- Дякую, що я можу з цієї проблеми висловитися.Я хотів хочу сби пинитися на проблемі, якащо опинилася поза межами Договору. Я хотів би тТоркнутися 2 абзацу 24 статті: "Сторони взаємодіють в галузі збереження, реставрації і використання їхньої історико-культурної спадщини". Це все. У Договір між Україною і РФ була включена стаття, яка дуже довго виборювалася. Дуже тяважко давалася співпраця між нашим МІДом (МЗС) та МІДом (МЗС) РФ, якіщо працювали над цією статтею. В ній говорилося, що сторони співпрацюватимуть, але зі збереженням історико-культурної спадщини. Це залишилось, а далі: "Сторони вирішуватимуть питання, пов’язані з свтраченими або незаконно вивезеними культурними цінностями, які опинилися на території іншої сторони шляхом переговорів на основі національного законодавства і норм міжнародного права". Це правильно. Це було 26 липня 1998 року. В угоді, яка була підписана міністерствомами культури України і РФ, зазначалося, що "Стороны проведут необходимую работу по определенным незаконно взятым и вывезенным национальным или художественным ценностям, реликвиям и т.д." Я хочу торкнутися проблеми, яка є дуже вразливою для суспільства українського і для суспільства російського, - проблеми, що має відношення до ввозу, вивезення і повернення культурних цінностей. Ви знаєте, що недавно Державна Дума прийняла закон, який стверджує про те, що всі культурні цінності, які опинилися на території РФ, є власністю російського народу. А я питаю себе, а як буде з тими культурними цінностями, щоякі зазнали незаконної міграції з України доза нацистської Німеччини, а в 1945-1946 роках вони опинилися на території Москви і поза Москвою? Отже, тут йдеться про те, що потрібен діалог.

Перша спроба діалогу відбулася в 1992 році, коли була підписана мМінська угода президентами пострадянських країн. Ця угода була демонстрнонсована російським парламентом.

В 1993 році пострадянські країни з’їхалися до Мінська, щоб вести далі розмову по цій проблемі, але розмова відбулася без представників російської сторони. Про що це говорить? Про те, що є проблема, яка вимагає негайного вирішення. Цю проблему не можна вирішити насильницьким шляхом. Вона має бути вирішена тільки в умовах діалогу. Зараз іде праця між експертами української і російської сторони про фрески і мозаїки Михайлівського собору. Є домовленість між Ермітажем і Новгородським історико-культурним заповідником про повернення деяких фресок. Але Третьяковськійа галереїя категорично заборонено відмовляється будь-що повертати Україні. Це проблема. Отже, проблеми існують. Я кажу про те, що ведеться тяважка, послідовна праця. Я хочу нагадати, що кожна країна захищає свої культурні цінності, але інколи ми, захищаючи свої культурні цінності, програємо.

В 1991 році до Москви був вивезений весь архів УПА. В 1992 році до Москви був вивезений весь архів Чорноморського флоту. В 1992 році вивозилися до Москви архіви військових частин з України. Було призупинено цей незаконний вивіз. Тепер цього немає. А як бути з військовими, які зараз на пенсії і хочуть отримати свою пенсію.? Треба звертатися до російських архівів? Отже, повиннамає бути співпраця на рівні архівів, на рівні музеїв і різних інстанцій, де можлива співпраця в галузі повернення культурних цінностей. Є проблеми, котрі треба вирішувати і в сфері культурних цінностей.

Моя думка зводиться до того, що треба шукати ці діалоги, треба налагоджувати шляхи, як вирішувати ці питання. Можливо, у зв’язку з відбудовою Михайлівського собору повернути його цінності. І це не є перебільшенням, це культурологічна проблема. Для нас важливо повернути цінності, які пов’язані з Гоголем, що перед війною були вивезені до Москви на ювілейну виставку. Вся справа в тім, що ця пПроблема розробляється на рівні Міністерства культури, на рівні комісій. Підписані договори з проблем реституції між Україною і ФРН, Польщею, США, Угорщиною, але не підписана конкретно угода між Україною і Росією. Коли вона буде підписана – невідомо. Скажімо, я мав розмову на рівні колишнього міністра культури РФ, але міністри в РФ часто міняються, що поки говорили з одним, з’явився вже інший. Проблема стоїть, і вона складна настільки, що опинилася за межами цього Договору. Зрештою, співпраця в галузі реституції є часткою культурологічної проблеми, вона співвідносна з уявленням кожного народу, кожної держави про цілість національної культури.

Прагнемо до цілісного материка української культури ХХ ст. і на цьому шляху маємо багато невирішених завдань. Але кожен з нас в міру сил, здібностей працює на ідею цілості культури і вносить свій вклад у розвиток рідної культури.

Праця Національної комісії з російськими партнерами має стратегічне значення як під кутом зору історії, так і в означеній перспективі. Її треба вести спокійно, без упереджень, толерантно і систематично.