Стратегічним напрямом у цьому питанні, як визначено в Державній програмі будівництва та розвитку Збройних Сил України на період до 2005 р., затвердженій Президентом України, є системні заходи з підвищення якісних параметрів, що визначають нове обличчя армії і флоту. Найважливішими з цих заходів, на наш погляд, є оптимізація чисельного складу, структури і засобів комплектування армії та флоту, формування нової системи ціннісних орієнтацій усіх категорій військовослужбовців, подальша демократизація і гуманізація внутрішньоармійських відносин, створення сучасної системи підготовки та перепідготовки кадрів, звільнення військ від функцій, що їм не властиві.

Разом з тим у будь-якій системі є основний елемент, який не тільки визначає її сутнісні характеристики, а й прямо чи опосередковано впливає на функціонування інших елементів. На нашу думку, про що, до речі, свідчить і світовий досвід, такою основою є система комплектування Збройних Сил особовим складом, реформування якої здатне позитивно вплинути на реалізацію інших з наведених заходів та стимулювати загальний процес трансформації.

Ще за часів Радянської Армії, в роки перебудови та соціально-політичної кризи, що призвела до розпаду СРСР, гасло про реформування Збройних Сил через перехід до професійної системи комплектування набуло широкої популярності в громадській свідомості. Це сталося і завдяки активній підтримці засобів масової інформації та певних соціальних сил, що набирали політичної ваги.

Усе це значною мірою сприяло тому, що перші законодавчі акти з військових питань, які були прийняті Верховною Радою України в умовах державної незалежності, декларували будівництво Збройних Сил на змішаних, кадрово-професійних засадах. Починаючи з серпня 1991 р., було прийнято низку законодавчих актів, що стали правовою базою для створення Збройних Сил України. У цей пакет, крім Постанови Верховної Ради України від 24 серпня 1991 р. “Про військові формування на Україні”, увійшли й інші законодавчі акти, які визначали принципи комплектування Збройних Сил та порядок проходження військової служби. Серед них передусім відзначимо “Концепцію оборони та будівництва Збройних Сил України” (схвалена Постановою Верховної Ради України від 11 жовтня 1991 р.), а також закони України: “Про оборону України”, “Про Збройні Сили України”, “Про загальний військовий обов’язок і військову службу”, “Про альтернативну (невійськову) службу”; тимчасові положення: “Про проходження військової служби особами офіцерського складу”, “Про проходження військової служби прапорщиками і мічманами”, “Про проходження військової служби солдатами, матросами, сержантами і старшинами” (усі затверджено Указом Президента України від 13 травня 1993 р. № 174/93). Слід зазначити, що у статті 3 першого з цих документів – “Концепції оборони та будівництва Збройних Сил України” – на першій позиції визначено принцип комплектування в добровільному порядку – за контрактом.

На жаль, подальші події засвідчили, що детального опрацювання питань реформування системи комплектування Збройних Сил та організації військової служби за контрактом зроблено не було: при розробці правових актів регламентації військової служби українські законодавці більше орієнтувалися на актуальні гасла, ніж на думку експертів з числа військових аналітиків та вчених. Унаслідок цього деякі з зазначених документів пізніше було перероблено, а деякі вже протягом п’яти років так і залишаються “тимчасовими”. Проте, незважаючи на певні зміни порівняно з 1991 р., Збройні Сили України нині комплектуються на основі загального військового обов’язку (що визначено законом) та змішаним кадрово-призовним і контрактним принципами. За кадровим принципом Збройні Сили комплектуються офіцерами та прапорщиками, за призовом - солдатами та сержантами строкової служби, за контрактом (або, як кажуть, на “професійних засадах”) також солдатами та сержантами. Однак “професійні солдати” сьогодні складають усього близько 20% загальної чисельності солдатів і сержантів української армії, що не дає підстав для висновку про впровадження у Збройних Силах України змішаної системи комплектування.

Така “невпевненість” чинного законодавства та відсутність дійових механізмів його безумовного впровадження, ускладнення соціально-економічної ситуації в державі, трансформація системи суспільних цінностей та орієнтацій породжують численні та складні проблеми функціонування армії та флоту. Головна з них полягає в розбіжності між декларованим принципом загального військового обов’язку (в його буденному розумінні) й реальним станом справ. Так, сьогодні лише 11,5% молодих людей від загальної кількості військовозобов’язаних служить у Збройних Силах. Це не лише підриває довіру до фундаментальних принципів функціонування держави, а й веде до розшарування суспільства, підвищення рівня соціальної напруги. Наслідком такого стану справ є зростання протягом останніх років кількості ухилень від військової служби з 3,5% у 1994 р. до 5,7% у 1996 р. (у 1997 р. кількість ухилень зменшилася до 4,8%).

Також невпинно знижується якість призовного контингенту. Так, за останні п’ять років суттєво, з 82,8% до 64%, зменшилася кількість призовників, які мають середню освіту. Серед тих, хто призивається до лав Збройних Сил останніми роками, майже 30 тис. чоловік кожного призову мають неповну середню освіту, а близько півтори тисячі – не мають і такої . За даними Науково-дослідного інституту військової медицини, менше третини загальної кількості призовників за станом здоров’я не відповідають тим вимогам, які висуваються до військовиків строкової служби за світовими стандартами. “Вхідний” контроль молодого поповнення, яке кожні півроку приходить до військових частин, організований командирами, свідчить, що сьогодні серед тих, хто після одно- чи двомісячної підготовки повинен взяти до рук зброю і стати на варту, близько 4% – наркомани, 30% – вживали наркотики, майже 4% мають судимість або перебувають на обліку в міліції.

У військовому будівництві фактично на принципах призову рядового та сержантського складу виникають іноді парадоксальні ситуації. З одного боку, серед військовослужбовців строкової служби не вистачає кадрів з відповідним рівнем морально-психологічних, фізичних та інтелектуальних якостей, з другого – спостерігається тенденція до конкурсної основи призову в деяких регіонах України, особливо в сільській місцевості, через підвищення рівня безробіття, низький матеріальний добробут у багатьох сім’ях.

Саме тому можна зрозуміти багатьох кадрових військових та певну частину цивільного населення, які сподіваються на швидке вирішення цих та інших армійських проблем за рахунок повного переходу на контрактну систему комплектування рядовим і сержантським складом, створення професійних Збройних Сил. Зокрема, за результатами військово-соціологічних досліджень, 80,5% кадрових військовослужбовців вважають, що перехід на контрактну систему комплектування Збройних Сил України солдатами та сержантами змінить на краще ситуацію з укомплектованістю військ (сил), забезпечить чіткішу мотивацію військовослужбовців до сумлінного виконання своїх обов’язків. Це, на думку опитаних, сприятиме підвищенню рівня професіоналізму армії та флоту, докорінно змінить характер служби і атмосферу армійського життя, зміцнить військову дисципліну, покращить взаємини серед військовослужбовців, морально-психологічний клімат у військових колективах і врешті-решт забезпечить престижність військової служби.

Водночас кадрові військовослужбовці й прихильники служби за контрактом з числа цивільного населення у тлумаченні терміну “служба за контрактом” мають певні розбіжності. Цивільні – прихильники комплектування Збройних Сил так би мовити за “американською моделлю”: до армії на посади солдатів і сержантів ідуть непідготовлені особи, які повну фахову військову підготовку отримують уже після підписання контракту. На думку кадрових військових, професійні солдати і сержанти – особи, які пройшли військову підготовку під час строкової служби. Питання ж, де ці люди повинні проходити строкову військову службу, якщо армія буде повністю професійною, на жаль, залишається без відповіді.

Загалом прибічники служби за контрактом найчастіше посилаються на світову тенденцію до професіоналізації армій. Нині повністю професійні армії мають понад п’ятдесят держав світу (див. додаток). Серед них – високорозвинуті країни (Сполучені Штати Америки, Канада, Австралія, Японія, Великобританія тощо), й ті, що мають досить низький економічний потенціал (Індія, Пакистан, Нігерія, Філіппіни). Відрізняються ці армії чисельністю, обсягом фінансування тощо. Слід зазначити, що майже 80 держав продовжують комплектувати свої збройні сили за призовом, 4 – мають змішану систему, а швейцарці залишаються прихильниками міліційної системи комплектування збройних сил.

Причин появи тенденції переходу до контрактного принципу комплектування, на наш погляд, кілька. Головна з них полягає в тому, що сучасна воєнно-політична обстановка, активна миротворча діяльність міжнародних організацій та воєнно-політичних союзів щодо локалізації, деескалації та припинення воєнних конфліктів значно зменшують імовірність розв’язання світової війни. Проте динаміка світових економічних і політичних процесів, відсутність стабільності в деяких регіонах є достатнім підґрунтям для виникнення воєнних конфліктів різної інтенсивності. Такі процеси відбуваються нині. Однак воєнний шлях розв’язання протиборств (Ірак, Югославія) був успішним не завдяки великим за кількістю особового складу арміям, а мобільним, добре підготовленим збройним формуванням. І навпаки, воєнна поразка Росії у чеченському конфлікті продемонструвала хибність деяких фундаментальних принципів, на яких сьогодні будується життєдіяльність мільйонної фактично призовної російської армії. Саме після перших поразок у Чечні, військово-політичне керівництво Росії прийняло рішення про масове використання у зоні бойових дій контрактників, а пізніше, у травні 1996 р. – про повний перехід до формування своїх Збройних сил на професійних засадах. Цікаво, що це передбачається виконати менше, ніж за чотири роки – до 2000 р.

Слід підкреслити, по-перше, що, крім комплектування на призовному та контрактному принципах, є й інші, які колись були властиві Збройним силам Радянського Союзу.

По-друге, перехід до того чи іншого принципу комплектування – це досить складний і тривалий процес, що вимагає значних теоретичних розробок і організаційних заходів.

По-третє, є низка країн, серед яких, на наш погляд, найцікавіші з точки зору досвіду військового будівництва, ролі та місця збройних сил у суспільстві є Туреччина та Німеччина. Вони поки що не планують відмовлятися від призовного принципу комплектування, вважаючи, що він не вичерпав свого потенціалу позитивного впливу на життєдіяльність суспільства.

Набутий досвід свідчить, що переходу армій до проведення набору на військову службу в добровільному порядку – за контрактом – завжди передував підготовчий етап. Наприклад, у США ці питання було опрацьовано протягом чотирьох років спеціально створеною президентською комісією під керівництвом колишнього міністра оборони Томаса Гейтса. Цю комісію і кілька аналітичних груп, які готували концепцію та необхідні теоретичні розробки, було створено в березні 1969 р., а нова система добровільного найму почала діяти у США з 1 липня 1973 р. Це дозволило всебічно вивчити великий комплекс проблем і визначити шляхи їхнього практичного вирішення. Та попри все перші кроки були настільки невдалими, що американські фахівці назвали цей період “катастрофою 70-х років”. У цілому, щоб реалізувати поставлену мету, Сполученим Штатам знадобилося майже п’ятнадцять років. І це незважаючи на те, що комплектування збройних сил на добровільній основі – давня американська традиція.

Нині за чинним американським законодавством на добровільну військову службу приймаються придатні за станом здоров’я та загальним розвитком громадяни США – чоловіки віком з 17 (жінки з 18) до 35 років (у Сухопутних військах з 17 до 34 років, ВПС – 17-27 років, ВМС – 17-35 років, у корпусі морської піхоти – 17-28 років). Особи віком до 18 років повинні мати письмовий дозвіл батьків або опікунів. Відбір кандидатів здійснюється протягом усього року у пунктах вербовки, що розташовані на всій території країни спеціально підготовленими сержантами-вербувальниками. У їхній роботі важливе значення надається прямим контактам і листуванню. За статистичними даними, для того щоб завербувати одного добровольця, необхідно підтримувати контакти з 24 кандидатами. Тому для укладання необхідної кількості контрактів близько 20 тис. вербувальників змушені кожного року працювати майже зі всією молоддю країни.

Успішний набір добровольців (а їх щорічно потрібно близько 180-200 тис. чоловік) на військову службу є не тільки результатом діяльності пунктів вербовки, яких налічується майже 2200, а й передусім продуманої та активної військово-професійної орієнтації молоді. Це – складний комплекс заходів, які забезпечують найкращі умови для комплектації збройних сил молодими воїнами відповідно до їхніх бажань, здібностей, нахилів і, звичайно, з урахуванням потреб армії та флоту.

Зазначимо, що шляхи та способи орієнтації молоді до військової служби у кожній країні мають свої особливості, головні підходи до вирішення цього питання мають багато спільних рис. Система термінальних та інструментальних цінностей, пов’язаних із вступом молоді на військову службу, в західних країнах формувалася не стихійно. Вона була теоретично розроблена, пройшла перевірку практикою й отримала офіційне визнання. На основі цієї системи цінностей вдалося цілеспрямовано сформувати мотивацію вступу молоді на військову службу через підвищення її авторитету та впровадження стратегії “подвійного ринку”. По суті, це була добре обгрунтована система найближчих і подальших життєвих перспектив для молодих людей у ринкових умовах.

Важливим мотивом завжди був і є досить високий рівень матеріальної забезпеченості та соціального захисту військовослужбовців. При розробці принципів фінансування на утримання особового складу враховувалися й такі аспекти, як рівень заробітної платні в цивільному секторі, стимули укладання повторного контракту з точки зору ефективності/вартості, визначення об’єктивних критеріїв оцінки службової діяльності тощо. Сьогодні грошове забезпечення військовослужбовців – гнучка система, яка враховує не тільки тривалість служби та військове звання, а й ініціативу у службовій діяльності, професіоналізм, знання іноземних мов, службу в умовах, що пов’язані з підвищеним ризиком для життя. Загалом різниця в окладі при однаковій вислузі та посаді може сягати до 50%. Але військова служба – це можливість отримати не тільки високе грошове утримання чи надбавки до окладу, а й компенсацію за наймання житла, грошову допомогу, а також пенсійне забезпечення. Військовослужбовцям і членам їхніх сімей надаються пільги на медичне та інше обслуговування.

Поступово система мотивів вступу на військову службу у США цілеспрямовано трансформувалася. Військове керівництво пропонує рекрутам широкий спектр корисних у цивільному житті спеціальностей та прагне того, щоб вони отримували задоволення від своєї служби. Молодь, на думку керівництва збройних сил, іде в армію для того, щоб присвятити себе служінню батьківщині та військовій службі. Тому все, що не пов’язано з військовою справою (прибирання казарм, території військових баз, приготування їжі тощо) – обов’язки цивільного персоналу. Здійснюється цілеспрямована “селекція” військовослужбовців, настроєних на “здоровий кар’єризм”. Так, солдата-спеціаліста, що не отримав сержантського звання після восьми років служби, можуть люб’язно попросити звільнитися із збройних сил.

З самого початку переходу до професійної армії робота базувалася також на впровадженні програми пільг для військовослужбовців при отриманні освіти в умовах служби чи після звільнення. Перспективи, які передбачалися програмою, спиралися на особисті інтереси військовослужбовців: новобранцю має подобатися сама ідея тимчасового найму на службу з метою заробити гроші для продовження навчання, а коротший період служби – сприяв витривалості молодих солдатів і розумінню того, що розрив контракту може викликати втрату пільг при отриманні освіти. А вони досить суттєві. Так, після 4 років служби у збройних силах американський солдат може зібрати суму, достатню для навчання у коледжі. Взагалі соціологи визначають, що шанс отримати освіту, кошти на навчання або хорошу спеціальність, які після служби забезпечать безбідне існування, стають вирішальним при підписанні контрактів. Конгресом США затверджено спеціальну програму заочного навчання військовослужбовців в університетах та коледжах, яка постійно вдосконалюється.

У роботі з військово-професійної орієнтації вміло використовується й потяг молоді до всього нового, яскравого, незнайомого. Наголос робиться на тому, що збройні сили надають можливість молодим людям подорожувати, побачити світ. Адже вони проходять службу на базах, які розташовано у багатьох куточках планети.

Така цілеспрямована робота американського військового керівництва дає відчутні результати. За даними американських соціологів, система мотивів вступу на військову службу зорієнтована не стільки на матеріально-побутову, скільки на професійну сферу діяльності й має такий вигляд:

· просування по службі;

· отримання високої професійної підготовки;

· бажання служити батьківщині;

· отримання коштів на навчання у коледжі;

· бажання уникнути безробіття;

· реалізація своїх індивідуальних можливостей;

· грошове забезпечення;

· бажання подорожувати;

· бажання позбавитися опіки батьків, особистих та сімейних проблем.

Засобом військово-професійної орієнтації молоді є потужна реклама. В армії Сполучених Штатів існують спеціальні служби і підрозділи, які займаються цією справою. Завдяки добре продуманій патріотичній тематиці рекламних образів у молоді формується позитивне ставлення до військової служби, а в суспільстві – позитивний імідж людини, що служила у війську. Не випадково американські солдати вважають себе продовжувачами традицій збройних сил, людьми, що примножують славу американської зброї.

Попередньо відібрані кандидати підлягають тестуванню з метою виявлення їхнього загальноосвітнього рівня, нахилів, хисту, можливості та доцільності використання за обраною ними спеціальністю. Тестуванню кандидатів приділяється особлива увага. Взагалі психологи активно працюють в армії ще з часів другої світової війни, проте новітні наукові розробки значно підвищують ефективність цієї роботи. Про значення психологічного тестування свідчать такі цифри: тільки 1997 р. на вдосконалення інструментарію витрачено близько 7 млн дол., а на роботи з тестування кандидатів щорічно витрачається майже 50 млн дол. За результатами тестування кандидати розподіляються за відповідними військово-обліковими спеціальностями.

Принциповим недоліком системи комплектування на добровільних засадах є відсутність великої кількості підготовлених резервів особового складу. Однак ця проблема має механізми розв’язання, і в різних державах вирішується по-різному. В американській армії, крім резерву, що також комплектується на добровільних засадах та національної гвардії, військово-політичне керівництво зберегло механізми, які у випадку необхідності дозволять швидко перейти з добровільно-контрактної системи на примусово-призовний спосіб комплектування збройних сил. З цією метою у США діє закон “Про систему вибіркової військової служби”, відповідно до якого міністерство оборони реєструє всіх американців обох статей, які досягли 18 років. Для забезпечення підготовки цього потенційного призовного контингенту навчальні центри армії країни укомплектовано штатами, які перевищують потреби підготовки особового складу професійної армії мирного часу. Вважається, що цих додаткових “потужностей” достатньо для випуску першої партії у 200 тис. підготовлених солдатів та сержантів уже через 90-120 діб після оголошення мобілізації.

Серед недоліків професійної армії можна виділити наступні:

· певна відокремленість військової організації держави від суспільства;

· як правило, значне зростання у перехідний період обсягу коштів, що потрібні на утримання таких збройних сил.

Не можна підходити механічно у “примірянні на себе” зазначених моментів, адже їхній прояв, як свідчить світовий досвід, багато в чому залежить від конкретних умов у тій чи іншій державі та вжитих заходів. Наприклад, проблема відокремленості професійних збройних сил від суспільства в Японії “лікується” максимальною їхньою відкритістю, “прозорістю” Збройних сил та воєнної політики.

Слід проаналізувати ще один досить парадоксальний аспект можливого розриву зв’язку між армією та суспільством. Він полягає у зменшенні чисельності політичних діячів і державних чиновників, що мають військовий досвід, серед тих, хто приймає часто визначальні рішення з військових питань. За аналізом соціологічних досліджень, той чи інший член Конгресу США голосує з оборонних питань, виходячи зі свого власного військового досвіду. На нашу думку, як військовий досвід, так і психологія українських парламентаріїв майже не відрізняються від досвіду та психології їхніх американських колег.

За розрахунками американських військових економістів, збільшення витрат на утримання особового складу у професійних збройних силах компенсується зниженням витрат за деякими іншими статтями, а саме знижуються сукупні витрати на підготовку військовослужбовців, підвищується ефективність використання техніки та озброєння. У цілому економія при переході Сполучених Штатів Америки до професійних збройних сил становила близько 4,5%. Крім того, розглядаючи проблему витрат, слід враховувати й такі чинники, як загальний рівень життя у країні, рівень освіти, технічний рівень та рівень оснащеності збройних сил тощо.

У зв’язку з цим слід відзначити, що при розв’язанні названих проблем та дотриманні єдності в головному – повністю добровільному характері служби – професійні армії різних країн відрізняються способом комплектування (територіальний, екстериторіальний), віковими характеристиками особового складу, рівнем інтенсивності підготовки тощо.

Аналізуючи проблеми переходу та організації комплектування збройних сил за контрактом, вважаємо за необхідне звернути увагу на один важливий аспект, який сьогодні є постійним об’єктом спекуляцій у засобах масової інформації, різного роду дискусіях та міфологізується у громадській свідомості.

Уже згадувалося, що не тільки пересічні громадяни, а навіть кадрові офіцери та прапорщики Збройних Сил України покладають великі надії на те, що комплектування української армії на контрактній основі дозволить підвищити організованість, дисципліну рядового і сержантського складу до сумлінного виконання своїх обов’язків. Та чи мають підстави ці надії? Досвід тих же збройних сил Сполучених Штатів Америки та й колишньої Радянської Армії (а він, хоча і невідомий широкому загалу, таки є) свідчить, що такі надії, які не втілено у систему організаційних заходів, дещо ілюзорні.

Наприклад, протягом тривалого часу командування Сухопутних військ США веде систематичну боротьбу з нестатутними відносинами. В американському варіанті вони майже не відрізняються від колишніх радянських чи нинішніх українських і є “організованим фізичним і психологічним насильством з боку будь-якої групи, що утверджує свій домінуючий соціальний статус”. Основа таких взаємовідносин – релігійні, криміногенні, політичні, національні, статеві та інші чинники.

Ця проблема виникла у збройних силах США та у Радянській Армії майже одночасно, а саме у 60-70 рр., коли різко зросла кількість призовників. Проте перехід до нової системи комплектування не розв’язав її: численні джерела свідчать про те, що американське командування на початковому етапі формування професійної армії зіткнулося із значними труднощами. Недоліки нормативних документів, що регулювали відбір молоді, відсутність досвіду роботи з контрактниками, чіткої системи матеріального і морального стимулювання військовослужбовців негативно відбивалися на підготовці солдатів і сержантів до виконання своїх повсякденних службових обов’язків, особливо вимог законів, статутів та настанов.

Не вдалося повністю вирішити цю проблему і пізніше. За підсумками соціологічного опитування, проведеного у 1977 р., 48,8% офіцерів збройних сил США назвали дисциплінарні порушення проблемою номер один, а в 1979 р. – уже 62,3% респондентів. Ця стурбованість відбивала об’єктивний процес зростання злочинності в американській армії. Так, якщо в 1976 р. на 1 тис. військовослужбовців припадало 64,7 злочинів, то у 1980 р. цей показник збільшився до 68,2. Відзначимо, що найчастіше нестатутні відносини виникали на національному або, як кажуть американці, расовому грунті, а також при неприязних міжособистих взаєминах.

Американські військові керівники, як їхні колеги з інших армій, не вважають за потрібне виносити “сміття з хати”, тому дані про випадки нестатутних відносин у американських збройних силах оприлюднюються нечасто. Проте, за результатами соціологічного опитування, проведеного серед особового складу армії США у 1994 р. (брали участь усі категорії військовослужбовців), 4,8% офіцерів і 5,3% солдатів та сержантів висловлюють занепокоєння щодо порушень норм поведінки на расовому грунті. В цілому кількість військовослужбовців, звільнених з лав американської армії до закінчення терміну контракту за порушення армійських законів, у 1995 р. збільшилася в 1,7 раза порівняно з 1992 р. Сьогодні, незважаючи на роботу з відбору та підготовки рекрутів, майже 30% (!) з них достроково звільняється зі Збройних сил. Співвідношення між тими, кого звільнено за нездатність засвоїти програму бойової підготовки та низьку дисципліну практично рівне – по 50%.

На початку 80-х років у Сухопутних військах США склалася критична ситуація із вживанням військовослужбовцями алкоголю та наркотичних речовин. Проведені тоді дослідження показали, що більше чверті військовослужбовців вживали значні дози алкоголю, принаймні, 3 рази на тиждень, близько 17% щодня вживали марихуану або гашиш, а 1% – сильніші наркотики – героїн та кокаїн. Було виявлено численні факти вживання наркотичних засобів під час виконання службових обов’язків. Сьогодні зловживають алкоголем близько 28% рядових і майже 15% сержантів американської армії.

Отже, слід відзначити прагматичний підхід американців до будь-якої справи. Зазначені проблеми не просто турбують командування Збройних сил США, політиків, учених, представників засобів масової інформації, а вирішуються на найвищому рівні. Наприкінці 1996 р. вони стали предметом для обговорення в Конгресі, де було прийнято закон про військову честь і гідність (Military Honor and Decency Act), який позитивно вплинув на ситуацію, хоча докорінно і не змінив її.

З 2 січня 1998 р. набрали чинності нові правила, згідно з якими армійські вербувальники перед тим, як оформити новобранця, повинні навести довідки у поліції за місцем його проживання. І хоча такі перевірки забирають багато часу, вони дедалі стають необхіднішими. Про те, що більше, ніж у 1 тис. з 83 тис. новобранців набору 1997 р. були складні взаємини з правоохоронними органами, вербувальникам стало відомо до того, як молоді люди встигли одягти військову форму.

Досвід Радянської Армії значно менший. На початку 80-х років на її озброєння почали надходити на той час найсучасніші танки Т-80. Першими отримали ці “супертанки” з’єднання Групи Радянських Військ у Німеччині (пізніше – Західна Група Військ). Виходячи з високих бойових можливостей та складності озброєння, керівництвом міністерства оборони було прийнято рішення укомплектувати посади командирів танків, які на той час обіймали сержанти строкової служби, прапорщиками. Фактично це означало заміну сержанта строкової служби військовослужбовцем-контрактником. По військах прокотилася кампанія “вербовки” найкращих (!) сержантів-танкістів до шкіл прапорщиків. Після прибуття з навчання до військових частин молодим прапорщикам було надано житло, матеріальне та грошове забезпечення. Командири рот, батальйонів, полків в ейфорії обмінювалися думками про те, як тепер їм буде спокійно за військову дисципліну, за якість зберігання та обслуговування техніки. Начебто було все для сумлінної служби... Усе, крім продуманої системи організаційно-виховної роботи та планомірної бойової підготовки. Через півроку-рік ці молоді прапорщики, яких прозвали “суперами”, стали грозою не стільки для вояків НАТО, скільки для німецької поліції, а командири рот, батальйонів та полків із жалем згадували ті щасливі часи, коли під їхнім керівництвом були такі “класні сержанти строкової служби”.

Сучасний досвід Росії, яка активно просувається шляхом реформування своїх Збройних сил свідчить про високий рівень злочинності та правопорушень серед даної категорії військовослужбовців. Не поодинокі випадки розкрадання зброї та боєприпасів, військово-технічного та речового майна. Через це у 1993-1994 рр. було розірвано близько 50 тис. контрактів, більша половина з яких – унаслідок дисциплінарних порушень і службової невідповідності.

Певний досвід організації служби військовиків рядового та сержантського складу за контрактом сьогодні мають і Збройні Сили України. Одним з негативних його аспектів є небажання добровольців проходити службу на посадах, що визначають бойову готовність підрозділів, частин і з’єднань. Так, посади командира танку, бойової машини піхоти, зенітної самохідної установки, командира гармати та інші сьогодні укомплектовано професійними солдатами та сержантами за контрактом тільки на 15-20%.

Серед проблем організації служби за контрактом у Збройних Силах України можна виділити наступні:

1. Якість контингенту. Зрозуміло, що най-кращий контингент для комплектування частин і підрозділів за контрактом – це військовослужбовці, які проходять службу за призовом та звільняються зі служби, оскільки в процесі повсякденної діяльності командири мають можливість добре вивчити їхні особисті якості та уникнути помилок при відборі. Адаптація цих осіб до нових умов служби проходить практично безболісно, без зайвих проблем для бойової готовності частин та підрозділів, стану військової дисципліни. Хоча, з одного боку, ця робота командирами частин проводиться пасивно, а з другого – відсутні достатньо ефективні методики професійно-психологічного відбору військовослужбовців-контрактників. Тому в 1997 р. на військову службу за контрактом прийнято менше 1,5% з числа військовослужбовців, що звільнилися в запас, та й якість їхньої підготовки низька.

2. Стабільність кадрів. Проте досягти її важко в умовах відсутності дійових механізмів стимулювання сумлінної служби та впливу на контрактників, що бажають достроково звільнитися з військової служби, а також притягнення до відповідальності військовослужбовців з низькими моральними якостями.

3. Професійна підготовка. Вона безпосередньо впливає на рівень бойової і мобілізаційної готовності частин і з’єднань. Однак її механізм ще недостатньо опрацьований. Не всі громадяни, яких було прийнято на військову службу із запасу (крім військовослужбовців, призначених для комплектування підрозділів миротворчих сил), проходять належне навчання (допідготовку) перед відправленням у війська, та й сам навчальний процес тут часто організовано за спрощеною схемою. Це підриває саму ідею солдата-професіонала. Неможливість реалізувати добре підготовленими військовослужбовцями-контрактниками свій потенціал у частинах, відсутність перспектив для професійного та службового зростання призводять до їхнього розчарування та дострокового звільнення.

4. Непродуманість системи організаційно-виховної роботи з контрактниками у деяких частинах сприяє появі ще однієї “осі” напружених відносин між військовослужбовцями, зниженню військової дисципліни.

5. Неінформованість населення про умови проходження служби, умови контракту, про потребу Збройних Сил у тих чи інших фахівцях.

Недостатня вирішеннысть цих проблем призвела до того, що у першій половині 1998 р. за рішенням Міністра оборони України тимчасово, до особливого розпорядження, призупинено зарахування військовослужбовців на службу за контрактом.

Щоб краще зрозуміти причини цих та інших проблем, можна розглянути ставлення “головної дійової особи” – українського юнака – до військової служби у контексті реформування системи комплектування. За даними соціологічного опитування, проведеного під керівництвом автора серед призовників (опитано за репрезентативною стосовно до всіх українських юнаків призовного віку вибіркою 1900 чоловік у 8 регіонах України), 51,5% молодих людей вважають за доцільне комплектування Збройних Сил України на засадах добровільного найму за контрактом. 18,5% – погоджуються з тим, що комплектування за кадрово-призовним принципом залишається актуальним і сьогодні, а 9,8% – виступають за змішану систему. Цікаво, що думки молодих людей щодо доцільності комплектування і реальне бажання проходити військову службу в умовах тієї чи іншої системи комплектування дещо відрізняються. Так, бажання проходити військову службу за контрактом не є абсолютно домінуючою тенденцією (40,2% респондентів). Хотіли б проходити службу за кадрово-призовним принципом комплектування – 23,7% опитаних, альтернативну службу та службу за принципом територіально-міліційного комплектування – відповідно 6% і 7,4%, взагалі не хочуть служити ні за яких умов – 11,6%.

Показовим, на думку автора, є те, що відповіді військовослужбовців строкової служби на аналогічне запитання (опитано за репрезентативною вибіркою 1050 солдатів та сержантів в усіх видах та родах військ через 9 місяців після вище згаданого опитування) майже не відрізняються від результатів опитування призовників. В основному вони характеризують поляризацію поглядів тих самих молодих людей, але вже після того, як вони одягли військову форму. Ця розбіжність поглядів зумовлена реально існуючою варіацією їхніх якостей та протиріччями у військовій сфері діяльності. З одного боку, спостерігається певна динаміка – зростання позитивного ставлення до військової служби, через що з усіх опитаних уже 50% обрали б службу за контрактом. З другого – стало більше тих, хто взагалі не бажає проходити військову службу (19,5%). З 5% до 12,6% зросла кількість тих, хто бажає проходити військову службу за територіально-міліційним принципом комплектування. Значно більше, ніж у два рази, тобто до 10,3%, зменшилася кількість прихильників кадрово-призовної системи комплектування. Майже не змінилася (6,6%) кількість тих, хто обрав би альтернативну службу.

Таким чином, можна констатувати, що провідною тенденцією серед молоді є бажання бачити Збройні Сили України професійними та проходити військову службу за контрактом, на добровільних засадах. Однак цей достатньо абстрактний висновок вимагає, на думку автора, уточнення численних конкретних питань організації служби за контрактом. І перше з них – умови організації служби. В опитуванні призовників, яке вже згадувалося, молодим людям було запропоновано визначити умови, що є для них першочерговими для прийняття рішення про вступ на військову службу за контрактом. Аналіз відповідей (табл. 1) показав, що ці умови досить конкретні, зрозумілі, в цілому мають со-ціально значущий характер і багато в чому аналогічні тим, які були провідними для вступу на військову службу американської молоді на першому етапі переходу до нової системи комплектування.

Так, на першому місці – цілком зрозуміле бажання за напружену та складну роботу мати високий рівень грошового забезпечення, який дозволить “взяти хороший старт” на життєвому шляху. Водночас молоді люди не бажають отримувати ці гроші задарма, тому вельми важливою є умова високого рівня організації служби. Важливими чинниками, які відображають поширене сьогодні побоювання молодих людей можливих нестатутних відносин, є добрі, товариські стосунки між військовослужбовцями та високий рівень дисципліни. Для українських і американських юнаків актуальною є можливість отримати під час військової служби корисну на майбутнє професію. Показовим є те, що останнє місце у блоці соціально значущих умов є бажання мати хороші матеріально-побутові умови служби. Певний жаль викликає обгрунтоване, скептичне ставлення молодих людей до можливості духовного та фізичного розвитку.

Для глибшого розуміння мотиваційної сфери молоді щодо військової служби, в тому числі за контрактом, слід розглянути висловлювання українських юнаків про негативні та позитивні її риси. Лише 3,4 % респондентів не визначилися зі ставленням до військової служби. Переважна більшість молодих людей взагалі до військової служби ставиться позитивно, роз-глядаючи її передусім як можливість загартуватися фізично та духовно (табл. 2).

Побоювання даремно втратити час, бажання мати можливість та умови не тільки для фізичного, але й загального розвитку є причиною зміни ставлення певної кількості молодих людей до військової служби (табл. 3).

Також однією з умов вступу українських юнаків на військову службу за контрактом були посади та види Збройних Сил (роди військ), в яких вони бажали б служити за цих умов (табл. 4, 5).

Дані, що отримано під час проведення соціологічного опитування призовників, відображають цілком характерний для сьогодення світогляд молоді, досить протилежні інтереси та прагнення. Так, 27,2% респондентів, бажаючих проходити військову службу за контрактом, хочуть проходити її (і, відповідно, отримати “земну” спеціальність) на посаді водія чи механіка-водія. Хоча також згодні романтично спускатися на землю з парашутом і, зрозуміло, отримати при цьому добре морально-психологічне та фізичне загартування у повітряно-десантних, а зараз – аеромобільних військах (37,8%). Поряд із суто військовою посадою заступника командира взводу (13,6%) юнаки обирають цивільну посаду повара та пекаря (11,8%), а з командиром відділення, танку, бойової машини, гармати (9,3%) – “теплу” посаду писаря-діловиробника та комірника (7,1%).

Не маючи на меті аналіз ціннісних орієнтацій призовної молоді, слід зауважити, що у комплексі заходів щодо впровадження професійних засад комплектування Збройних Сил України має передбачатися проведення потужної інформаційно-рекламної кампанії. Її метою має бути не стільки військово-патріотичне виховання молоді, про яке вже сказано й написано багато, скільки цілеспрямоване формування відповідного іміджу Збройних Сил та військового керівництва, обгрунтованість, а, відповідно, й зрозумілість політики військового будівництва.

Отже, чисельність Збройних Сил та спосіб їхнього комплектування мають залежати тільки від політичних цілей, які ставить перед собою державне керівництво, а перехід до тієї чи іншої системи комплектування вимагає чіткого формулювання воєнної доктрини і передусім положення про можливі сценарії негативного розвитку зовнішньополітичної ситуації.

Подальший відхід Збройних Сил України від моделі Радянської Армії є вимогою часу. Хоча за будь-яких умов вони мають чітко розподілятися на невеличкі, добре підготовлені та оснащені сили оперативного (швидкого чи будь-якого іншого) реагування, сили загальної готовності та резерву. При цьому до сил оперативного реагування включатимуться частини і з’єднання всіх видів Збройних Сил та родів військ. Це дозволить без додаткових організаційних заходів брати участь у миротворчих операціях чи інших операціях з метою захисту інтересів України, а також комплектувати армію військовослужбовцями рядового та сержантського складу за контрактом.

Сили загальної готовності доцільно комплектувати за змішаним принципом. Рядовим складом – кадрово-призовним, скоротивши при цьому термін строкової служби до 6-9 місяців, сержантами – за короткостроковим (до 24 місяців) або довгостроковим (до 3-5 років) контрактом. До сил загальної готовності повинні входити існуючі та розгорнуті навчальні центри ОК, видів Збройних Сил та родів військ, де проходитимуть підготовку особи, що уклали контракт, і майбутні резервісти.

Проходження служби у резерві – за міліційним принципом у визначених за приписом частинах протягом 3-6 місяців підготовки на зборах (6-8 зборів по 2-3 тижні кожний) до досягнення 45 років.

Чисельність військовослужбовців, які проходитимуть службу за контрактом, складатиме близько 60% чисельності рядового та сержантського складу, що вимагатиме збільшення бюджетних коштів на утримання особового складу. Однак це збільшення не буде надто значним і становитиме, за розрахунками автора, близько 200 млн грн за умов нинішньої загальної чисельності Збройних Сил. У разі їхнього значного скорочення відповідно зменшиться і цей показник.

Проте грошове забезпечення, на думку автора, не є головним чинником, який спонукатиме молоду людину до добровільного вступу на військову службу. Значно більший вплив матимуть пільги для подальшого навчання у державних навчальних закладах (сьогодні воно коштує близько 2 тис. грн на рік), медичного забезпечення, можливість отримати корисну для цивільного життя професію. Нормальна морально-психологічна атмосфера у військових колективах можлива лише за умов, що Збройні Сили займатимуться саме тим, для чого призначені – напруженою бойовою підготовкою. Відбуватиметься також і гуманізація військово-професійних відносин. Під цим слід розуміти комплекс заходів щодо відповідності прав і свобод військовослужбовців рядового та сержантського складу до конституційних норм та їхнє реальне забезпечення.

Суттєвих змін у цих умовах вимагатиме робота військових комісаріатів. У штати обласних (міських) військових комісаріатів доцільно ввести групи по роботі з населенням. Їх слід комплектувати молодими офіцерами віком до 35 років, які пройшли службу на посадах командира взводу – роти, мають відповідні соціально-психологічні якості та отримали необхідну підготовку. На базі міських (районних) військових комісаріатів доцільно створити мережу пунктів набору із завданням інформаційно-пропагандистської роботи, професійного та психологічного відбору.

Перехід до контрактної системи комплектування вимагає перегляду структури оборонних витрат щодо відносного збільшення фінансування бойової підготовки, прийняття на озброєння сучасної техніки. Тільки практичне оволодіння нею сприятиме переорієнтації майбутніх контрактників з цінності матеріального добробуту до професійного зростання у військовій службі.