- Шановні учасники "круглого столу".

Мені подобається, що наша розмова за "круглим столом" прийняприйняла формуу дискусії. Я не збирався виступати, але до цього мене спонукали виступи А.Гриценка та В.Алексеєєва - цікаві та дискусійні. Жаль тільки, що пан Алексеєєв, володіючи українською мовою, чомусь виступає і тут, і у Верховній Раді російською. На мою думку, народний обранець повинен користуватися державною мовою.

Тепер про Українсько-російський договір. Я дотримуюся думки, котра тут уже прозвучала, що- Договір підписано,, і це необхідно сприймати як факт, а його майбутнє залежатиме від наповнення, конкретними справами. В галузі науки, зокрема в дослідженні космосу, як уже відмічав академік К.Ситник, у нас з Росією склалося нормальне партнерство і ми зацікавлені у подальшому розширенні співпраці.

Наведу приклад. Україна у 80-ті роки побудувала на піку Терскол у Приельбруссі Високогірну спостережну базу, оснащену сучасною технікою астрономічних спостережень. Щоб після розпаду СРСР зберегти цей об'єкт, за домовленістю з Російською АН тут було створено Міжнародний центр астрономічних та медико-екологічних досліджень з однаковими частками фінансування України та Росії. Зараз там високо в горах має місце рівноправне партнерство. Але щоб бути рівноправним партнером, потрібно бути сильним, тобто володіти певним науково-технічним наробком чи фінансовими можливостями. Відомо, що бідних не поважають і не люблять,, їїм у кращому випадку співчувають.

Нам не доводиться чекати від Росії співчуття. Про це свідчить увесь попередній історичний досвід. Імперія висмоктувала всі здорові перспективні сили з провінцій (читай - з України), які змушувала працювати на себе (згадаймо такі імена, як М.Гоголь, Г.Вороний - відомий математик, С.Корольов та інші).

Суттєво нічого не змінилося у позиції Росії ні після 1917 року, ні після 1991 року. Зараз ійде спроба відновити імперію "з новим обличчям". Я це можу проілюструвати на особистому прикладі, бо давно співпрацюю з російськими вченими, захищав і кандидатську, і докторську дисертації в Москві. Маю в Росії багато колег, з якими добре співпрацюю на професійній ниві. Але кодли справа доходить до реалій політичного життя, то в 60-ті роки мене лагідно називали "бандерівцем", а у 90-ті здивовано

запитують: "Ярославе, ти справді віриш, що Україна може бути самостійною?"

Це реалії, з якими не можна не рахуватися. Нас, українців, за часів СРСР привчили бути на другорядних ролях, задумазадуманих режисерами з центру. Ота меншовартість вперто сидить у душах теперішнього покоління. Тому ми, як тут уже згадувалося, не можемо самостійно організувати виконання великих проектів, наприклад, з будівництва Ан-70 чи переобладнання ракет за програмою "Дніпро" тощо.

Вихід у нас один - зміцнюймо нашу державу та наповнюймодДоговір з Росією на рівноправних засадах.