З цією подією здійснилася мрія кращих представників української інтелігенції про власну вищу наукову установу. То був логічний підсумок не лише прагнень до національного відродження, а й усього попереднього розвитку творчої думки на теренах нашої батьківщини.

Наукові традиції в Україні протягом другої половини XIX і початку XX століть плідно закладали відомі університети та численні наукові товариства. Але тільки після революційних подій 1917 року стало можливим поставити питання про національну Академію наук.

Створення Академії в Україні безпосередньо пов’язане з ім’ям видатного вченого, корифея світової науки Володимира Івановича Вернадського. Вже у вересні 1918 року очолювана ним Комісія по підготовці законопроекту про заснування Академії наук та розробці її статуту завершила свою роботу. А 14 листопада гетьман Павло Скоропадський затвердив Закон про заснування Української академії наук у Києві. Одночасно були призначені перші дійсні члени Академії. І, нарешті, 27 листопада 1918 року відбулося її установче Спільне зібрання або, за сучасним статутом, Загальні збори.

Це був винятково важливий момент в історії створення нашої Академії, і саме цю дату визнано нині точкою відліку в її біографії.

Збори таємним голосуванням одноголосно обрали Володимира Івановича Вернадського президентом Академії, а відомого сходознавця та славіста Агатангела Юхимовича Кримського її неодмінним секретарем. Поряд з цими іменами не можна не назвати, віддаючи належне їх заслугам, ще десятьох фундаторів Академії, її перших дійсних членів.

По Історично-філологічному відділу це Дмитро Іванович Багалій, Микола Іванович Петров і Степан Йосипович Смаль-Стоцький, по Фізико-математичному відділу – Микола Феофанович Кащенко, Степан Прокопович Тимошенко, Павло Антонович Тутковський, по Соціально-економічному відділу – Володимир Андрійович Косинський, Орест Іванович Левицький, Федір Васильович Тарановський і Михайло Іванович Туган-Барановський.

Їх імена навічно вписані в історію науки в Україні.

Та в умовах громадянської війни ставало дедалі важче налагоджувати академічну діяльність. У Києві постійно змінювалась влада, а з нею – і ставлення до Академії. Академікам і тим, хто працював разом з ними, доводилося постійно боротися не тільки за існування свого дітища та збереження демократичних традицій, а й за власне виживання. І тільки завдяки їхній самовідданості Академія вистояла.

Поступово масштаби її діяльності в 20-і роки розширилися, створювалась необхідна матеріальна база, персональний склад поповнювався новими членами.

З того часу Академія пройшла великий шлях від декількох установ, комітетів і комісій, у яких працювало лише 140 співробітників, до потужної мережі інститутів з широким фронтом фундаментальних досліджень, розвиненими дослідно-виробничою і конструкторською базами, багатотисячним колективом науковців.

Упродовж 80 років в Академії сформувалися десятки наукових шкіл з різних галузей знань, які очолювали найвидатніші вчені. Серед них математики Д.О. Граве, М.М. Крилов, М.М. Боголюбов, механіки С.П. Тимошенко, О.М. Динник, М.О. Лаврентьєв, фізики К.Д. Синельников, О.І. Лейпунський і Л.В. Шубников, астроном М.П. Барабашов, геолог П.А. Тутковський, хіміки Л.В. Писаржевський, О.І. Бродський, А.В. Думанський, біологи і медики Д.К. Заболотний, О.О. Богомолець, О.В. Палладін, В.П. Філатов, І.І. Шмальгаузен. Провідне місце в світовій науці посідають українські школи зварювання Є.О. Патона і кібернетики В.М. Глушкова.

Широко знані й академічні школи в галузі соціологічних і гуманітарних наук. Їх засновниками були економісти М.В. Птуха і К.Г. Воблий, правознавець В.М. Корецький, історики М.С. Грушевський, Д.І. Багалій, М.П. Василенко, Д.І. Яворницький, сходознавець А.Ю. Кримський, археологи П.П. Єфименко і С.М. Бібіков, мовознавець Л.А. Булаховський, літературознавці С.О. Єфремов і О.І. Білецький.

Можна з впевненістю стверджувати, що саме провідні наукові школи є найбільш характерною ознакою академічної науки. Це її основний здобуток і, водночас, той фундамент, винятково на якому вона може існувати. Підкреслюю це тому, що збереження і розвиток наукових шкіл за будь-яких умов було головним історичним завданням Академії, найпершим пріоритетом в її діяльності. Це наш святий обов’язок і зараз.

Ми по праву можемо пишатися тими визначними досягненнями, якими вчені Академії збагатили вітчизняну і світову науку, їх повний перелік тут, зрозуміло, неможливий. Зверну вашу увагу лише на окремі свідчення винятково високого рівня наукового пошуку.

Перш за все, слід згадати, що саме українськими вченими започатковувався розвиток цілого ряду нових сучасних напрямів науки. Серед них, зокрема, нелінійна механіка та механіка композиційних матеріалів, молекулярна спектроскопія, фізика екситонних станів, квантова механіка дисипативних систем, електронна хімія та електрохімія неводних розчинів.

Важливим внеском у розвиток науки стали розроблені ученими Академії теорія квазіконформних відображень, теорія тиску гірських порід, теорія глибинного неорганічного походження нафти і газу, електронна теорія каталізу, фітогормональна теорія тропизмів.

У скарбниці творчих досягнень Академії понад 90 відсотків усіх наукових відкриттів, зроблених в Україні. У фізиці це, зокрема, надпровідники II роду та квантова дифузія в кристалах, у хімії – фосфазореакція та новий клас хімічних речовин, так звані фосфазосполуки, у біології – вибіркова хімічна чутливість іонних каналів холінорецепторів нейронів.

До найбільш значних результатів слід віднести здійснення вперше в колишньому СРСР штучної ядерної реакції – розщеплення ядра атома літію, одержання “важкої” води, створення першого вітчизняного імпульсного трикоординатного радіолокатора, встановлення можливості прямого термоемісійного перетворення теплової енергії на електричну, з’ясування механізму функціонування мембрани нервової клітини, отримання вперше в світі високоактивного антибіотика рослинного походження.

Саме в Україні, в Академії наук з’явилася перша в континентальній Європі електронна обчислювальна машина. Наші вчені розробили теорію цифрових автоматів, що стала науковою основою створення електронно-обчислювальних машин нового покоління, започаткували розвиток кібернетики та інформатики.

Ще у довоєнні роки зусиллями українських учених було здійснено високопродуктивне зварювання під флюсом, а в повоєнні – закладено основи порошкової металургії, електрошлакової технології, промислового синтезу штучних алмазів. З того часу Академія стала визнаним центром матеріалознавства. Світовий пріоритет, зокрема, мають численні результати досліджень з одержання матеріалів з унікальними властивостями, створення принципово нових методів їх обробки.

Наші вчені й зараз підтверджують свої чільні позиції у світовій науці з багатьох сучасних напрямів математики, механіки, теоретичної та експериментальної фізики, астрономії і радіоастрономії, хімії і біології.

Окремо хотів би спинитися на долі соціальних і гуманітарних наук.

Уже в перші роки існування в Академії розгорнулися грунтовні наукові дослідження з історії України, археології, мовознавства, фольклору, мистецтвознавства. Почали повноцінно формуватися такі напрями, як демографія та правознавство.

Разом з тим наприкінці 20-х і, особливо, в 30-і роки ці науки зазнали чимало великих втрат. Безумовно, політизація всього суспільного життя, гоніння на цілі наукові напрями, репресії серед учених украй негативно впливали в цей час на всю Академію та науку в цілому. Досить згадати процес “Спілки визволення України”, безглузде цькування генетики та упередженість щодо кібернетики.

Але ідеологічне втручання у творчий процес особливо уразливо позначалося на суспільних науках. Тривалий час в них панували, переважно, далекі від об’єктивного аналізу дійсності догмати.

І все ж, навіть за таких умов науковці Академії мали певні здобутки й у сфері гуманітарних наук. Широким фронтом, зокрема, у післявоєнні роки розгорнулися дослідження з української мови. Були відроджені дослідження з філософії та правознавства. Виконувалась велика і благородна справа – доведення до широкого читацького загалу спадщини класиків української літератури. Скарбниця світової культури поповнилася унікальними знахідками археологів.

В останні роки і, особливо, з набуттям Україною незалежності гуманітарні і соціальні дослідження дістали в Академії дійсно пріоритетний розвиток. Основні зусилля економістів, правознавців, соціологів сконцентрувались на розробці наукових основ економічних реформ, конституційних засад, структурно-інвестиційної та інноваційної політики України.

Історики, археологи, етнографи доклали значних зусиль у дослідженні матеріальних та духовних пам’яток минулого, створенні нової концепції історичного і етнічного розвитку українського народу. Велика увага приділяється розробці проблем народознавства, сходознавства, міжнаціональних відносин тощо.

На цей час у галузі соціогуманітарних наук вже практично сформовано самодостатню для суверенної держави мережу наукових установ. І, безумовно, подальший розвиток цих наук, посилення їх впливу на розв’язання політичних, економічних і соціальних проблем, на збагачення духовної культури має залишатися винятково важливим пріоритетом Академії.

Характерною ознакою діяльності нашої Академії, її пріоритетним завданням в усі часи було наближення науки до практичних потреб, посилення її впливу на прогресивні перетворення у народному господарстві.

Активну роботу в цьому напрямі проводила створена вже у 1919 році на чолі з В.І. Вернадським Комісія для вивчення природних багатств України. Було, зокрема, систематизовано відомості про запаси і властивості корисних копалин і будівельних матеріалів, започатковано необхідні для відбудови геофізичні та гідрогеологічні дослідження.

Великого практичного значення в ті часи набули результати досліджень з проблеми втоми заліза в старих шахтах, перше ботаніко-географічне районування України.

Індустріалізація народного господарства, необхідність підвищення технічного рівня виробництва призвели в 30-і роки до значно більшої ефективності наукових досліджень. В Академії вперше застосовується комплексна розробка науково-технічних проблем зусиллями одночасно кількох інститутів. Наука допомагала інтенсифікувати процеси в металургійному та хімічному виробництвах, розширювати практичні можливості будівельної механіки, створювати надійну шахтну техніку, підвищувати врожайність сільськогосподарських культур.

Найбільш помітне місце в діяльності Академії питання зміцнення зв’язків науки з виробництвом посіли починаючи з 60-х років. Цьому значною мірою сприяло створення унікальної для академічної науки - і не тільки на теренах СРСР - дослідно-виробничої бази. Завдяки їй наукові установи могли пропонувати розробки з високим рівнем завершеності. Вона відіграла значну роль у започаткуванні та розвитку ряду наукоємних галузей виробництва.

Вагомий внесок у підвищення ефективності досліджень дало створення на початку 70-х років регіональних наукових центрів Академії. Їх головним завданням було та залишається й тепер об’єднання зусиль усього наукового потенціалу для вирішення найбільш актуальних соціально-економічних і науково-технічних проблем регіонів України.

Багато з ініціатив нашої Академії дістали схвалення наукової громадськості, були підтримані прогресивними представниками промисловості. Серед них – розвиток цілеспрямованих фундаментальних досліджень та створення на їх основі принципово нових високих технологій, запровадження нових форм зв’язків науки з виробництвом, таких як, наприклад, інженерні центри, міжгалузеві науково-технічні комплекси.

Зрозуміло, нині ринкові відносини потребують відпрацювання нових підходів для впровадження розробок наших установ. І Академія в останні роки активно працює в цьому напрямі, використовуючи, до речі, й багато чого з накопиченого раніше досвіду.

Особлива увага приділяється тим високотехнологічним і конкурентоздатним проектам, які можуть бути реалізовані в Україні в стислі строки з відчутним економічним ефектом.

Справжнє значення цих надбань довели науковці в роки Великої Вітчизняної війни, яка стала суворою перевіркою творчих сил науки.

У важких умовах наближення фронту та евакуації вчені Академії не припиняли досліджень, переорієнтувавши значну їх частину на забезпечення потреб фронту.

Вже в перші місяці війни розроблений українськими вченими трикоординатний радіолокатор був використаний у системі протиповітряної оборони Москви. Автоматичне зварювання під флюсом корпусів танків, артилерійських систем, авіабомб дало змогу істотно поліпшити їх бойові якості, вперше в світі поставити їх виробництво “на потік”. Впроваджена на 16 заводах країни технологія розкислювання й легування броньових сталей знизила брак з 42 до 2 відсотків. Важливе значення мали винайдені нашими науковцями методи знесірчення нафти, переробки відходів крекінгу на дешеве моторне паливо, виробництва швидкодіючого надміцного бетону. Вагомий внесок зробили вчені Академії у вирішення проблем ефективного лікування поранених, запобігання інфекційним хворобам та епідеміям. Велику пропагандистську роботу на фронті і в тилу вели вчені-суспільствознавці.

Окрему сторінку в історії та сьогоденні Академії займає її участь у подоланні тяжких наслідків аварії на Чорнобильській атомній станції. Трагічний 86-й рік також був суворою перевіркою нашого наукового потенціалу.

Необхідно підкреслити, що ще задовго до катастрофи Академія рішуче виступила проти спорудження Чорнобильської станції, попереджала керівництво колишнього СРСР про існуючу небезпеку. Але ці застереження були проігноровані.

З першого дня аварії практично для всіх учених Академії відповідного профілю почалася цілодобова вахта. Дослідження проводилися як у десятках інститутів, так і безпосередньо в зоні аварії на зруйнованому четвертому блоці.

У стислі строки завдяки героїчним, без будь-якого перебільшення, зусиллям наших науковців вдалося встановити рівень радіації біля розвалу реактора, розв’язати проблему пилопригнічення на території зони, здійснити необхідну обробку питної води на водоочисних спорудах. Було налагоджено дозиметричний контроль за продуктами харчування, запропоновано низку сорбентів для виведення радіонуклідів з організму людини.

І зараз Академія продовжує здійснювати великий обсяг робіт, пов’язаних із надійним контролем за процесами у зруйнованому реакторі, його перетворенням на екологічно безпечний об’єкт, екологічним оздоровленням природного середовища, медико-біологічними аспектами наслідків аварії. Важливе значення мало видання збірника документів і матеріалів “Чорнобильська трагедія”.

Визначаючи власні пріоритети та власний шлях розвитку, наша Академія за всіх часів приділяла велику увагу співробітництву з іншими академіями наук, налагодженню міжнародних наукових зв’язків.

Ділові контакти з Російською академією наук були встановлені, як відомо, відразу після заснування Української Академії наук та набули плідного розвитку, який продовжується й тепер. Великої подяки заслуговує та украй важлива та безкорисна допомога, яку АН СРСР надавала свого часу для розбудови в Україні наукових шкіл, зокрема, відомої харківської школи з фізики.

За всіх часів Академія використовувала всі можливості для інтеграції своїх учених у світове наукове співтовариство. І слід зазначити, що починаючи з повоєнних років зв’язки з колегами із зарубіжних країн, міжнародними науковими організаціями постійно розширювались. Особливого розвитку вони набули в останні роки, коли зникли відомі бюрократичні, а подекуди й ідеологічні перепони.

Нашою історичною традицією є також тісне співробітництво з вищою школою. Провідні наукові школи Академії завжди активно залучали до себе вузівський потенціал. Є й чимало прикладів взаємного кадрового збагачення. За всіх часів спільно вирішувалося найважливіше завдання – підготовка кваліфікованих фахівців. Досить нагадати, що, наприклад, у післявоєнний період тільки в київських державному університеті ім. Т.Шевченка і медичному інституті постійно працювало за сумісництвом понад 30 членів Академії. Загальновідома й плідна співпраця з Київським політехнічним інститутом.

В останні роки Академія та Міністерство освіти широко використовують нові форми співробітництва – спільні наукові інститути, науково-навчальні та учбові заклади. Подальша інтеграція науки в Академії та у вищій школі є винятково важливим завданням. Це, зокрема, є одним із ефективних засобів залучення до Академії талановитої молоді, подолання тим самим найбільш гострої для нас проблеми.

Вагомою ознакою перших семи років незалежної України стало суттєве розширення академічного сектора науки. І Національна академія наук, як вища наукова організація країни, докладає значних зусиль для плідного співробітництва з державними галузевими академіями – аграрних, медичних, правових, педагогічних наук та мистецтв. З цією метою, зокрема, створена та працює Рада президентів академій наук. Ми сподіваємося й на розгортання найближчим часом також ефективної роботи Ради з координації фундаментальних досліджень в Україні.

Великого значення ми надаємо тісній співпраці з Міністерством у справах науки і технологій, посиленню його ролі у забезпеченні технологічного переозброєння виробництва.

Завершуючи цей стислий нарис, що охоплює період від дня народження Академії до її сьогодення, я хотів би підкреслити виняткове значення того, що утворення Академії в 1918 році взяла на себе Українська держава, а не суто громадське об’єднання вчених. І, головне, що при цьому була прийнята концепція В.І. Вернадського, за якою Академія мала проводити дослідження з усього комплексу суспільних, природничих і технічних наук, мати для цього власні наукові інститути.

Це найкращим чином відповідало інтересам розвитку самої науки, національним потребам України і дало змогу залучити до роботи в Академії найкращі наукові сили. Сьогодні можна з впевненістю стверджувати, що доцільність існування нашої Академії як спільноти вчених і як об’єднання науково-дослідних інститутів випробувана часом.

Підкреслюю це тому, що інколи з боку деяких радикально налаштованих реформаторів ще й досі лунають пропозиції такого змісту: Академію треба перетворити на, так би мовити, “клуб учених”, а фундаментальні дослідження зосередити в університетах, “як у всьому цивілізованому світі”.

Глибоко переконаний, що такі надто революційні заходи не здатні змінити небезпечну тенденцію послаблення наукового розвитку України. А в умовах загальної нестабільності вони призведуть до нищівних втрат у науковій сфері.

Безперечно, структура нашої Академії потребує вдосконалення. Треба щоб вона була більш гнучкою і більш пристосованою до умов ринкової економіки. Значно тіснішою має стати інтеграція академічних і вузівських секторів науки, про що вже йшлося. Але я глибоко переконаний у необхідності збереження основних принципів організації науки в Національній академії наук, вироблених ще 80 років тому, збереження академічних традицій, які були при цьому закладені та зберігалися і розвивалися весь цей час.

І ще про одне. Хочу нагадати, що вже наступного дня, після установчих зборів нашої Академії, її перший президент В.І. Вернадський виступив із заявою про вихід з кадетської партії і з її центрального комітету. Цей крок він мотивував тим, що вважав свою роботу в Академії наук несумісною з партійною діяльністю. І весь наш наступний досвід переконливо довів, що Академія має бути вільною від ідеологічного втручання, політичного або кон’юнктурного тиску владних структур. Її діяльність має грунтуватись на загальнолюдських надпартійних цінностях, відданості своїй справі та народу України.

Безумовно, в житті Академії як і всього народу були різні періоди, світлі і темні. Її 80-річна історія – це не тільки наукові здобутки, але й подолання тих величезних труднощів й лихоліть, що випадали на долю Вітчизни. Головне, за всіх часів і умов учені Академії робили велику і важливу справу заради розвитку науки, науково-технічного прогресу, підвищення добробуту свого народу. Це був шлях, сповнений постійного творчого пошуку, подвижницької праці вчених.