Однією із характерних ознак кінця ХХ століття є глобалізація багатьох сфер життя людської спільноти, у тому числі економіки. У цих нових історичних умовах вплив економічних чинників на стан глобальної, регіональної чи національної безпеки лише посилюється. Дана тенденція наочно проглядається, наприклад, у такому документі, як «Стратегія національної безпеки США для нового століття» [8]. Втім, ці процеси мають досить суперечливий характер. Зокрема, в рамках міжнародних організацій безпеки країнам-учасницям досі не вдалося виробити узгоджених підходів до забезпечення власної економічної безпеки.

Окремі наслідки глобалізації економіки поки що не сприяють подоланню існуючих у світі суперечностей між державами та геополітичними центрами сили. У найближчі 20 років прогнозується безумовне лідерство США, «силові» можливості якого характеризуються ВВП майже у 9 трлн дол. та воєнною міццю, більшою ніж у 10 найрозвинутіших країн світу разом узятих [10]. Це переконливо свідчить про те, що оборонний потенціал держави визначається ефективністю її економіки.

Виходячи з цього, спинимося докладніше на аналізі такої важливої і невід’ємної складової економічної системи в усіх розвинутих країнах світу, як оборонно-промисловий, або військово-промисловий комплекс (ВПК). Попри численні розбіжності, існує декілька інтегральних якісних характеристик, які дозволяють говорити про загальні закономірності і перспективи розвитку цієї галузі економіки. По-перше, у ВПК зосереджена переважна більшість наукоємних та високотехнологічних виробництв, перспективних науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт (НДДКР). Через це політика щодо військово-промислового комплексу може суттєво впливати на загальне економічне зростання. По-друге, сьогодні у ВПК ведеться наполегливий пошук шляхів оптимізації його структури і діяльності. Йдеться передусім про отримання замовлень та залучення інвестиційних ресурсів і джерел фінансування НДДКР.

Світовий досвід вирішення цих проблем сьогодні вельми актуальний для України як такий, що допоможе скоригувати промислову політику і структурну перебудову з метою використання потенціалу вітчизняного ВПК в інтересах економічного зростання і посилення обороноздатності та економічної безпеки держави. Потенціал українського військово-промислового комплексу складають понад 14% від 55 тис. оборонних підприємств, НДІ та КБ колишнього СРСР [1]. Кількість працюючих у ньому перевищує 1,5 млн чоловік [7]. Є підприємства ВПК, що мають перспективи на світових ринках товарів та послуг (ВО «Південний машинобудівний завод», ДКБ «Південне», ВО «Харттрон», ВО «Радіоприлад», ВО «Мотор-січ», АНТК ім. Антонова тощо).

Вирішенню проблем ВПК як однієї з точок економічного зростання приділяє постійну увагу керівництво держави. Зокрема, напрямки усування структурних диспропорцій, посилення інноваційної складової тощо визначені в урядовій програмі «Україна-2010», розробленої за дорученням Президента України Леоніда Кучми. Спрямованість цих заходів відображає притаманну розвинутим країнам тенденцію до подолання відокремленості оборонної галузі від інших сфер економіки та до її виходу у конкурентний сектор світового господарства [9]. Переконливим прикладом є участь України в успішному міжнародному проекті «Сі лонч».

Сьогодні потрібно враховувати ряд чинників, які у майбутньому впливатимуть на ситуацію у військово-промисловому комплексі багатьох країн.

Є певні підстави очікувати підвищення внутрішнього та зовнішнього попиту на продукцію ВПК. Це ілюструється даними Стокгольмського міжнародного інституту досліджень проблем миру (СІПРІ) за 1998 рік. За оцінками його експертів, темпи зниження світових воєнних витрат у 1997 р. в реальному обчисленні (у т. ч. витрат на виробництво озброєнь) становили менше 1% і були нижчими порівняно із середньорічним значенням цього показника – 2,5% за період 1993-1997 рр. Загальна сума витрат на військові цілі в 1997 р. складала близько 740 млрд дол. США, тобто 2,6% глобального валового національного продукту [4]. Для оцінки масштабів цього явища варто зазначити, що світові обсяги прямих іноземних інвестицій (ПІІ) у 1995 р. становили 315 млрд дол. США [11]. І хоча кількісні та якісні характеристики структури воєнних витрат підлягають більш грунтовному аналізу, та вже сьогодні можна сказати, що найбільші їх обсяги припадатимуть на розвинуті країни та будуть пов’язані з розробкою і виробництвом принципово нових озброєнь. Зокрема, лише на модернізацію усіх видів збройних сил США в 2001 р. планується спрямувати понад 60 млрд дол., тобто у півтора раза більше, ніж у 1998 фінансовому році [3].

Серед причин, які дають підстави очікувати зростання попиту на продукцію ВПК – підвищення рівня глобальної нестабільності, характерне для останнього десятиліття двадцятого сторіччя та початку нового тисячоліття. Це стимулює активний пошук шляхів укріплення політичних механізмів та інститутів регіональної і глобальної безпеки, прикладом чого може бути останній саміт ОБСЄ. Водночас спостерігається прагнення багатьох держав посилити свій оборонний, або ж військовий потенціал.

Іншим із чинників, що впливатимуть у майбутньому на стан ВПК, є зростання в оборонних бюджетах частки на фінансування науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт (НДДКР), яке, за деякими спостереженнями [6], супроводжувало в провідних країнах світу процес помітного зниження загальних воєнних витрат у 90-ті роки. У цьому контексті питання ефективної бюджетної політики, особливо для постсоціалістичних країн, вимагають переосмислення та нових підходів. Таким чином може стимулюватися інноваційна складова економіки та економічне зростання взагалі. Характерним у цьому плані є приклад США, де проблема збалансування федерального бюджету не вирішувалася за рахунок зменшення фінансування по статті «Наука, космос, технології» у «воєнній групі» бюджетних видатків.

Президент США Б. Клінтон, підтримуючи таку політику, зазначив, що балансування бюджету через послаблення підтримки науки та технологій може уповільнити економічне зростання [2]. Окремі аспекти даної проблеми у контексті світового досвіду складання оборонних програм і оборонних бюджетів розглядаються у роботі українського дослідника В. Мунтіяна [5], але вони потребують більш детального та системного опрацювання.

З точки зору впливу на майбутній стан ВПК заслуговують на увагу також процеси реструктуризації та інтеграції підприємств цієї сфери у країнах Західної Європи. Як вважають іноземні експерти, наслідки глобальної фінансової кризи та зростаюча конкуренція з боку США у найближчі роки впливатимуть на стан оборонної промисловості країн Західної Європи. Зокрема, порівняно із США з оборонним бюджетом у 280 млрд дол. західноєвропейські країни-члени НАТО (сукупний оборонний бюджет 185 млрд дол. США) мають майже вдвічі більше компаній, які працюють у галузі ВПК. Через це, а також інші, переважно політичного характеру причини, в Західній Європі має місце дублювання НДДКР та кінцевої продукції підприємств ВПК, що несумісне із стійкою тенденцією до підвищення вартості розробки сучасних систем озброєння і військової техніки (О та ВТ). Окрім економічних мотивів, до реструктуризації галузі ВПК у західноєвропейських країнах спонукають плани НАТО щодо створення уніфікованих видів О та ВТ. Отже, її здійснення є необхідним для адаптації військово-промислового комплексу до нових, вказаних вище умов.

Фахівці пропонують різні шляхи реструктуризації, які зводяться до двох варіантів інтеграції підприємств ВПК – горизонтальної інтернаціональної (утворення інтернаціональних компаній) та вертикальної в національних межах (утворення великих національних компаній, які б охоплювали всі сфери ВПК). Суттєвою перешкодою для реалізації цих варіантів можуть стати інституціональні чинники. Так, у ВПК США працюють виключно приватні компанії, а країн Західної Європи – ще й державні [3].

Перспективним вважають шлях спільного управління реалізацією програм створення О та ВТ. Уряди Франції, Німеччини та Великої Британії вже вдалися до такого роду організаційних заходів з метою скорочення витрат на утримання надлишкових потужностей у національних ВПК та уникнення дублювання НДДКР. Для цього у 1994 р. було утворене франко-німецьке Агентство озброєнь (з 1995 р. – «Організація спільного співробітництва в галузі озброєнь»). У 1996 році до нього приєдналася Велика Британія.