Незважаючи на поляризацію і навіть конфронтаційність поглядів і позицій, що виявилась у процесі обговорення, не хотілося щоб ми себе заганяли у систему жорсткого дуального вибору між Заходом і Сходом. Для наукової й політичної спільноти це марнування часу і виснаження своїх духовних сил, для держави - шлях до національного небуття. А тому зусилля доцільно зосередити насамперед на конструктивних аспектах формування Україною свого майбутнього внутрішнього ладу, не забуваючи, звичайно, і про розвиток відносин із Сходом і Заходом.

Як свідчить увесь шлях самостійного розвитку української державності, найбільш вагомими виявилися саме соціокультурні аспекти. У цьому світлі “євроатлантична ментальність” вирізняється передусім приорітетністю речей, розрахунків і балансів, “євразійська” – слів, ідей і символів. Українці ж виявили досить індиферентне відношення до такого роду цінностей і інтересів. Для них сакральною цінністю є людське життя, гармонійно вписане у природне середовище. І Чорнобиль став для нас жахливим нагадуванням про необхідність дотримання цих простих святих істин.

Але для того щоб нормально жити на своєрідному “роздоріжжі” Заходу, Сходу і до того ж мусульманського Півдня, Україна має оволодівати інструментарієм своїх сусідів: рахунком, словом, розвивати матеріальну, технологічну і інформаційну базу. Водночас до реалізації всіх насущних питань завжди іти від інтересів людини і все здійснювати на її благо.

Якщо оцінювати Великий договір саме з таких позицій, то він відповідає інтересам організації українцями свого життя на рідній землі. А головне, відкривається широке поле для того, щоб українці утверджувалися у відносинах самі з собою, шукали і знайшли “шлях до себе”. Україна - така унікальна земля, з якої нікуди не треба йти у пошуках кращої долі. Навпаки, протягом тисячоліть зі всіх просторів континенту людей тягнуло сюди. І необхідно зробити так, щоб всі, хто приходить на нашу землю, йшли до нас, а не по нас. Народ України має стало утвердити себе на рідній землі.

І з вершини таких уявлень, здається, Великий договір став знаковим. Кінець другого тисячоліття для світу виявився певним “моментом істини”, коли всі ті потаємні явища, процеси, які були приховані в житті і людини, і суспільства, і всього людства, рельєфно виявили себе. Євроатлантична спільнота скинула умовності цивілізованої поведінки, залишившись у душі все тими ж підкорювачами “дикого заходу”, Росія ступила на шлях “жертвеного прощання” з реформаторськими ілюзіями. Обидва ці процеси породжують нову хвилю напруженості у світі. На цьому тлі Договір, підписання і ратифікація якого розтягнулася на багато років, став позитивною альтернативою шляхів виходу з конфліктних ситуацій.

Я  вважаю, що у головному ми маємо погодитися з тим, що Україна утвердилася у світі, як на Заході, так і на Сході. А це і є запорукою того, що ми знайдемо шлях до себе і зробимо рідну землю справді квітучою.