В.І.ПОПАДИНЕЦЬ

З історії становлення та функціонування мережі державних органів науково-технічної інформації

Мережу державних органів науково-технічної інформації (НТІ) було започатковано у 60-х роках, а її нормативно-правові засади визначено постановою Ради Міністрів колишнього СРСР від 29.11.1966 р. № 216 «Про загальнодержавну систему науково-технічної інформації». Основна роль мережі полягала у підтримці реєстраційних процесів за результатами науково-технічної діяльності, зокрема, дослідницьких розробок, та контролі за їхнім впровадженням у виробництво.

Водночас з цим у світі відбуваються зміни щодо широкого використання персональних комп’ютерів в інформаційному забезпеченні споживачів. Це призводить до об’єднання споживачів і виробників інформації в єдине ціле і на сцену виходить узгоджене з міжнародними нормами законодавство з питань інтелектуальної власності, порядку передачі ноу-хау, делегування повноважень при передачі технологій з державних дослідницьких лабораторій у приватний сектор виробництва, відповідальність за передачу розробок оборонних відомств у цивільний сектор промисловості тощо.

Тенденції формування та розвитку національних ресурсів НТІ

Отже, є нагальна потреба створення єдиних методологічних та методичних засад функціонування системи документних комунікацій на основі взаємопов’язаних комп’ютерних технологій для формування національного фонду науково-технічної інформації України, включаючи депозитарії електронних документів, і забезпечення вільного доступу до фонду всіх членів суспільства незалежно від їхнього соціального статусу і матеріального забезпечення. У результаті цього вітчизняні інформаційні центри НТІ та книгозбірні мають трансформуватися з пасивних сховищ документованих знань у їх активних поширювачів.

Аналіз стану розвитку національної системи НТІ

Необхідно також розпочати формування БД з основної НТП, що створюватиметься реалізацією НДДКР за державними науково-технічними програмами, виконання яких підпорядковано різним державним установам. Ця БД має, як мінімум, містити дані, що характеризують поетапну ступінь завершеності запланованої до створення НТП, її базові технічні та економічні характеристики, а також зацікавленість у її використанні кінцевими користувачами.

Висновки

- розробки та впровадження узгодженої системи інформаційної підтримки науково-технічного співробітництва, а також створення і поновлення ресурсів НТІ за окремими напрямами співробітництва;

- визначення пріоритетних напрямів взаємодії за програмами партнерства;

- забезпечення оперативного доступу до національного фонду НТІ України для країн-партнерів.

1. Андрощук Г., Денисюк В. Трансфер технологий: Украина в международной торговле лицензиями // Предпринимательство, хозяйство, право. – 1996. – № 7. – С. 39-445.

2. Антопольский А.Б. Информационные ресурсы России (по данным учета 1996 г.) // Информ. ресурсы России. – 1996.

3. Артемьев В. Методы и средства автоматизации учрежденческой деятельности // Системы безопасности связи и телекоммуникаций. – 1996. – № 6.

4. Голубков А.С. Информационные технологии требуют государственной поддержки // Информ. технологии. – 1996. – № 1.

5. Гриньов Б.В., Денисюк В.А., Соловйов В.П. Деякі аспекти державного регулювання передачі (трансферу) технологій в Україні // Наука і наукознавство. – 1998. – № 2. – С. 3-12.

6. Зильбершан А., Зданик С. Стратегические направления в системах баз данных // Системы управления базами данных. – 1997. – № 4.

7. Мелюхин И.С. Концепции информационного общества и роль государства // Информ. ресурсы и технологии. – 1997. – № 2.

8. Мелюхин И.С. Рынок сетевых услуг: состояние и тенденции развития // Информ. ресурсы России. – 1996. – № 1.

9. V ювілейна міжнародна науково-практична конференція «Глобальний інформаційний простір: ресурси, технології, інновації» // Тез. доп. та повідомл. – К. : УкрІНТЕІ, 1998. – С. 1-84.

 

З історії становлення та функціонування мережі державних органів науково-технічної інформації

Мережу державних органів науково-технічної інформації (НТІ) було започатковано у 60-х роках, а її нормативно-правові засади визначено постановою Ради Міністрів колишнього СРСР від 29.11.1966 р. № 216 «Про загальнодержавну систему науково-технічної інформації». Основна роль мережі полягала у підтримці реєстраційних процесів за результатами науково-технічної діяльності, зокрема, дослідницьких розробок, та контролі за їхнім впровадженням у виробництво.

Ефективність функціонування мережі залежала від трьох факторів:

- наявності органу державної виконавчої влади, відповідального за створення організаційно-фінансових умов її функціонування;

- виробничої інфраструктури для збирання, обробки, зберігання та надання відомостей за результатами науково-технічної діяльності;

- виробників та споживачів науково-технічної інформації на рівні окремих осіб, установ та організацій, органів влади, міжнародних структур.

До 1991 р. в Україні з цих трьох позицій були представлені:

· Відділ науки і техніки Держплану УРСР, який надавав матеріально-фінансову підтримку державній системі НТІ (ДСНТІ), визначав напрями її функціонування. Наукову спрямованість і розвиток мережі як частини світової (або такої, що могла нею стати) за галузями (предметними класами) визначав Всесоюзний інститут наукової і технічної інформації (ВІНІТІ). Ціла низка науково-дослідних установ союзного підпорядкування, такі як: ВНТІЦентр, ІНІОН, ВІМІ, ІНФОРМЕЛЕКТРО, також входили до державної системи НТІ, але за окремими видами інформації та як окремі державні установи.

· Виробнича інфраструктура державної системи НТІ складалася з мережі регіональних (республіканських, територіальних) інформаційних центрів з функціональною підпорядкованістю головному центрові. В Україні таким центром став Український науково-дослідний інститут науково-технічної інформації (УкрНДІНТІ) при Держплані УРСР. Аналогічні республіканські центри в СРСР виступали провідниками інформаційної політики держави у сфері науки і техніки. Саме на цьому рівні було створено державну автоматизовану систему НТІ, що поєднувала в одне ціле всі республіканські системи.

· Система виробників та споживачів інформації загалом була представлена двома категоріями: тими, хто працював безпосередньо у конкретній виробничій сфері (фізичні особи) або у її відповідній структурі (юридичні особи) та тими, хто приймав рішення щодо політики розвитку та управління (керуючий склад осіб різного галузевого або фахового спрямування).

У 1988 р. було розроблено Концепцію розвитку інформаційної служби в СРСР на 1991-2000 рр. Це започаткувало основи політики, що мала бути реалізована через існуючі інформаційні інфраструктури з залученням галузевих служб науково-технічної інформації.

Після розпаду СРСР і утворення СНД політика в галузі НТІ зазнала значних змін, зумовлених передусім виникненням інституту власності. Надання інформаційної продукції та послуг перестало бути безкоштовним, що зумовило необхідність підготовки і прийняття нормативних, методичних та законодавчих документів, які визначали б правила передачі, доступу, купівлі-продажу матеріалів інформаційних фондів. Ціна таких матеріалів залежить не тільки від професійних інтересів споживача, але й від рівня аналітичної обробленості матеріалів фонду чи від їхньої унікальності, що у випадку відомостей наукового, технічного, технологічного характеру є особливо важливим.

Проблема ускладнюється ще й тим, що власник фонду, юридична чи фізична особа, попри всі прийняті на сьогодні нормативні документи, у т. ч. й міждержавні угоди, має абсолютне право на володіння і розпорядження фондом. Треба також зважати й на те, що фонди до 1992 р. були загальнодержавними, союзними, тому вони потребують визначення засад спільного користування ними як на рівні окремих власників (відомчих виробничо-виконавчих структур), так і на міжнародному рівні.

Водночас з цим у світі відбуваються зміни щодо широкого використання персональних комп’ютерів в інформаційному забезпеченні споживачів. Це призводить до об’єднання споживачів і виробників інформації в єдине ціле і на сцену виходить узгоджене з міжнародними нормами законодавство з питань інтелектуальної власності, порядку передачі ноу-хау, делегування повноважень при передачі технологій з державних дослідницьких лабораторій у приватний сектор виробництва, відповідальність за передачу розробок оборонних відомств у цивільний сектор промисловості тощо.

Тенденції формування та розвитку національних ресурсів НТІ

Формування національних інформаційних ресурсів у всіх розвинутих країнах розпочиналося в наукових книгозбірнях – найдавніших суспільних інститутах, що здійснюють кумуляцію, збереження і використання документованих знань. Такий підхід дозволив цим країнам у короткий термін з незначними витратами досягти вагомих результатів, оскільки забезпечував включення накопичених фондів у нову інформаційну інфраструктуру суспільства. Сьогодні продовженням таких заходів є реалізація так званої інформаційної супермагістралі (Information Superhighway), що являє собою органічне поєднання електронних документних ресурсів зі світовою телекомунікаційною інфраструктурою. Програми щодо формування магістралі у розвинутих країнах розглядаються на найвищому державному рівні та мають відповідний статус і підтримку. Наприклад, урядом США вже у 1993 р. розроблено план створення національної інформаційної інфраструктури і сформовано Робочу комісію з інформаційної інфраструктури (Information Infrastructure Task Force). Належну увагу даній проблемі приділив і Конгрес США, на якому обговорювалися матеріали спеціально підготовленого документа «Information Superhighway: An Overview of Technology Challenges, Report to the USA Congress, 1995» («Інформаційна супермагістраль: стислий огляд проблемних технологій, повідомлення Конгресу США, 1995») [7]. У Канаді роботи в цьому напрямі розпочалися у 1994 р., коли уряд створив Консультативну раду з інформаційної магістралі. Рада підготувала програму «Connection, Community, Content: The Challenge of the Informating Highway. Final Report of the Information Highway Advisory Council» («З’єднання, суспільство, сутність: проблема інформаційної магістралі. Заключне повідомлення Консультативної ради з інформаційної магістралі»), до якої вміщено понад 300 конкретних пропозицій і проектів [8]. Європейське співтовариство реалізує план «Europe and the global information society. Recommendation to the European Council, May 1994» («Європа і світове інформаційне суспільство. Рекомендації Ради Європи»), що визначає стратегію інформатизації розвинутих європейських держав [4].

У рамках концепції інформаційної супермагістралі інформаційні центри та провідні наукові книгозбірні світу мають трансформуватися у «віртуальні бібліотеки» – документальні комунікаційні центри, що не обмежені часом чи простором і дозволяють користуватися в будь-який момент довільним ресурсом, де б він не перебував. Одним із ключових міжнародних проектів, спрямованих на проведення такої трансформації, є «Bibliotheca Universalis», що передбачає формування глобальної мережі електронних бібліотек (це один з 11 науково-технічних проектів, що реалізуються під егідою країн «Великої сімки») [2]. На першому етапі цього проекту, що розпочався у 1995 р., беруть участь національні та найбільші інформаційні центри і книгозбірні «Великої сімки», потім до них приєднуватимуться й установи інших держав. Найбільшу активність у створенні електронних бібліотек виявляють інформаційні центри книгозбірні США, де у 1995 р. було створено Національну федерацію електронних бібліотек, що об’єднала 15 університетських книгозбірень та Бібліотеку Конгресу США [6].

У Російській Федерації надається певна державна підтримка впровадженню комп’ютерних технологій у практичну діяльність інформаційних центрів і наукових бібліотек. Реалізуються 4 федеральні проекти, що доповнюють один одного, і які спрямовані на інтеграцію інформаційних ресурсів органів НТІ та найбільших бібліотек і введення їх в систему Internet. Це: «Створення Російського комунікативного формату подання елементів бібліографічного запису в машиночитаній формі», «Створення Російського центру корпоративної каталогізації», «Створення комп’ютерної мережі бібліотек Росії LibWeb» і «Російські бібліотеки в Internet». Фінансування трьох перших проектів забезпечують Міністерство культури Російської Федерації, Міністерство науки і технічної політики Російської Федерації, а також Російський фонд фундаментальних досліджень; підтримка ж четвертого здійснюється у межах програми Open Society Institute, що фінансується Фондом Дж. Сороса. Загальний обсяг фінансування становить кілька мільйонів доларів США [3].

Вітчизняні державні інформаційні центри НТІ та наукові бібліотеки не мають такої підтримки владних структур і спонсорів. Вони залишаються поза увагою як при визначенні пріоритетних державних науково-технічних програм, так і численних публікацій з проблематики інформатизації України, де цей багатоаспектний процес зводиться найчастіше до технократичного завдання створення комп’ютерних мереж.

Отже, є нагальна потреба створення єдиних методологічних та методичних засад функціонування системи документних комунікацій на основі взаємопов’язаних комп’ютерних технологій для формування національного фонду науково-технічної інформації України, включаючи депозитарії електронних документів, і забезпечення вільного доступу до фонду всіх членів суспільства незалежно від їхнього соціального статусу і матеріального забезпечення. У результаті цього вітчизняні інформаційні центри НТІ та книгозбірні мають трансформуватися з пасивних сховищ документованих знань у їх активних поширювачів.

Аналіз стану розвитку національної системи НТІ

Орієнтація на ринкові відносини, приватну власність та відповідну передачу компетенції у прийнятті рішень власнику – при невизначеності керівного органу на рівні державної виконавчої влади, організаційної неузгодженості установ різного адміністративно-виконавчого рівня щодо політики використання інформаційних ресурсів з науково-технологічної діяльності, призводить до негативних результатів у сфері, що визначається як інформаційний простір та інформаційна безпека держави. В Україні раніше, ніж у інших країнах СНД, було прийнято закони «Про інформацію» та «Про науково-технічну інформацію». Як суверенна держава Україна стала членом Міжнародного Центру науково-технічної інформації (МЦНТІ), учасницею Угоди про міждержавний обмін НТІ. Відповідно до постанов Кабінету Міністрів України Українським інститутом науково-технічної та економічної інформації (УкрІНТЕІ) започаткована діяльність щодо реєстрації та державного обліку науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт (НДДКР) та захищених дисертацій. УкрІНТЕІ визначено головним інститутом з питань координації та науково-технічного забезпечення діяльності національної системи НТІ. Ця установа виступає державним замовником усіх баз даних (БД), здійснює їх реєстрацію.

Слід зазначити, що для підняття на належний рівень конкурентоспроможності вітчизняної науково-технічної продукції (НТП) необхідно створити потужний інформаційний базис. Помітним зрушенням у цьому напрямі стало отримання Україною права доступу до Міжнародного банку технологій і ділових можливостей, що визнаний майже у 80 країнах світу як офіційний канал трансферу національних технологій та ноу-хау на світовий ринок інтелектуальної продукції. Міжнародний банк технологій і ділових можливостей дає змогу проводити маркетингові дослідження стосовно пошуку покупця (продавця) ліцензії або об’єкта інтелектуальної власності, підготовку необхідних юридичних документів, що супроводжують купівлю-продаж тощо [5]. Офіційним представником Міжнародного банку технологій і ділових можливостей в Україні є Київський центр науково-технічної та економічної інформації України і його уповноважені представництва у регіонах. Однак питома вага участі України у міжнародному ринку ліцензій залишається дуже малою порівняно з розвинутими країнами [1]. Отже, необхідно оперативно відкоригувати відповідну інноваційну та інвестиційну політику держави на засадах постійного моніторингу стану науково-технічного доробку України за пріоритетними напрямами розвитку науки і техніки.

Нині в Україні практично немає загальнодержавного (національного) фонду НТІ з найважливішої для соціально-економічного розвитку держави НТП на найближчі роки, відсутній замкнений технологічний цикл від створення до використання наявного ресурсу науково-технічної інформації. Система збору, обробки, збереження та поширення НТІ регулюється відомчими нормативними документами. Вони, за результатами дослідницької чи практичної діяльності, відбивають суперечливі погляди цих установ щодо використання НТІ. Через відсутність такого фонду дуже складно визначити об’єктивну необхідність створення і доцільні обсяги виробництва та попиту на значний асортимент НТП як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Такий фонд є передумовою постійного моніторингу стану науково-технічного доробку та науково-технічної діяльності за пріоритетними напрямами розвитку науки і техніки, що сприятиме ефективному розвитку міжнародного науково-технічного співробітництва. Отже, нині створення державної інформаційно-аналітичної системи оперативного моніторингу науково-технічної діяльності є вкрай необхідним.

Сьогодні основу національної мережі органів НТІ України складають державні органи науково-технічної інформації, а саме: УкрІНТЕІ – головний орган системи, 18 регіональних центрів науково-технічної та економічної інформації, Державна науково-технічна бібліотека та Державне виробничо-поліграфічне підприємство [9].

Відсутність цілеспрямованої політики в галузі НТІ призвела до втрати принципу міжгалузевості, тобто тієї основи, на якій сформовано систему. Результатом такої відокремленості є значне дублювання зусиль, що негативно позначається на фінансовому становищі держави. Україна може скористатися набутим за радянських часів досвідом у сфері НТІ для формування власної, національно зорієнтованої політики за умов чіткого визначення ланки управління на рівні виконавчої влади та її функції щодо формування і розвитку національної системи НТІ. Тому видається необхідним посилення державного регулювання розвитку національної системи НТІ в цілому.

Указом Президента України від 21.07.97 № 663/97 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 17 червня 1997 р. «Про невідкладні заходи з упорядкування системи здійснення державної інформаційної політики та вдосконалення державного регулювання інформаційних відносин» передбачено низку заходів у сфері державної інформаційної політики, визначено ступінь участі та відповідальності її суб’єктів.

 

Невідкладні заходи державного регулювання розвитку національної системи НТІ.

Для виправлення ситуації, що склалася в галузі НТІ, вважається доцільним здійснення таких заходів:

- визначити організаційні, правові та фінансові засади підтримки функціонування та розвитку інформаційної інфраструктури держави у галузі НТІ;

- впровадити єдину технологічну дисципліну формування національного фонду НТІ з найважливішої для соціально-економічного розвитку держави НТП на поточні два роки відповідно до Закону України «Про науково-технічну інформацію» та інших законодавчих актів щодо процесів використання ресурсу фонду на засадах ринкових форм взаємодії власників інформаційних продуктів і виробників інформаційних послуг.

- розпочати створення державної інформаційно-аналітичної системи оперативного моніторингу науково-технічної діяльності в Україні за пріоритетними напрямами розвитку науки і техніки.

Для реалізації зазначених заходів необхідна координація взаємодії суб’єктів науково-технічної діяльності, що утворюють як державний, так і приватний сектори виробників інформаційних продуктів та послуг, у т. ч. регіональних та галузевих органів НТІ із залученням відповідних підрозділів міністерств та відомств України.

 

Основними завданнями системи моніторингу доцільними вважаються такі:

- визначення загального переліку НТП, найважливішої для соціально-економічного розвитку держави на найближчі два-три роки, та означення в цьому переліку тієї її частки, яку доцільно виробляти (продавати) першочергово;

- визначення відповідно до цього переліку реального стану наявного та додатково необхідного матеріально-технічного, технологічного, сировинного і кадрового ресурсів;

- визначення умов створення інтегрованих науково-виробничих комплексів, у т. ч. технопарків, технополісів через концентрацію зусиль виробничих підприємств, наукових організацій та зацікавлених інвесторів.

Для нормального функціонування такої системи є важливим створення БД національного фонду НТІ з пріоритетної НТП. У БД з кожного виду НТП первинними даними, як мінімум, мають бути такі: назва НТП, призначення, основні технічні та економічні характеристики, екологічна та інші види безпеки створення і використання, доцільний обсяг виробництва та споживання на внутрішньому й зовнішньому ринках, патентоспроможність, наявний та додатковий матеріально-технічний, технологічний, сировинний і кадровий ресурси, необхідні інноваційні та інвестиційні кошти, термін їхнього повернення, а також відомості про основного виробника та/або споживача.

Необхідно також розпочати формування БД з основної НТП, що створюватиметься реалізацією НДДКР за державними науково-технічними програмами, виконання яких підпорядковано різним державним установам. Ця БД має, як мінімум, містити дані, що характеризують поетапну ступінь завершеності запланованої до створення НТП, її базові технічні та економічні характеристики, а також зацікавленість у її використанні кінцевими користувачами.

Висновки

Адміністративна визначеність щодо управління державним і приватним секторами господарювання у галузі науково-технічної інформації, контроль процесів поширення інформаційних продуктів та надання інформаційних послуг має сформувати організаційні засади єдиного внутрішнього інформаційного простору України, створити умови відповідальності за ефективне функціонування та розвиток інформаційної інфраструктури держави в сфері НТІ, реалізувати правові положення чинного інформаційного законодавства.

Завдяки створенню та нормальному функціонуванню системи моніторингу на основі загальнодержавного фонду НТІ стане можливим оперативне виявлення попиту на широкий спектр наукомісткої продукції та/або пропозицій щодо її створення у державі та за її межами. Через належне забезпечення вільного доступу до фонду всіх категорій населення України документована НТІ з пріоритетної НТП стане важливим чинником соціально-економічного прогресу держави і зростання добробуту її населення.

Вказані заходи сприятимуть ефективному розвитку міжнародного співробітництва стосовно:

- розробки та впровадження узгодженої системи інформаційної підтримки науково-технічного співробітництва, а також створення і поновлення ресурсів НТІ за окремими напрямами співробітництва;

- визначення пріоритетних напрямів взаємодії за програмами партнерства;

- забезпечення оперативного доступу до національного фонду НТІ України для країн-партнерів.

 

Джерела

1. Андрощук Г., Денисюк В. Трансфер технологий: Украина в международной торговле лицензиями // Предпринимательство, хозяйство, право. – 1996. – № 7. – С. 39-445.

2. Антопольский А.Б. Информационные ресурсы России (по данным учета 1996 г.) // Информ. ресурсы России. – 1996.

3. Артемьев В. Методы и средства автоматизации учрежденческой деятельности // Системы безопасности связи и телекоммуникаций. – 1996. – № 6.

4. Голубков А.С. Информационные технологии требуют государственной поддержки // Информ. технологии. – 1996. – № 1.

5. Гриньов Б.В., Денисюк В.А., Соловйов В.П. Деякі аспекти державного регулювання передачі (трансферу) технологій в Україні // Наука і наукознавство. – 1998. – № 2. – С. 3-12.

6. Зильбершан А., Зданик С. Стратегические направления в системах баз данных // Системы управления базами данных. – 1997. – № 4.

7. Мелюхин И.С. Концепции информационного общества и роль государства // Информ. ресурсы и технологии. – 1997. – № 2.

8. Мелюхин И.С. Рынок сетевых услуг: состояние и тенденции развития // Информ. ресурсы России. – 1996. – № 1.

9. V ювілейна міжнародна науково-практична конференція «Глобальний інформаційний простір: ресурси, технології, інновації» // Тез. доп. та повідомл. – К. : УкрІНТЕІ, 1998. – С. 1-84.