Зважаючи на нові умови, перш за все – ринкові економічні виміри, Україні потрібно було виробити нові державні пріоритети щодо промислової політики, розробити заходи для виходу галузей із кризи, створити такі державні програми, які дозволили б зберегти здобутий науково-технічний та промисловий потенціали та забезпечити певні умови для їх стабілізації та розвитку.

У даній статті автори поставили за мету показати, як ці завдання вирішувались у ракетно-космічній галузі, з яких міркувань і системних підходів була розроблена стратегія її збереження та розвитку, яких результатів було досягнуто завдяки своєчасній реалізації цих організаційно-технічних заходів.

На час розпаду СРСР ракетно-космічна галузь України була одним із найпотужніших світових центрів ракетобудування, який за рівнем технологій або перевершував відповідні центри США, Росії та Франції, або їм дорівнював.

Одночасно з розробкою бойової техніки створювалися високоефективні ракети-носії та космічні апарати (КА). За допомогою носіїв було виведено близько 400 КА різного призначення.

Враховуючи виключну важливість ракетно-космічної галузі України у забезпеченні ракетно-ядерного паритету між США і СРСР, ЦК КПРС і Рада міністрів СРСР приділяли постійну увагу розвитку її науково-технічного, технологічного, експериментального та промислового потенціалу, для чого щорічно з союзного бюджету виділялося близько півмільярда доларів США. У 1990 р. обсяги фінансування проектно-конструкторських робіт і експериментального відпрацювання нових зразків ракетної і ракетно-космічної техніки ДКБ «Південне» і ВО «Південний машинобудівний завод» становили 300 млн дол. США – для створення бойових ракетних комплексів і понад 120 млн дол. – для модернізації ракет-носіїв і створення космічної техніки.

У 1992-1994 рр. бюджетне фінансування ракетно-космічної галузі України знизилося до рівня фінансування наукових космічних досліджень Данії.

У нових умовах ситуація ускладнювалася тим, що Україна мала і інші високотехнологічні промислові галузі – авіаційну, бронетанкову, суднобудівну, що розвивалися відповідно до програм СРСР і виробляли значні обсяги продукції. Як і ракетно-космічна галузь, вони після розпаду Союзу опинилися в критичному економічному стані, тобто виключно важливі для промислово розвинутої держави високотехнологічні галузі, збалансовані у рамках Союзу за обсягами продукції і фінансувань, в умовах нової України стали надмірними. Державі потрібно було визначити нові пріоритети у розвитку промисловості відповідно до імперативів зовнішньої та внутрішньої політики.

Для ракетно-космічної галузі необхідно було обрати новий єдиний державний підхід до космічної діяльності, який відповідав би довгостроковим інтересам держави в економічній, соціальній та політичній сферах. Перші спроби його вибору показали певні розбіжності. З одного боку, українська ракетно-космічна галузь мала світовий рівень розвитку і могла створювати наукоємну конкурентоспроможну продукцію, яка мала високу ціну на міжнародному ринку космічних послуг. При певних умовах за допомогою ракетно-космічних систем з прибутком для держави можна було вирішувати на глобальному рівні сучасні завдання зв’язку, теле- і радіомовлення, меліорації, землекористування, топографії, геологічної розвідки, рибальства, навігації, сільського господарства. У першу чергу це стосувалося створення космічних систем, які за своїми технологіями і вартістю ставали загальнодоступними – від корпорацій до індивідуальних споживачів. З другого боку, для створення наукоємної продукції були необхідні значні кошти, які потрібно було вкладати щорічно протягом кількох років. Наприклад, загальна вартість розробки і відпрацювання тільки однієї нової ракети-носія середнього класу дорівнювала одному-двом оборонним бюджетам нашої держави. Україна, економіка якої перебувала у кризовому стані, була не в змозі виділити такі кошти. Крім того, нові виміри внутрішньої і зовнішньої політики держави вимагали, не лише підтримки і стабілізації високорозвинутих галузей промисловості, а й значних асигнувань у інші галузі економіки.

Віддзеркаленням цих розбіжностей можуть слугувати три варіанти стратегії подальшого розвитку ракетно-космічної галузі, які розглядалися у 1992 р.:

перший – не мати власних національних проектів щодо створення нових і модернізації існуючих зразків ракетно-космічної техніки; брати лише часткову участь у міждержавній програмі України, Росії та Казахстану за умови, що приблизно 85% обсягів фінансування Україною цієї програми (планувалося, що частка України у фінансуванні міждержавної програми становитиме 17%) буде припадати українським підприємствам і організаціям; за результатами цієї програми Україна мала отримувати від Росії та Казахстану космічну інформацію і послуги пропорційно своїй частці;

другий – створювати свої найбільш важливі проекти і одночасно брати участь у згаданій міждержавній програмі приблизно на тих же умовах, що і у першому варіанті; поступово, з використанням позитивних результатів реалізації національних проектів, розгорнути міждержавне комерційне співробітництво з провідними ракетно-космічними фірмами світу, в тому числі зі США та країнами Заходу;

третій – зосередити зусилля тільки на розробці та реалізації національних проектів за пріоритетними напрямами; ракетно-космічні дослідження і розробки з іншими державами якщо і проводити, то у мінімальних обсягах.

У подальшому основні зусилля було зосереджено на другому варіанті стратегії. Для його розробки і реалізації необхідно було вирішити ряд завдань принципового характеру:

Одночасно з вирішенням перелічених завдань необхідно було забезпечити конверсію надмірних потужностей і відповідне реформування підприємств ракетно-космічної галузі.

Нову структуру управління ракетно-космічною галуззю – Національне космічне агентство України – було створено відповідно до Указу Президента України від 29 лютого 1992 р. Розробку першої Національної космічної програми України було розпочато паралельно з підготовкою і узгодженням положення про агентство і комплектацію його фахівцями. У січні 1993 р. урядами України та Росії було підписано проект угоди про співробітництво в галузі спільного створення, експлуатації і використання ракетної і ракетно-космічної техніки. Наприкінці 1993 р. було узгоджено і затверджено «Спільну програму Російської Академії наук і Академії наук України з фундаментальних космічних досліджень з використанням автоматичних космічних апаратів». У 1994 р. Кабінет Міністрів України затвердив першу Національну космічну програму України на 1994-1997 рр. Було виділено бюджетні кошти на її реалізацію.

У «Спільній Програмі…» основну увагу було приділено розробці проектів дослідження Землі з космосу, фізичних процесів у навколоземному просторі, астрономічних досліджень, космічної біології та фізіології, дослідження планет та малих тіл Сонячної системи, а також випромінювання Сонця. Серед них слід відзначити проекти «Океан», «Спектр», «Інтербол», «Марс-96», «Коронас» тощо.

До першої Національної космічної програми увійшли проекти з фундаментальних і прикладних досліджень за допомогою КА, прикладні дослідження в інтересах створення нової космічної техніки, розвитку космічних технологій, модернізації і розвитку транспортно-космічних систем, створення наземних комплексів космічної інфраструктури та підтримки існуючої експериментальної і промислової баз. Серед них слід відзначити проекти щодо створення мікросупутників, систем космічного зв’язку, дистанційного зондування Землі, досліджень можливостей прогнозування космічними апаратами катастрофічних землетрусів і т. ін.

Значну увагу приділялося проектам створення першого українського супутника, національної наземної інфраструктури для керування КА і прийому інформації з бортових систем, а також розробці єдиної супутникової системи передачі даних (ЕССПІ), яка передбачала в подальшому розгортання національної космічної системи в інтересах розвитку економіки і безпеки держави.

До Національної космічної програми також увійшли роботи українських організацій і підприємств, які виконувалися за спільною Програмою Російської Академією наук і Академією наук України.

Розподіл запланованих на 1995-1997 рр. бюджетних коштів між основними цільовими програмами Національної космічної програми наведено на рис. 1.

Незважаючи на певні проблеми бюджетного фінансування, особливо проектів, які виконувалися протягом кількох років, основні завдання Національної космічної програми було виконано. Україна взяла участь у розробці міжнародного проекту «Інтербол» – дослідження енергетики, динаміки і природи магнітосферних бур. Запуск КА «Інтербол-1» здійснено у 1995 році. Розроблено КА для реалізації проекту «Коронас» – дослідження навколоземної плазми і випромінювання Сонця. КА «Коронас» було виведено на орбіту у 1994 році. У рамках проекту «Спектр» – дослідження космічних джерел випромінювання у різних діапазонах спектра – було проведено значні роботи по створенню унікального телескопа Т-170 і системи керування КА.

Створено перший український КА «Січ-1» (рис. 2), який було обладнано комплексом різноманітних систем дистанційного зондування (радіолокаційною, оптичною мікрохвильовою та радіометричною), які давали змогу контролювати динамічні процеси та явища на океанічній поверхні, в атмосфері, під покривом криги та на суші Землі, зокрема, контролювати динаміку розвитку циклонів, тайфунів, шквалів, ураганів, проводити льодову розвідку, оцінювати забруднення водної поверхні, забезпечувати моніторинг динаміки розтавання снігів, випадання опадів тощо. Його було виведено на навколоземну кругову орбіту для спостереження поверхні Землі 31 серпня 1995 р. ракетою-носієм «Циклон».

Було створено національну наземну інфраструктуру для керування КА і прийому інформації з бортових систем, яка почала здійснювати керування КА «Січ-1», «Інтербол-1», «Інтербол-2», «Гранат-К», «Коронас», «Магіон-1», «Магіон-2».

Запуск КА «Січ-1» і створення наземної інфраструктури знаменували повернення України до космічних держав світу. На сьогодні КА «Січ-1» зробив більше п’ятнадцяти тисяч обертів навколо Землі і передав користувачам тисячі знімків (рис. 3, 4).

Виконано також ряд інших розробок, зокрема, у сфері дослідження впливу мікрогравітації на різні рівні організації живих систем, створення нового покоління гідросилових комплексів керування рухом КА, нових унікальних матеріалів і технологій.

Здійснено кілька десятків запусків ракет-носіїв «Циклон» і «Зеніт», забезпечено поставку до Росії систем керування ракетами-носіями «Протон», «Союз» та для діючої станції «Мир». Забезпечено модернізацію і поставку російським підприємствам різноманітного наземного стартового та технологічного обладнання для ракетно-космічних комплексів.

Особливу увагу було приділено конкурентоспроможним транспортним космічним системам як найбільш вірогідному джерелу прибутків галузі. Транспортні космічні системи України за своїми показниками, в першу чергу за енергетичними можливостями і вартості пуску, або дорівнювали, або перевищували відповідні системи США і країн Заходу. Крім того, на світовому ринку існував значний комерційний попит на послуги пусками, який не могли повністю задовольнити провідні ракетно-космічні фірми США, країн Західної Європи, Китаю. Згідно з висновками експертів попит на світовому ринку у 1993 р. було задовільнено приблизно на 38%, а до кінця століття планувалося задовольнити приблизно на 55%. До 2005 р. в світі планувалося запустити близько 1000 КА, з яких 30% – комерційні, загальна вартість пускових послуг становить близько 9 млрд дол. США.

Враховуючи обмеженість коштів, було визначено два основні напрями модернізації та розвитку: розширення технічних можливостей існуючих ракетно-космічних комплексів «Зеніт» та «Циклон» та створення ракет-носіїв мінімальної вартості за рахунок використання відпрацьованих систем існуючих бойових МБР, які підлягали утилізації.

Ракета-носій «Зеніт» з третім ступенем стала на один щабель з основною європейською ракетою-носієм «Аріан-5», конкурентоспроможною з китайськими ракетами-носіями сімейства «CZ» і російською ракетою-носієм «Протон».

Одночасно з модернізацією ракет-носіїв «Циклон» і «Зеніт» значні зусилля було спрямовано на поширення міжнародного співробітництва з іншими державами та виходу України на світовий комерційний ринок космічних послуг.

Для створення нормативно-правової бази міжнародного співробітництва Україною було узгоджено і підписано ряд угод і меморандумів зі США, Росією, Китаєм, іншими країнами світу, що сприяло просуванню нашої держави на світовий ракетно-космічний ринок. Зокрема, було узгоджено з Росією проект міждержавної угоди у сфері створення й експлуатації космічної та ракетно-космічної техніки (1993 р.), підписано «Спільну заяву про майбутнє співробітництво в аерокосмічній галузі між Україною та США» (1994 р.), «Угоду між Україною та США про співробітництво в дослідженні і використанні космічного простору у мирних цілях» (1994 р.), «Угоду між Урядом України і Урядом США щодо міжнародної торгівлі в галузі комерційних послуг із комерційних пусків» (1996 р.), зроблено Заяву Президентів України та Росії щодо пріоритетності робіт по створенню спільної ракетно-космічної системи «Днепр» (1997 р.), підписано «Меморандум про взаєморозуміння щодо захисту ракетних і супутникових технологій» зі США (1998 р.), підготовлено і направлено до Росії для узгодження проект важливої угоди про ввезення і вивезення та транзит ракетно-космічної техніки.

Україна також приєдналась до світового клубу держав, які дотримуються Режиму контролю за нерозповсюдженням ракетних технологій (РКРТ), спочатку на рівні Меморандуму…, а з 1998 р. – як країна-учасниця РКРТ.

Спочатку спільні роботи виконувались у межах відносно невеликих контрактів: іноземні фірми вивчали особливості та основні характеристики українських транспортних космічних систем і КА, а також технічні й технологічні можливості провідних підприємств, а українська сторона надавала і обгрунтовувала пропозиції щодо економічної доцільності своєї участі у виконанні спільних з Росією та іншими державами комерційних контрактів.

Перший великий комерційний контракт було укладено з провідною американською фірмою «Space Systems/Loral» на виведення трьома пусками ракети-носія «Зеніт-2» тридцяти шести КА космічної системи «Globalstar», яка створювалася. На жаль, перший комерційний пуск «Зеніт-2» був аварійним. Збитки фірми «Space Systems / Loral» були значними – одночасно було загублено дванадцять комерційних супутників, – і вона тимчасово припинила дію контракту. Подальше створення космічної системи «Globalstar» здійснюється з використанням російської ракети-носія «Союз». Щоправда, наступні вдалі чотири запуски ракети-носія «Зеніт» дають надію на відновлення контракту з фірмою «Space Systems / Loral» на другому етапі створення системи «Globalstar»: одним запуском носія «Зеніт-2» виводиться дванадцять КА системи «Globalstar», а російського «Союзу» – лише чотири.

У серпні 1996 р. було підписано комерційний контракт на участь України в міжнародній програмі «Sea Launch». Відповідно до програми вперше у світі передбачалось створення плавучого морського космодрому на базі плавучої нафтодобувної платформи і спеціального допоміжного судна. Ракетою-носієм був обраний триступінчастий «Зеніт», який у подальшому отримав назву «Зеніт-3 SL».

Плавучий космодром забезпечував старти ракети-носія з будь-якої точки світового океану, що давало змогу без значних обмежень і труднощів вибирати та узгоджувати траси польоту і райони падіння відпрацьованих частин першого і другого ступенів. При стартах з району екватора це дозволяло підвищити корисну вагу, яка виводилася на орбіту.

Програма мала виконуватись спільно з відомими фірмами «Boeing» (США), РКК «Енергія» (Росія) і «Kvжrner Maritime» (Норвегія).

Участь у програмі «Sea Launch» дала можливість Україні отримати кредит у розмірі близько 100 млн дол. США і збільшити відповідним чином завантаження організації і підприємства ракетно-космічної галузі.

У березні 1999 р. було здійснено успішний контрольний пуск ракети-носія «Зеніт-3SL» з плавучої платформи у районі екватора (рис. 6, 7). Носієм зі стартовою вагою 470 т було виведено на перехідну до геостаціонарної орбіту з нульовим нахилом корисну вагу 4450 кг. Потенційні замовники – провідні фірми світу, що забезпечують розробку і поставку комерційних КА і систем, – змогли переконатися у працездатності і надійності нової ракетно-космічної системи, якості надання пускових послуг, а також наявності заявлених енергетичних характеристик і характеристик точності носія.

У жовтні 1999 р. за допомогою носія «Зеніт-3SL» було виведено на перехідну до геостаціонарної орбіту перший комерційний КА. У стадії завершення підготовка до наступного запуску.

Після успішних запусків носія «Зеніт-3SL» компанія «Sea Launch» виявила зацікавленість у комерційній експлуатації носія «Зеніт-2» на космодромі Байконур для створення низькоорбітальних багатосупутникових систем зв’язку («Launch in Desert»). Якщо, крім участі України у програмі «Sea Launch», буде досягнуто комерційної домовленості щодо експлуатації носія «Зеніт-2» у програмі «Launch in Desert», галузь значно підвищить завантаженість і економічну забезпеченість своїх організацій і підприємств.

По другому напряму було проведено проробки щодо створення ракет-носіїв на базі твердопаливної МБР SS-24 і рідинної SS-18 (за визначенням американських фахівців – «Сатани»), які відповідно до Договору про подальше скорочення і обмеження стратегічних ракетно-ядерних озброєнь знімалися з бойового чергування і підлягли утилізації.

Обидві МБР було створено в Україні в кооперації з організаціями і підприємствами колишнього Союзу. Одну з них, SS-24 (46 одиниць), було розташовано на території України, другу – SS-18 (306 одиниць) – на території Росії і Казахстану.

Попередні проробки показували, що, максимально використовуючи відпрацьовані системи МБР, можна створити ракети-носії, вартість розробки яких нижче у вісім-дев’ять разів, ніж вартість створення нових ракет-носіїв відповідного класу.

На базі МБР SS-9 (рис. 10) було створено ракети-носії «Циклон-2» і «Циклон-3».

Двоступінчасті ракети-носії «Космос» і «Інтеркосмос» було створено при використанні перших ступенів бойових ракет, розробці нових других ступенів, забезпеченні оптимальних характеристик і параметрів носіїв по енергетичних можливостях.

Такі ракети носії мають значну стартову вагу других ступенів, яка на порядок перевищує корисну вагу бойових ракет, що призводить до істотних доробок конструкції і систем бойових ракет, зростання строків створення і вартості носія.

Іншими словами, існувало два відпрацьованих підходи до створення таких ракет-носіїв: енергетично оптимальних з високою вартістю розробки носія і навпаки, неоптимальних, але з прийнятною вартістю створення.

Значний обсяг робіт було виконано разом з росіянами по створенню ракетно-космічної системи на базі МБР SS-18 (рис. 13). Основними матеріальними складовими системи було прийнято сто п’ятдесят SS-18, які перебувають на бойовому чергуванні або зберігаються в арсеналах, і наземну інфраструктуру комплексу SS-18 на космодромі Байконур.

Проектну і проектно-конструкторську розробку ракети-носія на базі МБР SS-18 було проведено без створення нового додаткового ступеня. Згідно з виконаним проектом ракета-носій на базі МБР SS-18 дає змогу виводити КА малої ваги майже без конструктивних змін. Доробці підлягає лише частина програмного забезпечення системи керування МБР. Для збільшення корисної ваги пропонується доробка штатного розгонного ступеня (зміна схеми ступеня з «тягнучої» на «штовхаючу», збільшення запасу ракетного палива тощо).

Ракета-носій на базі МБР SS-18 отримала назву «Днепр».

Для демонстрації надійності носія «Днепр» з космодрому Байконур було проведено два успішних пуски МБР SS-18, які простояли на бойовому чергуванні з рідинним ракетним паливом на борту більше ніж двадцять років: перший – по балістичній траєкторії, другий – з виведенням КА англійської фірми SSTL на кругову орбіту.

Враховуючи надійність, енергетичні можливості і вартість носія «Днепр», провідні космічні фірми «Motorola», «Teledesic», «Boeing», «Lockheed Martin», «Orbital Science», «Leo-one», SSTL і т.ін. виявляють значний інтерес до його використання для запуску КА зв’язку і дистанційного зондування Землі. Російським космічним агентством планується використання носія «Днепр» для виконання певної частини федеральної космічної програми.

Для належного виконання робіт і розгортання міжнародного використання системи згідно з Меморандумом Російського космічного агентства і Національного космічного агентства України від 12 листопада 1996 року було створено спільне російсько-українське підприємство (міжнародна компанія «Космотрас»), яке здійснює управління і контроль фінансових потоків, планує і контролює виконання технічних і технологічних робіт та веде підготовку контрактів.

Конверсія надмірних потужностей підприємств проводилась відповідно до Державної програми конверсії оборонної промисловості. Було впроваджено значну кількість нових виробничих процесів, зразків цивільної продукції і товарів широко вжитку. Наприклад, ДКБ «Південне» і ВО «Південний машинобудівний завод» було освоєно випуск вітроенергетичних установок, тролейбусів, зернозбиральних комбайнів, обладнання для агропромислового комплексу, АО «Хартрон» – систем керування атомними електростанціями, газосистемами, ВО «Комунар» – різноманітних бортових і наземних систем керування, ВО «Київприлад» – інфрачервоних обігрівачів, багатофункціональних телефонів, різного електрообладнання.

Із вісімнадцяти підприємств і організацій, які становлять основу ракетно-космічної галузі, було реформовано вісім: сім – у відкриті акціонерні товариства, одне – «Київський радіозавод» – у державну акціонерну холдингову компанію з одноіменною назвою.

Конверсія і реформування підприємств не дали очікуваних результатів передусім через хронічну нестачу коштів. На конверсію надходить не більше ніж 20-30 % коштів від запланованих. Підприємства не мають достатніх оборотних коштів. Продукція, яку вони виготовляють, має високу ціну і недостатню якість, і тому не знаходить збуту ні на внутрішньому, ні на зовнішньому ринках.

Другою Національною космічною програмою України на 1998-2002 рр. передбачено подальші зусилля щодо становлення національної ракетно-космічної галузі. У Програмі зосереджено цільові програми з найважливіших напрямів діяльності галузі: подальші наукові космічні дослідження навколоземного простору на Землі з космосу, дослідження в сферах астрофізики і позаатмосферній астрономії, фізики мікрогравітації, проведення технологічних та наукових експериментів на борту КА, створення космічних технологій, розвиток технічних комплексів забезпечення космічної діяльності, в тому числі транспортних космічних систем, базових космічних платформ, наземної інфраструктури космічних ракетних комплексів, а також космічного приладобудування і двигунобудування, інфраструктури керування польотом КА.

До програми увійшли також незавершені проекти першої Національної космічної програми.

Серед проектів другої Програми слід відзначити створення польотного експериментального комплексу для вивчення іоносферних провісників землетрусів, науково-технологічного модуля, геостаціонарного КА супутникового зв’язку і телерадіомовлення, системи спостереження Землі на базі КА «Січ-1М» і «Січ-2». Значну увагу приділено створенню системи ЕССПІ з використанням на першому етапі її експлуатації арендованих ресурсів іноземних КА «Intelsat-II», «Itelsat-2», «Intelsat-P», «Iridium», на другому – КА «Січ-1М», «Океан-О».

Передбачено серійне виробництво ракети-носія «Циклон» для запуску КА «Січ-1М», «Січ-2», «Попередження», «Мікросупутник», «АУОС».

Розподіл запланованих на 1998-2002 роки бюджетних коштів між основними цільовими програмами наведено на рис. 14.

Головними напрямами діяльності, що сприяють поширенню міжнародного комерційного співробітництва, було обрано підтримку програми «Sea Launch», розгортання робіт по створенню і узгодженню спільної програми «Launch in Desert», суттєва модернізація ракети-носія «Циклон» та створення нових ракет-носіїв.

У листопаді 1999 р. Україна та Бразилія підписали «Міждержавну угоду про співробітництво у використанні космічного проекту у мирних цілях». Угодою передбачається, крім використання космодрому «Alcвntara Space Center», співробітництво у галузях науки, зондування поверхні Землі, радіозв’язку, систем дистанційного керування КА.

Створення стартового комплексу для носія передбачається на космодромі «OTB Test Range» у Південній Африці. Космодром має високий ступінь технічної готовності, його координати забезпечують можливість запусків у широкому діапазоні азимутів.

Планується також створення ракети-носія легкого класу, з використанням двигунів МБР SS-19 і SS-24, які підлягають утилізації. Вантажопідйомність носія на стандартну орбіту буде становити 1500 кг.

Підсумовуючи викладене, можна дійти таких висновків.

Своєчасно проведені організаційно-технічні заходи дали змогу забезпечити єдиний підхід до вибору основних напрямів діяльності України в сфері космосу і сформувати національну ракетно-космічну галузь, цілі та завдання якої підпорядковано інтересам і можливостям держави.

Обрана стратегія виходу галузі з кризи і реалізація Національних космічних програм дозволили в умовах хронічної нестачі коштів зробити перші кроки до її стабілізації, зокрема, вихід на світовий космічний ринок із значними комерційними контрактами запобіг катастрофічній ерозії галузі і створив певні умови для її виживання. Через брак коштів основні зусилля галузь концентрує на виконанні завдань зовнішнього ринку і лише частково – внутрішнього.