Сьогодні вже загальновизнано, що головною характерною ознакою нинішнього етапу розвитку світового співтовариства є глобалізація політичного, соціально-економічного та гуманітарного життя. Прискорений розвиток інформаційних та комунікаційних технологій, взаємозалежність економічного розвитку країн, які становлять взаємопов’язаний ринок товарів, послуг, капіталів та робочої сили, об’єднує локальні процеси та окремі події, державні та міжнародні інституції в єдину всеохоплюючу мережу. Великою перевагою глобалізації є можливість розв’язання проблем окремих регіонів та країн з використанням світового досвіду та пошуку найбільш ефективних підходів. Водночас останні роки були позначені деякими негативними моментами глобалізації. Глобалізуються процеси організованої злочинності, неконтрольованої міграції, розповсюдження етнічних конфліктів тощо.

Саме внаслідок цих комплексних, часом суперечливих процесів глобального виміру набули як традиційні, так і нові виклики та загрози стабільності і сталому соціально-економічному розвитку в світі. Це, з одного боку, потребує більшої вимогливості і відповідальності окремих країн та їх лідерів за власну політику, а з другого – вимагає поєднання зусиль світового співтовариства з метою протидії всьому тому, що стоїть на заваді стабільності і безпеці.

За таких умов невпинно зростає роль єдиного інструменту глобального характеру, яким є Організація Об’єднаних Націй. Питання ефективності її діяльності набуває все більшої актуальності для світової спільноти і України в тому числі. Така ефективність у подальшому залежатиме від її здатності адекватно реагувати на виклики, що постають перед людством на межі XXI століття.

Одним з найсерйозніших викликів сьогодення є фінансові кризи в Азії та Росії, наслідки яких негативно вплинули фактично на весь світ, стали предметом особливої стурбованості не лише фінансистів, адже виникла загроза глобального посилення кризи. У цьому контексті Україна цілковито поділяє точку зору про те, що аналіз соціального та економічного аспектів глобалізації має стати сьогодні головним пріоритетом порядку денного світового співтовариства.

ООН, яка несе відповідальність за міжнародну стабільність і сталий економічний розвиток, має знайти методи і засоби подолання від’ємних складових глобалізації. У цьому зв’язку актуальності набуває ініціатива Президента України, офіційно проголошена на Генеральній Асамблеї ООН ще у 1995 р., створити Раду економічної безпеки ООН. Саме їй, а також Раді Безпеки країни-члени могли б доручити додаткові завдання і відповідальність, пов’язані з економічними та соціальними викликами, які безпосередньо впливають на міжнародний мир та безпеку.

Привертають увагу і ряд інших важливих питань сьогодення. Зокрема, причиною конфліктів і напруженості між державами стають проблеми національних меншин, депортованих народів, біженців, тероризму, для якого не існує кордонів, організованої злочинності, контрабандної торгівлі наркотиками та “відмивання” грошей.

Ці виклики вимагають більшої відповідальності окремих країн та їх лідерів за власну політику, так само, як і об’єднання зусиль світового співтовариства для того, щоб протистояти їм. Усе це означає, що перед ООН, як ніколи раніше, гостро постає завдання гармонізації загальнолюдських і національних інтересів, створення такого світопорядку, за якого національна ідея не протиставлялася б глобальним рішенням. Отже, держави-члени ООН мають більше дбати про регіональну та загальну безпеку, про підтримання миру і стабільності без обмеження своїх національних інтересів.

Події весни – літа 1998 р. знову поставили в центр уваги міжнародного співтовариства питання нерозповсюдження ядерної зброї. Ця проблема залишається наріжним каменем і фундаментальною засадою попередження виникнення глобального конфлікту в світі. Ядерні випробування, здійснені двома конфронтуючими країнами, засвідчили зростаючу актуальність питання чинності міжнародних угод в галузі ядерного роззброєння, необхідності заборони інших видів зброї масового ураження.

Для України, що успадкувала третій у світі за потужністю ядерний арсенал і добровільно відмовилась від нього та яка постраждала від найбільшого техногенного лиха XX століття – чорнобильської катастрофи, проблема ядерного роззброєння і нерозповсюдження ядерної зброї має особливе значення. Наша держава зробила безпрецедентний і гідний наслідування внесок у започаткування процесу практичного ядерного роззброєння і щодо цього суворо дотримується взятих на себе зобов’язань. Тому ми в Україні вважаємо, що маємо повне моральне право закликати інші держави, передусім ядерні, прискорити цей процес і, врешті-решт, остаточно ліквідувати їхні ядерні потенціали. Ми також звертаємося до так званих порогових країн із закликом відмовитись від своїх ядерних амбіцій.

Світове співтовариство має вжити дієвих заходів з метою створення надійних механізмів нерозповсюдження зброї масового ураження та контролю за виконанням міжнародних домовленостей у цій сфері. Договір про нерозповсюдження ядерної зброї є сьогодні фактично єдиним міжнародним зобов’язуючим документом, який згуртовує світову спільноту навколо ідеї формування глобальної безпеки. Відтак, ми повинні значно активізувати зусилля Організації Об’єднаних Націй та МАГАТЕ на його підтримку.

Винятково важливого значення набуває також Договір про всеосяжну заборону ядерних випробувань (ДВЗЯВ), підписаний більшістю країн-членів ООН. Україна, яка однією з перших підписала цей Договір, закликає держави, які ще не приєдналися до нього, зробити це з метою якнайшвидшого набуття ним чинності. Слід відзначити позитивний приклад Бразилії та Іспанії, які нещодавно підписали ДВЗЯВ. Україна вітає таке важливе рішення двох дружніх їй країн.

Важливу каталізуючу роль у справі позбавлення людства загрози війни, насамперед ядерної, вже протягом багатьох років відіграє Конференція з роззброєння. Наша країна, яка лише кілька років тому набула повноцінного членства у цьому органі, продовжує докладати всіх зусиль для його успішної роботи.

Необхідно зазначити, що саме під час головування представника України на Конференції у практичну стадію увійшла розробка Договору про заборону виробництва у військових цілях матеріалів, що розщеплюються. Ще одним пріоритетом роботи Конференції, на нашу думку, мають стати створення програми глобального ядерного роззброєння та розробка багатосторонньої угоди про надання безпеки неядерним державам з боку ядерних держав.

Сучасна епоха, яка прийшла на зміну періоду глобальної конфронтації, поставила ООН перед новими викликами в галузі міжнародної безпеки. Серед них – зростаюча кількість локальних, здебільшого міжетнічних конфліктів усередині країн, які призводять до громадянських війн із залученням інших держав. Більше того, вони поширюються на інші країни регіону чи навіть переростають у великі міжнародні конфлікти, стають джерелом глобальної нестабільності. На міжнародній арені Україна впевнено відстоює позицію, згідно з якою міжнародне співтовариство не повинно миритися з тим, що період “холодної війни” перетворився на період “гарячого миру”. Пошук адекватної протидії цьому небезпечному явищу є одним з головних завдань, які постають сьогодні перед Організацією Об’єднаних Націй.

У цьому зв’язку показовим є те, що за 7 років існування України – держави з більш ніж 50-мільйонним багатонаціональним населенням – усупереч поширеним песимістичним прогнозам, нам вдалося уникнути збройних конфліктів на етнічній основі, міжрегіонального розколу та фрагментації суспільства. Це стало можливим завдяки наполегливій і копіткій роботі всіх органів державної влади, спрямованій на інтенсивну розбудову демократичних інститутів, на правовий захист національних меншин. Такий курс закріплено в Основному законі нашої держави – Конституції України, прийнятій у 1996 р.

Попередження конфліктів залишається одним з найважливіших завдань Організації Об’єднаних Націй та її головного органу з питань підтримання миру – Ради Безпеки. Це потребує постійної уваги до потенційних джерел напруженості, а також вжиття невідкладних заходів з метою запобігання переростанню напруженості в конфлікт. У цьому контексті необхідно підкреслити важливість зміцнення механізму глобального спостереження ООН, покликаного виявляти загрози міжнародному миру й безпеці, що давало б можливість Раді Безпеки вчасно вживати відповідні прямі або сприяти здійсненню превентивних заходів.

Важливу роль у цьому контексті відіграють міжнародні санкції, які надають можливість уникнути прямого застосування сили. Однак ми вважаємо, що механізм застосування санкцій потребує серйозного вдосконалення. Це стосується передусім нагальної необхідності розробки ефективного механізму відшкодування втрат, яких зазнають треті країни внаслідок дотримання ними режиму санкцій. На жаль, усі попередні резолюції Генеральної Асамблеї щодо надання допомоги цим державам залишаються поки що не виконаними, внаслідок чого деякі центрально- та східноєвропейські країни намагаються самотужки компенсувати невідшкодовані економічні втрати.

Невід’ємною складовою глобальної системи безпеки є зміцнення миру та стабільності на європейському континенті, сприяння якому залишається одним з головних зовнішньополітичних пріоритетів України. Майбутня архітектура європейської безпеки, на нашу думку, має базуватися на принципах всеосяжності, неподільності та партнерства. Ця принципова позиція обумовлює активну співпрацю та інтеграцію України в європейські та євроатлантичні структури безпеки, зокрема такі, як НАТО та Західноєвропейський союз.

Україна також активно виступає за подальше зміцнення ролі Організації з питань безпеки і співробітництва в Європі як важливого загальноєвропейського механізму забезпечення стабільності на континенті, за налагодження більш тісного співробітництва і координації зусиль між ООН та ОБСЄ шляхом закріплення практики проведення регулярних зустрічей між керівними особами обох організацій. Як випливає з теперішньої ситуації навколо Косово, тісна взаємодія між двома організаціями є не лише корисною, а й життєво необхідною.

Для України, як країни Центрально-Східної Європи, велике значення має налагодження партнерських відносин з її сусідами в регіоні. У рамках діяльності, спрямованої на досягнення цієї мети, у червні 1998 р. в Києві було проведено перший раунд консультацій на рівні експертів ряду причорноморських держав щодо вироблення заходів зміцнення довіри, а також військової безпеки на Чорному морі. Таким чином, активно створюючи сприятливе середовище безпеки, Україна утверджує свою роль стратегічної сполучної ланки між різними регіонами з Півночі на Південь та зі Сходу на Захід. Саме тому ініціатива Президента України щодо скликання у вересні 1999 р. в Ялті міжнародної конференції на найвищому рівні “Балто-Чорноморське співробітництво – до інтегрованої Європи XXI століття без ліній поділу” дістала широку міжнародну підтримку.

У 1998 р. світове співтовариство відзначило 50-ту річницю миротворчої діяльності ООН. Протягом минулих десятиліть операції з підтримання миру перетворилися на ефективний інструмент запобігання ескалації збройних конфліктів. Звичайно, не всі миротворчі місії ООН мали однаковий успіх. Але загальний підсумок діяльності Організації у цій галузі має бути оцінений позитивно. “Блакитні шоломи”, незважаючи на складні умови та ризик, чому нерідко піддаються їхнє здоров’я та життя, виконують свою благородну місію носіїв миру народам “гарячих точок планети”. До речі, Україна ініціювала ідею ухвалити Декларацію про вшанування учасників операцій ООН з підтримання миру.

Практика здійснення миротворчих операцій в останні роки у різних регіонах світу вимагає розробки всеохоплюючого базового документа концептуальних основ “нового покоління” ОПМ, які б становили органічний блок військових, цивільних, гуманітарних, політичних, правових та інших аспектів таких операцій. Ми переконані, що зміцнення миротворчого потенціалу ООН має стати невід’ємною складовою процесу реформування Організації.

У цьому контексті варто нагадати про необхідність посилення потенціалу швидкого реагування ООН шляхом удосконалення Системи резервних угод ООН та активізації заходів щодо створення штабу Місії швидкого розгортання. Україна вже зробила свій практичний внесок у миротворчу діяльність ООН, зокрема в колишній Югославії та деяких країнах СНД. Вона готова і надалі брати активну участь в операціях з підтримання миру, а також надавати додаткові ресурси для Системи резервних угод ООН.

Наша країна підтримує всі необхідні заходи щодо підвищення рівня безпеки учасників миротворчих операцій та місій ООН. У цьому зв’язку Україна закликала ті держави, які цього ще не зробили, приєднатися до Конвенції щодо безпеки персоналу ООН та асоційованого з ним персоналу.

В умовах, коли на міжнародному рівні рушійною силою є процес глобалізації, а на національному – домінуючою тенденцією стали лібералізація та економічні реформи, дедалі більшого значення набуває міжнародне економічне співробітництво, яке засноване на принципах недискримінації, відкритої конкуренції, партнерства та взаємної вигоди. Провідну роль у створенні механізмів такого співробітництва має і надалі відігравати Організація Об’єднаних Націй.

Україна також вважає, що діяльність ООН у соціально-економічній галузі має більше орієнтуватися на країни з перехідною економікою, аби прискорити процес інтеграції їх у світовий економічний простір. Міжнародна допомога сприятиме більш м’якому здійсненню економічних реформ у цих країнах, подоланню неминучих труднощів, пов’язаних з трансформацією національних економік. Надалі ці країни досягнуть рівня економічного розвитку, при якому будуть здатні вже самі надавати допомогу іншим. Досвід деяких країн Центральної та Східної Європи підтверджує, що така перспектива є цілком реальною.

Саме на цьому грунтується курс України на повну і всеохоплюючу інтеграцію національної економіки в європейську та світову економічні системи, який залишається незмінним.

Україна будує свої взаємини з ЄС на основі затвердженої Президентом України стратегії інтеграції України до Європейського Союзу. Ця стратегія передбачає гармонізацію національного законодавства, інтенсивний розвиток торговельно-економічних відносин з країнами ЄС на основі Угоди про партнерство та співробітництво (УПС), яка набрала чинності в березні 1998 р. Нового імпульсу нашим відносинам надано в результаті успішного віденського саміту Україна-ЄС (жовтень 1998 р.), в ході якого сторони підтвердили їхню відданість справі забезпечення демократичного розвитку України та її інтеграції у світову економіку, відзначили значний потенціал подальшого зближення між Європейським Союзом та Україною, запропонований Угодою про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС. Ці відносини є перспективними і характеризуються обома сторонами як унікальне стратегічне партнерство. ЄС висловив намір посилювати свою допомогу для зміцнення фінансової системи України. З метою подальшого посилення торговельних взаємин Україна та Європейський Союз визнали за необхідне зосередити увагу на подальшому прогресі щодо усунення бар’єрів у торгівлі та інвестиціях, як це передбачено УПС, та просуванні України до повної інтеграції у світову економічну систему, до успішного завершення переговорів про приєднання її до СОТ.

Важливого значення надає Україна і регіональній складовій міжнародного економічного співробітництва. Вона стала одним з ініціаторів започаткування регіонального економічного процесу в рамках Чорноморського економічного співробітництва (ЧЕС), а нині – активним провідником ідеї створення на базі ЧЕС повноцінної міжнародної організації. Сьогодні ЧЕС має усі підстави порушити питання про одержання статусу спостерігача в Генеральній Асамблеї ООН.

У 1998 р. світова громадськість відзначала ще одну подію історичного значення – 50-ту річницю Загальної декларації прав людини – дату, яка стала наріжним каменем для визначення нового місця особистості в суспільстві. Декларація надала могутнього імпульсу розвиткові міжнародної системи захисту прав людини, створенню цієї надто важливої галузі міжнародного права, запровадженню розгалуженої системи контролю за виконанням державами своїх зобов’язань у галузі прав людини.

Декларація залишається і сьогодні важливим елементом усієї правозахисної діяльності в системі ООН, взірцем для конституційної практики багатьох держав світу. Зокрема, Конституція України, за якою забезпечення прав і свобод людини визначають зміст і спрямованість національної політики, грунтується на гуманістичних ідеях Декларації.

Наша країна провела низку заходів, присвячених 50-річчю Загальної декларації прав людини. Найважливішим з них стала організована Урядом України спільно з Програмою розвитку ООН Міжнародна конференція, яка відбулася на початку вересня в Ялті за участю представників 27 країн та ряду міжнародних організацій. Як було проголошено на Конференції, дух нової Ялти асоціюється нині з дотриманням прав та свобод людини. Вони, у свою чергу, можуть бути належно захищені лише в атмосфері зростаючої ролі міжнародного права.

Неухильне дотримання своїх зобов’язань, як цього вимагає Статут ООН та основоположні принципи міжнародного права, зокрема – повага до суверенітету і територіальної цілісності, мирне розв’язання спірних питань та посилення ролі превентивної дипломатії – є сьогодні справою честі для всіх держав-членів ООН.

Україна підтримує пропозиції щодо зміцнення Міжнародного суду, діяльність якого віддзеркалює зростання ролі правових засобів розв’язання міжнародних суперечностей. Наша держава виступає за ширше використання потенціалу Міжнародного суду при вирішенні спірних міжнародних проблем. Не менш важливе значення надається створенню Міжнародного кримінального суду, функціонування якого слід розглядати в контексті глобальних змін, що сталися після закінчення “холодної війни”. Важливість цієї міжнародної юридичної установи підкріплюється тим фактом, що її юрисдикція поширюється на найтяжчі злочини, вчинені проти людства. Виходячи з визнаного принципу “Pacta sunt servanda” (угоди мають виконуватися), Україна суворо дотримується положень підписаних нею міжнародних документів та національного законодавства стосовно імплементації норм міжнародного права.

Рішення щодо реформування ООН, яке було ухвалено на 52-ій сесії Генеральної Асамблеї ООН і яке поступово здійснюється ось уже другий рік, – це лише перший етап докорінної трансформації Організації. Потрібна наполеглива практична робота, щоб ООН змогла увійти в нове тисячоліття оновленою, здатною ефективно реагувати на постійні запити і виклики сьогодення. Отже, необхідно і надалі продовжувати широкомасштабні структурні перетворення і реорганізацію програмної діяльності ООН, зробивши її більш орієнтованою на результати, дієвою та спрямованою на задоволення потреб держав-членів.

Ключовим питанням оновлення ООН є реформування Ради Безпеки. На жаль, вирішення цього основного питання перебуває в очевидній стагнації. В інтересах усього міжнародного співтовариства – докласти максимум зусиль для досягнення консенсусу щодо реформування цього важливого органу ООН, без чого неможливо уявити реформовану Організацію Об’єднаних Націй.

Щоб досягти суттєвого прогресу у формуванні надійнішого та передбачуванішого світу, забезпечити економічний добробут, соціальну справедливість та екологічну безпеку, ми повинні виявити наполегливість, сміливість і політичну волю. Завдяки своєму майже універсальному членському складу, всеохоплюючому мандату, широкому діапазону діяльності та інституційній присутності як на глобальному, так і на регіональному рівнях, Організація Об’єднаних Націй може й повинна перебувати в центрі усіх цих зусиль.

Авторитет і ефективність цієї світової Організації повністю залежать від держав-членів. Для того, щоб у нове тисячоліття вона увійшла справді реформованою й оновленою, члени ООН спільними зусиллями мають довести, що можна й надалі покладатися на Організацію Об’єднаних Націй і що така Організація готова до нових викликів та випробувань.

Україна як одна з держав-засновниць ООН робить вагомий внесок у вирішення життєво важливих глобальних проблем шляхом активного сприяння внутрішній гармонії суспільства, створення стабільності в навколишньому середовищі. Вона є активним контрибутором європейської безпеки, беручи участь у загальноєвропейському та субрегіональному співробітництві в безпековому, економічному, гуманітарному вимірах та виступаючи ініціатором удосконалення існуючих та створення нових механізмів міжнародної співпраці в цих сферах, як це було, наприклад, у випадку з перетворенням Чорноморського економічного співробітництва на міжнародну організацію чи започаткуванням співробітництва в рамках форуму ГУАМ (Грузія, Україна, Азербайджан, Молдова). Україна робить вагомий внесок у забезпечення ефективності процесу нерозповсюдження зброї та бере участь у миротворчих операціях.