А.І.Шевцов

Наше світове співтовариство у переломний період перебуває на роздоріжжі. Питання про його майбутнє знаходиться в центрі уваги багатьох дослідників і політиків. Серед загальносвітових процесів вони відзначають:

- формування транснаціональних корпорацій (ТНК) та їхній значний вплив на розвиток світової економіки (приклад: 37000 ТНК контролюють 80% торгівлі продукцією, виробленою на основі високих технологій і 90% вивозу капіталів);

- формування нових центрів економічного розвитку («японське диво», «китайський соціалізм», «азіатські тигри», успіхи латиноамериканських країн);

- надзвичайне зростання рівня міжнародних кооперативних зв’язків в економіці (за останні 20 років обсяги виробництва кінцевої продукції зросли в 2-3 рази, тоді як обсяги торгівлі – у 10 разів);

- загострення боротьби за володіння традиційними сировинними ресурсами;

- поява небезпеки загальносвітових фінансових криз.

Окремі дослідники прогнозують також завершення техногенного періоду в розвитку світової спільноти, для якого була характерною провідна роль США (світ «PAX AMERICANA»), й початок нового періоду, де визначальне місце посідатиме масове виробництво на основі високих технологій.

У Європі поряд із загальносвітовими процесами також відбулися певні революційні події (розпад СРСР та СФРЮ, самоліквідація Варшавського Договору, формування співдружності 15 європейських країн – Європейського Союзу).

Останнім часом відбулися й інші зміни, що також мають важливе значення для геополітичного простору Старого світу:

- ухвалення рішення щодо запрошення першої групи країн-претендентів вступити до НАТО;

- прийняття НАТО політики «відкритих дверей» щодо інших країн-претендентів на вступ до Альянсу;

- ухвалення та початок реалізації програми «Партнерство заради миру» (ПЗМ);

- ухвалення двосторонніх партнерських програм: Основоположний акт НАТО –Росія, Хартія НАТО – Україна, Хартія США – Прибалтійські держави.

Через зазначені глобальні процеси світ перестав бути двополюсним і розвивається у напрямі багатополюсності. У цьому багатополюсному світі одним із полюсів сили та колективним лідером у світовому розвитку може стати Велика Європа.

Аналізуючи зазначені загальносвітові та європейські процеси, можна дійти таких загальних висновків:

Виходячи з загальної мети, що постає перед учасниками західноєвропейських процесів, і розглядаючи питання співробітництва між Україною та Західноєвропейським Союзом (ЗЄС), його країнами-учасницями, треба вказати об’єктивні передумови, що випливають з сьогоднішньої ситуації в Європі й обумовлені зазначеними вище загальносвітовими процесами.

Геополітичною передумовою є те, що Україна як центральноєвропейська країна є природним мостом між Західною Європою і Закавказзям, Центральною Азією і, нарешті, Росією як євразійською державою, і це має значний вплив на європейську політику.

Нині Україна має унікальні політичні передумови для співробітництва:

- в Європі ліквідовано лінію розподілу держав за політико-ідеологічною ознакою;

- усі європейські країни йдуть шляхом побудови демократичних суспільств і ринкових економік;

- наявна спільна політична мета – створення Великої Європи як одного із світових центрів сили;

- існує необхідність виключити можливість відродження мілітаризму на теренах Європи.

Узагальнюючи можливі напрями співробітництва, що обумовлені визначеними вище причинами і які обговорюються різними авторами, можна запропонувати таке.

1. У політичній сфері

Конкретними напрямами співробітництва у цій сфері передусім має бути здійснення намірів України щодо асоційованого членства в Європейському Союзі та асоційованого партнерства в Західноєвропейському Союзі.

Здійснення таких намірів призведе до тіснішої взаємодії України з сусідами у Центрально-Східному регіоні Європи в межах європейських інститутів ООН, ОБСЄ тощо. Крім того, інтеграція України в європейські структури сприятиме виключенню появи нових ліній розподілу на континенті. Існує небезпека нового розподілу Європи на окремі зони. Йдеться про можливість виокремлення територій країн-членів ЗЄС, країн, об’єднаних в ЄС, і, нарешті, країн-членів НАТО, що обов’язково, раніше чи пізніше, може підірвати сам принцип рівної безпеки для кожної європейської країни.

На цьому шляху є й відомі проблеми. Така інституалізація відносин щодо прийнятих правил ЗЄС передбачає попередній вступ до ЄС або оформлення відповідної угоди (як це зараз реалізовано асоційованими партнерами: Болгарією, Угорщиною, Латвією, Литвою, Польщею, Румунією, Словаччиною, Чехією, Естонією, Словенією). У зв’язку з цим на першому етапі можливою формою взаємодії України може бути відтворення «Форуму консультацій» (Петерсберзька Рада ЗЄС, 19 червня 1992 р.).

2. У військово-політичній сфері

До цієї сфери можна віднести питання щодо долі тактичної ядерної зброї (ТЯЗ) в Європі (Стратегічна панорама. – 1998. – № 1-2. – С. 142-149), у вирішенні яких, на думку автора, зацікавлені як Україна, так і ЗЄС. Ця зброя була накопичена за часів «холодної війни» і, незважаючи на значне скорочення, в арсеналі НАТО все ще залишається кілька сот одиниць такої зброї (американська, британська та французька).

Із завершенням «холодної війни» ця зброя втратила своє початкове воєнне призначення. Перед усіма колишніми учасниками «холодної війни» постала необхідність переглянути їхні концепції ядерного планування, адже і НАТО, і Росія неодноразово заявляли, що вони не розглядають одна одну як супротивника і підкреслювали, що на сьогодні в Європі мають місце нові загрози – регіональні конфлікти, розповсюдження зброї масового знищення серед «терористичних» (неконтрольованих) країн тощо.

Через нові воєнні загрози тактична ядерна зброя може бути використана у регіональних конфліктах і як засіб стримування (або покарання в разі агресії) «терористичних» держав з агресивними намірами.

Проте таке використання тактичної ядерної зброї не може вважатися обгрунтованим з воєнної точки зору. Використання ядерної зброї у локальних конфліктах на території густонаселеної Європи призвело б до значних жертв як серед мирного населення, так і серед миротворчих сил, що є неприйнятним. Стримуючий ефект будь-якої зброї стосовно «терористичних» держав є неадекватним внаслідок фанатичності та непрогнозованості їхніх лідерів. Для покарання агресора достатньо загальних видів озброєнь, що підтвердив досвід війни у Перській затоці.

Таким чином, слід вважати, що тактична ядерна зброя в Європі – це справді релікт часів «холодної війни», і є всі підстави для її повної ліквідації, що мало б особливе значення в умовах розширення НАТО.

На думку автора, в реалізації такого напряму зацікавлені всі країни Європи, зокрема країни ЗЄС і Україна, що добровільно відмовилася від успадкованої частини ядерного арсеналу СРСР і не хотіла б, щоб тактична ядерна зброя розташовувалася поблизу її кордонів.

У грудні 1996 р. Рада НАТО у своїй заяві підтвердила відсутність планів розміщення тактичної ядерної зброї на території нових членів Альянсу. Але вже при ратифікації рішення Альянсу щодо прийняття нових членів Конгрес США відзначив, що це рішення має юридично необов’язковий характер. За цих умов найрадикальнішим рішенням була б повна ліквідація ТЯЗ в Європі. Слід мати на увазі, що при цьому Росія також повинна вивести таку зброю з європейської частини своєї території, що має важливе значення для країн Заходу. Таке рішення здатне зміцнити довіру між Заходом та Сходом, поліпшити стосунки між НАТО і Росією, полегшити інтеграцію нових незалежних держав у військово-політичні структури. При цьому «ядерна парасолька» залишиться над Європою у формі стратегічної ядерної зброї США, Англії, Франції та ядерного озброєння американських кораблів, що базуються в акваторіях Європи.

Інститути Західноєвропейського Союзу могли б підтримати таку пропозицію. Доцільним є спільний пошук прийнятних форм її здійснення (заходи у межах Конференції з роззброєння Генеральної Асамблеї ООН, проведення загальноєвропейської конференції або розробка багатосторонньої угоди між ядерними державами).

3. В економічній сфері

Для зміцнення зв’язків у цій сфері автор вважає за доцільне членство України у міжнародній організації ГАТТ/ВТО завдяки підтримці європейських країн у цьому питанні. Надзвичайно важливого значення для України набуває співробітництво з провідними європейськими банками та активна участь західних країн в транс’європейських транспортних проектах, що пропонуються Україною. Такими проектами є наступні:

- євразійський транспортний коридор;

- транспортний коридор між Чорним та Балтійським морями;

- нафтовий транзит з Каспійського регіону через Україну до Європи (Одеса – Броди – Гданськ).

На сьогодні має місце негативний торговий баланс Україна – Європа, що є наслідком одностороннього напрямку руху товарів до України. Дефіцит торгового балансу з країнами ЄС у 1997 р. становив близько 1 млрд дол. США, зокрема з Німеччиною – близько 600 млн дол. Для досягнення більш рівноправної торгівлі необхідно знаходити напрями, в яких Європа була б зацікавлена також і в імпорті з України.

4. У військовій сфері

Продовжувати проведення спільних військових навчань, у тому числі з використанням інфраструктури українських полігонів, підтримувати участь України у миротворчих операціях, що здійснюються європейськими контингентами.

Існування спільного українсько-польського миротворчого батальйону дозволяє Україні зробити свій внесок у розвиток загальноєвропейської системи безпеки вже сьогодні.

Можливим напрямом співробітництва може стати військова освіта. Україна має значну кількість вищих військових навчальних закладів, які могли б співробітничати з країнами ЗЄС і країнами-членами НАТО (насамперед Польщею, Угорщиною, Чехією).

5. У військово-технічній сфері

Найбільш широкі можливості для співробітництва, на думку автора, є саме у цій сфері. Україна має досить розвинутий ОПК, оскільки успадкувала близько 30% оборонних підприємств Радянського Союзу, має передові науково-технічні розробки з низки ключових напрямів виробництва озброєнь, передові технології та «ноу-хау». Україна має сучасні високорозвинені авіаційну, танкобудівну, ракетно-космічну та суднобудівну галузі. Багато українських проектів не мають європейських аналогів.

Україна є лідером у розробці такої воєнної продукції, як авіадвигуни, газотурбінні двигуни, навігаційні прилади, головки самонаведення для ракет, радіолокаційні станції, звукометричні комплекси розвідки тощо.

У свою чергу, європейська оборонна індустрія шукає шляхів виходу з кризи і швидко інтегрується. У межах ЗЄС для керівництва цією інтеграцією планується створити спеціальну структуру – Європейське агентство озброєнь. Взаємовигідним є винайдення форми співробітництва саме у цій сфері. Адже нині український ОПК співробітничає здебільшого з Росією та США. Слід відзначити і певні контакти з Італією і Францією в ракетно-космічній сфері.

Прикладами конкретних проектів для спільної розробки та виробництва, на думку автора, можуть бути такі:

1) підготовка до виробництва модифікації військово-транспортного літака Ан-70, відповідно до вимог європейських країн – вантажність: 35–47 т на дальність 1350–3800 км з крейсерською швидкістю 750 км/год., повітряне десантування живої сили та техніки з великих та малих висот, доставка 300 військовослужбовців з особистою зброєю. (Сучасна Європа гостро потребує такий літак. Висока вартість його самостійної розробки (як мінімум 6 млрд дол. США), з одного боку, і схожість українсько-російського та європейського технічних проектів – з другого, дозволяє об’єднати їх в єдиний проект, який надасть Європі вдвічі дешевший транспортний літак ХХI ст. Спільними зусиллями можна за два роки зробити літак, що використовувався б упродовж 30 років);

2) розробка та забезпечення проекту модернізації танків Т-72, що є на озброєнні країн Центральної Європи (за участю Франції та інших країн), і залучення розвинутої української ремонтної бази;

3) участь у розробці перспективних проектів військових кораблів і використання суднобудівних підприємств України (Україна вже бере участь у програмі НАТО «Перспективний фрегат ХХI століття», є готові проекти для продажу);

4) участь у спільній розробці космічних апаратів (для моніторингу земної поверхні, радіотехнічної розвідки тощо);

5) участь в Європейських космічних програмах;

6) створення на базі українських радіолокаційних станцій європейського Центру контролю за космічним простором і Південного сектора загальноєвропейської системи попередження про ракетний напад, зокрема й для вирішення завдання про попередження щодо можливості падіння небезпечних космічних об’єктів на територію Європи (технічна база: Центр огляду космічного простору в Євпаторії, радіолокаційні станції в Мукачево та Севастополі, Центр управління космічними об’єктами, Балістичний центр ДКБ «Південне»);

7) участь у розробці системи ППО для Європи, зокрема створення спеціального ракетного крейсера, оснащеного для знищення балістичних ракет на траєкторіях їхнього польоту в напрямі до Європи (наприклад, на базі недобудованого корабля «Адмірал Лобов», що готовий майже на 90%).

Для успішної реалізації цих чи інших проектів необхідна розробка нових підходів до співробітництва. Україна не має фінансових можливостей для самостійного забезпечення таких проектів. Отже, необхідні відповідні інвестиції (пільгові кредити або створення спільних підприємств). Така практика не відповідає європейській, але вона необхідна при залученні підприємств України. Експерти США поставили ОПК України на 11 місце у світі. За умов інвестиційних надходжень машинобудівники України здатні довести питому вагу своєї продукції у загальному обсязі експорту до 30-33%. Це буде дуже важливим напрямом для поліпшення її торгового балансу.

Напрями співробітництва, що пропонуються автором, не тільки враховують можливості України, а й відповідають головній меті ЗЄС – його трансформації в суто європейську систему колективної (кооперативної) безпеки.

Адже саме для такої системи будуть характерними багатонаціональні високомобільні військові підрозділи, оборонний характер озброєнь, орієнтація на сучасні системи озброєнь загальноєвропейського виробництва. Висунуті на розгляд пропозиції відповідають цим вимогам, і Україна вже має підтвердження зацікавленості європейських країн у співробітництві у галузі новітніх наукових технологій. З 1995 р. в Україні функціонує УНТЦ, засновником якого були США, Канада, Швеція, а з 1998 р. до цього центру приєднався також і ЄС.

У межах цього Центру здійснюється інвестування в розробку новітніх наукових досліджень у галузі конверсії та подвійних технологій, зокрема у таких напрямах, як нові матеріали, екологія, енергетика, радіаційний захист, охорона здоров’я тощо, тобто в напрямах, привабливих саме для країн ЗЄС.

6. В інформаційній сфері

За умови фінансової підтримки автор вважає за доцільне підготувати і провести конференцію або семінар у Києві чи Дніпропетровську безпосередньо для зацікавлених у військово-технічному співробітництві. На такій конференції можна конкретно обговорити напрями співробітництва з питань, в яких зацікавлені країни ЗЄС і країни-члени НАТО. Таку пропозицію внесено під час візиту Генерального секретаря НАТО до Дніпропетровська, і вона вивчається зараз в його апараті.

Викладені пропозиції охоплюють тільки один напрям можливого співробітництва, а саме – Західний.

Безумовно, для України не менш важливо розвивати співробітництво і в інших напрямах. Передусім зі стратегічними партнерами – США та Росією.

Зв’язки України з Росією традиційні й охоплюють понад 40 % зовнішнього товарообігу. Окремі види продукції ОПК виробляються у тісній кооперації, і тому розширення зв’язків України із Заходом відповідає інтересам Росії.

Прикладом успішного співробітництва зі США є надзвичайно перспективний спільний проект ракетно-космічної галузі «Морський старт». Саме цей проект реалізується в найприйнятнішій формі співробітництва – спільне підприємство з інвестиціями з боку американської фірми «Боїнг».