з точки зору управління;

· рекомендації, що надаються Україні авторитетними міжнародними організаціями і провідними державами, отримані на моделях, що грунтуються на стабільній економіці, а отже, передбачають перебування її в благополуччі й гармонії. Для України це є принципово неприйнятним, оскільки для перехідної економіки неможливо побудувати лінеаризовану модель. Вона має бути тільки нелінійною і відображувати увесь спектр взаємопов’язаних, швидкоплинних економічних процесів.

Таким чином, висновок напрошується один: для створення ДЕММ, яка б відповідала специфіці структури і поведінки перехідної економіки України, потрібна розробка нового теоретичного і методологічного підходу, що надав би можливість успішно вирішувати завдання удосконалення системної організації та управління в економіці. Про це, до речі, неодноразово заявляв Президент України.

Застосування ДЕММ відкриває шлях до визначення й обгрунтування основних напрямів розвитку національної економіки з урахуванням таких основних чинників:

1) збалансованого розвитку економіки, який забезпечує системне вирішення всього потрібного комплексу заходів;

2) відповідності економіки вимогам, що обумовлені: характером і масштабом завдань, які вирішуються і зараз, і наприкінці періодів прогнозування; особливостями внутрішніх збуджувальних чинників у поточних ситуаціях, а також тих, що прогнозуються; ресурсними обмеженнями (людськими, матеріальними, природними, екологічними, інформаційними, енергетичними тощо); особливостями геополітичних факторів;

3) своєчасного виявлення нових напрямів розвитку національної економіки і, відповідно, точок стабілізації та зростання, які забезпечать у майбутньому її конкурентоспроможність у світовому економічному просторі;

4) своєчасного уточнення напрямів розвитку економіки відповідно до зміни стратегії та умов реалізації національних цілей України;

5) створення сприятливих умов для розвитку передових перспективних технологій.

Складний комплекс досліджень щодо обгрунтування національних цілей економіки країни обумовлює необхідність вирішення різноманітних наукових і практичних завдань, у процесі якого повинні розроблятися можливі сценарії розвитку соціально-політичних та економічних реалій в країні, світі, насамперед у найбільш важливих, з погляду національних інтересів України, регіонах світу. На цій основі має бути розроблена система єдиних початкових даних, необхідних для перспективних економічних, соціологічних, оборонних, екологічних та інших досліджень.

Головною метою цього напряму досліджень є теоретичне осмислення і формулювання варіантів завдань розвитку економіки країни, особливостей та умов вирішення їх у майбутньому, а також обгрунтування основних вимог до окремих сфер економіки з точки зору національних цілей та інтересів. Оскільки ці дослідження є основою для проведення подальших робіт, строки їх виконання обов’язково повинні випереджати дослідження в інших напрямах.

Подальша декомпозиція національних цілей економіки потребує обгрунтування і формулювання вимог до майбутнього стану економіки, під якими розумітимемо сукупність кількісних і якісних характеристик. Останні мають визначати необхідні рівні ефективності як нормованого до витрат ресурсів результату діяльності системи на певному інтервалі часу для вирішення основних економічних проблем, завдань управління та всебічного забезпечення. При цьому вимоги до характеристик майбутніх систем управління і забезпечення мають формулюватися вищим ешелоном влади у відповідності із запланованими показниками ефективності економіки.

Враховуючи національні цілі і стратегію їх досягнення, ефективність економіки доцільно оцінювати за значеннями загальносистемних (інтегральних) макроекономічних показників. Проте, окрім цих показників, що оцінюють стан економіки в цілому, для обгрунтування напрямів її розвитку необхідно також оцінювати результати вирішення комплексів завдань, які стоять перед усіма галузями, сферами і регіонами економіки, з обов’язковим урахуванням наявних ресурсів. Обмеженість ресурсозабезпечення ще більш ускладнює проблему, бо призводить до того, що управління економікою за умов непомірного засилля завдань є справою надто важкою – пошуком найраціональніших шляхів багатокритеріальної оптимізації.

Процес обгрунтування вимог до економіки повинен містити дві взаємопов’язані складові – методологічну і цільову. Методологічна полягає у тому, що в основі планування розвитку економіки має лежати програмний підхід з використанням організаційно-функціонального інструменту його реалізації у вигляді визначеної системи планування. Під програмою у даному випадку розуміється сукупність взаємопов’язаних і ресурсно підтриманих заходів, які забезпечують досягнення кінцевої мети етапу планування в інтервалі заданого часу. Цільова ж сторона процесу планування розвитку економіки відображає його кінцевий конкретний підсумок – створення збалансованої економіки, що оптимально поєднує різні за своїм призначенням структури, які реалізовують різні економічні завдання. Саме вона, цільова сторона суті планування економіки, має формулюватися у відповідній частині Програми розвитку України. В основу її закладаються національні цілі та інтереси держави, а також вимоги до національної стратегії шляхів їх реалізації (рис. 1).

Процес планування розвитку економіки повинен починатися з визначення її мети, яка пов’язується зі спектром загроз економічній безпеці країни. Отже, водночас має бути розроблена стратегія протистояння та усунення цих загроз.

На певному спектрі загроз, у відповідності з розробленою стратегією, визначаються потреби в ресурсах, що необхідні для вирішення поставлених завдань. Потреби порівнюються з наявністю, визначаються, таким чином, дефіцити. Останні ранжуються за ступенем пріоритетності в інтересах забезпечення програм національного розвитку. І нарешті, ці програми оцінюються зрівняльно з первісними цілями, що дає змогу визначити їх реалістичність, а отже, ступінь необхідності продовження робіт, коригування, або можливого навіть припинення.

Таким чином, процес планування розвитку економіки має загалом включати наступні глобальні розділи:

1) визначення цілей і завдань національної економіки, аналіз ресурсних можливостей їх реалізації;

2) визначення економічної стратегії, яку потрібно забезпечити і відстоювати в інтересах національної безпеки;

3) визначення збалансованої економічної політики, необхідної для реалізації цієї стратегії, а також розробка основи для ефективного управління ресурсами з урахуванням їх жорсткої обмеженості.

Після визначення національних цілей, оцінки загроз для національної економіки і формування національної економічної стратегії розробляються можливі варіанти організації і розвитку економіки, що за своїми потенційними можливостями, тобто в умовах функціонування ідеальних забезпечувальних підсистем, дають підстави для успішного вирішення всіх економічних завдань.

Єдиним засобом раціоналізації й оптималізації процесу планування розвитку національної економіки у відповідності з національними цілями і завданнями є включення ДЕММ у контури як економіки, так і надсистеми (тобто вищого ешелону влади), оскільки саме визначення і вчасне коригування національних цілей є, безперечно, найбільш пріоритетними.

Розглянемо структуру і функції ДСПР, яка пропонується авторами. До її складу мають входити такі модулі (рис. 2):

1) введення, контролю і дослідження вхідної статистичної інформації, її первинної обробки;

2) конструювання та адаптації моделей;

3) дослідження, селекції і композиції сконструйованих часткових моделей окремих процесів у єдину ДЕММ;

4) контролю та діагностування стану економіки;

5) вироблення множинності допустимих альтернативних рішень;

6) формування допустимих векторів управління за фазовим станом економіки;

7) інтерактивної взаємодії з органами державного управління економікою;

8) врахування впливу внутрішніх і зовнішніх збурень та обмежень;

9) створення і підтримки баз даних та банків знань, їх aдміністрування;

10) оцінки і врахування впливу розвитку економіки України на світовий економічний простір;

11) визначення і коригування цілей національної економіки, стратегії та завдань економічного розвитку України;

12) навчання і тренінгу керівників усіх рівнів управління.

Автори мають наразі у своєму розпорядженні технологію та інструментальні засоби, необхідні для розробки і створення більшості модулів ДСПР. Розроблений підхід дає можливість сконструювати адаптивну економетричну модель, що враховує нелінійний характер впливу параметрів на значення макроекономічних, отриманих за розрахунками, показників і сформувати на їх основі рекомендації, які можуть бути використані в системах підтримки прийняття рішень на різних рівнях ієрархії державного управління національною економікою.

Створення ДЕММ дає можливість проводити на ній у рамках ДСПР пасивні і активні модельні економічні експерименти.

Пасивний експеримент орієнтовано на дослідження сучасної економіки з урахуванням умов і вимог, які вже на сьогодні склалися. Тому основними завданнями пасивного експерименту є дослідження поточного вигляду економіки і короткостроковий прогноз її розвитку.

Активний же експеримент передбачає розробку вимог до економіки на перспективу. Саме його проведення вимагає вирішення завдань:

· перспективних цілей та національної економіки в цілому;

· перспективного планування будівництва та розвитку економіки;

· розробки програм перспективного будівництва і розвитку економіки;

· розробки економічних рішень та контролю за їх виконанням.

Взаємозв’язок і взаємозалежність пасивного й активного експериментів забезпечують постійний і послідовний перехід від цілей національної політики й стратегії економічного розвитку до визначення потреб суспільства і держави, формування економічної і соціально-політичної структури країни з урахуванням реальних ресурсних обмежень.

Головною позитивною ознакою пропонованого підходу є, на наш погляд, зняття обмежень, характерних для класичних економіко-математичних моделей.

Цей підхід створює об’єктивні передумови для організації підсистеми контролю поведінки і діагностування стану економіки, яка забезпечує пошук, локалізацію місць та ідентифікацію причин виникнення порушень нормального функціонування економіки, а також формулює вимоги до рівня інформатизації ДСПР. Крім того, отримана в результаті виконання контрольно-діагностичних процедур інформація є джерелом нових знань про економіку, що зменшує рівень її невизначеності і є основою для конструювання цілого сімейства моделей нижчих рівнів спільності. При цьому формуються об’єктивні умови для побудови погодженого сімейства моделей, які описують макро- і мікроекономічні процеси в економіці, що у підсумку дає можливість провести декомпозицію і погодження прийнятих управлінських рішень на всіх рівнях ієрархії державного управління.

Застосування підходу надає можливість переходу від статичних моделей, які “фотографують” стан економіки на певному етапі її функціонування, до динамічних моделей і (за рахунок оптимальної обробки даних) побудови такого сімейства моделей, де кожна наступна є більш досконалим породженням попередньої. Інакше кажучи, забезпечується можливість управління процесом конструювання моделі економіки з випередженням, що враховує задані характеристики точності, вірогідності і стійкості. Отримане сімейство моделей створить замкнутий контур управління “модель – орган управління – економіка – модель”. Це, у свою чергу, дає змогу здійснювати спостереження за динамікою поведінки економіки, змінами її структурно-функціональних зв’язків, змінами впливу зовнішніх чинників тощо, забезпечуючи завдяки цьому як відстежування, так і своєчасне виявлення можливих у майбутньому негативних тенденцій розвитку економіки та вибір найбільш прийнятних варіантів дій владних структур з оцінкою близьких і віддалених їх наслідків.

Отже, підбиваючи підсумки, можна зробити наступні висновки.

1. Результати моделювання теперішньої економіки України показали, що вона не має глобальної стійкості у всьому гіперпросторі показників її функціонування і параметрів управління – існують надто обмежений підпростір стійкого та значно більший підпростір нестійкого функціонування економіки.

2. У разі виходу більшості значень показників функціонування за межі підпростору стійкості та неусвідомлення цього факту структурами державного рівня економіка надалі не тільки деградуватиме, але й може прийти до стану хаосу.

3. Існування хоча й дуже обмеженого підпростору стійкого функціонування економіки свідчить про те, що, незважаючи на всі ті заходи, які були здійснені для її руйнування, економіка України ще має у своєму розпорядженні певні резерви, які дають можливість збалансувати її показники. Проте слід зазначити, що при збереженні нинішньої системи та алгоритмів управління спостерігається поступове зменшення гіперпростору стійкого функціонування економіки (за принципом “шагреневої шкіри”). Проведені дослідження є, на наш погляд, достатнім доказом необхідності здійснення реальних економічних реформ в Україні поки для цього ще є резерви, тобто поки ще не почалися незворотні процеси.

4. Проведення реформ вимагає:

· розробки економічної стратегії на основі загальнонаціональної політики;

· визначення поточного і перспективного станів економіки, які відповідають національним інтересам країни та орієнтовані на досягнення головної мети держави – забезпечення гідного життя українського народу.

Отже, для цього мають бути розроблені документи щодо стратегічного планування розвитку економіки з урахуванням близьких і віддалених перспектив. Реалізація цих планів повинна здійснюватися в межах Програми розвитку України, під якою, як стверджує аналітик М. Мойсеєв, розуміються “... плани виділення матеріальних і грошових ресурсів співвиконавцям комплексних робіт в обсягах, достатніх для вирішення поставлених перед ними завдань по досягненню загальної мети в задані строки”. Завершальним підсумком цих заходів має бути, на думку авторів, опублікування доповіді національного керівництва під умовною назвою “Про мету Програми розвитку національної економіки”.

Розробка економічних рішень і контроль за їх виконанням повинні базуватися на створенні механізмів прийняття рішень у бюджетній сфері країни. Це, у свою чергу, пов’язане з необхідністю врахування ресурсного забезпечення виконання запланованих економічних рішень, куди входить не тільки оцінка планів і програм у грошових одиницях, врахування інших критичних ресурсів (людських, матеріальних, природних, інформаційних, інтелектуальних тощо), a й достатнє фінансування, звітність і контроль за використанням усіх ресурсів в інтересах повної реалізації програми. Головним результатом цих робіт, на нашу думку, має бути документ, який би став надалі основою формування національної ідеї, об’єднання різних етносів держави в сучасну українську націю.

5. Організація системи управління національною економікою повинна забезпечити економічну безпеку країни, поняття якої вміщує можливість і готовність національного господарського комплексу країни забезпечити гідні умови людського розвитку, соціально-економічну та військово-політичну стабільність суспільства і держави, протистояти внутрішнім і зовнішнім загрозам. Економічна безпека, таким чином, є одним з головних елементів національної безпеки країни, яка характеризує такий стан соціальних інститутів, що забезпечує їхню ефективну діяльність стосовно підтримання оптимальних умов існування і розвитку особистості та суспільства в цілому.

6. Впровадження в систему державного управління ДЕММ вимагає принципово іншого підходу до організації як самого процесу управління, так і підготовки управлінських кадрів. Це означає, що вже сьогодні треба поступово розгортати роботи щодо адаптації керівників усіх рівнів управління до умов середовища ДСПР, головним модулем якої є ДЕММ.

7. З огляду на масштабність порушених проблем, автори усвідомлюють, що без залучення нових, молодих сил вирішити їх неможливо. Необхідно вже зараз почати формування національної школи підготовки фахівців державного управління, як це робиться в інших країнах, зокрема у Франції, де існує заклад ENA (Еколь Насіональ Адміністратіф), випускники якого нині займають практично всі ключові посади в органах національного державного управління країни.

8. Створення ДСПР забезпечить об’єктивні передумови для вирішення однієї з найбільш болісних для молодої української держави проблем – раціонального розподілу повноважень і обов’язків усіх гілок владних структур на всіх рівнях управління.

9. Універсальність запропонованого підходу надасть можливість тиражувати його методологічні і прикладні результати для використання у будь-яких країнах, передусім – з перехідною економікою. Це, у свою чергу, створить додаткове джерело прибутків держави.

Практична реалізація запропонованого підходу можлива лише за умов цілеспрямованої, створеної у рамках державних програм та на єдиній концептуальній і методологічній основі, організації виконання системних досліджень економіки України з подальшим використанням напрацювань і постійного удосконалення державних механізмів управління. Прикладами таких механізмів можна вважати розроблені в 60-х роках у США системи JOPS (Об’єднана система оперативного планування), JSPS (Об’єднана система стратегічного планування), PPBS (система “Планування-програмування-розробка бюджету”) тощо.

10. На сьогодні автори вже проводять модельні досліди з системного дослідження макроекономічних показників економіки України. Розроблено, зокрема:

· формальні методи та алгоритми структуризації економіки;

· методологію конструювання, аналізу та удосконалення адаптивних економетричних моделей;

· методи та алгоритми адаптивного індикаторного контролю макроекономічних показників і діагностування станів економіки.

Запропоновано також організацію системи управління перехідною економікою на основі адаптивної економетричної моделі. Розроблено методологію проведення модельних економічних експериментів, аналізу альтернативних рішень для обгрунтування і вибору векторів управління, реалізація яких забезпечує стійку поведінку економіки.